Рішення від 09 листопада 2025 р. у справі №607/12224/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.11.2025 Справа №607/12224/25 Провадження №2/607/3789/2025

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Герчаківської О. Я.,

з участю секретаря судового засідання Баб`як Н. О.,

представників сторін, адвокатів Ковалівського Б. В.,

(в режимі відеоконференції) Тарчинської Л. Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Ковалівський Б. В., звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 24 листопада 1996 року ОСОБА_1 , уклала шлюб із ОСОБА_2 . За час перебування у шлюбі ОСОБА_1 , серед іншого майна, придбала за власні кошти квартиру за адресою - АДРЕСА_1 , загальною площею 51,5 кв. м, житловою площею 15,9 кв. м. Вказане майно було придбане позивачкою за власні кошти, отримані від сина, який подарував їй ці кошти для купівлі вищевказаної квартири.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 297737924 від 03 лютого 2022 року, право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,5 кв. м, житловою площею 15,9 кв. м, зареєстроване за ОСОБА_1 з 28 січня 2022 року. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2573035561040.

Позивачка має намір подарувати цю квартиру своєму синові. Однак, під час звернення до приватного нотаріуса їй було роз`яснено, що для посвідчення договору дарування необхідна нотаріально посвідчена згода її чоловіка як співвласника майна. ОСОБА_2 тривалий час перебуває за кордоном, не підтримує з позивачкою жодних сімейних відносин та не має наміру повертатися в Україну.

Відтак, покликаючись на ст. ст. 21, 57, 60, 71 Сімейного кодексу України (далі – СК України), позивачка просить суд визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 51,5 кв.м, житловою площею 15,9 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2573035561040.

Ухвалою судді від 18 червня 2025 року відкрито провадження у справі № 607/12224/25; постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою, постановленою без оформлення окремого документа у судовому засіданні 29 вересня 2025 року, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Представник позивачки - адвокат Ковалівський Б. В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів викладених у позовній заяві. Суду пояснив, що квартира є особистою власністю його довірительки, відповідач не брав фінансової участі у придбанні спірної квартири.

Представник відповідача – адвокатка Тарчинська Л. Я. в судовому засіданні повідомила суду що її довіритель позовні вимоги визнає, вона як довіритель ОСОБА_2 не обмежена у повноваженнях щодо визнання позову. Представник відповідача стверджувала, що сторони у справі перебувають у зареєстрованому шлюбі, проте спірна квартира була придбана позивачкою за її особисті кошти. Відповідач не ніс витрати на придбання чи утримання цього нерухомого майна.

Частини 1, 4 ст. 206 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) визначають, що відповідач може визнати позов на будь–якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

24 листопада 1996 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб із ОСОБА_3 . Після реєстрації шлюбу дружина змінила прізвище на ОСОБА_4 , що вбачається із свідоцтва про укладення шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 24 листопада 1996 року Золотопотіцькою селищною Радою, смт. Зол. Потік Тернопільської області.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 26 вересня 1997 року, ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , в графі батько зазначено ОСОБА_2 , у графі мати – ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 «Житлово-будівельний кооператив «Тернопільські каштани» в особі Матли З. М. та ОСОБА_1 уклали договір на виконання робіт № 368/02/2020 щодо об`єкта нерухомого майна, розташованого за будівельною адресою АДРЕСА_3 , загальною площею 64,52 кв.м, на 9-му поверсі. Повна вартість робіт на момент укладення договору складає 419 380,00 грн.

Додатковою угодою № 1 до договору на виконання робіт № 368/02/2020 від 12 жовтня 2020 року від 04 січня 2021 року, внесено зміни щодо об`єкта нерухомого майна, а саме: квартира АДРЕСА_4 , загальною площею 51,5 кв. м., на 9-му поверсі.

Вказане узгоджується із Додатком № 161 до списку № 1 інвесторів будівництва квартир у багатоквартирному житловому будинку з приміщеннями нежитлового призначення по АДРЕСА_5 , складеного головою СК «ЖБК Христина М» Матла З. М.

За змістом квитанцій до прибуткового касового ордера вбачається, що ОСОБА_1 на підставі договору виконання робіт внесла кошти на рахунок СК ЖБК «Христина М»: 13 жовтня 2020 року – 80 577,00 грн; 12 жовтня 2020 року – 149 950,00 грн; 24 грудня 2020 року – 90 225,00 грн; 10 червня 2021 року – 13 998,00 грн.

Також згідно квитанцій до прибуткового касового ордера, ОСОБА_1 на підставі договору виконання робіт внесла кошти на рахунок СК ЖБК «Тернопільські каштани»: 13 жовтня 2020 року – 80 578,00 грн; 12 жовтня 2020 року – 149 950,00 грн; 24 грудня 2020 року – 90 225,00 грн; 10 червня 2021 року – 13 998,00 грн.

Відповідно до довідки СК ЖБК «Христина М» № 8 від 20 січня 2022 року, ОСОБА_1 є асоційованим членом СК ЖБК «Христина М» та нею дійсно внесені пайові у повному обсязі щодо будівництва однокімнатної квартири за АДРЕСА_6 .

Як вбачається з акту № 75 приймання-передачі квартири (виконання будівельних-монтажних робіт у квартирі АДРЕСА_7 ) від 20 січня 2022 року, ОСОБА_1 прийняла від СК «»ЖБК «Христина М» однокімнатну квартиру за АДРЕСА_6 .

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 297737924 від 03 лютого 2022 року, право приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 51,5 кв. м, зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна № 75 від 20 січня 2022 року, довідки № 8 від 20 січня 2022 року та додатку № 161 від 20 січня 2022 року, виданих СК «ЖБК «Христина М»

Технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_2 , виготовлено ТОВ «Технічна інвентаризація об`єктів нерухомості» 24 січня 2022 року на замовлення ОСОБА_1 .

За змістом висновку про ринкову вартість об`єкта оцінки – житлової квартири, загальною площею 51,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 02 червня 2025 року, без ПДВ, складала: 477 300,00 грн. Висновок складено суб`єстом оціночної діяльності ОСОБА_6 на підставі договору № 250602 від 02 червня 2025 року, укладеного із ОСОБА_1 .

За встановлених вище обставин, до правовідносин, які виникли між сторонами підлягають застосуванню наступні норми матеріального та процесуального права.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (стаття 3 ЦПК України).

За положенням статті 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до статті 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (постанова Верховного Суду від 25 січня 2021 року в справі № 758/10761/13-ц).

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанови Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункт 3 частини першої статті 57 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отож, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6–843 цс 17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17–ц.

Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує з частиною четвертою статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Таким чином, якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц.

Отож, законом беззаперечно встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Однак, як суд зазначав вище, ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19).

Правові підстави для визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені у статті 57 СК України, у пунктах 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до роз`яснень наданих у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11, не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

У зв`язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/19610/15-ц (провадження 61-35779ск18).

Якщо один з подружжя доведе, що майно набуте ним у шлюбі було придбано за особисті, а не спільні кошти, то таке майно не є спільною сумісною власністю подружжя, а є особистою власністю цього члена подружжя, зазначене узгоджене з позицією ВСУ (Постанова ВСУ у справі №6-1568цс16).

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 12 жовтня 2020 року ОСОБА_1 уклала договір на виконання робіт № 368/02/2020 та сплачувала кошти на виконання умов цього договору, що стверджується квитанціями, описаними судом вище. За наслідками повного виконання своїх зобов`язань за цим договором позивачка зареєструвала спірну квартиру на праві власності за собою. Відповідачем визнається, що квартира АДРЕСА_2 , набута у власність ОСОБА_1 за особисті кошти позивачки, які нею отримані як подарунок від сина, про що зазначено у змісті позовної заяви. Матеріалами справи не встановлено, що ОСОБА_2 брав фінансову участь у придбанні та утриманні квартири АДРЕСА_2 .

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Відтак, суд на підставі зібраних та описаних вище доказів, взявши до уваги визнання відповідачем позову, виснує про те, що квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 51,5 кв.м., житловою площею 15,9 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2573035561040, хоча й була придбана під час шлюбу сторін, але за особисті кошти позивачки. За встановлених обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити у повному обсязі та визнати за нею право особистої приватної власності на спірну квартиру.

У разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову (ч. 1 ст. 142 ЦПК України).

Так, як відповідач визнав позов, подавши суду відповідну заяву через повноважного представника на стадії підготовчого судового провадження, слід повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору – 1 909,20 грн.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України слід стягнути з відповідача на користь позивачки 1 909,20 грн сплаченого судового збору.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76–78, 83, 206, 258–268, 273, 352–355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 51,5 кв.м., житловою площею 15,9 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2573035561040.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 909,20 грн судового збору.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 909,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Позивач: ОСОБА_1 ,РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_8 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ,адреса відомого місця проживання: АДРЕСА_8 .

Головуючий суддя Герчаківська О.Я.