Постанова від 07 січня 2026 р. у справі №713/3005/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 січня 2026 року м. Чернівці Справа № 713/3005/25

Провадження №22-ц/822/147/26

Чернівецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

судді-доповідача - Литвинюк І. М.,

суддів: Височанської Н. К., Лисака І. Н.,

за участю секретаря судового засідання: Собчук І. Ю.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Григоренко Андрій Олександрович, на ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 17 листопада 2025 року, головуючий у І-й інстанції – Кириляк А. О.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про стягнення збитків, завданих внаслідок пожежі.

Ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області від 17 листопада 2025 року задоволено клопотання відповідача ОСОБА_2 про закриття провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що сторони на момент пожежі, 09 червня 2024 року, були фізичними особами-підприємцями; мета надання відповідачем, яка є фізичною особою-підприємцем, приміщення позивачу - виготовлення пелет, що є господарською діяльністю.

На вказану ухвалу суду представник позивача Григоренко А. О. подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Посилається на те, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права.

Вказує на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відповідач на момент виникнення спірних правовідносин мала статус фізичної особи-підприємця.

Відповідач є фізичною особою, яка не має статусу суб`єкта господарювання, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру, тому справа не може бути віднесене до господарської юрисдикції.

Спір виник з позадоговірних (деліктних) правовідносин, а саме, завдання майнової шкоди внаслідок пожежі, а не з укладання, зміни чи виконання господарського договору.

У відзиві відповідач ОСОБА_5 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду – без змін.

Вказує на те, що вона є неналежним відповідачем, а відповідачем у справі має бути фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , господарська діяльність якої нібито стала причиною завдання збитків.

Позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є суб`єктами господарської діяльності і здійснювали таку діяльність, тому суд правомірно закрив провадження у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.

Законодавець у статтях 15, 16 Цивільного кодексу України закріпив норми, відповідно до яких кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позовна заява - це документ, який пред`являється позивачем до суду в установленій процесуальним законом формі та містить вимогу про захист порушених прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 вересня 2024 року у справі № 990/220/24 виснувала, що: "зміст та обсяг порушеного права і виклад обставин, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть бути різними, але разом із цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних з визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною (ця позиція неодноразово була висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у справах № 640/7310/19, № 9901/393/19)".

За загальним правилом, судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (стаття 124 Конституції України).

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, такі складові як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.10.2020 у справі № 635/551/17).

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 р. у справі N 911/1834/18, від 11.01.2022 р. у справі N 904/1448/20).

Тобто, юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна і суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена у статті 20 ГПК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 916/2791/16 зроблено висновки про те, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу, для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі N 904/1083/18.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у справі N 916/385/19, від 13 лютого 2019 року у справі N 910/8729/18.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_5 , треті особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про стягнення збитків, завданих внаслідок пожежі.

Згідно з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 2014199 від 17 листопада 2025 року позивач ОСОБА_1 27 травня 2022 року припинив господарську діяльність.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 36416045 від 28 листопада 2025 року в реєстрі відсутні відомості за параметрами пошуку: ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 . Отже, відповідач ОСОБА_5 не є суб`єктом господарської діяльності.

З огляду на викладене, спір у справі виник з позадоговірних (деліктних) правовідносин та на момент виникнення спірних правовідносин сторони не були суб`єктами господарської діяльності.

Задовольняючи клопотання про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що сторони на момент пожежі, 09 червня 2024 року, були фізичними особами-підприємцями. Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 припинив господарську діяльність до виникнення спірних правовідносин, а відповідачка ОСОБА_5 взагалі не була зареєстрована як суб`єкт господарської діяльності.

З огляду на зміст та характер спірних правовідносин, суб`єктний склад цього спору, з урахуванням вимог статті 19 ЦПК України, цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Врахувавши вищевикладене, виходячи одночасно зі змісту заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, мети та права, яке позивач намагається захистити, сутності порушеного права, суб`єктного складу учасників процесу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції передчасно закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, вважаючи, що даний спір віднесено до юрисдикції господарських судів.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи, що судом першої інстанції постановлено оскаржувану ухвалу з порушенням норм процесуального права, на підставі статті 379 ЦПК України вона підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Григоренко Андрій Олександрович, задовольнити.

Ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 17 листопада 2025 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 08 січня 2026 року.

Суддя-доповідач І. М. Литвинюк

Судді: Н. К. Височанська

І. Н. Лисак