Рішення від 07 січня 2026 р. у справі №214/2166/25 — Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/2166/25

Провадження № 2-о/211/14/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2026 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді – Рагозіної С.О.,

при секретарі – Андрійченко А.Ю.,

без участі участі

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кривий Ріг цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування Довгинцівської районної в місті ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною. В обґрунтування заяви зазначив, що він самостійно виховує та здійснює догляд за неповнолітньою дитиною – донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без будь-якої сторонньої допомоги та участі матері ОСОБА_2 , дитина народжена не в шлюбі, відповідно до ч.І ст.135 СК України ім`я та по батькові батька дитини записано за спільною заявою батьків.

Після початку військових дій на території України мати ОСОБА_2 виїхала до Німеччини і взагалі зникла з життя дитини. Неповнолітня донька залишилась повністю під опікою лише одного батька.

Ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривий Ріг Дніпропетровської області від 26.12.2023 року справа № 211/7531/23 провадження № 2/211/3018/23 постановлено, що дитина залишилась проживати з батьком.

Зараз на території України тривають військові дії. Знаходження на території України з неповнолітньою дитиною є досить небезпечним. Оточуюче положення не дає можливості дитині нормально розвиватись, життя дитини в небезпеці. Для забезпечення нормального рівня безпеки, розвитку та навчання дитини батьку потрібно вивезти її за кордон. Без підтвердження факту того, що заявник самостійно виховує та здійснює догляд за неповнолітньою дочкою без будь-якої сторонньої допомоги та участі матері заявник не матиме права перетину державного кордону України у період дії військового стану. Більш того, без підтвердження цього факту заявник може бути у будь-який час мобілізований, і фактично неповнолітня дитина залишиться одна, без батька, без матері чи будь-яких інших родичів, які можуть здійснювати за нею догляд та займатись її вихованням. Така ситуація є вкрай небезпечною для подальшої долі неповнолітньої дитини.

Згідно з положеннями абзацу 5 частини 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. Згідно з положеннями п. 2- 6 постанови КМУ № 57 від 27.01.1995 р. «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також пункті 2-14 цих Правил. Відповідно, у разі підтвердження факту того, що заявник самостійно виховує та здійснює догляд за неповнолітньою дочкою без будь-якої сторонньої допомоги та участі матері. Заявник зможе отримати право на відстрочку від призову під час мобілізації та матиме право на виїзд за кордон, внаслідок чого зможе забезпечити безпеку своєї неповнолітньої дитини, її належне виховання та навчання за кордоном. Саме з цією метою він змушений звернутись до суду з вказаною заявою.

Ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13.05.2025 заяву прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

Ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12.06.2025 залучено до участі у справі, заінтересованих осіб: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради та ІНФОРМАЦІЯ_1 . Витребувано від Органу опіки та піклування Довгинцівської районної в місті ради висновок щодо встановлення факту, що ОСОБА_1 самостійно виховує та здійснює догляд за малолітньою дитиною – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 без участі матері ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 до суду надав заяву про розгляд справи без його участі, на заявлених вимогах наполягає.

ОСОБА_2 до суду надала заяву про розгляд справи без її участі, проти заявлених вимог не заперечує.

Представник органу опіки та піклування до суду надали пояснення та акт обстеження умов проживання. Згідно пояснень вважають, що встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини батьком, не відповідає інтересам малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Перебування матері дитини за кордоном саме по собі не означає, що вона повістю самоусунулась від виховання дитини. Мати може продовжувати спілкуватися з дитиною дистанційно ( телефон, відеозвязок), надавати матеріальну допомогу ( перекази, утримання), або навіть планувати повернення. Просили справу розглянути без присутності представників служби у справах дітей. При винесенні рішення покладаються на розсуд суду.

Представник ТЦК Жук О.В. до суду надав заяву про розгляд справи без його участі.

Дослідивши матеріали справи та інші докази у справі, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлені наступні обставини та правовідносини.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .

Ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26.12.2023 р. по справі № 211/7531/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей виконкому Довгинцівської районної в місті ради про визначення місця проживання дитини з батьком та стягнення аліментів, затверджено мирову угоду між сторонами у справі, відповідно до якої сторони домовилися про наступне: Сторони домовились, що місцем проживання дитини: доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , - визначене місце проживання її батька, позивача по справі, ОСОБА_1 , за адресою проживання батька; за взаємною згодою Сторони домовилися, що позивач, ОСОБА_1 , буде самостійно займатися вихованням своєї доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та матеріально утримувати її, на свій розсуд на користь дитини до її повноліття одноособово вирішувати всі фінансові, матеріальні та моральні питання, що пов`язані з вихованням дитини, у тому числі щодо оформлення та підписання необхідних документів, плати за проїзд, лікування, проживання, харчування, проходження навчання та відвідування шкільного/навчального/спортивного та/або лікувального закладів тощо, з правом представництва інтересів дитини з цих питань у компетентних державних або недержавних органах, у тому числі у органах місцевого самоврядування та їх структурних підрозділах, правоохоронних органах, судах, митниці та прикордонній службі, адміністраціях шкільних/навчальних/спортивних та/або лікувальних закладах, а також у взаємодії з фізичними та/або юридичними особами, тощо; позивач ОСОБА_1 , як батько дитини: доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , - відмовляється від позовної вимоги по стягненню аліментів з матері, відповідачки по справі ОСОБА_2 , на утримання їх спільної дитини, та зобов`язується самостійно одноособово забезпечувати всі потреби дитини та не претендувати на аліменти від матері дитини.

Відповідно до Акту обстеження умов проживання, складеного працівниками служби у справах дітей Довгинцівської районної в місті ради малолітня проживає оазом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , для малолітньої ОСОБА_3 виділено окрему кімнату для сну і відпочинку, шафа для зберігання особистих речей. В наявності готова їжа та запас продуктів, одяг за сезоном, багато іграшок, книжок. Житлово-побутові та санітарно-гігієнічні умови дозволяють проживанню дитини даної вікової категорії.

Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Статтею 5 Сімейного кодексу України встановлено, що держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Відповідно до ч. 1-2, 6-10 ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї.

У відповідності до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

За нормою статті 141 цього Кодексу мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (ст. 153, ч. 1-3 ст. 157 СК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Аналогічні положення щодо виховання дітей та спілкування з їх батьками містяться у розділах 8, 11, 12, 15 ЗУ «Про охорону дитинства».

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Лише у тому випадку, коли той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Тоді суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, що встановлено у ст. 159 СК України.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року по справі № 201/5972/22.

З матеріалів справи вбачається, що сторони дійшли згоди, що їх малолітня донька буде мешкати з батьком.

Мати дитини батьківських прав відносно малолітньої доньки у судовому порядку не позбавлялась. Належно підтверджених відомостей, що вона ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, судом не встановлено під час розгляду справи.

У даній справі заявник просить встановити факт самостійного виховання ним дитини, що може мати негативні наслідки, як для матері дитини та використано для позбавлення її батьківських прав, так відповідно і для дитини, тому встановлення даного факту з формальних підстав не допустиме.

Оцінивши вищевказані докази по справі, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню в зв`язку з необґрунтованістю.

Керуючись ст. ст. 12,13, 141, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування Довгинцівської районної в місті ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, та набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: С. О. Рагозіна