Рішення від 28 грудня 2025 р. у справі №500/5534/25 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/5534/25

29 грудня 2025 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 серпня 2025 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про надання (на продовження) відстрочки від призову під час мобілізації на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зокрема, у зв`язку з перебуванням на утриманні Позивача трьох неповнолітніх дітей (віком до 18 років), зокрема: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Оскільки, за вищевказаною обставиною, йому вже неодноразово надавалася відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Попередня відстрочка, на підставі заяви Позивача, йому була надана 01.07.2024 року на строк до 03.08.2025 р. згідно даних з Витягу з сервісу Резерв+ (військово-обліковий документ) сформованим 01.07.2024. Вищевказане свідчить проте, що Комісією з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації вже було встановлено та підтверджено право Позивача на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період як військовозобов`язаному, на утриманні якого перебувають троє дітей віком до 18 років.

Так, Позивач та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджує свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_2 від 30.07.2016, про що 30.07.2016 складено відповідний актовий запис №2.

У шлюбі Позивач та ОСОБА_6 мають двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджують свідоцтво про народження серія НОМЕР_3 від 04.07.2017 та свідоцтво про народження серія НОМЕР_4 від 21.04.2021.

Також на утриманні Позивача перебуває неповнолітня донька ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (на момент народження якої, її біологічні батьки в шлюбі не перебували), що підтверджує свідоцтво про народження серія НОМЕР_5 від 01.03.2011 та посвідчення серія НОМЕР_6 від 13.05.2021. Згідно зі згаданим посвідченням Позивач має право на пільги, передбачені законодавством про багатодітних сімей, оскільки фактично утримує трьох неповнолітніх дітей.

Усі необхідні документи на підтвердження вищезгаданих обставин Позивач додав до заяви про надання (продовження) відстрочки від призову під час мобілізації.

Позивач зазначив, що на підставі згаданих обставин Позивач уже неодноразово отримував відстрочку, і саме для продовження наявної відстрочки до 03.08.2025, він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із відповідною заявою.

02 вересня 2025 року Позивач отримав телефонний дзвінок від працівника ІНФОРМАЦІЯ_2 . Підчас телефонної розмови Позивача повідомили про необхідність його особистого прибуття до Відповідача-1 з метою отримання Довідки про відстрочку від призову під час мобілізації. Позивача запевнили, що його заяву про надання відстрочки від мобілізації розглянуто та погоджено, проте Позивачу потрібно особисто прибути до ТЦК та СП, щоб засвідчити підписом у журналі факт отримання Довідки про надання відстрочки від мобілізації.

Однак, 02 вересня 2025 року Позивач прибув особисто до ІНФОРМАЦІЯ_2 задля отримання Довідки про відстрочку від призову під час мобілізації, представник ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив позивача проте, що у наданні відстрочки від призову під час мобілізації йому - відмовлено, а відтак він підлягає мобілізації, та вручив наручно Позивачу повідомлення №20563 від 25.08.2025, згідно якого Позивача інформують про те, що за результатами розгляду його заяви про надання відстрочки, згідно протоколу №100 від 12.08.2025 року, Комісія з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 ухвалила рішення про відмову у наданні Позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Позивач вважає, що рішення Комісії з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 29.09.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Представником позивача 06.10.2025 подано до суду клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

Відповідач Військова частина НОМЕР_1 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через систему "Електронний суд" із відповідними письмовими доказами 08.10.2025. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.

Військова частина НОМЕР_1 , видаючи наказ про зарахування позивача до списків особового складу, діяла на підставі іменного списку, наданого ІНФОРМАЦІЯ_7 , та виходила з презумпції належного виконання цим органом обов`язку щодо перевірки наявності або відсутності підстав для надання відстрочки. Перевірка таких підстав та надання відстрочок не належать до компетенції військової частини. Згідно з п. 14 розділу ІІ Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міноборони, затвердженої наказом МО України №280 від 15.09.2022, зарахування військовозобов`язаного до списків особового складу здійснюється в день прибуття на підставі іменних списків команд, приписів та документів, що посвідчують особу.

У межах повноважень військова частина НОМЕР_1 , на підставі наказу №258 від 03.09.2025, зарахувала позивача, направленого з ІНФОРМАЦІЯ_2 до списків особового складу для проходження базової та фахової підготовки, поставила його на всі види забезпечення та призначила на посаду курсанта. Відтак протиправних дій військової частини НОМЕР_1 щодо зарахування позивача до списків особового складу - немає.

Призов позивача ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації здійснено відповідно до вимог чинного законодавства, з дотриманням установленої процедури. У зв`язку з цим зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на підставі наказу командира частини від 03.09.2025 № 258 є правомірним. Таким чином, відсутні правові підстави для визнання зазначеного наказу протиправним та його скасування.

На підставі викладеного представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити.

Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_8 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через систему "Електронний суд" із відповідними письмовими доказами 21.10.2025. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові.

27.10.2025 до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача, відповідно до якої вказано на безпідставність та необґрунтованість відзиву відповідача, оскільки зазначені в ньому відомості не відповідають дійсності.

Ухвалою суду від 27.11.2025 продовжено строк розгляду справи на один місяць.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи не надходило.

На підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , є військовозобов`язаним, та на даний час має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як військовозобов`язаний, на утриманні якого перебувають троє дітей віком до 18 років.

01 серпня 2025 року Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про надання (на продовження) відстрочки від призову під час мобілізації на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зокрема, у зв`язку з перебуванням на утриманні Позивача трьох неповнолітніх дітей (віком до 18 років), зокрема: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Оскільки, за вищевказаною обставиною, йому вже неодноразово надавалася відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Попередня відстрочка, на підставі заяви Позивача, йому була надана 01.07.2024 року на строк до 03.08.2025 р. згідно даних з Витягу з сервісу Резерв+ (військово-обліковий документ) сформованим 01.07.2024. Вищевказане свідчить про те, що Комісією з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації вже було встановлено та підтверджено право Позивача на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період як військовозобов`язаному, на утриманні якого перебувають троє дітей віком до 18 років.

Так, Позивач та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджує свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_2 від 30.07.2016, про що 30.07.2016 складено відповідний актовий запис №2.

У шлюбі Позивач та ОСОБА_6 мають двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджують свідоцтво про народження серія НОМЕР_3 від 04.07.2017 та свідоцтво про народження серія НОМЕР_4 від 21.04.2021.

Також на утриманні Позивача перебуває неповнолітня донька ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (на момент народження якої, її біологічні батьки в шлюбі не перебували), що підтверджує свідоцтво про народження серія НОМЕР_5 від 01.03.2011 та посвідчення серія НОМЕР_6 від 13.05.2021. Згідно зі згаданим посвідченням Позивач має право на пільги, передбачені законодавством про багатодітних сімей, оскільки фактично утримує трьох неповнолітніх дітей.

Усі необхідні документи на підтвердження вищезгаданих обставин Позивач додав до заяви про надання (продовження) відстрочки від призову під час мобілізації.

Позивач зазначив, що на підставі згаданих обставин Позивач уже неодноразово отримував відстрочку, і саме для продовження наявної відстрочки до 03.08.2025, Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із відповідною заявою.

02 вересня 2025 року Позивач отримав телефонний дзвінок від працівника ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час телефонної розмови Позивача повідомили про необхідність його особистого прибуття до Відповідача-1 з метою отримання Довідки про відстрочку від призову під час мобілізації. Позивача запевнили, що його заяву про надання відстрочки від мобілізації розглянуто та погоджено, проте Позивачу потрібно особисто прибути до ТЦК та СП, щоб засвідчити підписом у журналі факт отримання Довідки про надання відстрочки від мобілізації.

Однак, 02 вересня 2025 року Позивач прибув особисто до ІНФОРМАЦІЯ_2 задля отримання Довідки про відстрочку від призову під час мобілізації, представник ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив позивача про те, що у наданні відстрочки від призову під час мобілізації йому - відмовлено, а відтак він підлягає мобілізації, та вручив наручно Позивачу повідомлення №20563 від 25.08.2025, згідно якого Позивача інформують про те, що за результатами розгляду його заяви про надання відстрочки, згідно протоколу №100 від 12.08.2025 року, Комісія з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 ухвалила рішення про відмову у наданні Позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Причина відмови: відсутні документи про утримання дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка народжена у першому шлюбі ОСОБА_8 . Що вже не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (народжена в не шлюбних відносинах її біологічних батьків), а біологічний батько якої жодним чином не підтримує з нею зв`язків, не кажучи вже про якусь матеріальну допомогу з його сторони. Старша донька ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 повністю перебуває на утримані Позивача, як і двоє інших неповнолітніх дітей, які народженні у їхньому шлюбі.

Не погодившись із оскаржуваним рішенням Комісії з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно з протоколу №100 від 12.08.2025, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року N 19 рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч. 7 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки)

За приписами частин 1, 2 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

За приписами статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022 року, №259/2022 від 18.04.2022 року, №341/2022 від 17.05.2022 року, №573/2022 від 12.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року та ін. строк дії воєнного часу продовжувався. Станом на сьогодні в Україні діє воєнний стан.

Указом Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію; мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Згідно з ч. 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з пункту 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до пункту 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Згідно пункту 12 Положення № 154 керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.

Відповідно до п. 56 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (надалі - Порядок №560) відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Пунктами 56-57 Порядку №560 передбачено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

- голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

- члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Відповідно до п. 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Отже, обов`язок щодо мобілізації на військову службу за призовом, а також встановлення відстрочок покладений на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з п. 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками)даних.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Тобто, Порядок №560 передбачає чітку процедуру розгляду заяви про надання відстрочки та обов`язкове повідомлення заявника про результат розгляду відповідної заяви. Також, відповідна комісія не може відмовити у задоволені заяви про надання відстрочки від призову під час мобілізації виключно на підставі ненадання заявником усіх передбачених додатком 5 до Порядку №560 документів. Підставою для надання відмови може бути лише не підтвердження обставин, наявність яких надає заявнику право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. І такі обставини можуть бути підтвердженими шляхом надання інших документів, які не визначені в додатку 5 до Порядку №560, або електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що законодавець не пов`язав право на відстрочку від призову з перебуванням на утриманні військовослужбовця виключно біологічних дітей. Норма пункту 3 частини 1 статті 23 згаданого закону не ставить право військовозобов`язаного на відстрочку від призову на військову службу у залежність від того, чи є він біологічним батьком таких дітей, натомість, вирішальне значення має саме факт перебування дітей (трьох і більше дітей віком до 18 років) на його утриманні та відсутності заборгованості зі сплати аліментів.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно із ч. 4 ст. 3 Сімейного кодексу України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Конституційний Суд України у своєму рішення від 03.06.1999 №5-рп/99 надав офіційне тлумачення терміну «член сім`ї»: членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання членом сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, термін «сім`я» означає не лише створення сім`ї на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а має більш широкі критерії для його визначення.

Як уже було зазначено вище, посвідчення серія НОМЕР_6 від 13.05.2021 підтверджує, що Позивач має право на пільги, передбачені законодавством про багатодітних сімей, оскільки фактично утримує трьох неповнолітніх дітей. Відповідач згідно Порядку №560 має доступ до державних реєстрів та баз (банків) даних, а тому повинен бути обізнаний щодо згаданої інформації. Управлінням сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради вже було встановлено, що у Позивача та його дружини на утриманні перебувають троє неповнолітніх дітей, зокрема: ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Управління таким чином підтверджує, що саме Позивач із дружиною здійснюють догляд за дітьми та їх виховання, на підставі чого мають право на пільги, а відтак даний факт не потребує повторного доказування. Відповідно, відмова Відповідача у наданні Позивачу відстрочки від призову прийнята з порушеннями приписів чинного законодавства, є завідомо маніпуляційною та спрямованою на подальшу протиправну мобілізацію Позивача.

З огляду на вищенаведене, оскільки Позивач має право на відстрочку від призову під час мобілізації згідно пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ефективним способом захисту порушених прав Позивача буде зобов`язання Відповідача розглянути заяву Позивача про надання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти рішення за результатами розгляду даної заяви відповідно до вимог чинного законодавства.

Відтак, Позивач має право на відстрочку і відмова Відповідачів 1 та 2 у її реалізації вчинена з порушенням норм чинного законодавства.

Реалізація права на відстрочку, зокрема, з підстави передбаченої пунктом 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ є диспозитивним варіантом поведінки військовозобов`язаного. Тобто, якщо особа не реалізувала своє право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації або реалізувала із порушенням встановленої процедури, то вона підлягає призову на військову службу під час мобілізації на загальних підставах. У такому випадку, процедура мобілізації процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною - особа набуває статусу військовослужбовця і може бути звільнена у порядку, який цитувався судом вище. Разом з тим, коли військовозобов?язаний реалізував своє право на відстрочку відповідно до закону, але його право було проігноровано ТЦК та СП або у задоволенні поданої заяви відмовлено незаконно чи не розглянуто взагалі, то останній не може у випадку призову скористатись загальними підставами для звільнення військовослужбовця, позаяк останні, насамперед, містять інші правові підстави.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Позивач обрав саме цей спосіб захисту - просив визнати неправомірним та скасувати рішення та зобов`язати відповідача прийняти рішення про розгляд заяви від 01.08.2025 про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та воєнний час, у зв`язку із перебуванням на утриманні позивача трьох неповнолітніх дітей до 18 років.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Суд звертає увагу, що як у п. 4 ч. 1 ст. 5, так і п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України цей спосіб захисту складається з двох частин:

а) констатуючої - суд визнає бездіяльність протиправною;

б) зобов`язуючої - суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вчинити певну дію, прийняти рішення.

Сама лише констатація протиправності бездіяльності не може ефективно захистити позивача, оскільки у такому разі можливість використання висновків суду може бути невиправдано ускладнене діями або подальшою бездіяльністю органів влади держави-відповідача, їх врахування цілковито залежить від відповідача. Це не сумісно з критеріями ефективності судового захисту.

Отже, визнаючи рішення відповідача протиправним та скасування його, суд повинен в силу закону застосувати і спонукаючий засіб впливу, зобов`язуючи відповідача виправити порушення у спосіб вчинення певної дії.

Застосування конкретного способу захисту права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оскарження. Тобто суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оскарження та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі №908/976/19 (підпункти 5.6, 5.9 пункту 5)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (підпункт 6.13 пункт 6), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі №910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі №9901/554/19 (пункт 19), від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі №908/976/190 (підпункт 5.6 пункту 5), від 22 вересня 2022 року у справі №462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. При цьому, захист прав здійснюється у разі їх порушення, і звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Тобто, рішення суду про задоволення позову повинно мати наслідком відновлення тих прав або інтересів, на порушення яких вказує позивач.

Отже, під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі №1740/1838/18, ухваленої у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, від 15 квітня 2020 року у справі №712/11800/17.

У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч. 4 ст. 245 КАС України).

У постанові від 05.09.2018 у справі № 826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду стосовно дискреційних повноважень, такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Аналогічна правова позиція щодо відсутності дискреції суб`єкта владних повноважень за відповідних обставин та дотримання зазначених умов викладена Верховним Судом у постанові від 04 серпня 2020 року у справі № 340/2074/19.

Забезпечення реального та повного поновлення суб`єктивних прав позивача, щодо розгляду його заяви та позбавлення права на оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.5 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв`язку із утриманням трьох дітей віком до 18 років, в даному випадку, не може бути віднесено до дискреційних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому відповідачу слід прийняти рішення та оформити (продовжити) відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв`язку із утриманням трьох дітей віком до 18 років, так як такі дії є механізмом запобігання зловживанню повноваженнями суб`єктом владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між правопорушенням та способом захисту права. Тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.

Таким чином порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов`язання Комісії з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , від 01.08.2025 про надання відстрочки від призову під час мобілізації згідно п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти рішення за результатами розгляду даної заяви відповідно до вимог чинного законодавства.

Будь-який інший спосіб захисту, на переконання суду, не буде ефективним та справедливим, оскільки фактично допущені суб`єктом владних повноважень порушення будуть виправлятися за рахунок особи, щодо якої допущено порушення процедури.

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №1-2/2016).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Варто також враховувати п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Щодо вимог про визнання незаконним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов військовозобов`язаних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період в частині призову та направлення Позивача - ОСОБА_1 для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період, суд зазначає таке.

Як встановлено судом та підтверджується належними доказами, ОСОБА_1 звернувся до Голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, у якій просив розглянути заяву та оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про військову службу та мобілізацію». Заява оформлена згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560. До заяви були додані всі необхідні засвідчені копії документів, що підтверджують право на відстрочку.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 280/6033/22, від 01.10.2024 у справі № 160/10728/23, від 01.10.2024 у справі № 200/4189/22, від 14.11.2024 у справі № 160/33822/23.

Як вже зазначав суд, відповідно до пункту 60 Порядку № 560, комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до пункту 63 Порядку № 560 військовозобов`язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 12.08.2025 прийняла рішення, оформлене повідомленням №100, про відмову у наданні відстрочки за заявою ОСОБА_1 від 01.08.2025.

Всупереч положенням пункту 60 Порядку № 560, начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) прийняв наказ від 04.09.2025 № 247 про призов позивача та направлення у військову частину НОМЕР_1 (а.с.24).

Конституційний Суд України, розвиваючи практику застосування статті 8 Основного Закону України, вказав, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій держави. Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, зокрема, у контексті таких основоположних його складових: принцип законності, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду. Верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб`єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат (абзаци 3, 4, 6 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року №6-р/2019).

Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци 4-6 підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року №6-р/2019).

Верховний Суд в постанові від 18.01.2023 у справі № 580/1300/22 визначив підходи щодо застосування принципу «легітимних очікувань» (legitimate expectations):

«… 75. Також колегія суддів зазначає, що поняття «легітимні очікування», головним чином походять від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. У юридичній практиці зазначений термін також має такі альтернативні назви як правомірні, законні, розумні або виправдані сподівання.

76. Принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України). Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.

77. Принцип легітимних очікувань властивий, головним чином, для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, оскільки у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї/мети системи адміністративних судів, а саме, захисти «малої людини» від «великої держави», в особі її багаточисленних суб`єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу.

78. Легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм; не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).

79. Правовим підґрунтям для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норми права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі приписів щодо певного права, яке однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права…».

У спірних правовідносинах, позивач після направлення до Комісії з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 заяви від 01.08.2025 з додатками про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мав легітимні очікування не лише щодо вчасного прийняття Комісією з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 за результатом розгляду його заяви рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (в семиденний строк з дня отримання заяви про відстрочку), але й щодо забезпечення дотримання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки встановлених Порядком № 560 заборон на направлення його (позивача) для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби та його призову до прийняття такого рішення.

Враховуючи, що обов`язок щодо перевірки наявності відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу та підстав для її надання з метою недопущення протиправних дій щодо особи покладено на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина 7 статті 23 Закону № 3543-XII), а тому ІНФОРМАЦІЯ_8 не виконав своїх обов`язків належним чином. На момент прийняття спірного наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 04.09.2025 № 247 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час загальної мобілізації», позивач розпочав процес реалізації права на продовження відстрочки від призову, подавши 01.08.2025 відповідну заяву, а отже не підлягав призову на військову службу під час мобілізації. Окрім того, ІНФОРМАЦІЯ_8 порушив процедуру проведення призову, встановлену Порядком № 560.

Ураховуючи викладене у сукупності, суд висновує про обґрунтованість позовних вимог у частині визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.09.2025 №247 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час загальної мобілізації» (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період до в/ч НОМЕР_1 .

Стосовно вимог позивача в частині визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення, то суд зазначає таке.

Згідно із частиною 1 статті 2 Закону № 2232-XIІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 статті 2 Закону № 2232-XIІ визначено види військової служби:

базова військова служба;

військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

військова служба за контрактом осіб рядового складу;

військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;

військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Початком проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період є день, визначений ст.24 Закону № 2232-XII.

Відповідно до п.4 ч.1 та абз.1 ч.3 ст.24 Закону № 2232-XII початком проходження військової служби вважається, зокрема, день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 р. № 280, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.11.2022 р. за № 1407/38743, затверджено Інструкцію з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, яка визначає організацію і порядок обліку військовослужбовців та працівників в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - Інструкція 280).

Відповідно до пунктів 1, 3 Розділу XII Інструкції № 280 облік особового складу в особливий період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців щодо прихованої мобілізації або з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, ведеться у порядку, установленому на мирний час, та з урахуванням особливостей, викладених у цьому розділі.

Військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період зараховуються в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленому пунктами 13 і 14 розділу II цієї Інструкції.

Первинне призначення на посади військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також призначення (переміщення) військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, відповідно до їх мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, здійснюються наказом командира військової частини по стройовій частині до закінчення заходів відмобілізування незалежно від номенклатури посад для призначення.

Пунктом 14 Розділу ІІ Інструкції № 280 встановлено, що зарахування до списків особового складу військової частини прибулого особового складу (або прийому на роботу працівників) здійснюється наказом по стройовій частині у день їх прибуття (прийому на роботу) до військової частини.

Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини (про прийом на роботу працівника) є, зокрема, для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.

З вказаних норм у їх сукупності слідує, що організація обліку та призову громадян в особливий період, покладена на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Разом з тим, зарахування до штату військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Відповідне зарахуванням здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Суд встановив, що, відповідно до поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані та направлені до Військової частини НОМЕР_1 від 04.09.2025. №21548, солдат ОСОБА_1 був зарахований до списку особового складу Військової частини НОМЕР_1 з 03.09.2025.

Як видно зі змісту наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.09.2025 №258 позивача призначено на посаду курсанта навчального взводу та вважати таким, що з 03.09.2025 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою. Встановлено посадовий оклад згідно тарифного розряду 1 у розмірі 2470 гривень, шпк "солдат".

Видаючи оспорюваний наказ №258 від 03.09.2025 про зарахування позивача до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , командир військової частини послався на підставу: Указ Президента України "Про загальну мобілізацію (зі змінами) №69/2022 від 24.02.2022, поіменний список територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, але в оспорюваному наказі начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) №247 від 04.09.2025 "Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період" є посилання на поіменний список №21548 від 04.09.2025, тобто наказ командира військової частини НОМЕР_1 №258 від 03.09.2025 про зарахування позивача до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 винесений раніше чим складений поіменний список резервістів та наказ №247 від 04.09.2025 "Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період".

Командир Військової частини НОМЕР_1 не мав права зарахувати позивача до особового складу Військової частини НОМЕР_1 , адже не отримав усі передбачені чинним законодавством документи та беззаперечні правові підстави для видання оспорюваного позивачем наказу.

Крім того, згідно абзацу 2 пункту 2.8 розділу ІІ Інструкції з організації обліку особового складу в Збройних силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 26 травня 2014 року № 333, зареєстровано ним в Міністерстві юстиції України 12 червня 2022 року за № 611/25388 підставою зарахування до списків військової частини прибулого особового складу є іменні списки команд, приписи та документи, що посвідчують особу військовослужбовця.

Суд звертає увагу, що матеріалами справи не підтверджено, що на момент прийняття оскаржуваного наказу командира військової частини НОМЕР_1 №258 від 03.09.2025 про зарахування позивача до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 позивач підлягав призову на військову службу під час мобілізації.

Пунктом 19 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 зазначається, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Відтак, якщо наказ про зарахування до списків особового складу виданий раніше фактичного призову, це вважається грубим порушенням ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка чітко визначає початок служби.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи та наявних доказів суд встановив, що відповідачами не доведено додержання порядку мобілізації ОСОБА_1 , встановленого законом. Сукупність наведених обставин та доказів свідчить про істотне порушення порядку проведення мобілізації, що є підставою для визнання протиправними дій відповідача.

Як наслідок, слід визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №258 від 03.09.2025 про зарахування позивача до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення (згідно протоколу №100 від 12.08.2025 року) Комісії з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у наданні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , відстрочки від призову під час мобілізації на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Зобов`язати Комісію з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , від 01.08.2025 про надання відстрочки від призову під час мобілізації згідно п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти рішення за результатами розгляду даної заяви відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням висновків суду в даному рішенні.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) №247 від 04.09.2025 у частині, що стосується призову на військову службу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №258 від 03.09.2025 про зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , до особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 29 грудня 2025 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_7 );

відповідач:

- ІНФОРМАЦІЯ_8 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_8 ).

Головуючий суддя Подлісна І.М.