Постанова від 05 січня 2026 р. у справі №127/25100/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/25100/25

Провадження № 22-ц/801/113/2026

Категорія: 69

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 січня 2026 рокуСправа № 127/25100/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.,

суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.

з участю секретаря судового засідання: Кахно О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 127/25100/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,

за апеляційною скаргою представника особи, яка не брала участі в розгляді справи ОСОБА_2 - адвоката Прокопик Іванни Олегівни на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 жовтня 2025 року, ухвалене у складі судді Сичука М.М., -

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

Позов мотивовано тим, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 05 квітня 2016 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис № 529. У шлюбі в подружжя народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивачка зазначає, що одруження з відповідачем виявилося невдалим, оскільки між подружжям повністю відсутнє взаєморозуміння, взаємна повага, спільність поглядів та інтересів. Сімейне життя не склалося, шлюбні відносини фактично припинені. За словами позивачки, протягом шлюбу сторони неодноразово вживали заходів для збереження сім`ї, однак спільне життя не налагодилось. Між ними відсутня будь-яка емоційна, духовна чи матеріальна спільність, що є характерною ознакою сімейних відносин. На даний час подружжя проживає окремо, спільного господарства не веде, спільний сімейний побут не підтримує. Позивачка наголошує, що подальше спільне життя та збереження шлюбу неможливе, оскільки це суперечить її особистим інтересам, інтересам відповідача, а також інтересам їхніх малолітніх дітей. У зв`язку із цим вона категорично заперечує проти примирення з відповідачем, вважаючи, що подружжя остаточно стало чужими людьми.

На підставі викладеного, позивачка просила суд: розірвати шлюб між нею — ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстровано 05.04.2016 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис № 529; після розірвання шлюбу залишити за нею прізвище « ОСОБА_4 », судові витрати залишити за позивачкою.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 жовтня 2025 року позов задоволено.

Розірвано шлюб укладений 05.04.2016 між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 який було зареєстровано у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис № 529.

Після розірвання шлюбу залишено відповідачці прізвище « ОСОБА_4 ».

Судові витрати залишено за позивачем.

Не погодившись із таким рішенням, представник особи, яка не брала участі в розгляді справи ОСОБА_2 - адвокат Прокопик Іванна Олегівна, подала апеляційну скаргу в якій зазначено, що суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення неправильно застосував норми процесуального права, а саме положення ст.53 ЦПК України щодо залучення третіх осіб.

Суд зазначив, що предметом спору є лише розірвання шлюбу, а тому рішення не вплине на права ОСОБА_2 . Дане твердження не відповідає обставинам справи, адже розірвання шлюбу припиняє режим спільної сумісної власності подружжя, створює умови для негайного позасудового поділу майна, унеможливлює звернення стягнення на частку боржника, прямо впливає на можливість виконання майбутнього рішення суду щодо стягнення боргу, що є охоронюваним законом інтересам ОСОБА_2 . Рішення суду впливає на права третьої особи не лише тоді, коли вирішуються її прямі права, а також коли створюються ризики їх порушення внаслідок правових наслідків рішення. У даному випадку судове рішення допускає можливість поділу майна після розірвання шлюбу без відома ОСОБА_2 , дає відповідачу можливість фактично вивести майно зі спільної власності, може створити перешкоди звернення стягнення на частку боржника.

Суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні не дослідив обставини подання позову про розлучення одразу після арешту майна, не з`ясував дійсні мотиви подружжя при звернення до суду, не перевірив добровільність та істинної волі сторін, не з`ясував чи дійсно між сторонами припинені сімейні відносини.

Ухвалене рішення суду першої інстанції суперечить принципу всебічності та добросовісності. Суд розглянув справу без залучення третьої особи, права якої прямо зачіпаються рішенням. Це порушує право бути заслуханим, шо є істотним порушенням прав людини та права на справедливий суд.

15 грудня 2025 року на адресу Вінницького апеляційного суду від представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Присяжнюк О.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлено відповідно до норм чинного законодавства. Просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Присяжнюк О.В. в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги, просила суд рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_1 судове засідання не з`явилася, надав суду заяву в якій просив розгляд справи проводити у його відсутність.

Особа яка не брала участі в розгляді справи ОСОБА_2 та його представник - адвокат Прокопик І.О. в судове засідання не з`явились про час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином.

05 січня 2026 року на адресу Вінницького апеляційного суду від представника ОСОБА_2 – адвоката Прокопик І.О. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи за сімейними обставинами. Окрім того в клопотанні зазначено, що у разі не задоволення заяви про відкладення судового засідання, просила апеляційну скаргу розглядати без участі апелянта ОСОБА_2 та його представника.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі N 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, заслухавши думку учасників справи, які прийняли участь в судовому засіданні, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини другої статті 129 Конституції України забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження є однією з основних засад судочинства.

Держава гарантує право на апеляційний перегляд справи, який здійснюється після її розгляду в суді першої інстанції, а касаційне оскарження допускається у визначених законом випадках.

У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, а й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Реалізація конституційного права, зокрема на апеляційне оскарження судового рішення, ставиться в залежність від відповідних процесуальних норм, в цьому випадку - норм ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Вказані норми визначають коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 910/2795/20, від 31 січня 2024 року у справі № 199/7376/16-ц (провадження № 61-11401св23) і ухвалі Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 752/4256/17 (провадження № 61-4029св23).

Чинний ЦПК України передбачає необхідність з`ясування апеляційним судом наявності правового зв`язку між заявником і сторонами у справі; чи вирішено місцевим судом питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням.

Якщо заявник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної скарги.

ОСОБА_2 , як особа, яка не брала участі у справі та подав апеляційну скаргу на судове рішення, не був учасником цієї цивільної справи, оскаржуваним рішенням суду питання про його права, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося. В апеляційній скарзі не зазначив з посиланням на юридичні факти (обставини) викладені в рішенні, чим саме та у якій спосіб порушено право ОСОБА_2 оскаржуваним судовим рішенням. Покликання в апеляційній скарзі на те, що розірвання шлюбу припиняє режим спільної сумісної власності подружжя, створює умови для негайного позасудового поділу майна, унеможливлює звернення стягнення на частку боржника, прямо впливає на можливість виконання майбутнього рішення суду щодо стягнення боргу, є припущенням оскільки предметом спору у даній справі є виключно розірвання шлюбу між сторонами. Інші вимоги (щодо поділу майна подружжя, визначення місця проживання дітей чи стягнення аліментів тощо) у даному провадженні не заявлені. Отже, вирішення цього спору не породжує жодних прав чи обов`язків для ОСОБА_2 .

Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України», заява № 41984/98, § 53).

Згідно з практикою ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету, і має бути досягнута пропорційність між використаними засобами та досягнутими цілями (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine»), заява № 23436/03, § 22).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року у справі № 412/1277/2012 (провадження № 61-3704св19) зроблено висновок, що «у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті».

Судом першої інстанції встановлено, що 05.04.2016 між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстровано шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис № 529.

У шлюбі в подружжя народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В ході дослідження позовної заяви та доданих до неї матеріалів судом, відповідно до ч. 1 ст. 112 СК України, з`ясовано фактичні взаємини подружжя, а також те, що подана до суду позовна заява відповідає дійсній волі позивача та відповідача, їх бажання розірвати шлюб є істинним та добровільним.

Відповідно до статті 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (частина перша статті 24 СК України).

Частинами третьою, четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з частиною другою статті 104, частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.

За змістом частини третьої статті 109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Відповідно до частини першої статті 110, статті 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Встановивши, що збереження нормальних сімейних відносин виявилося неможливим, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів, про задоволення позову про розірвання шлюбу, що відповідає положенням статей 24,55,56 СК України.

Доводи апеляційної скарги на правильність рішення суду першої інстанції не впливають, рішення суду відповідає дійсній волі позивача.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги необґрунтовані, зводяться до припущень, і незгоди з висновками суду.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Згідно статті 141 ЦПК України, судові витрати, у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,-

постановив :

Апеляційну скаргу представника особи, яка не брала участі в розгляді справи ОСОБА_2 - адвоката Прокопик Іванни Олегівни залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: І.В. Міхасішин

Судді: М.В. Матківська

В.В. Сопрун