Постанова від 05 січня 2026 р. у справі №707/940/25 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/215/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №707/940/25 Категорія: 301030000 Суходольський О.М.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 січня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т. Л.

суддіКарпенко О.В., Сіренко Ю. В.

секретарІвануса А.Д.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача адвоката Гудзь О. С. на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 28.10.2025 (повний текст складено 30.10.2025, суддя в суді першої інстанції Суходольський О. М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину земельної ділянки,

в с т а н о в и в :

у березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, яким просила визнати за нею право власності на 1 / 2 частину земельної ділянки, площею 0,1531 га, кадастровий номер 7124989000:02:004:0500, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування вимог вказала на те, що рішенням Черкаського районного суду Черкаської області у справі №707/2928/16-ц від 06.04.2017 у порядку поділу спільного майна подружжя визнано за позивачем право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .

Предметом спору у даній справі є земельна ділянка, яка розташована під вказаним домоволодінням.

Позивач вказує, що позов вона подає до спадкоємця, який прийняв спадщину у вигляді житлового будинку з надвірними спорудами після смерті спадкодавця (відповідач ОСОБА_3 ), оскільки спадщина відповідачу належить з моменту її прийняття, незалежно від того наявне видане свідоцтво про право на спадщину чи ні.

Так згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.01.2015 відповідач ОСОБА_3 успадкувала всю земельну ділянку площею 0,1531 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території АДРЕСА_1 після смерті батька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відтак позивач ставить питання про визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1531 га на якій розташований житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 у зв`язку із набуттям у власність 1/2 частини вказаного нерухомого майна, що потрібно їй для повноцінного користування та володіння нерухомим майном, яке розташоване на вказаній земельній ділянці.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 28.10.2025 позовні вимоги у справі задоволено з посиланням на те, що позивач, як власник частини нерухомого майна, в силу приписів законодавства має право на земельну ділянку на якій таке майно розташоване та яка необхідна для його обслуговування. Враховуючи, що 1 / 2 частина житлового будинку за рішенням суду належить позивачу, отже поділу як спільна сумісна власність подружжя також підлягає земельна ділянка, на якій цей будинок розташований з визнанням права власності на 1 / 2 частину за позивачем.

Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача адвокат Гудзь О. С. подав 27.11.2025 апеляційну скаргу та, вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та відхилити позовні вимоги у справі.

Вказує, що спірна земельна ділянка як об`єкт приватизації була особистою приватною власністю колишнього чоловіка позивача ОСОБА_4 , отже не може бути предметом поділу між подружжям як спільне сумісне майно.

Позивачем не доведено необхідний розмір земельної ділянки для обслуговування її частини домоволодіння, а визначений судом у цій справі розмір є неспівмірно завеликим щодо площі нерухомого майна, яке належить позивачу.

Спосіб захисту права позивача у цій справі є неефективним, оскільки не припинить права власності відповідача на всю земельну ділянку, а лише створить паралельне право власності на її частку ще й у позивача.

Судом першої інстанції неправомірно відхилено заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності до позовних вимог у справі.

У відзиві на апеляційну скаргу сторона позивача просить апеляційну скаргу відхилити, як безпідставну, а рішення першої інстанції – залишити без змін, оскільки вважає його законним та належним чином обґрунтованим.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи встановлено, що рішенням Черкаського районного суду Черкаської області у справі №707/2928/16-ц від 06.04.2017 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та визнано житловий будинок АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1 / 2 частину житлового будинку з надвірними спорудами за вказаною адресою.

Позивач як проживала і користувалась на момент смерті її чоловіка ОСОБА_4 домоволодінням і земельною ділянкою в АДРЕСА_1 , так і на даний час там проживає і користується вказаним домоволодінням і земельною ділянкою.

Зазначене право власності на 1 / 2 частину будинку позивачем було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджується інформаційною довідкою №99289837 від 04.10.2017.

Право власності на іншу 1 / 2 частини будинку з надвірними спорудами ОСОБА_3 набула на підставі рішення Черкаського районного суду Черкаської області у справі №707/747/15-ц від 14.05.2015. У подальшому вказане рішення було скасоване Апеляційним судом Черкаської області від 20.09.2016 з ухваленням нового рішення, яким в позові ОСОБА_3 відмовлено.

Згідно інформації з ДРРПнНМ та Реєстру права власності №70485516 від 13.10.2016 право власності відповідача на житловий будинок згідно рішення державного реєстратора №31860071 від 13.10.2016 скасовано.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.01.2015 ОСОБА_3 успадкувала земельну ділянку площею 0,1531 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території АДРЕСА_1 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4 .

Згідно довідки Червонослобідської сільської ради Черкаського району Черкаської області №596 від 08.02.2017 за померлим ОСОБА_4 рахується житловий будинок АДРЕСА_1 . Земельна ділянка площею 0,2463 га приватизована.

Згідно з витягом з рішення Червонослобідської сільської ради № 39-16 від 16.07.2009 померлому ОСОБА_4 надано у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства: ріллю – 0,1878 га, під забудовою – 0,0585 га, в т.ч під будівлями – 0,0133 га, із них по фактичному користуванню за адресою АДРЕСА_1 – 0,1531 га та на урочищі «Вовче» - 0,0932 га.

З копії спадкової справи № 43/2014 щодо спадщини померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 вбачається, що позивач ОСОБА_1 відмовилася від прийняття спадщини. Спадкова справа також містить заяву ОСОБА_3 про прийняття спадщини після померлого батька, за якою їй було видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 14.01.2025, зокрема і на земельну ділянку площею 0,1531 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарство, що розташована на території АДРЕСА_1 .

Мотивуючи про необхідність захисту її права на нерухоме майно, яке в силу приписів ст. 120 ЗК України нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване, позивач порушує перед судом у цій справі питання про визнання за нею права власності на 1/2 частину земельної ділянки, на якій знаходиться її частина домоволодіння.

Такими є фактичні обставини у справі. Правовідносини, які виникли між сторонами на їх підставі, мають таке правове регулювання.

За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (частини перша-третя статті 319 ЦК України).

Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення договору дарування).

За статтею 373 ЦК України земельні ділянки є об`єктами права власності. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Частиною першою статті 377 ЦК України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Статтею 381 ЦК України визначено, що садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, яким засвідчує його право власності.

Згідно ст.120 ЗК України (в редакції, яка діяла час набрання законної сили рішенням Черкаського районного суду Черкаської області у справі №707/2928/16-ц від 06.04.2017, тобто коли у позивача виникло право власності на частину домоволодіння) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (частина 1).

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди (частина 4).

З аналізу вказаних приписів законодавства слідує, що до нового власника нерухомого майна переходить і власність на земельну ділянку на якій таке майно розташоване та яка є необхідною для його обслуговування.

Так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 зроблено правовий висновок про те, що чинне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України. При цьому перехід права на цю земельну ділянку відбувається відповідно до прямого припису закону незалежно від волі особи – попереднього власника земельної ділянки.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі №689/26/17 зробила висновок, що «при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статті 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

За обставин даної справи спірна земельна ділянка належала ОСОБА_4 (померлому чоловіку позивача та батьку відповідача) на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 535698, виданого згідно рішення Червонослобдіської сільської ради від 16.07.2009, та була його особистою приватною власністю (як набута внаслідок приватизації).

Так статтею 57 СК України, в редакції станом на день видачі вказаного Державного акту на спірну земельну ділянку, визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 626/4/17 від 12 серпня 2020 року зробив правовий висновок щодо правового режиму земельної ділянки, отриманої внаслідок приватизації. З урахуванням змін до Сімейного кодексу України «тільки в період з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду».

Отже спірна земельна ділянка не може бути об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя позивача та ОСОБА_4 , як помилково зазначив суд першої інстанції, оскільки була особистою приватною власністю покійного чоловіка позивача.

Таким чином позивач не може визнати своє право власності на спірну земельну ділянку в якості поділу спільного майна подружжя.

Крім того, апеляційний суд враховує, що спірна земельна ділянка має цільове призначення саме для ведення особистого селянського господарства, отже не може по замовчуванню відноситися до земель з цільовим призначенням для обслуговування житлової нерухомості, право власності на частину якої має позивач.

Так спірна земельна ділянка має загальну площу 0,1531 га, під будівлями 0,0133 га (1/ 2 з яких належить позивачу), отже скаржник слушно зауважує, що не можна вести мову про те, що для обслуговування нерухомого майна позивача площею 0,00665 га об`єктивно необхідна саме земельна ділянка площею 0,07655 га та ще й іншого цільового призначення (для ведення особистого селянського господарства), без зміні в установленому порядку її цільового призначення.

За змістом приписів ст. 120 ЗК України до власника нерухомого майна переходить право на земельну ділянку, на якій таке майно знаходиться, а також на ту її частину, яка необхідна для обслуговування нерухомого майна.

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

За приписами частин 1, 2 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЦПК України, що регламентує допустимість доказів, обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно п.1 ч.1 ст.103 ЦПК України підставою для проведення експертного дослідження є з`ясування обставин, що мають значення для справи, для чого необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

У даному випадку позивачем не надано суду висновків експерта щодо тієї площі земельної ділянки, яку займає частина домоволодіння позивача за адресою АДРЕСА_1 , а також яка необхідна для обслуговування та утримання такого майна.

Таким чином позовні вимоги у даній справі з посиланням на положення ст. 120 ЗК України про перехід до позивача, як власника нерухомого майна, права власності саме на 1/2 частину спірної земельної ділянки є також необґрунтованими.

У даному випадку право власності позивача ефективним чином буде захищено у спосіб визнання за нею права власності саме на ту частину спірної земельної ділянки, яка знаходиться безпосередньо під частиною домоволодіння позивача, а також на ту, яка є необхідною для його обслуговування, що має бути доведеним належними та допустимими доказами, зокрема висновком експерта.

Аргументи апеляційної скарги про пропуск позивачем строків позовної давності для пред`явлення позовних вимог, враховуючи їх відхилення з інших підстав, правового значення для вирішення спору у справі не мають.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 28.10.2025 у даній справі належить скасувати у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та ухвалити постанову про відхилення позовних вимог.

Відтак подана апеляційна скарга підлягає до задоволення.

На підставі ст.141 ЦПК України у зв`язку із відхиленням позовних вимог з позивача на користь відповідача слід стягнути 1882,44 грн судового збору, сплаченого за апеляційний перегляд справи.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу – задовольнити.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 28.10.2025 у даній справі - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину земельної ділянки – відхилити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1882,44 грн судового збору за апеляційний перегляд справи.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 07.01.2026.

Суддя-доповідач

Судді