Постанова від 23 грудня 2025 р. у справі №331/7488/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 24.12.2025 Справа № 331/7488/24

Запорізький Апеляційний суд

ЄУН 331/7488/24 Пр. № 22-ц/807/1787/25Головуючий у 1-й інстанції: Скользнєва Н.Г. Суддя-доповідач: Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2025 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Кухаря С.В., Полякова О.З.,

за участі секретаря Камалової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відкоеонференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2025 року у справі за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (надалі – АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ») до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» звернулося до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з вищезазначеним позовом(а.с.2-5), в якому просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду в порядку регресу в сумі 118124,46 грн. та судовий збір у сумі 2422,40 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 13.12.2022 року (справа №511/960/22), встановлено факт незаконного звільнення ОСОБА_3 з посади начальника поїзда пасажирського вагонного депо станції Одеса-Головна Регіональної філії «Одеська залізниця»; ухвалено стягнути з АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 04.05.2022 по 13.12.2022, в розмірі 116139,66 грн., без урахування податків і зборів та інших обов`язкових платежів також стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 1984,80 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі позивача та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 17359,10 грн. На виконання зазначеного судового рішення АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» за платіжними інструкціями №10336, №10337, №10338 від 10.01.2023 року сплачено ОСОБА_3 компенсацію за вимушений прогул в розмірі 13 974, 07 грн., перераховано до державного бюджету 3 124,64 грн. податку з доходів фізичних осіб та 260,39 грн. військового збору. Після апеляційного оскарження рішення Роздільнянського районного суду Одеської області, відповідно до платіжних інструкцій №727627, №727629, №727631 від 13.11.2023 року сплачено залишок компенсації за вимушений прогул в розмірі 79518,35 грн, 17780,5 грн податок з доходів фізичних осіб, 1481,71 грн. військового збору, також відповідно до платіжної інструкції №727040 від 13.11.2023 року сплачений на користь держави судовий збір в розмірі 1984,8 грн. Всього сплачено 118124,46 грн. На час звільнення ОСОБА_3 начальником виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо був ОСОБА_1 . Наведене є підставою для матеріальної відповідальності ОСОБА_1 , за пунктом 8 частини 1 статті 134 КЗпП України, в повному розмірі шкоди, у зв`язку з незаконним звільненням працівника, а саме начальника поїзда пасажирського виробничого підрозділу пасажирського вагонного депо станції Одеса-Головна філії «Пасажирська компанія» АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» Дєордієвої Н.С.

В автоматизованому порядку для розгляду даної справи визначено суддю суду першої інстанції Скользнєву Н.Г. (а.с.26). Ухвалою суду першої інстанції від 20.12.2024 (а.с.29) провадження у цій справі відкрито в порядку загального позовного провадження.

25 квітня 2025 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменування місцевих загальних судів" № 4273-IX, за змістом якого: - внесено до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» такі зміни: «1. Пункт 3-1 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено підпунктом 3 такого змісту: «3) змінити найменування місцевих загальних судів, перелік яких визначається додатком до цього Закону. Зміна найменування місцевого загального суду не призведе до його реорганізації чи ліквідації або утворення нового суду»; Доповнено додатком такого змісту: «Додаток до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ Перелік місцевих загальних судів, що перейменовуються Змінити найменування таких місцевих загальних судів… 7) у Запорізькій області: Куйбишевський районний суд Запорізької області на Кам`янський районний суд Запорізької області; Жовтневий районний суд Запорізької області на Олександрівський районний суд м. Запоріжжя; Ленінський районний суд м. Запоріжжя на Дніпровський районний суд м. Запоріжжя; Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя на Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя…». Державна реєстрація змін до відомостей про місцеві загальні суди, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, які випливають із цього Закону, здійснена 30 квітня 2025 року (ч.3 ст.82 ЦПК України).

Рішенням Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2025 року (а.с.138-145) позов АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» (ЄДРПОУ 40075815) суму матеріальної шкоди в порядку регресу в розмірі 118124,46 грн. та суму сплаченого судового збору в розмірі 2422,40 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції у цій справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_1 в особі представника Піроговського В.Ф. у своїй апеляційній скарзі (а.с.152-157) просив рішення суду першої інстанції скасувати, судові витрати покласти на позивача.

В автоматизованому порядку 19.08.2025 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Кухаря С.В. та Полякова О.З. (а.с.163). Ухвалою апеляційного суду від 20.08.2025 року (а.с.164) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 25.08.2025 року (а.с.170). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 26.08.2025 року (а.с.171), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду (а.с.172), з урахуванням відповідного навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень, штату суддів Запорізького апеляційного суду (10) взагалі.

АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ», як позивач, подало відзив на апеляційну скаргу сторони відповідача у цій справі (а.с.195-201) та клопотання про розгляд цієї справи в режимі відеоконференції (а.с. 187-205).

Ухвалою апеляційного суду (а.с. 200) розгляд цієї справи призначено в режимі відеоконференції в порядку задоволення клопотання представника позивача.

Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 12.11.2025 року, не відбувся та був відкладений (а.с. 237) в порядку задоволення клопотання представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Піроговського В.Ф. про його відкладення (а.с. 230-236).

Постановою Запорізького апеляційного суду від 28 листопада 2024 року (головуючий суддя Подліянова Г.С., судді Гончар М.С. та Кочеткова І.В., копія - а.с. 63-66) у справі ЄУН 331/5324/24 за позовом АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди в порядку регресу було залишено без задоволення апеляційну скаргу АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» та залишено без змін ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03.09.2024 року (суддя ОСОБА_4 – копія а.с. 62). Суддя Світлицька В.М. приходиться рідною племінницею вітчима судді ОСОБА_5 , з яким у судді ОСОБА_5 відносини припинені з 2016 року після смерті матері, з ОСОБА_4 у судді ОСОБА_5 робочі відносини. В силу вимог ст. 36 ч. 4 ЦПК України … рішення судді в інших справах … не може бути підставою для відводу. Самовідводи відсутні, відводів у цій справі не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення всіх учасників цієї справи, які з`явились, а саме:

-відповідача ОСОБА_1 , представника останнього – адвоката Пірогововського В.Ф. (а.с. 232-233 в режимі відеоконференції), які у тому числі на запитання апеляційного суду наполягали на тому, що суд без клопотання позивача та без вирішення питання про поновлення пропущеного позивачем процесуального строку на подачу до суду позивачем вищезазначеного позову до відповідача у цій справі фактично з власної ініціативи безпідставно вважав останній пропущеним з поважних причин, хоча поважні причини для цього відсутні, враховуючи, що позивач АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» є юридичною особою, має у своєму складі багато працівників, у тому числі юридичного фаху, та останній саме на свій власний розсуд замість того, щоб своєчасно подавати позов до суду повторно після його первісного повернення судом першої інстанції, обрав для себе інший шлях захисту порушеного права, а саме: оскаржував в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції від 03.09.2024 року в іншій справі ЄУН №331/5324/24, проте, остання у подальшому була залишена апеляційним судом без змін;

-представника позивача АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» - адвоката Доргової Г.В. (а.с. 217-218 в режимі відео конференції), яка у тому числі на запитання апеляційного суду у цій справі визнала, що дійсно у листопаді 2024 року збіг строк на подачу позивачем вищезазначеного позову до відповідача у цій справі, позов було подано до суду лише у грудні 2024 року, будь-якого письмового клопотання про поновлення строку на подачу вищезазначеного позову до відповідача у цій справі позивач у своєму позові чи окремо у суді першої інстанції не заявляв та воно ухвалою суду першої інстанції у цій справі не вирішувалось;

перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, щоапеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у цій справі підлягає задоволенню з таких підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення і ухвалити …нове рішення.

В силу вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення …та ухвалення нового рішення …є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі у повному обсязі, керувався ст. ст. 263-265 ЦПК України та виходив із такого.

Встановлено, що рішенням від 13 грудня 2022 року Роздільнянського районного суду Одеської області по справі №511/960/22 (копія а.с. 12-17) за позовною заявою ОСОБА_3 до АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», третя особа: начальник пасажирського вагонного депо станції Одеса-Головна Регіональної філії «Одеська залізниця» Сидоренко С.В. про скасування наказів, поновлення на посаді та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені повністю; визнано незаконним та скасовано наказ № 245/ОС від 26.04.2022 року (зі змінами, внесеними наказом від 03.05.2022 року за №265/ОС щодо дати звільнення) начальника виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо станції «Одеса-Головна» Сидоренка С. про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника поїзда пасажирського на підставі, передбаченій контрактом за пунктом 8 статті 36 КЗпП України; поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника поїзда пасажирського виробничого підрозділу пасажирського вагонного депо станції Одеса-Головна філії «Пасажирська компанія» АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» з 4 травня 2022 року; стягнуто з АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 4 травня 2022 року по 13 грудня 2022 року в розмірі 116139, 66 грн., без урахування податків і зборів та інших обов`язкових платежів; стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 1984,80 грн.; допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі позивача та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 17359,10 грн.

Зазначеним рішенням суду встановлено, що будучи начальником поїзда, ОСОБА_3 , як фізична особа, поїздом, який рухається через державний кордон України, несе відповідальність за порушення митних та прикордонних правил. Так зокрема, за порушення правил митного та прикордонного контролю в Україні встановлено адміністративну та кримінальну відповідальність. В свою чергу, також притягнення особи до відповідальності за порушення митних та прикордонних правил на території іншої держави повинно бути підтверджено належними доказами. Висновки обох оперативних нарад по розгляду конфліктної ситуації, свідчать про те, що даним органом в діях начальника ОСОБА_3 було встановлено порушення посадових обов`язків, визначений Інструкцією начальника пасажирського поїзда №158, тому очевидно, що підстави звільнення її за порушення митних та прикордонних правил навіть не відповідають висновкам органу, який розглядав дану конфлікту ситуацію перед звільненням ОСОБА_3 . В свою чергу, також тільки дисциплінарну та матеріальну відповідальність повинна нести начальник пасажирського поїзда відповідно до п.10.4 Інструкції начальника пасажирського поїзда за порушення трудової дисципліни, посадових обов`язків згідно з законодавством про працю та Положенням про дисципліну і зокрема за п.10.4 - за порушення членами поїзної бригади митних і прикордонних правил. Дисциплінарна відповідальність полягає в обов`язку працівника відповідати перед власником або уповноваженим ним органом за скоєний ним дисциплінарний проступок і понести дисциплінарні стягнення, передбачені нормами трудового права. Тобто у трудових правовідносинах працівник несе дисциплінарну відповідальність тільки перед власником, а не перед державою, як це має місце при адміністративній та кримінальній відповідальності (порушення митних та прикордонних правил). Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від у справі у справі за № 6-86цс17, відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України підстави, передбачені контрактом, є самостійною підставою припинення трудового договору, а його розірвання з підстав передбачених контрактом, які не містять ознак дисциплінарного порушення, не є дисциплінарним стягненням. Відповідно до висновку, викладеного в ухвалі ВССУ від 09.12.2015 року в справі № 6- 29962св15 у справах про поновлення на роботі обов`язок доведення правомірності звільнення працівника з ініціативи роботодавця покладається саме на роботодавця. Суд вважає, що наданими по справі доказами відповідач не довів правомірність звільнення з роботи ОСОБА_3 , наявність факту порушення нею митних та прикордонних правил, а тому наказ про її звільнення з роботи підлягає скасуванню як незаконний, а її належить поновити на роботі з дня звільнення, тобто з 04.05.2022 року» ( https://reyestr.court.gov.ua/Review/107848361).

Постановою Одеського апеляційного суду від 05.09.2023 рішення Роздільнянського районного суду Одеської області по справі №511/960/22 залишене без змін та набрало законної сили (https://reyestr.court.gov.ua/Review/113314013).

На виконання зазначеного судового рішення АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» платіжними інструкціями №10336, №10337, №10338 від 10 січня 2023 року сплачено ОСОБА_3 компенсацію за вимушений прогул в розмірі 13974,07 грн., перераховано до державного бюджету 3124,64 грн. податку з доходів фізичних осіб та 260,39 грн. військового збору (а.с. 18-20). А також відповідно до платіжних інструкцій №727627, №727629, №727631 від 13.11.2023 року сплачено залишок компенсації за вимушений прогул в розмірі 79518,35 грн., 17780,5 грн. податок з доходів фізичних осіб, 1481,71 грн. військового збору, і відповідно до платіжної інструкції №727040 від 13.11.2023 року сплачено на користь держави судовий збір в розмірі 1984,8 грн. (а.с. 18-21). Всього сплачено 118124,46 грн.

На час звільнення ОСОБА_3 начальником виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо був ОСОБА_1 , що підтверджується наказом №874/ос від 23.09.2019 року і не заперечується відповідачем (а.с. 11).

Згідно з довіреністю від 12.04.2022, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравчук О.П. ОСОБА_1 надано право діяти, за умови дотримання правил, встановлених Положенням про Філію, здійснювати наступні дії, пов`язані з діяльністю виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна Філії, зокрема: «здійснювати поточне керівництво та управління діяльністю Виробничого підрозділу відповідно до документів, затверджених Довірителем та Філією, а також в межах, визначених умовами трудового договору та посадовою інструкцією; видавати та підписувати від імені Виробничого підрозділу розпорядчі документи (накази) та затверджувати документи з питань, що стосуються діяльності Виробничого підрозділу, які є обов`язковими для всіх працівників Виробничого підрозділу, та не повинні суперечити рішенням органів та наказам Довірителя та Філії; згідно із законодавством про працю, Положенням про Філії, локальними нормативними актами Товариства, здійснювати прийом, переведення, переміщення та звільнення працівників Виробничого підрозділу, вживати заходів заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Виробничого підрозділу» (а.с. 7-8).

Відповідно до статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. Пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України передбачено, що службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації. Згідно з частиною четвертою статті 136 КЗпП України стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу.

Суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений (частина перша статті 137 КЗпП України). За приписами статті 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо роботодавець затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі. У пунктах 3, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз`яснено, що суд у кожному випадку зобов`язаний вживати передбачених законом заходів для всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин, від яких згідно зі статтями130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, у тому числі і з підстав, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 133 КЗпП України.

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області по справі № 511/960/22 встановлено, що наказ про звільнення ОСОБА_3 з роботи підлягає скасуванню як незаконний, а її належить поновити на роботі з дня звільнення і стягнути з АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 прийняв рішення та підписав наказ про звільнення ОСОБА_3 , будучи начальником пасажирського вагонного депо станції Одеса-Головна Регіональної філії «Одеська залізниця», тобто посадовою особою, відповідальною за незаконне звільнення. Наведене є підставою для матеріальної відповідальності ОСОБА_1 , за пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України, в повному розмірі шкоди, у зв`язку з незаконним звільненням працівника.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи відповідача щодо солідарної відповідальності зі співробітниками Одеського територіального управління апарату директора з економічної та інформаційної безпеки АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» на підставі такого.

Згідно із роз`ясненнями, викладеними в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п. 8 ст. 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

Окрім того, рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області по справі № 511/960/22, що набрало законної сили та, згідно вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України, має преюдиційне значення, встановлено, що «Висновки обох оперативних нарад по розгляду конфліктної ситуації, свідчать про те, що даним органом в діях начальника ОСОБА_3 було встановлено порушення посадових обов`язків, визначений Інструкцією начальника пасажирського поїзда №158, тому очевидно, що підстави звільнення її за порушення митних та прикордонних правил навіть не відповідають висновкам органу, який розглядав дану конфлікту ситуацію перед звільненням ОСОБА_3 »

У зв`язку з цим, позивач має право зворотної вимоги (регресу) до винної посадової особи, а саме до відповідача, у розмірі виплаченої на виконання рішення суду суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 118124,46 грн.

Заяву відповідача про застосування строку позовної давності у цій справі суд першої інстанції вважав такою, що не підлягає задоволенню на підставі такого.

Цивільний кодекс України визначає, що позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. При цьому, як зазначає ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Значення позовної давності полягає у тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює дисципліну.

Європейський суд з прав людини в одній із справ наголосив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме – обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі “Фінікарідов проти Кіпру”).

Один з елементів “гнучкості” вітчизняної позовної давності закладений у ч. 5 ст. 267 ЦК України, яка передбачає, що у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Водночас законодавство не містить переліку поважних причин пропуску позовної давності та не деталізує безпосередньо процедуру застосування вказаної норми. Однак, постановою Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19 сформовано єдину судову практику щодо переривання строків позовної давності. «Переглядаючи справу у касаційному порядку колегія суддів підтвердила вже усталену судову практику, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову), не перериває перебігу позовної давності. Одночасно з цим, Об`єднана палата КГС ВС зазначила, що за змістом ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. При цьому, очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах. Враховуючи викладене, надавши оцінку наявним у справі доказам і доводам сторін, з огляду на факт відкриття провадження у справі Дзержинським районним судом м. Харкова та тривалий час розгляду справи, як наслідок – наявність підстав для позивача вважати, що його права будуть відновлені та захищені в судовому порядку, звернення позивача до господарського суду Харківської області з даною позовною заявою через кілька днів (через 3 дні) після того, як позивач дізнався, що даний спір відноситься до господарської юрисдикції, судом першої інстанції вірно встановлено, що строк позивачем пропущено з поважних причин».

Як вбачається з матеріалів справи № 331/5324/24 первісний позов було подано до суду вчасно, а саме 30.08.2024. Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03.09.2024 року матеріали позову АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу повернуто позивачу (https://reyestr.court.gov.ua/Review/122262750). Позивач скористався своїм правом на апеляційне оскарження зазначеної ухвали. Постановою Запорізького апеляційного суду від 28.11.2024 року апеляційна скарга АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» залишена без задоволення; ухвала Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03.09.2024 про повернення позовної заяви, залишена без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123352357). Позов по справі, яка розглядається подано до суду 17.12.2024 (а.с. 2). За таких обставин, суд першої інстанції вважав, що причина пропуску позовної давності у позивача була поважна і він має право на захист в судовому порядку свого права.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача до відповідача у цій справі підлягають задоволенню у повному обсязі.

Проте із такими висновками суду першої інстанції у цій справі повністю погодитись не можна з таких підстав.

Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України – питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає лише частково.

Так, хоча суд першої інстанції при вищевикладених правильно встановлених фактичних обставинах цієї справи дійшов правильного висновку, що право позивача АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» відповідачем ОСОБА_1 було порушено.

Однак, разом із цим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення вищезазначеного позову позивача у цій справі замість правильного: відмови у задоволенні вищезазначеного позову позивача до відповідача у цій справі через пропуск позивачем строку звернення із цим позовом до суду.

Оскільки, апеляційним судом встановлено, що сторонами у цій справі у суді першої інстанції визнавалось, що позивачем до суду вищезазначений позов у цій справі подано з пропуском строку для його подачі, який збіг 13.11.2024 року (обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню - ст. 82 ч. 1 ЦПК України), що сторони підтвердили у тому числі в апеляційному суді на запитання апеляційного суду у даному судовому засіданні.

Згідно із ст. 233 КЗпП України для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Відповідно до пункту 20 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 29 грудня 1992 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред`явлення регресного позову.

Як вбачається із наявних у цій справі платіжних інструкцій АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ», доданих до позову позивачем, проведення остаточних розрахунків з ОСОБА_6 з боку АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» відбулося 13.11.2023 року (а.с.18 зворот, 19 зворот, 20 зворот-21), проте, вищезазначену позовну заяву АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» про відшкодування матеріальної шкоди ОСОБА_1 було подано до Жовтневого (нова назва – Олександрівського) районного суду м. Запоріжжя у цій справі через «Електронний суд» 17.12.2024 року (а.с.2), тобто з вже порушенням строку в 1 (один) рік, без надання до суду першої інстанції позивачем заяви про поновлення пропущеного строку та доказів підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду.

На відміну від ЦК України (цивільні спори, де строки позовної давності в певний період зупинялись через карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та введення воєнного стану в Україні через військову агресію РФ проти України) в КЗпП України (трудові спори, де строки звернення до суду не зупинялись), навіть, не вимагається, щоб ОСОБА_1 , як відповідач, обов`язково подавав суду першої інстанції у цій справі заяву про застосування пропуску вищезазначеного 1 (одно)- річного строку звернення позивача АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» до суду в якості самостійної підстави для відмови у задоволенні позову останнього за встановлення судом дійсно порушеного права АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» ОСОБА_1 , суд першої інстанції мав робити це у цій справі саме з власної ініціативи.

Хоча, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 у суді першої інстанції у цій справі саме наполягав на застосуванні пропуску вищезазначеного 1 (одно)- річного строку звернення позивача АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» до суду до нього у цій справі в якості самостійної підстави для відмови у задоволенні позову останнього (відзив відповідача на позов позивача – а.с. 48-50), що підтвердив у тому числі в апеляційному суді у цій справі (зміст апеляційної скарги – а.с. 152-157).

В силу вимог ст. 127 ЦПК України (Поновлення … процесуальних строків):

-суд за заявою учасника справипоновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч.1);

-якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк… (ч.3).

Проте, апеляційним судом встановлено, що позивач АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ», як учасник цієї справи, у своєму вищезазначеному позові (а.с. 2-5) чи окремо не заявляло взагалі клопотання про поновлення їй строку на подачу вищезазначеного позову у цій справі, та, відповідно, останнє не могло бути і не було предметом розгляду у цій справі суду першої інстанції.

В силу вимог 367 ч. ч. 3, 6 ЦПК України апеляційний суд не може переглядати у цій справі те, що суд першої інстанції у цій справі не міг розглядати і не розглядав (клопотання позивача АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» про поновленняйому судом пропущеногоним строку на подачу вищезазначеного позову до відповідача ОСОБА_1 у цій справі).

Вказаний строк звернення позивача до суду із вищезазначеним позовом у цій справі є строком, встановленим законом (ст. 233 КЗпП України), а не судом першої інстанції у цій справі, а тому суд першої інстанції не мав права з власної ініціативи без відповідного клопотання позивача АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» продовжувати чи поновлювати останній.

Тим більш, що поважні причини для цього у цій справі були відсутні.

Оскільки, позивач АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» є юридичною особою, має у своєму складі багато працівників, у тому числі юридичного фаху (належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні та стороною позивача апеляційному суду не надані), та відповідно, позивач АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» саме на свій власний розсуд (ст. 20 ч. 1 ЦК України) замість правильного: своєчасно подавати вищезазначений позов до відповідача у цій справі до суду першої інстанції повторно після повернення на підставі ст. 185 ч. 4 п. 1 ЦПК України (заява повертається у випадку, коли заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або посадове становище якої не вказано) судом першої інстанції первісного позову позивача у справі ЄУН 331/5324/24 (а.с. 62), обрав для себе інший шлях захисту порушеного права, а саме: оскаржував в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції від 03.09.2024 року в іншій справі ЄУН №331/5324/24, проте, остання у подальшому була залишена апеляційним судом без змін 28.11.2025 року (а.с. 63-66).

Крім того, перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства, зокрема статей 109, 119, 120 ЦПК України. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами (постанова ВС від 24.05.2017 року у справі №6-1763цс16, з повним текстом постанови Верховного Суду України у цій справі можна ознайомитися у розділі "Правові позиції" або на офіційному веб-сайті Верховного Суду України (http://www.scourt.gov.ua).

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги сторони відповідача ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам щодо його законності і обґрунтованості.

За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 слід задовольнити, рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2025 року у цій справі скасувати; ухвалити у цій справі нове судове рішення у вигляді постанови; у задоволенні позову АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу у цій справі відмовити.

Крім того, в силу вимог ст. 141 ч. ч. 1, 13 ЦПК України в разі задоволення апеляційної скарги відповідача та відмови у задоволенні позову позивача у цій справі при вищевикладених обставинах:

-позивач АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» не має права на компенсацію за рахунок відповідача ОСОБА_1 будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій;

-з позивача АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» на користь відповідача ОСОБА_1 слід стягнути понесені документально підтверджені (квитанція - а.с.160) судові витрати, пов`язані із розглядом цієї справи, у вигляді судового збору за апеляційну скаргу у належному розмірі 3633,60 грн. (розрахунок: судовий збір за позов позивача у суді першої інстанції 2422,40 грн.* 150%/100%).

Керуючись ст. ст. 12-13, 81-82, 89, 367-368, 372, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2025 року у цій справі скасувати.

У задоволенні позову АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу у цій справі відмовити.

Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати, пов`язані із розглядом цієї справи, у вигляді судового збору за апеляційну скаргу у належному розмірі 3633,60 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова апеляційним судом складена 08.01.2026 року.

Головуючий суддяСуддяСуддя

Гончар М.С. Кухар С.В.Поляков О.З.