Вирок від 06 січня 2026 р. у справі №308/17243/25 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/17243/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 січня 2026 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючої судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області кримінальне провадження №12025071030002005, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.11.2025, за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Іванівці Херсонської області, громадянина України, українця за національністю, з середньою освітою, тимчасово не працюючого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.09.2025 за ч. 4 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільненого від відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 Кримінального кодексу України,-

ВСТАНОВИВ:

Формулювання обвинувачення у кримінальному провадженні, визнане судом доведеним.

11.11.2025 близько 10:00 години ОСОБА_4 , перебуваючи на території Ужгородського ліцею «Імідж», що за адресою: м. Ужгород, вул. Марії Заньковецької, буд. 66, побачив велосипед марки «Specialized», моделі «Hardrock», після чого у нього виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно та в умовах воєнного стану.

Реалізуючи свій злочинний умисел із корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, їх суспільну небезпечність, караність та бажаючи настання відповідних наслідків, ОСОБА_4 , скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу таємно викрав вказаний велосипед, який знаходився на території зазначеного навчального закладу.

Після цього ОСОБА_4 , отримавши реальну можливість розпоряджатися викраденим майном на власний розсуд, покинув територію ліцею на вказаному велосипеді та поїхав у невідомому напрямку.

Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_4 спричинив потерпілій ОСОБА_6 матеріальну шкоду на загальну суму 8 815 гривень.

Отже, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення (злочин), передбачений ч.4 ст.185 Кримінального кодексу України, а саме: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), в умовах воєнного стану.

Підстави доведеності винуватості поза розумним сумнівом.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, визнав повністю, підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті, зокрема спосіб вчинення інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення, які відповідають дійсності. У вчиненому щиро кається, свою протиправну поведінку засуджує.

Обвинувачений просив суд призначити йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України, тобто звільнити його від відбуття покарання з випробуванням.

Захисник ОСОБА_5 у судовому засіданні просив суд урахувати, що обвинувачений повністю визнав свою винуватість, щиро розкаявся та засудив свою протиправну поведінку, у зв`язку з чим просив призначити його підзахисному мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 4 ст. 185 КК України.

З урахуванням наявності пом`якшуючої обставини захисник також просив суд застосувати до обвинуваченого положення ст. 75 КК України та звільнити його від відбуття покарання з випробуванням.

Крім того, захисник просив суд не приєднувати до призначеного покарання покарання за вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.09.2025 у виді позбавлення волі строком на п`ять років на підставі ст. 71 КК України, оскільки зазначений вирок оскаржується в апеляційному порядку та не набрав законної сили.

Прокурор зазначив, що у судовому засіданні достеменно встановлено, що інкриміноване протиправне діяння вчинено обвинуваченим, тому просить суд визнати його винуватим та призначити покарання за ч.4 ст.185 КК України у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання, яке буде призначене, приєднати частку невідбутого ОСОБА_7 покарання за вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.09.2025 у виді позбавлення волі строком на 5 роки, остаточно призначити ОСОБА_8 покарання в виді позбавлення волі строком на 6 років 1 місяць.

Потерпіла в судове засідання не з`явилась, однак надала суду заяву про проведення судового розгляду кримінального провадження без її участі.

Підстави, за яких суд не досліджує докази сторони обвинувачення та захисту, а також уважає доведеною винуватість поза розумним сумнівом.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_9 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового слідства кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті. При цьому суд роз`яснив обвинуваченому положення ч. 3 ст.349 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку.

Тож, беручи до уваги, що прокурор також не оспорював фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений ОСОБА_9 правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Суд також пересвідчився в добровільності позиції обвинуваченого та не знайшов підстави вважати, що останній себе оговорює або в інший спосіб викривлює визнані ним у судовому засіданні обставини, чи визнає їх під примусом.

Це узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Ураховуючи викладене, суд, допитавши обвинуваченого, дійшов висновку, щодо доведеності винуватості ОСОБА_10 поза розумним сумнівом у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України, а саме: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно та в умовах воєнного стану.

Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

У судовому засіданні було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_9 свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав повністю, у вчиненому щиро каявся, засудив свою протиправну поведінку. Крім того, протягом усього строку досудового розслідування активно сприяв розкриттю злочину, визнавав свою винуватість, тяжкі наслідки вчиненням злочину не завдані, майно, що було об`єктом злочинного посягання, повернуто потерпілій, у зв`язку з чим, на думку суду, обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 66 КК України, є щире каяття (щирий жаль з приводу вчинення кримінального правопорушення та осуд своєї поведінки), активне сприяння розкриттю злочинів, відсутність тяжких наслідків.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_10 відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено; не вказані такі і прокурором в обвинувальному акті.

Мотиви призначення покарання.

Суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, ураховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.

Згідно з приписами ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з дотриманням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За змістом статей 50, 65 КК України особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину.

Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами.

Зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.

Отже, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, суд на підставі ст. 65 КК України ураховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких (за ч.4 ст. 185 КК України) злочинів, його вид та суспільну небезпечність; те що завдана ОСОБА_6 шкода відшкодована шляхом повернення викраденого майна. Також суд бере до уваги наведені відомості про особу обвинуваченого, який раніше був засудженим вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.09.2025 за вчинення умисного корисливого злочину проти власності, однак відповідних висновків для себе не зробив, прокримінальне мислення не змінив, та учинив новий умисний корисливий злочин проти власності в період відбуття покарання з випробуванням. Суд також ураховує, що ОСОБА_9 є особою середнього віку, з середньою освітою, тимчасово не працевлаштований.

При дослідженні особистості обвинуваченого ОСОБА_10 відповідно до положень ст. 50 КК України підстав для призначення покарання в порядку, передбаченому статтями 69, 69-1 КК України, не встановлено, як і підстав для призначення покарання в порядку ст. 75 КК України, тобто зі звільненням від відбуття покарання з випробуванням. Приймаючи рішення про відсутність підстав для звільнення від відбуття покарання з випробуванням, суд виходить з того, що ОСОБА_9 вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.09.2025 засуджений за ч.4 ст.185 КК України до 5 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 3 роки; при цьому наведений за вказаним вироком злочин був учинений в період відбуття покарання з іспитовим строком, що виключає повторне застосування положень ст. 75 КК України.

З урахуванням викладених обставин суд уважає, що відповідно до вимог ст. 50 КК України виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, а саме: шляхом призначення ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_4 , як установлено судом, учинив новий злочин у період іспитового строку, суд дійшов висновку про необхідність застосування положень ст. 71 КК України та часткового приєднання невідбутого покарання за вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.09.2025 у виді позбавлення волі строком на п`ять років. Ураховуючи викладене, суд остаточно призначає ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі строком на п`ять років шість місяців.

Доводи захисника про можливість не приєднання до призначеного покарання покарання за вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.09.2025 у виді позбавлення волі строком на п`ять років на підставі ст. 71 КК України з огляду на те, що зазначений вирок оскаржується в апеляційному порядку та не набрав законної сили, суд відхиляє як необґрунтовані.

Суд виходить із того, що відповідно до правової позиції об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 01.06.2020 у справі № 766/39/17 (провадження № 51-8867кмо18), при визначенні правил призначення остаточного покарання за наявності іншого обвинувального вироку щодо тієї ж особи вирішальним є час постановлення попереднього вироку, а не момент набрання ним законної сили.

Зокрема, у вказаній постанові зазначено, що якщо злочин (злочини), за який особу засуджено у цьому кримінальному провадженні, було вчинено до постановлення попереднього вироку, остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70 КК України, тобто за сукупністю злочинів. Якщо ж злочин (злочини), за який особу засуджено у цьому кримінальному провадженні, було вчинено після постановлення попереднього вироку, але до повного відбуття покарання, остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ст. 71 КК України, тобто за сукупністю вироків.

З огляду на наведене, посилання сторони захисту на те, що вирок від 12.09.2025 не набрав законної сили, не є підставою для незастосування положень ст. 71 КК України, у зв`язку з чим такі доводи визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Призначення обвинуваченому саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Суд також урахував, що ОСОБА_4 у рамках кримінального провадженні обрано з моменту затримання 11.11.2025 запобіжний захід в виді тримання під вартою, який діє і наразі. З цих підстав, у порядку ст. 72 КК України слід зарахувати в якості відбутого покарання за цим вироком, строк попереднього ув`язнення з 11.11.2025, зокрема, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.

З наведених підстав, строк покарання обвинуваченому ОСОБА_4 відповідно до вимог ст. 17 КПК України та ст. 1 ЗУ «Про попереднє ув`язнення» слід рахувати з дня набуття вироком законної сили.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою у відношенні ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили слід залишити без змін.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2025 /справа №308/16886/25, провадження 1-кс/308/6659/25- скасувати.

Питання речових доказів суд вирішує в порядку ст. 100 КПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України слід стягнути на користь держави процесуальні витрати за проведення товарознавчої експертизи, витрати на проведення якої в загальному розмір становлять 2 228,50 гривень.

Цивільний позов не заявлений.

Керуючись ст. 7, 100, 124, 349, 368-370, 373, 374, 376, 377, 394, 395 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом приєднання до покарання, яке призначене цим вироком, частки невідбутого ОСОБА_4 покарання за вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.09.2025 у виді позбавлення волі строком на 5 років, остаточно призначити ОСОБА_4 покарання в виді позбавлення волі строком на 5 років 6 місяців.

Строк покарання ОСОБА_4 рахувати з дня набуття вироком законної сили, зарахував у строк призначеного покарання за цим вироком, строк попереднього ув`язнення з 11.11.2025 до набуття вироком законної сили ураховуючи, що відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК України - одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати за проведену по справі експертизу в сумі 2228,50 грн.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2025 /справа №308/16886/25, провадження 1-кс/308/6659/25/ - скасувати.

Речові докази по справі, а саме: велосипед марки «Specialized», моделі «Hardrock», який переданий потерпілій ОСОБА_6 на відповідальне зберігання, - залишити останній.

Вирок може бути оскаржений до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Відповідно до ч. 2 ст.394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, його захиснику, прокурору, потерпілій в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Суддя ОСОБА_1