Рішення від 07 січня 2026 р. у справі №420/30576/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/30576/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2026 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бжассо Н.В., розглянув у письмовому провадженні в м. Одеса за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить:

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні пенсії за віком № 155250035152 від 10.06.2025 року, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про відмову в призначенні пенсії за віком № 155250035152 від 21.07.2025 року, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову в призначенні пенсії за віком № 155250035152 від 08.08.2025 року та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову в призначенні пенсії за віком № 155250035152 від 22.08.2025 року;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати мені, ОСОБА_1 , до страхового стажу для розрахунку пенсії за віком період роботи з 01.01.1992 по 31.03.1994 роки згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 ;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити мені, ОСОБА_1 , пенсію за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV – з 02 червня 2025 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що вона чотири рази зверталася до управлінь ПФУ із заявами про призначення пенсії за віком. Однак, рішеннями Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 155250035152 від 10.06.2025 року, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві № 155250035152 від 21.07.2025 року, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 155250035152 від 08.08.2025 року, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 155250035152 від 22.08.2025 року позивачці відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідної кількості страхового стажу, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою суду від 29.09.2025 року відкрито провадження у справі за правилами за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

29.09.2025 року від представника відповідача, ГУ ПФУ в м. Києві, надійшов відзив на позов, згідно з яким, 07.10.2025 року від представника відповідача ГУ ПФУ в Одеській області надійшли відзиви на позов, згідно з якими оскаржувані рішення є правомірними та законними, прийнятими в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства, оскільки записи у трудовій книжці позивача не відповідають вимогам законодавства.

Від позивачки надійшли відповіді на відзиви.

Суд розглянув матеріали справи, всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності та робить наступні висновки.

Судом встановлено, що 02.06.2025 року ОСОБА_1 , через вебпортал Пенсійного фонду України подала документи для призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV.

Вказана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 155250035152 від 10.06.2025 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. У рішенні вказано: «Страховий стаж особи становить 24 роки 6 місяців 26 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: - до розрахунку страхового стажу не враховано періоди роботи в Росії з 19.08.1987 по 25.09.1989 та з 25.10.1989 по 31.03.1994, оскільки відсутня заява про неотримання пенсії в російській федерації.»

14.07.2025 року ОСОБА_1 повторно через вебпортал Пенсійного фонду України подала документи для призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV.

Вказана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві № 155250035152 від 21.07.2025 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. У рішенні вказано: «відповідно наданих до заяви документів про стаж (ідентифікаційний номер, трудова книжка, диплом, копії свідоцтв про народження дітей) загальний страховий стаж складає 29 років 10 днів. До загального страхового стажу не зараховано період догляду до 3-х років за дітьми 15.04.1990 р.н., ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки надані копії свідоцтв про народження та відсутній переклад з іноземної мови свідоцтва НОМЕР_2 . Враховуючи вищевикладене, гр. ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу».

01.08.2025 року ОСОБА_1 втретє через вебпортал Пенсійного фонду України подала документи для призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV.

Вказана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 08.08.2025 року № 155250035152 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. У рішенні вказано: «Страховий стаж особи становить 29 років 00 місяців 10 днів. Результати розгляду документів, поданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не враховано догляд за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки в наданих документах відсутня відмітка про одержання паспорта, відповідно до пункту 11 Порядку № 637 визначено, що час догляду непрацюючою матері до досягнення дитиною 3-річного віку встановлюється на підставі, зокрема, свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини – свідоцтва про смерть). Необхідно надати паспорт дитини. Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу – 32 роки.»

13.08.2025 року ОСОБА_1 вчетверте через вебпортал Пенсійного фонду України подала документи для призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV.

Вказана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 155250035152 від 22.08.2025 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. У рішенні вказано: «Страховий стаж особи становить 30 років 05 місяців 23 дні. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за наданими документами до стажу роботи не зараховано: період роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 31.03.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 19.08.1987, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.»

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058) є спеціальним законом, яким визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Статтею 8 Закону № 1058, закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частина 1 ст. 26 Закону № 1058 передбачає, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог нього Закону за даними, що містяться в системі, персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Закону № 1058 питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» (надалі Закон № 1788), відповідно до ст. 56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, при цьому зараховується робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Відповідно до ст. 62 Закону України № 1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі – Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Суд встановив, що після отримання рішень Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 155250035152 від 10.06.2025 року, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві № 155250035152 від 21.07.2025 року, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 155250035152 від 08.08.2025 року позивачка, врахувавши, наведені у них недоліки заяви, зверталася повторно до органів ПФУ із додатковими доказами, які підтверджують право на отримання пенсії за віком.

Тобто, вказані рішення позивачкою після отримання не оскаржувалися, враховувалися під час подальших звернень до органів ПФУ, що свідчить про згоду позивачки із наведеними рішення та про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині вимог.

Разом з тим, з огляду на рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 155250035152 від 22.08.2025 року єдиною підставою для відмови у призначенні пенсії за віком стала відсутність страхового стажу через неврахування періоду роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 31.03.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 19.08.1987, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.

Надаючи оцінку наведеним обставинам справи, суд зазначає наступне.

Статтею 4 Закону №1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, серед іншого, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Із урахуванням того, що спірний період роботи здобутий позивачем на території рф, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994р., ратифікованої Законом України від 11.07.1995р. №290/95-ВР, яка підписана, зокрема, Урядами рф та України.

Відповідно до ст. 1 Угоди ця Угода регулює основні напрями співробітництва Сторін у галузі трудової діяльності та соціального захисту осіб (далі - працівники) і членів їхніх сімей, які постійно проживають на території однієї з держав Сторін і провадять свою трудову діяльність на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності (далі роботодавці або наймачі) на території іншої держави Сторін відповідно до законодавства Сторони працевлаштування.

Статтею 4 вказаної Угоди передбачено, зокрема, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

У разі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.

За змістом статті 9 Угоди питання пенсійного забезпечення працівників і членів їхніх сімей регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року або (і) двосторонніми угодами.

Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, яка діяла на момент здобуття позивачем спірного періоду роботи, передбачено наступне.

Пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (стаття 1).

Статтею 3 Угоди передбачено, що всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу (ст. 6).

Органи, що здійснюють пенсійне забезпечення в державах - учасницях Угоди, співпрацюють між собою у порядку, який визначається угодою між їхнім центральними органами (ст. 8).

Необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав учасниць Співдружності без легалізації (стаття 11).

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (стаття 13).

Отже, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при визначенні розміру пенсії.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

З огляду на зміст наведених вище положень нормативно-правових актів, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць здійснюється за законодавством держави, на території якого вони проживають.

Відповідно до статті 22 федерального закону №167-Ф3 від 15.12.2001р. «Про обов`язкове пенсійне страхування в російській федерації» страхувальники по відношенню до застрахованих осіб з числа іноземних громадян або осіб без громадянства, які тимчасово проживають на території російської федерації, а також іноземні громадяни та особи без громадянства які тимчасово перебувають на території російської федерації, сплачують страхові внески по тарифу, встановленому діючим Федеральним законом для громадян російської федерації на фінансування страхової частини трудових (страхових) пенсій, незалежно від року народження вказаних застрахованих осіб.

Пунктом 1 статті 11 федерального закону російської федерації №400-ФЗ від 28.12.2013р. передбачено, що в страховий стаж включаються періоди роботи або іншої діяльності, які виконуються на території російської федерації при умові, що за ці періоди нараховувались і сплачувались страхові внески в пенсійний фонд російської федерації.

Таким чином, як законодавством України, так і законодавством російської федерації передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків до Пенсійного фонду тієї країни, на території якої здійснювалася така діяльність.

При цьому, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку, у свою чергу, нараховувалися страхові внески.

Відсутність у територіального органу ПФУ можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на території російської федерації, не може бути підставою для відмови у реалізації його права на пенсійне забезпечення.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17), згідно якої несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку сплати страхових внесків.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16).

Спір між сторонами виник щодо відмови пенсійного органу у зарахуванні до страхового стажу позивача для призначення пенсії періоду роботи в російській федерації з огляду на припинення участі РФ в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Крім того, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення».

Однак, ці доводи відповідача суд вважає неприйнятними, оскільки у період роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.

При цьому, суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Також, суд зазначає, що в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Тож, припинення участі РФ в Угоді, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.

Крім того, суд зауважує, що набутий позивачем трудовий стаж не повинен піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією РФ припинено співробітництво з країною-агресором.

Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення / перерахунок пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування позивачці до страхового стажу періоду роботи з 01.01.1992 по 31.03.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 19.08.1987.

Підсумовуючи вищенаведене, суд вважає протиправним незарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу позивачки з наведених в оскаржуваному рішенні підстав.

Отже, рішення № 155250035152 від 22.08.2025 року не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, та належить скасуванню, а відповідний період роботи належить зарахуванню до страхового стажу позивачки.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Щодо вимоги позивачки про зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком, суд зазначає, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями

У постанові від 05.09.2018 року у справі № 826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 2340/2921/18 та від 17.10.2019 року у справі № 813/1950/16.

Враховуючи викладене та те, що відповідач з дотриманням вимог Порядку № 22-1 заяву позивача не розглянув, суд не може перебрати на себе повноваження пенсійного органу у вказаній справі та зобов`язати відповідача призначити позивачці пенсію за віком.

Проте, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 13.08.2025 року з врахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення суду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що за звернення до суду із зазначеним позовом позивачка сплатила 4844,80 грн. судового збору, проте, з урахуванням ч. 3 ст. 139 КАС України, з ГУ ПФУ в Одеській області на користь позивача мають бути стягнуті 1937,92 грн, оскільки суд частково задовольнив позовні вимоги.

Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 139, 205, 243, 245, 246, 255, 257- 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 25 ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно – Кудрявська, 16 ЄДРПОУ 42098368), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (446001, м. Тернопіль, Майдан Волі, 3 ЄДРПОУ 14035769), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, Одеська обл., м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83 ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком № 155250035152 від 22.08.2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу для розрахунку пенсії за віком період роботи з 01.01.1992 по 31.03.1994 роки згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .

В іншій частині позову – відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1937,92 грн.

Відповідно до ст.255 КАС України, рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч.1 ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений та підписаний судом 08.01.2026 року.

Суддя Н.В. Бжассо