Рішення від 06 листопада 2025 р. у справі №464/2524/24 — Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 464/2524/24 Провадження № 2/450/354/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2025 р. Пустомитівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого – судді Данилів Є.О.

при секретарі Хохолик О.І.

з участю: представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Репета Орися Михайлівна, ОСОБА_5

про (предмет позову):

визнати договір дарування земельної ділянки, площею 0,0417 га, розташованої за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, Чишківська сільська рада, кадастровий номер: 4623688200:09:000:0211 від 19.12.2013 р., зареєстрований в реєстрі № 3384 та скасувати державну реєстрацію права власності на дану земельну ділянку,

визнати договір дарування земельної ділянки, площею 0,0498 га, розташованої за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, Чишківська сільська рада, кадастровий номер: 4623688200:09:000:0226 від 19.12.2013 р., зареєстрований в реєстрі № 3388 та скасувати державну реєстрацію права власності на дану земельну ділянку,

суд постановив

підстава позову (позиція позивача): 09.04.2010 р. ОСОБА_1 (далі - Позивач) уклав з ОСОБА_3 (далі - Відповідач) два договори позики, відповідно до яких Позивач передав грошові кошти за одним договором в розмірі 2 775 500, 00 грн (два мільйони сімсот сімдесят п`ять тисяч п`ятсот гривень), розписка від 09.04.2010 р. на строк до 09 липня 2010 року ( п. 2. Договору) та за іншим договором в розмірі 2 775 500, 00 грн. (два мільйони сімсот сімдесят п`ять тисяч п`ятсот гривень), розписка від 09.04.2010 р. на строк до 31 грудня 2010 р. (п. 2 договору). Факт одержання грошей підтверджується розписками, які були власноруч написані відповідачем. Окрім того, рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 24.04.2014 року у справі №464/266/14-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 09.04.2010 р. та борговими розписками до них від 09.04.2010 р. та 21.09.2010 р. на загальну суму 9 749 158 гривень та понесені судові витрати в розмірі 3 441 гривень.

З матеріалів виконавчого провадження №72871608 щодо виконання рішення у справі №464/266/14-ц ОСОБА_1 07.12.2023 року стало відомо, що 19 грудня 2013 року ОСОБА_3 на підставі договору дарування відчужив на користь ОСОБА_5 земельну ділянку кадастровий номер 4623688200:09:000:0211. Договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Репетою О.М. за реєстровим номером №3384.

Також, 19 грудня 2013 року ОСОБА_3 на підставі договору дарування відчужив на користь ОСОБА_5 земельну ділянку кадастровий номер 4623688200:09:000:0266. Договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Репетою О.М. за реєстровим номером №3388. Відчуження майна відбувалось на етапі після того, як у позичальника почала виникати прострочена заборгованість і припинилась сплата періодичних платежів. При цьому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) є родичкою (матір`ю) ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), яка є дружиною ОСОБА_3 .

Позивач покликаючись на статті 3, 12, 13, 203, 215 Цивільного кодексу України, просив визнати поважними причини пропуску строків позовної давності та поновити їх, визнати недійсними з мотивів їх фраудаторності укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 договір дарування від 19.12.2013р. земельної ділянки кадастровий номер 4623688200:09:000:0211, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Репетою О.М. за реєстровим номером №3384, та договір дарування від 19.12.2013р. земельної ділянки з кадастровим номером 4623688200:09:000:0266, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Репетою О.М., внесений до реєстру за номером №3388, а також припинити/скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на такі земельні ділянки.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримала, просила такі задоволити з підстав викладених в позовній заяві.

заперечення проти позову (позиція відповідача):

Представник відповідача ОСОБА_3 – адвокат Райхель Р.П. у відзиві на позов проти позовних вимог заперечилв. Стверджує, що оспорюваними договорами не порушені права позивача. Земельна ділянка для ведення садівництва площею 0,0417 га, кадастровий номер: 4623688200:09:000:0211, належала ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №512850, виданого 12.06.2008 року Управлінням земельних ресурсів у Пустомитівському районі Львівської області на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки ВКІ №586732 від 08.04.2008 р., реєстр. №773. Земельна ділянка для ведення садівництва площею 0,0498 га., кадастровий номер: 4623688200:09:000:0266, належала ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №674152, виданого 10.06.2011 року Управлінням Держкомзему у Пустомитівському районі Львівської області на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки реєстр №1594 від 02.12.2009, ВММ №008909. Укладаючи 19.12.2013 договори дарування земельних ділянок, його учасники у пункті 6.8. підтвердили, що однаково розуміють значення і умови цих договорів та його правові наслідки; не визнані у встановленому порядку недієздатними; не обмежені в праві укладати правочини; не перебувають у хворобливому стані, не страждають у момент укладення цих договорів на захворювання, що перешкоджають усвідомленню їх суті; розуміють природу цих договорів, свої права та обов`язки за договорами, договори укладалися сторонами згідно з їхньою справжньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску; їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі; договори укладалися на вигідних для учасників правочину умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, правочини вчинялися з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивними), ці правочини не приховують інших правочинів (не є удаваними), вільне володіння українською мовою дозволяє кожному з них зрозуміти зміст цих договорів.

З урахуванням викладеного оскаржувані договори дарування земельних ділянок є реальними, оскільки земельні ділянки були подаровані добровільно, ОСОБА_7 прийняла земельні ділянки в дар і зареєструвала за собою право власності, що виключає ознаки фіктивності договорів. Натомість, позивачем не доведено, що укладаючи договори дарування земельних ділянок від 19.12.2013, обома його сторонами, зокрема, дарувальником та обдаровуваною не мали на меті встановлення правових наслідків, а також, що оскаржувані договори порушують права позивача, оскільки рішення Сихівського районного суду м. Львова у справі №464/266/14-ц було ухвалено лише 24.04.2014, тобто після укладення оскаржуваних договорів.

Просили застосувати позовну давність, оскільки в позивача була реальна можливість довідатись про відчуження ОСОБА_3 19.12.2013 нерухомого майна задовго до 2024 року.

Представник відповідача – адвокат Райхель Р.П. в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених в заявах по суті позову, покликаючись на правові позиції Верховного Суду, просив в задоволенні позову відмовити як по суті, так і з підстав пропуску строків позовної давності.

Третя особа ОСОБА_5 , будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилася, причини неявки суду не повідомила, клопотань про розгляд справи у її відсутності або про відкладення судового розгляду не подала.

Суд заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 09.04.2010 р. між ОСОБА_1 (далі - Позивач) та ОСОБА_3 (далі - Відповідач) укладено два договори позики, відповідно до яких Позивач передав грошові кошти за одним договором в розмірі 2 775 500, 00 грн (два мільйони сімсот сімдесят п`ять тисяч п`ятсот гривень), розписка від 09.04.2010 р. на строк до 09 липня 2010 року ( п. 2. Договору), та за іншим договором в розмірі 2 775 500, 00 грн. (два мільйони сімсот сімдесят п`ять тисяч п`ятсот гривень), розписка від 09.04.2010 р. на строк до 31 грудня 2010 р. (п. 2 договору). Факт одержання грошей підтверджується розписками, які були власноруч написані відповідачем.

Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України, - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій бере участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

19 грудня 2013 року ОСОБА_3 , від імені котрого на підставі довіреності, посвідченої 25.11.2013 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Репетою О.М. діяла ОСОБА_8 , уклав договір дарування, за яким подарував ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0417 га, розташовану за адресою: Пустомитівський район, Чишківська сільська рада, кадастровий номер: 4623688200:09:000:0211. Ця земельна ділянка для ведення садівництва належала ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №512850, виданого 12.06.2008 року Управлінням земельних ресурсів у Пустомитівському районі Львівської області на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки ВКІ №586732 від 08.04.2008 р., реєстр. №773.

Відповідно до п.2.2. Договору дарування земельної ділянки, згідно Висновку про вартість земельної ділянки, який міститься у Звіті про експертну грошову оцінку земельної ділянки, складеному 29.10.2013 року ТзОВ «Термін Лтд», ринкова вартість ділянки становить 16267,00 грн. Сторони оцінили дарунок в 17000 грн. (пункт 2.1. договору).

Договір дарування земельної ділянки було посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Репетою О.М. і зареєстровано в реєстрі за №3384.

Також 19 грудня 2013 року ОСОБА_3 , від імені котрого на підставі довіреності, посвідченої 25.11.2013 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Репетою О.М. діяла ОСОБА_8 , уклав договір дарування, за яким подарував ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0498 га, розташовану за адресою: Пустомитівський район, Чишківська сільська рада, кадастровий номер: 4623688200:09:000:0266. Вказана земельна ділянка для ведення садівництва належала ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №674152, виданого 10.06.2011 року Управлінням Держкомзему у Пустомитівському районі Львівської області на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки реєстр №1594 від 02.12.2009, ВММ №008909.

Відповідно до п.2.2. Договору дарування земельної ділянки, згідно Висновку про вартість земельної ділянки, який міститься у Звіті про експертну грошову оцінку земельної ділянки, складеному 29.10.2013 року ТзОВ «Термін Лтд», ринкова вартість ділянки становить 19158,00 грн. Сторони оцінили дарунок в 20000 грн. (пункт 2.1. договору).

Договір дарування земельної ділянки було посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Репетою О.М. і зареєстровано в реєстрі за №3388.

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 24.04.2014 року у справі №464/266/14-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 09.04.2010 р. та борговими розписками до них від 09.04.2010 р. та 21.09.2010 р. на загальну суму 9 749 158 гривень та понесені судові витрати в розмірі 3 441 гривень.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України, - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій бере участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання судового рішення видано виконавчий лист, який перебував на виконанні.

25.09.2023 на підставі заяви стягувача виконавче провадження за виконавчим листом від 23.06.2014 р., виданим Сихівським районним судом м. Львова по справі №464/266/14-ц було відкрито приватним виконавцем Маковецьким З.В.

Згідно з ч. 1 ст.4, ч. 2 ст.5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи, законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст.203 ЦК України встановлено наступні загальні вимоги до правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, зокрема передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно із частиною 3 зазначеної норми якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).

Відповідно до ч.3 ст.13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц зроблено висновок, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі №369/11268/16-ц сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину як:

- фіктивного (стаття 234 ЦК України);

- такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);

- такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Боржник, який відчужує майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов`язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи спір про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, підлягає встановленню, яким чином наслідки такого правочину вплинули або можуть вплинути на права та інтереси цієї особи, оскільки звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору направлене на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.

Також необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

У постанові Верховного суду у справі № 754/5841/17 від 10.02.2021р., зокрема зазначено, що приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) використовувала/використовували право на зло ; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають ) ; враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Верховний Суд у постанові від 01 квітня2020року у справі №182/2214/16-ц, визначив, для кваліфікації договору, як фраудаторного, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже лише наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника. Аналогічні висновки наведений у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі №405/1820/17 та від 14 липня 2020 року у справі №754/2450/18.

Касаційний цивільний суд у Постанові від 26.02.2025 у справі №711/494/24 навів висновок, за яким договір дарування не має ознак фраудаторності у випадку, коли боржник володіє іншим майном, яке дозволяє йому виконати зобов`язання перед кредитором, що забезпечує повний захист прав кредитора на погашення боргу.

Також у постанові від 08.05.2025 року у справі № 363/30347/23 Верховний Суд при оцінці фраудаторності правочину зазначив, що кредитне зобов`язання відповідача забезпечене іпотекою іншого нерухомого майна.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно з ч. 1 ст. 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Згідно зі статтею 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Згідно із частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Відповідно до частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Статтею 50 ЦПК України визначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 ЦПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (ч. 3 ст. 51 ЦПК України).

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц.

Позивач оспорює договір дарування земельної ділянки, площею 0,0417 га, розташованої за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, Чишківська сільська рада, кадастровий номер: 4623688200:09:000:0211 від 19.12.2013 р.,земельної ділянки, площею 0,0417 га, розташованої за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, Чишківська сільська рада, кадастровий номер: 4623688200:09:000:0226 від 19.12.2013 р., укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Репетою О.М., зареєстрований в реєстрі за № 3384 та за № 3388, стороною якого він не є, однак, вважає, що вищезазначеним договором порушено його майнові права, а відтак, є заінтересованою особою.

У справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору.

Оскільки заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків сторін оспорюваного правочину, а саме дарувальника, ОСОБА_3 та обдарованої ОСОБА_5 , такі вимоги не можуть бути розглянуті і вирішені судом без залучення їх відповідачами у справі, оскільки лише за наявності належних відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги не можуть бути вирішені.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі N 523/9076/16-ц (провадження N 14-61цс18) зроблено висновок, що "пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження".

Враховуючи наведене, за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Викладене узгоджується із висновками ВС, висловленими у постановах від 14.08.2019 року у справі №519/77/18 (провадження №61-10311св19) та від 15.04.2020 року у справі №474/106/18 (провадження № 61-13847св19). Наведені правові висновки зазначені у постанові КЦС ВС від 12.11.2020 року у справі №200/3452/17 (провадження №61-18790св19).

У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20) зазначено, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Незалучення співвідповідачів до участі у справі позбавляє їх права на вчинення процесуальних дій, які передбачені законом, зокрема, можливості подання відзиву на позовну заяву, зустрічного позову, заяви про застосування позовної давності тощо.

Враховуючи, що договір дарування земельної ділянки, площею 0,0417 га, розташованої за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, Чишківська сільська рада, кадастровий номер: 4623688200:09:000:0211 від 19.12.2013 р.,земельної ділянки, площею 0,0417 га, розташованої за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, Чишківська сільська рада, кадастровий номер: 4623688200:09:000:0226 від 19.12.2013 р., укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , вирішення цього спору без залучення їх співвідповідачами є неможливим.

Разом з тим, наведені обставини не перешкоджають заявнику звернутись із новим позовом, визначившись із належним суб`єктним складом відповідачів.

До такого ж висновку за схожих обставин справи дійшов Верховний Суд у постанові від 31.05.2023 у справі № 331/5317/21 (провадження № 61-10144св22).

З приводу заяви представника позивача про врахування практики Верховного суду у справі суд зауважує, що при розгляді справи враховано висновки Верховного суду щодо застосування норм права у даних правовідносинах та наведено оцінку спірних правочинів в даному конкретному випадку із врахуванням усіх встановлених при розгляді даної справи обставин.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваних правочинів фраудаторними та відповідно відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо застосування строків позовної давності та клопотання позивача про визнання поважними причин пропуску строків позовної давності при звернення до суду з даним позовом і поновленні їх, суд приходить до наступних висновків:

Відповідно до вимог ст.ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Вказуючи на те, що про існування оспорюваних договорів йому стало відомо лише 07.12.2023 року, позивач не подав доказів існування обставин, які перешкоджали йому довідатись про укладення відповідачем оспорюваних договорів з 19 грудня 2013 року до спливу строків позовної давності. Отже, позивачем не надано доказів поважності причин пропуску строків позовної давності.

Сплив позовної давності може підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у разі встановлення судом його обґрунтованості. З огляду на наявність підстав для відмови в задоволенні позову по суті, суд не вбачає підстав для застосування позовної давності.

Згідно ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі, судові витрати слід залишити за позивачем.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3

про (предмет позову):

визнати договір дарування земельної ділянки, площею 0,0417 га, розташованої за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, Чишківська сільська рада, кадастровий номер: 4623688200:09:000:0211 від 19.12.2013 р., зареєстрований в реєстрі № 3384 та скасувати державну реєстрацію права власності на дану земельну ділянку,

визнати договір дарування земельної ділянки, площею 0,0498 га, розташованої за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, Чишківська сільська рада, кадастровий номер: 4623688200:09:000:0226 від 19.12.2013 р., зареєстрований в реєстрі № 3388 та скасувати державну реєстрацію права власності на дану земельну ділянку, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 14.11.2025 року.

Учасники справи: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ; ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ; приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Репета Орися Михайлівна, м. Львів, вул. Степана Бандери, 22, офіс 2; ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 .

СуддяЄ. О. Данилів