Постанова від 05 січня 2026 р. у справі №127/2536/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/2536/25

Провадження № 22-ц/801/120/2026

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 січня 2026 рокуСправа № 127/2536/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Міхасішина І.В.,

суддів : Войтка Ю.Б., Сопруна В.В.

за участю секретаря судового засідання: Кахно О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 127/2536/25

за позовною заявою Вінницької окружної прокуратури, що діє в інтересах держави в особі Вінницької міської ради до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Огородника Володимира Васильовича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 жовтня 2025 року, ухвалене у складі судді Сичука М. М., -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2025 року заступник керівника Вінницької окружної прокуратури Володимир Семенюк звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Вінницької міської ради до ОСОБА_1 , третьої особа, яка не заявляє самостійних вимого щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння з підстав, передбачених статтями 387 388 ЦК України.

В заяві зазначав що спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності поза волею власника, що є підставою для її витребування у добросовісного набувача яким є відповідач ОСОБА_1 . Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

У випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

В заяві навів обґрунтування наявності підстав для представництва прокуратурою інтересів держави (т. 1 а.с. 1-25)..

09 квітня 2025 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року (далі - Закон України № 4292-ІХ від 12 березня 2025 року), яким внесені зміни, зокрема до статей 388 390 391 ЦК України та статей 177 185 265 ЦПК України.

Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви (частина п`ята статті 390 ЦК України, в редакції Закону України № 4292-IX від 12 березня 2025 року).

У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви (абзац другий частини четвертої статті 177 ЦПК України, у редакції Закону України № 4292-IX від 12 березня 2025 року).

Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок позивача внести відповідну грошову суму (абзац третій частини другої статті 185 ЦПК України, у редакції Закону України № 4292-IX від 12 березня 2025 року).

У пункті 2 Розділу ІІ Закону України № 4292-IX від 12 березня 2025 року зазначено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом.

30 червня 2025 року прокурор подав заяву про зміну підстав позову, просив витребувати у відповідача ОСОБА_1 спірну земельну ділянку як у недобросовісного набувача.

У цій заяві прокурор посилався на сумнівний характер договору купівлі-продажу, серія та номер: 1936 від 10 липня 2021 року, через те, що продаж спірної земельної ділянки відбувся за заниженою ціною, що не відповідала ринковій вартості та на те, що ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин мав досвід роботи ріелтора у сфері нерухомості більше десяти років, а тому проявивши розумну обачність і, за необхідності отримавши правову допомогу, міг би зрозуміти сумнівність документів, на підставі яких ОСОБА_2 підтверджував право власності на нерухоме майно, та міг прослідкувати історію вибуття спірної земельної ділянки у приватну власність та дізнатися, що ця спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності поза волею дійсного власника. (т. 1 а.с. 200-223).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 жовтня 2025 року позов задоволено.

Витребувано у ОСОБА_1 на користь Вінницької міської ради земельну ділянку загальною площею 0,3 га з кадастровим номером 0510100000:03:133:0108, яка розташована на території Вінницької міської територіальної громади Вінницької області.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Вінницької окружної прокуратури 17 385 гривень 74 копійки судового збору(т. 2 а.с. 20-30).

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Огородник В.В. просить рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 жовтня 2025 року скасувати і ухвалити нове про відмову у позові, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи (т. 2 а.с. 32-36).

У поданих до апеляційного суду відзивах на апеляційну скаргу перший заступник керівника Вінницької окружної прокуратури Чухіль С.С. та представник Вінницької міської ради Шмігленко І.В. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 жовтня 2025 року без змін, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення (т. 2 а.с. 50-54; 66-68).

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимого щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Огородник В.В. апеляційну скаргу підтримав і дав пояснення аналогічні доводам викладеним в апеляційній скарзі.

Позивач та представник Вінницької міської ради просили апеляційну скаргу залишити без задоволення а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що воно ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права та дали пояснення аналогічні доводам викладеним у відзивах на апеляційну скаргу.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимого щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 до суду не з`явився, про час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений завчасно.

Суд апеляційної інстанції переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги дійшов висновку про її задоволення з огляду на таке.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 є недобросовісним набувачем спірної земельної ділянки, що доведено встановленими судом обставинами, відповідно до яких, ОСОБА_1 є засновником агентства нерухомості та агентом з нерухомості з досвідом роботи більше десяти років, а тому є підстави вважати його таким, що обізнаний у питаннях права власності, зокрема щодо правовстановлюючих документів на земельні ділянки.

Відсутність у попереднього власника ОСОБА_2 правовстановлюючих та правопосвідчувальних документів на спірну земельну ділянку під час оформлення її продажу та те що реєстрація спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0520682800:02:001:0355 у Державному земельному кадастрі була здійснена 19 травня 2015 року, тоді як Державний акт серії ЯЗ № 453627, виданий 09 жовтня 2002 року, вже містив кадастровий номер цієї земельної ділянки, яка на той час ще не була зареєстрована у Державному земельному кадастрі, мали б викликати занепокоєння у ОСОБА_1 .

Вартість земельної ділянки не відповідала ринковій, продавалась за нижчою ціною, що свідчить про сумнівний характер правочинів (т. 2 а.с. 20-30).

Проте, з такими висновками суду погодитись неможливо.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

Позиція апеляційного суду

Джерела права. Фактичні обставини. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, якщо нерухоме майно, що вибуло з фактичного володіння його власника за неукладеним договором купівлі-продажу, було зареєстровано за іншою особою без відповідної на те правової підстави, власник такого майна може витребувати його із чужого незаконного володіння у всіх випадках відповідно до статті 387 ЦК України. При цьому відсутністю правової підстави в цьому випадку потрібно розуміти: реєстрацію спірного нерухомого майна за стороною неукладеного правочину; реєстрацію спірного майна за третьою особою на підставі правочину, укладеного всупереч нормам чинного законодавства.

У разі, якщо спірне нерухоме майно надалі відчужене за відплатним договором, і сторона цього договору не знала і не могла знати про відсутність у продавця права його відчужувати, у зв`язку із чим така особа є добросовісним набувачем, спірне нерухоме майно також може бути витребуване його власником відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, оскільки таке майно вибуло з володіння власника (законного володільця) не з його волі (за неукладеним правочином).

Наведене також узгоджується з положеннями статті 330 ЦК України, згідно з якими, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Крім цього, необхідно враховувати, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Отже, власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову (про витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387 388 ЦК України)) без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року в справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23).

Форма Державного акту із зазначенням кадастрового номера була затверджена 02.04.2002 (постанова Кабінету Міністрів України №449, що втратила чинність 23.07.2013), у зв`язку з чим Державні акти старого зразка не містять кадастрового номеру, вони є дійсними і без нього, але відповідно до ст.132 Земельного кодексу України, неможливо здійснити будь-яку угоду без присвоєного кадастрового номеру.

Згідно із Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 453627 від 09 жовтня 2002 року, зареєстрованого Управлінням Держземагенства у Вінницькому районі в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 417, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 29 травня 2002 року № 4808 в реєстрі Вінницької райдержконтори, є власником земельної ділянки площею 0.8655 га, кадастровий номер 0520682800:02:001:0355, розташованої на території Луко-Мелешківської сільської ради Вінницького району, Вінницької області з цільовим призначенням для комерційного використання-будівництва та обслуговування приміщень торгівлі (т. 1 а.с. 56-57).

На виконання Постанови Верховної Ради України від 13 травня 2015 року № 401-VIII «Про зміну і встановлення меж міста Вінниці і Вінницького району Вінницької області» включено у межу міста Вінниці Вінницької області землі Луко-Мелешківської сільської ради Вінницького району (т. 1 а.с. 71).

Згідно інформації із Поземельної книги Управління Держземагенства у Вінницькому районі Вінницької області відкритої 19 травня 2015 року земельна ділянка з кадастровим номером 0520682800:02:001:0355 є приватною власністю ОСОБА_2 відповідно до запису про виникнення права від 17 грудня 2017 року № 003 (т. 1 а.с. 76-88).

Згідно інформаційної довідки : 398569492 від 09 жовтня 2024 року «Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна» земельна ділянка, об`єкт в процесі поділу, з кадастровим номером 0520682800:02:001:0355, площею 0.8655 га, зареєстрована на праві власності 06 грудня 2017 року за ОСОБА_2 на підставі ДЗК, серія та номер: 272231, виданий 06 грудня 2017 року, видавник: Державний земельний кадастр; державний акт на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ЯЗ 453627, виданий 09 жовтня 2002 року, видавник: Управління Держземагенства у Вінницькій області.

10 липня 2021 року до Відомостей з державного реєстру речових прав державним реєстратором приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу, Вінницької області Подолян Ольгою Олександрівною внесено запис про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 0510100000:03:133:0108 площею 0.3 га, за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1936 від 10 липня 2021 року, видавник: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Подолян О.О.

У розділі Актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень зазначено про обтяження внесене рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 травня 2024 року на підставі ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 11 квітня 2024 року у справі № 127/9884/24 (т. 1 а.с. 132-135).

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Обґрунтовуючи недобросовісність відповідача ОСОБА_1 у заяві про зміну підстав позову прокурор, зокрема, посилався на сумнівний характер договору купівлі-продажу, серія та номер: 1936 від 10 липня 2021 року, через те, що продаж спірної земельної ділянки відбувся за заниженою ціною, що не відповідала ринковій вартості (т. 1 а.с. 214-217).

Як вбачається із змісту позовної заяви та заяви про зміну підстав позову, прокурор взагалі не цитує і не згадує про договір купівлі-продажу, серія та номер: 1936 від 10 липня 2021 року та відповідно і про його ціну за якою була продана спірна земельна ділянка і як наслідок не наводить порівняльного аналізу фактичної ціни договору з ринковою вартістю.

Апеляційним судом встановлено, що вказаний договір купівлі-продажу, серія та номер: 1936 від 10 липня 2021 року відсутній у матеріалах справи та не досліджувався судом першої інстанції при розгляді цієї справи, і ця обставина визнається учасниками справи.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Таким чином, недоведені позивачем належними і допустимими доказами обставини, що мають значення для справи, суд першої інстанції, в порушення норм процесуального права, визнав встановленими.

Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права - є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення (пункти 2; 4 частини 1 статті 376 ЦПК України).

Недобросовісність відповідача ОСОБА_1 прокурор обґрунтовував також і тим, що ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин мав досвід роботи ріелтора у сфері нерухомості більше десяти років, а тому проявивши розумну обачність і, за необхідності отримавши правову допомогу, міг би зрозуміти сумнівність документів, на підставі яких ОСОБА_2 підтверджував право власності на нерухоме майно, та міг прослідкувати історію вибуття спірної земельної ділянки у приватну власність та дізнатися, що ця спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності поза волею дійсного власника.

Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_1 наполягав, що при купівлі спірної земельної ділянки він покладався на офіційну інформацію щодо права власності продавця ОСОБА_2 , відображену в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а про існування права Вінницької міської ради на цю земельну ділянку він не знав і не міг знати, оскільки події і встановлені факти на які посилається прокурор мали місце у 2024 році.

Згідно із Витягом з єдиного реєстру досудових розслідувань Повідомлення Вінницької міської ради про обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення від 21 квітня 2024 року № 01/00/011/23115 за фактом вибуття спірних земельних ділянок із комунальної власності поза волею власника зареєстровано 19 липня 2024 року за № 12023020010000711 (т. 1 а.с. 27-29; 30-33).

Обтяження щодо спірної земельної ділянки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 травня 2024 року на підставі ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 11 квітня 2024 року у справі № 127/9884/24 (т. 1 а.с. 132-135).

Отже, як встановлено апеляційним судом, що на час укладення договору купівлі-продажу, серія та номер: 1936 від 10 липня 2021 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості про права інших осіб на спірне нерухоме майно та відсутні обтяження на майно, що було предметом вказаного договору купівлі-продажу.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При застосуванні норми права до спірних правовідносин апеляційний враховує висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у пунктах 5.60.; 5.61.; 5.62.; 5.63 постанови від 21 вересня 2022 року у праві № 908/976/19 провадження № 12-10гс21, відповідно до яких:

Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20(пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

Саме при вирішенні питання про витребування майна, здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна (у цих спірних правовідносинах - ОСОБА_2), у тому числі з`ясуванню підлягає й те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця (у цих спірних правовідносинах - ПП "Мілітарі"), зокрема за наявності зв`язків із ліквідатором продавця (їхню спільну участь в діяльності інших юридичних осіб). Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, пункт 52).

Подібні висновки також містяться і у пункті 6.50. постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 провадження № 12-35гс21, в якому зазначено, що …на час укладення договору купівлі-продажу від 25 липня 2018 року було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.

Задовольняючи позов про витребування спірного нерухомого майна з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, суд першої наведеного не врахував, поклавши на відповідача додатковий обов`язок, крім відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, перевіряти та аналізувати також обставини правомірності попередніх переходів майна, зокрема, обставини вибуття майна з володіння позивача.

З огляду на встановлене, апеляційний суд дійшов висновку, що вимога прокурора щодо визнання відповідача недобросовісним є недоведеною належними і допустимими доказами, а відповідач є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки.

Водночас, апеляційний суд враховує те, що позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду, та що саме з об`єктивною неможливістю внесення вартості майна на депозитний рахунок суду була пов`язана зміна прокурором підстав позову.

Згідно правової позиції викладеної у постанові ВС КЦС від 12 листопада 2025 року у справі № 127/8274/24 провадження № 61- 11478св25, обов`язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду передбачений у нормі матеріального права. Положення частини п`ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. При цьому у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини п`ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню;

у випадку, якщо позивач обґрунтовує позов про витребування нерухомого майна недобросовісністю набувача, то положення частини п`ятої статті 390 ЦК України не застосовуються; питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування частини п`ятої статті 390 ЦК України.

Натомість у разі встановлення, що набувач добросовісний, суд відмовляє у задоволенні позову на підставі частини п`ятої статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду.

Неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи - є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення (пункти 1; 3; 4 частини 1 абзац 2 частини 2 статті 376 ЦПК України).

Обґрунтування наявності підстав для представництва прокуратурою інтересів держави у цій справі не є предметом апеляційного оскарження, а тому не переглядається апеляційним судом.

За результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку про скасування рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 жовтня 2025 року і ухвалення нового про відмову у позові.

Виходячи з приписів частини 1 статті 141 ЦПК України, з огляду на те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а в задоволенні позову слід відмовити, понесені відповідачем витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід стягнути з позивача на користь відповідача.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Огородника Володимира Васильовича задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 жовтня 2025 рокускасувати і ухвалити нове.

Відмовити в задоволені позову Вінницької окружної прокуратури, що діє в інтересах держави в особі Вінницької міської ради до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Судові витрати ОСОБА_1 - сплачені за подання апеляційної скарги, а саме судовий збір у сумі 26083,50 гривень - стягнути з позивача Вінницької окружної прокуратури.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий: І.В. Міхасішин

Судді: Ю.Б. Войтко

В.В. Сопрун