Рішення від 07 січня 2026 р. у справі №529/1041/25 — Диканський районний суд Полтавської області

Справа № 529/1041/25

Провадження № 2/529/171/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2026 року Диканський районний суд Полтавської області в складі: головуючого судді - Кириченко О.С., розглянувши в приміщенні суду в селищі Диканька Полтавської області у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та без проведення судового засідання цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_2 заборгованості за договором позики. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що 09.12.2023 між нею та відповідачем було укладено договір позики, на підтвердження чого відповідач надав їй власноручно написану ним боргову розписку, відповідно до якої вона надала відповідачу, а останній отримав у позику грошові кошти в розмірі 3 000 доларів США. Хоча в цьому борговому документі вказано про зобов`язання відповідача повернути їй грошові кошти в доларах, без зазначення країни валюти, але у цій розписці маються на увазі саме долари США, оскільки, якщо б це була інша валюта, то про це було б вказано для уникнення спорів у майбутньому між нею та відповідачем. Відповідно до цієї боргової розписки відповідач зобов`язувався повернути їй вказані грошові кошти в термін до одного року після розірвання шлюбу з нею, ОСОБА_1 . Позивачка зазначає, що грошові кошти у розмірі 3 000 доларів США, які відповідач отримав від неї у позику, не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є її особистою приватною власністю. Строк повернення відповідачем отриманих від неї у позику грошових коштів був обумовлений відкладальною обставиною, а саме у термін до одного року після розірвання шлюбу між ними. Шлюб між сторонами у справі було розірвано рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 20.08.2024, яке набрало законної сили 20.09.2024. Таким чином, кінцевою датою виконання відповідачем зобов`язання щодо повернення отриманих у позику коштів є 20 вересня 2025 року. Однак, у цей строк відповідач грошові кошти їй не повернув. Її письмові вимоги від 07.01.2025, 25.07.2025 та неодноразові вимоги, надіслані через месенджер Viber, щодо повернення коштів, відповідач ОСОБА_2 проігнорував. Посилаючись на вказані обставини, позивачка просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість за договором позики на підставі боргової розписки від 09.12.2023 в розмірі 3 000 доларів США та вирішити питання про розподіл судових витрат у справі.

Ухвалою судді Диканського районного суду Полтавської області від 17.11.2025 вказаний позов прийнято до провадження і справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та без проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

У наданий в ухвалі час, від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Конюшенко М.А. надала суду відзив на позов, в якому просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі /а.с. 52-54/. У відзиві вказано, що відповідач ОСОБА_2 категорично заперечує факт написання боргової розписки, яка долучена позивачкою до позовної заяви. Відповідач будь-якого боргу перед колишньою дружиною ОСОБА_1 не має, поділу майна після розлучення між ними не було. Позивачкою не надано належних доказів будь-яких боргових зобов`язань між сторонами у справі. Надана позивачкою боргова розписка не містить відомостей про передання позивачкою грошових коштів та отримання відповідачем цих коштів у позику, не містить відомостей того, що ОСОБА_2 отримав саме від ОСОБА_1 кошти в сумі 3 000 доларів. У розписці не вказано головне, а саме те, що кошти отримані в борг. Зі змісту розписки також не вбачається і обов`язку ОСОБА_2 щодо виплати коштів на користь ОСОБА_1 . Кому саме повинен повернути кошти ОСОБА_2 у розписці не конкретизовано, як і не вбачається хто саме надавав кошти у борг, кому та коли. Таким чином, позивачкою не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі відповідачу коштів у позику. Також борговий документ не містить інформації щодо назви грошової одиниці, у якій надавалися кошти у борг, а саме валюти, яку повинен повернути відповідач, оскільки вказано лише слово долари, без зазначення конкретної країни валюти. Тому, незрозуміло, чому позивачка ставить вимогу про стягнення 3 000 доларів саме США, хоча розписка не містить даних щодо конкретизації грошової одиниці та країни, якій вона належить. Таким чином, надана позивачкою розписка не містить необхідних реквізитів боргової розписки, не відповідає ні формою, ні змістом документу, який можливо було б вважати борговою розпискою. Будь-яких належних доказів того, що позивачка зверталася з вимогою до відповідача щодо повернення грошових коштів, як того вимагає закон, також до справи не долучено. Надані ОСОБА_1 паперові скріншоти з месенджера Viber не містять доказів визнання відповідачем будь-якого боргового зобов`язаня перед позивачкою. Сторона відповідача вважає ці скріншоти з месенджера неналежними та недопустимими доказами, оскільки з них неможливо ідентифікувати осіб, між якими була здійснена переписка. Відповідач ставить під сумнів відповідність наданих паперових копій скріншотів оригіналу. При цьому наголошує, що зміст цих повідомлень жодним чином не відображає боргові зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 .

Позивачка ОСОБА_1 надала відповідь на відзив, у якій просила задовольнити позов у повному обсязі /а.с. 58-74/. У цій відповіді позивачка вказує, що твердження відповідача про те, що він не писав боргову розписку та не має боргу перед нею є безпідставним, адже це спростовується написаним відповідачем власноручно борговим документом та підписаним ним, оригінал якого наявний у матеріалах справи, та іншими доказами у сукупності. Крім того, заперечуючи факт написання боргової розписки, відповідач при цьому не подав до суду клопотання про призначення почеркознавчої експертизи та не надав доказів того, що він звертався до правоохоронних органів із заявою про вчинення стосовно нього шахрайських чи будь-яких інших протиправних дій, пов`язаних із цією борговою розпискою. Таким чином, відповідач не спростував належними та достатніми доказами факт написання ним боргової розписки та отримання від неї коштів у позику. Позивачка вказує, що оригінал боргової розписки знаходився у неї, який вона в подальшому додала до позовної заяви, що свідчить про те, що боргове зобов`язання відповідача перед нею не виконане. Оригінал боргової розписки є доказом не лише укладення договору позики, а й посвідчує факт передання грошових коштів позичальнику ОСОБА_2 у розмірі 3 000 доларів США. У борговій розписці вказано "повернути" грошові кошти, а таке зобов`язання щодо повернення не виникає щодо коштів, які не були отримані в позику. Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 15.05.2025 у справі № 212/7460/23, від 27.05.2020 у справі № 583/97/19, від 19.05.2021 у справі № 128/891/20-ц, посилання особи на те, що в розписці не вказано, у кого саме грошові кошти були отримані та кому підлягають поверненню, не спростовує факт боргу перед позикодавцем, адже особа, яка має оригінал боргової розписки, в якій немає даних про позикодавця, вважається позикодавцем при відсутності належних і допустимих доказів, визначених ч. 2 ст. 76 ЦПК України, що спростовують зміст боргового документа, або є докази неправомірного заволодіння такою розпискою особою, яка нею володіє (рішення правоохоронних органів тощо). Позивачка зазначає, що хоча в борговому документі вказано про зобов`язання відповідача повернути їй грошові кошти в доларах, без зазначення країни валюти, але у цій розписці маються на увазі саме долари США, оскільки, якщо б це була інша валюта, то про це було б вказано для уникнення спорів у майбутньому між нею та відповідачем. Твердження сторони відповідача про те, що вона не зверталася до відповідача відповідно до вимог закону із вимогами про повернення коштів спростовується зокрема навними у матеріалах справи її письмовими вимогами до відповідача, які були отримані останнім поштою та проігноровані. Також вимоги про повернення коштів були надіслані нею відповідачу через месенджер Viber. Роздруківки скріншотів їхньої переписки є паперовими носіями електронних доказів, є належними та допустимими доказами у справі. Ідентифікація сторін листування у месенджері Viber здійснюється за номерами телефонів, які були зазначені у позовній заяві (номер телефону ОСОБА_1 : НОМЕР_1 , акаунт "Наталія", номер телефону ОСОБА_2 : НОМЕР_2 , підписаний у позивача як " ОСОБА_2 ". Належність йому номера телефону НОМЕР_2 підтверджено самим відповідачем, шляхом зазначення його у відзиві на позов. У позовній заяві було вказано про те, що знімки екрана мобільного телефона, а саме листування через месенджер Viber між сторонами у справі щодо повернення отриманих у позику коштів, зроблені на мобільний телефон Redmi9А , що належить позивачці. Якби відповідача дійсно ставив під сумнів відповідність наданих паперових копій оригіналу, то заявив би клопотання про огляд судом електронних доказів. Проте, він цього не зробив, оскільки достеменно знає, що таке листування було між ним та позивачкою. Оскільки відповідач свої зобов`язання за договором позики не виконав і не повернув позивачці взяті у неї у позику грошові кошти у сумі і у строк, визначені у борговому документів, то позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 заперечення на відповідь на відзив суду не надав.

23.12.2025 представник відповідача надала суду клопотання про відкладення судового розгляду справи у зв`язку із необхідністю додаткового часу для підготовки клопотання про призначення почеркознавчої експертизи та надання суду додаткових доказів.

08.01.2026 представник відповідача - адвокат Конюшенко М.А. надала суду заяву, в якій вказала, що відповідач наразі не має фінансової можливості забезпечити проведення почеркознавчої експертизи наданої позивачкою боргової розписки та просила провести розгляд справи за відсутності відповідача.

Враховуючи те, що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та без проведення судового засідання, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази у справі у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Системний аналіз норм статті 1046, 1047 ЦК України свідчить, що, оскільки договір позики є реальним, то факт передання грошових коштів може підтверджуватися договором позики, укладеним в письмовій формі, якщо в тексті такого договору сторонами не зазначений інший строк передання грошових коштів.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17 зазначено, що реальним вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, його умов.

Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року в справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року в справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року в справі № 569/1646/14, від 14 квітня 2020 року в справі № 628/3909/15 та від 21 липня 2021 року в справі № 758/2418/17.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16).

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми (постанови Верховного Суду від 10 грудня 2018 року в справі № 319/1669/16, від 08.07.2019 в справі № 524/4946/16, від 12.09.2019 в справі № 604/1038/16, від 23.04.2020 в справі № 501/1773/16, від 10.05.2022 в справі № 153/943/19, від 14.09.2022 в справі № 130/82/2015, від 28.02.2024 в справі № 369/5625/16).

З матеріалів справи вбачається, що позивачкою ОСОБА_1 надано суду оригінал розписки від 09 грудня 2023 року, в якій вказано, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зобов`язується після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 повернути кошти в розмірі 3 000 доларів. Повернути в термін до 1 року. Ця розписка датована 09.12.2023 та підписана ОСОБА_2 /а.с. 21/.

З матеріалів справи вбачається, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 20.08.2024 у справі № 529/596/24. Вказане рішення суду набрало законної сили 20 вересня 2024 року /а.с. 24/.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Зі змісту боргового документа від 09.12.2023 вбачається, що він містить відкладальну обставину, а саме строк виконання зобов`язання відповідачем щодо повернення позивачці отриманих у позику коштів пов`язаний з настанням певної обставини, а саме в термін до одного року після розірвання шлюбу з позивачкою ОСОБА_1 .

Виходячи зі змісту боргової розписки та враховуючи те, що рішення суду про розірвання шлюбу між сторонами у справі набрало законної сили 20 вересня 2024 року, то кінцевою датою виконання зобов`язання відповідачем щодо повернення позивачці отриманих у позику грошових коштів є 20 вересня 2025 року.

07 січня 2025 року позивачка надіслала на поштову адресу відповідача вимогу щодо повернення їй отриманих у позику грошових коштів в розмірі 3 000 доларів США, яку відповідач отримав 08 січня 2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 3850000030583 /а.с. 29-33, 40/.

25 липня 2025 року позивачка знову надіслала на поштову адресу відповідача вимогу щодо повернення їй отриманих у позику грошових коштів в розмірі 3 000 доларів США, яку відповідач отримав 25 липня 2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 3850000068874 /а.с. 33-36, 40/.

З роздруківок знімків екрана належного позивачці мобільного телефона - листування у месенджері Viber між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (номер телефону ОСОБА_1 : НОМЕР_1 , акаунт " ОСОБА_1 ", номер телефону ОСОБА_2 : НОМЕР_2 , підписаний у позивачки як " ОСОБА_2 ") вбачається, що 08 січня 2025 року відповідач написав позивачці повідомлення "воюємо далі". 08 квітня 2025 року позивачка написала у месенджері Viber повідомлення відповідачу про те, що він не виконав свого зобов`язання щодо повернення їй грошових коштів в сумі 3000 доларів США та попрохала його повідомити їй коли він поверне кошти, а також о 18:18 год. позивачка написала: "Я повинна про все тобі нагадувати, просити? О 18:18 год. відповідач ОСОБА_2 на це повідомлення відповів: "Непотрібно". 10 вересня 2025 року о 10 год. 15 хв. позивачка надіслала відповідачу повідомлення такого змісту: "Скоро 20 вересня! Я думаю ти повинен пам`ятати про свою обіцянку з приводу повернення коштів, в термін до одного року після розлучення". 22 вересня 2025 року відповідач надіслав повідомлення, однак зміст цього повідомлення не відомий, адже відповідач це повідомлення видалив.

Належність відповідачу номера телефону НОМЕР_2 підтверджено самим відповідачем, шляхом зазначення його у своєму відзиві на позов.

Вказані вище роздруківки є паперовими копіями електронних доказів. Вони мають бути засвідчені як паперові копії в порядку, встановленому чинним законодавством, та не підлягають засвідченню електронним підписом (п. 82 постанови Верховного Суду від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21).

У пунктах 88, 89 у постанові від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21 Верховний Суд зазначив, що чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення. Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації.

У пункті 51 постанови Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 вказано, що якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

У позовній заяві позивачкою було вказано про те, що знімки екрана мобільного телефона, а саме листування через месенджер Viber між сторонами у справі щодо повернення отриманих у позику коштів, зроблені на належний їй мобільний телефон Redmi9А .

Сторона відповідача у відзиві на позов, ставлячи під сумнів відповідність наданих позивачкою паперових копій роздруківки листування у месенджері Viber оригіналу, не заявляла клопотання про огляд судом електронних доказів.

Враховуючи вказане вище, суд оцінює роздруківки листування у месенджері Viber між сторонами у справі у сукупності з іншими доказами у справі та вважає, що зміст цих роздруківок свідчить про те, що позивачка та відповідач переписувалися між собою саме стосовно зобов`язання відповідача повернути позивачці отримані від неї у позику грошові кошти в розмірі 3 000 доларів США, при цьому у зазначеному листуванні відповідач не вказував про те, що між ним та позивачкою взагалі відсутні будь-які договірні відносини щодо отримання ним від позивачки грошових коштів у позику, що в свою чергу також підтверджує існування між ними договірних відносин щодо позики коштів.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд вважає безпідставними та необґрунтованими твердження сторони відповідача про те, що ОСОБА_2 не писав боргову розписку від 09.12.2023 та не має боргу перед позивачкою, адже це спростовується наданим позивачкою оригіналом цієї боргової розписки та взаємоузгоджується з іншими доказами у справі.

Відповідач не надав суду жодних доказів того, що він звертався до правоохоронних органів із заявою про вчинення стосовно нього шахрайських чи будь-яких інших протиправних дій, пов`язаних із цією борговою розпискою.

Відповідач не надав суду висновку почеркознавчої експертизи, який би підтверджував те, що він не писав вказану боргову розписку, а також не подав до суду клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи з метою встановлення написання цієї боргової розписки не ним, а іншою особою. Натомість, у заяві представника відповідача зазначено, що наразі відповідач не має фінансової можливості забезпечити проведення почеркознавчої експертизи.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2023 у справі № 932/12659/19 вказано, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Верховний Суд у постанові від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 зазначив, що у ст. 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

У постанові Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 686/18121/21 вказано, що письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Твердження сторони відповідача про те, що надана позивачкою боргова розписка не відповідає ні формою, ні змістом документу, який би можна було б вважати борговою розпискою, і вона не містить відомостей про передачу позивачкою відповідачу у борг грошових коштів та отримання відповідачем саме від позивачки у позику коштів у сумі 3000 доларів, суд вважає безпідставними та необґрунтованими з таких підстав.

У постанові Верховного Суду від 15.05.2025 у справі № 212/7460/23, провадження № 61-17409св24, викладено правовий висновок про те, що посилання особи на те, що в розписці не вказано у кого саме грошові кошти були отримані та кому підлягають поверненню, висновку суду не спростовують, оскільки особа, яка має оригінал боргової розписки, в якій немає даних про позикодавця, вважається позикодавцем при відсутності належних і допустимих доказів, визначених частиною другою статті 76 ЦПК України, що спростовують зміст боргового документа, або є докази неправомірного заволодіння такою розпискою особою, яка нею володіє (рішення правоохоронних органів тощо). Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.05.2020 у справі № 583/97/19 (провадження № 61-13172св19), від 19.05.2021 у справі № 128/891/20-ц (провадження № 61-4560св21).

Сторона відповідача не надала cуду доказів того, що відповідач не писав боргову розписку, доказів, які б спростовували зміст цього боргового документа, а також доказів того, позивачка неправомірно заволоділа цією борговою розпискою.

Судом встановлено наявність між сторонами у справі правовідносин саме з договору позики, що підтверджується наданим позивачкою оригіналом боргової розписки від 09 грудня 2023 року.

Матеріали справи не містять доказів того, що між сторонами у справі виникли якісь інші правовідносини, на підставі яких могла бути написана боргова розписка від 09 грудня 2023 року.

Відповідач ОСОБА_2 не спростував заявлену позивачкою суму заборгованості за цим договором позики, не надав доказів повернення коштів за договором позики, як частково, так і у повному обсязі.

Оцінюючи твердження сторони відповідача про те, що боргова розписка не містить інформації щодо конкретної назви грошової одиниці, у якій надавався борг (країни валюти), яку повинен повернути відповідач, а вказано лише слово "доларів" без зазначення якої саме країни, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У постановах Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 337/5553/20 та від 03.11.2021 у справі № 705/3275/18 викладено правовий висновок про те, що за звичаями ділового обороту, що склався в Україні, в боргових зобов`язаннях між громадянами у випадку укладання договору позики в іноземній валюті використовуються, як правило, долари США, а відтак слід вважати, що предметом позики були саме долари США, а не іншої іноземної держави.

Враховуючи вказане вище у сукупності, те, що за звичаями ділового обороту, що склався в Україні, в боргових зобов`язаннях між громадянами у випадку укладання договору позики в іноземній валюті використовуються, як правило, долари США, те, що у листуванні через месенджер Viber та у надісланих на поштову адресу відповідача вимогах про повернення отриманих у позику грошових коштів позивачка зазначала саме суму 3000 доларів США, беручи до уваги те, що відповідач не надав жодних доказів того, що він при спробах позивачки врегулювати спір у позасудовому порядку зазначав про те, що між ним та позивачкою взагалі відсутні будь-які договірні відносини щодо отримання ним від позивачки грошових коштів у позику або що ним були взяті у позику долари не США, а іншої країни, суд дійшов висновку, що у борговій розписці від 09.12.2023 малися на увазі грошові кошти саме у вигляді доларів США, а не будь-якої іншої країни.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Водночас Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання на території України грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Одним із елементів належного виконання зобов`язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.

Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов`язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.09.2024 у справі № 500/5194/16, провадження № 14-81цс24, згідно зі змістом частини другої статті 533 ЦК України, відповідно до якої, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Стягнення заборгованості за договором у судовому рішенні підтверджує наявність між сторонами невиконаного зобов`язання та обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора в межах процедури виконання судового рішення (виконавчого провадження). Велика Палата Верховного Суду констатує, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення. Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення.

З боргової розписки від 09.12.2023 вбачається, що спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, позивачка та відповідач не погодили не погодили.

На момент розгляду справи судом платіж на виконання умов договору позики, оформленого борговою розпискою від 09.12.2023, відповідач не здійснив.

Враховуючи те, що наявні у справі докази у їх сукупності підтверджують факт написання відповідачем боргової розписки від 09.12.2023, наявність зобов`язання відповідача повернути позивачці отримані у позику грошові кошти в розмірі 3 000 доларів США, враховуючи, що відповідачем не виконано це зобов`язання до 20.09.2025, що в свою чергу не спростовано відповідачем належними та достатніми доказами, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню та вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 заборгованість за договором позики на підставі боргового документа від 09.12.2023 еквівалентно сумі у 3 000 (три тисячі) доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення суду.

Враховуючи те, що позов задоволено у повному обсязі, у матеріалах справи наявні докази сплати позивачкою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1 262,51 грн /а.с. 40/, то відповідно до положень статті 141 ЦПК України слід стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 понесені нею у справі судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позову до суду в розмірі 1 262,51 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 17, 81, 89, 141, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики на підставі боргового документа від 09 грудня 2023 року еквівалентно сумі у 3 000 (три тисячі) доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення суду.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею у справі судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позову до суду в розмірі 1 262 (одна тисяча двісті шістдесят дві) грн 51 коп.

Рішення набирає законної сили через тридцять днів з дня його ухвалення, якщо на нього не буде подана апеляційна скарга учасниками справи.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .

Головуючий О.С. Кириченко