Постанова від 28 грудня 2025 р. у справі №296/6878/24 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/6878/24 Головуючий у 1-й інст. Адамович О. Й.

Категорія 71 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Талько О.Б., Григорусь Н.Й.

з участю секретаря

судового засідання Драч Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №296/6878/24 за позовом ОСОБА_1 до Органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Житомирської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), про визначення батьківства

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Чайковська Ружена Анатоліївна

на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 03 вересня 2025 року, яка постановлена під головуванням судді Адамовича О.Й.

в с т а н о в и в :

У липні 2024 року адвокат Чайковська Р.А. в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Житомирі; внести зміни до актового запису про народження №546 від 23 лютого 2021 року, складеного Житомирським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про народження дитини ОСОБА_2 , а саме: вказати батьком дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 2009 року ОСОБА_1 перебував у цивільному шлюбі з ОСОБА_3 , у якому вони вели спільне господарство. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_2 , запис про народження якого було здійснено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 померла в результаті тяжкого захворювання. Після її смерті соціальні служби відібрали дитину. В подальшому ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про встановлення батьківства, проте ухвалою суду від 23.12.2023 року його позов було залишено без розгляду. Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 03 вересня 2025 року закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Житомирської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), про визначення батьківства.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чайковська Р.А., звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення норм процесуального права, просить ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції взагалі не дав оцінку тому факту, що ОСОБА_1 проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , яка була його цивільною дружиною протягом 14 років, а на 11 році їх спільного життя у них народився син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Померла цивільна дружина ОСОБА_3 після народження сина зареєструвала дитину, зазначивши по батькові дитини ОСОБА_2 , що підтверджує факт наявності кровної спорідненості, однак у зв`язку з фінансовими труднощами шлюб вони не реєстрували.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 померла від тяжкого захворювання і ОСОБА_2 втратив матір, що призвело до того, що ОСОБА_2 та позивач перебували у вкрай важкому моральному та психологічному стані, про що знав орган опіки та піклування.

20.12.2023 позивача, біологічного батька ОСОБА_2 було призвано до лав ЗСУ, потім направлено до тренувального табору і в зону бойових дій.

Саме тому позивач з незалежних від нього причин довгий час не бачить свого рідного сина, не був по місцю проживання та не міг отримати кореспонденції від суду і оскаржувати ухвалу про залишення його позову без розгляду. При цьому орган опіки був обізнаний про те, що позивач вчиняє дії щодо встановлення батьківства, проте представники держоргану не сприяли возз`єднанню сім`ї, а натомість сприяли усиновленню дитини іншими особами.

Звертає увагу на те, Європейський суд з прав людини у справах про права дітей та забезпечення їхніх найкращих інтересів, неодноразово звертав увагу на взаємну потребу батьків і дітей у сімейному контакті один з одним, що є чи не найважливішою складовою поняття «сімейне життя», і заходи, що перешкоджають задоволенню таких потреб, є втручанням у відповідне право, захищене статтею 8 Конвенції. Тому такі заходи мають обов`язково відповідати нагальній соціальній потребі, що переслідується, та не порушувати справедливий баланс, який повинен бути досягнутий між відповідними конкуруючими інтересами, з пріоритетом забезпечення найкращих інтересів дитини (рішення ЄСПЛ від 30 листопада 2017 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії», заява № 37283/13, від 18 червня 2019 року у справі «Хаддад проти Іспанії», заява № 16572/17).

У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц зазначено, що СК України не визначає будь-яких особливостей предмету доказування у такій категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

На думку апелянта, суд першої інстанції проігнорував та не врахував можливих порушених інтересів заявника та збалансування цих інтересів з найкращими інтересами дитини, оскільки на стадії підготовчого судового засідання мав вчинити дії згідно з клопотаннями, які подала сторона позивача, які б в правовому полі були б достатніми для захисту законних прав та інтересів позивача.

Також суд проігнорував доводи сторони позивача щодо того, що визнання батьківства після усиновлення дитини іншими людьми можливе за наявності доказів біологічного батьківства, таких як ДНК-експертиза, спільне проживання та виховання дитини, що підтверджують походження дитини від особи, яка прагне визнати батьківство (фото, знімки, докази наявні в матеріалах справи).

Вказує, що суд залишив без уваги той факт, що орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Житомирської міської ради знав, що батько намагається визнати батьківство, але не зважаючи на даний факт, в порушення права батька, віддали дитину під усиновлення.

На переконання скаржника, звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Відповідач правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у цивільному шлюбі з ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 народила сина ОСОБА_2 (а.с.10). Позивач стверджує, що запис про народження дитини було здійснено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_2 від 20 червня 2023 року (а.с.16).

З відповіді Служби у справах дітей Житомирської міської ради на запит адвоката Ірини Соломонюк від 26.07.2023 вбачається, що дитина - сирота ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 перебуває на первинному обліку служби (а.с.17).

Відповідно до актового запису про народження №546 від 23.02.2021 року, складеного відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 було внесено зміни у зв`язку з усиновленням, які перешкоджають визнати факт батьківства (а.с.104).

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що за наявності факту усиновлення та наявності гарантій таємниці усиновлення спір про визнання батьківства не може бути заявлено особою, яка вважає себе батьком дитини, оскільки при усиновленні вносяться відповідні зміни до актового запису про народження щодо батьків дитини, якими у Книзі реєстрації народжень вказуються усиновлювачі дитини. Дана обставина унеможливлює звернення особи в порядку ст. 128 СК України, оскільки не можна вважати, що запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Такий висновок суду першої інстанції є вірним, виходячи за наступного.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Статтею 121 СК України встановлено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Частиною першою статті 135 СК України передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Відповідно до статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Передумовою звернення до суду із заявою про встановлення на підставі статті 128 СК України факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері.

Водночас статтею 129 СК України врегульовано порядок вирішення спору про визнання батьківства.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 639/2026/17 звернула увагу, що в Сімейному кодексі України є прогалина та відсутній чіткий регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин у випадку, коли чоловік, який вважає себе біологічним батьком та ініціює позов про визнання батьківства щодо дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття та народження не перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, запис про батька дитини у Книзі записів народжень зроблено за вказівкою матері, проте після реєстрації матір`ю дитини шлюбу з іншим чоловіком відомості до актового запису змінюються на підставі заяви її чоловіка про визнання батьківства.

Позбавлення чоловіка, який вважає себе біологічним батьком, права ініціювати позов про визнання батьківства суперечить принципу розумності та справедливості.

У пункті 10 постанови від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що в судовому порядку батьківство може бути оспорено як у випадках, коли в Книзі реєстрації народжень батьками дитини записано осіб, які перебували у шлюбі між собою (статті 122, 124 СК України), так і тоді, коли при реєстрації народження дитини її батьком на підставі спільної заяви батьків або заяви чоловіка, котрий визнавав себе батьком, записано особу, яка не перебувала у шлюбі з матір`ю дитини (статті 126, 127 СК України).

Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

У постанові від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц Верховний Суд дійшов висновку, що СК України не визначає будь-яких особливостей предмету доказування у такій категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.

Вказані висновки також викладено у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 444/526/18, від 08 березня 2023 року у справі № 205/5698/21, від 20 вересня 2024 року у справі № 183/2690/21.

При цьому в якості доказів батьківства можуть розглядатися різноманітні документи (листи, заяви за місцем роботи про надання матеріальної допомоги тощо), усні заяви та поведінка відповідача під час вагітності матері та після народження дитини (турбота про матір, вітання з новонародженим, обрання імені дитині та інше). Усе це може прямо чи опосередковано свідчити про те, що батьком дитини є саме позивач (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 444/526/18).

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 207 СК України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім`ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 225 СК України усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

За змістом частини другої статті 231 СК України якщо усиновлювач записується батьком дитини, відповідно змінюється по батькові дитини.

Згідно із частиною першою статті 232 СК України з моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов`язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням. При усиновленні дитини однією особою ці права та обов`язки можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновлювачем є чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є жінка.

З моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов`язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням (частина третя статті 232 СК України).

Частинами четвертою, п`ятою статті 232 СК України визначено, що усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов`язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов`язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.

Згідно ст. 233 СК України на підставі рішення суду про усиновлення в актовий запис про народження дитини або повнолітньої особи, складений органами державної реєстрації актів цивільного стану України, орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження з урахуванням цих змін.

Свідоцтво про народження, що було видане раніше, скасовується.

Статтею 234 СК України передбачено, що дитина, яка усиновлена, зберігає права на пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв`язку з втратою годувальника, які вона мала до усиновлення.

Відповідно до ст. 236 СК України усиновлення визнається недійсним за рішенням суду, якщо воно було проведене без згоди дитини та батьків, якщо така згода була необхідною. Усиновлення визнається недійсним за рішенням суду, якщо усиновлювач не бажав настання прав та обов`язків, які виникають у результаті усиновлення (фіктивне усиновлення). Усиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо воно було проведене на підставі підроблених документів. Усиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду у разі відсутності згоди на усиновлення осіб, зазначених у статтях 220-222 цього Кодексу. Якщо одним із подружжя усиновлена дитина другого з подружжя, усиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що на момент усиновлення другий із подружжя не мав наміру продовжувати з ним шлюбні відносини.

Згідно ч.1 ст. 238 СК України усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо: 1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання; 2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення; 3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов`язків.

Відповідно до ст. 240 СК України право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним мають батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Отже, за наявності чинного рішення суду про усиновлення дитини, яке не оскаржене та не скасоване у встановленому законом порядку, спір про визначення батьківства втрачає самостійний предмет судового розгляду.

При усиновленні попереднє свідоцтво про народження скасовується, а факт усиновлення та забезпечення державою таємниці усиновлення перешкоджає отримати відомості про запис відносно батька дитини та підтвердити, що його було зроблено в порядку ст. 135 СК України.

При цьому факт того, що усиновлювачі не є біологічними батьками дитини не є таким, що підлягає доведенню, відповідно таємниця усиновлення підлягає охороні та забезпечується державою, що виключає можливість спору про батьківство, до скасування або визнання усиновлення недійсним.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 30)).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтовано висновку про те, що після факту усиновлення та до скасування або визнання усиновлення недійсним, спір про визнання батьківства, який заявлено до органу опіки та піклування не може бути розглянутий у порядку цивільного судочинства та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право доступу до суду за його природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland) від 16 червня 2001 року, заява № 28249/95, § 53).

Отже, не кожна перешкода у реалізації права на суд, зокрема права на доступ до суду, є порушенням такого права. Застосовані державою обмеження права на доступ до суду не можуть порушувати саму сутність цього права. Більше того, обмеження не входить у сферу застосування пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету, і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, заява № 8225/78, § 57; рішення у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom) від 21 вересня 1980 року, заява № 17101/90, § 65).

Аналогійний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі №607/15692/19.

Доводи апеляційної скарги про те, що зазначення у свідоцтві про народження дитини по батькові « ОСОБА_2 » підтверджує кровну спорідненість колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до положень Сімейного кодексу України та усталеної судової практики, по батькові дитини не є доказом походження дитини від певної особи, а лише відображає волевиявлення матері при державній реєстрації народження за відсутності встановленого батьківства.

Посилання апелянта на можливість визнання батьківства після усиновлення не спростовують правомірності дій суду першої інстанції, оскільки саме по собі таке твердження не замінює необхідності дотримання процесуального порядку та своєчасного звернення до суду.

Фактично позивач обрав спосіб захисту, який за наявності чинного усиновлення не може призвести до відновлення або набуття будь-якого суб`єктивного права, що виключає можливість розгляду такого позову в порядку цивільного судочинства.

Водночас, доводи апеляційної скарги про те, що орган опіки був обізнаний про наміри встановити батьківство та сприяв усиновленню, не підтверджені належними і допустимими доказами. На момент ухвалення рішення про усиновлення батьківство апелянта юридично встановлене не було.

Сам факт подання позову про встановлення батьківства, який був залишений без розгляду, не створює юридичних наслідків та не перешкоджає усиновленню.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо неповного встановлення судом обставин справи та невірної оцінки доказів, що містяться в матеріалах справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Чайковська Ружена Анатоліївна, залишити без задоволення, а ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 03 вересня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 08 січня 2026 року.

Головуючий Судді