Рішення від 07 січня 2026 р. у справі №951/2/26 — Козівський районний суд Тернопільської області

Справа № 951/2/26

Провадження №2-о/951/9/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2026 року селище Козова

Козівський районний суд Тернопільської області у складі:

головуючого - судді Чапаєва Р.В.,

при секретарі Барилко А.А.,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Козівського районного суду Тернопільської області в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Козівського районного суду Тернопільської області з заявою про видачу обмежувального припису.

В обґрунтування ОСОБА_1 зазначила, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 є її дочкою, проживає без реєстрації разом із ОСОБА_1 за тією самою адресою. Заявник у заяві звертає увагу суду, що вона систематично потерпає від насильства з боку своєї дочки ОСОБА_2 , остання постійно ображає ОСОБА_1 , погрожує їй, вчиняє сварки із нею, тим самим, як зазначає заявник, ОСОБА_2 систематично вчиняє психологічне та фізичне домашнє насильство щодо ОСОБА_1 .

З огляду на наведене, заявник, враховуючи приписи статей 350-1, 350-2 Цивільного процесуального кодексу (далі ЦПК України), статей 24, 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 №2229-VIII , просить суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 на строк 6 (шість) місяців, яким визначити такі тимчасові обмеження прав кривдника: 1) заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання (перебування) із ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , 2) заборонити ОСОБА_2 наближатися до ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , 3) заборонити ОСОБА_2 контактувати із ОСОБА_1 особисто.

Ухвалою Козівського районного суду Тернопільської області від 06.01.2026 відкрито провадження у цій цивільній справі. Постановлено розгляд справи проводити в порядку окремого провадження; справу призначити до розгляду на 10 год. 00 хв. 08.01.2026 у приміщенні Козівського районного суду Тернопільської області.

У судове засідання заявник ОСОБА_1 не з`явилася, подала заяву про розгляд справи у її відсутності. Заінтересована особа ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, хоча про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, зокрема через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України, яке було розміщене не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання, що відповідає змісту ч. 11 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України. Також заінтересована особа ОСОБА_2 не скористалася правом на подання заперечення щодо заяви про видачу обмежувального припису.

Відповідно до абзацу 2 ч.1 ст.350-5 ЦПК України неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.

Верховний Суд у своїх постановах від 13.11.2020 у справі № 359/5348/17 та від 08.12.2021 у справі № 369/10161/19 наголосив, що якщо учасники судового процесу, зокрема сторони чи їхні представники, не з`явилися на судове засідання, але суд дійде висновку, що наявних матеріалів достатньо для ухвалення законного та обґрунтованого рішення, розгляд справи може бути завершено без її відкладення. Основним критерієм для відкладення справи є не відсутність сторони або її представника, а неможливість вирішення спору в межах відповідного судового засідання.

У цій справі суд вважає, що наявних матеріалів достатньо для ухвалення законного та обґрунтованого рішення, тому вирішення заяви може відбутися без відкладення розгляду справи.

Відтак суд ухвалив здійснювати розгляд справи за відсутності заявника та заінтересованої особи.

За вказаних обставин, з підстав передбачених ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується заява, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що заява підлягає до часткового задоволенню з таких підстав.

Заявник ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Заінтересована особа ОСОБА_2 , яка є дочкою заявника ОСОБА_1 , проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 в одному будинку з ОСОБА_1 .

Впродовж декількох років ОСОБА_1 систематично потерпає від насильства з боку своєї дочки ОСОБА_2 . Так, ОСОБА_2 постійно ображає ОСОБА_1 , погрожує їй, вчиняє сварки із нею, тим самим, як зазначає заявник, ОСОБА_2 систематично вчиняє психологічне домашнє насильство щодо ОСОБА_1 . У зв`язку із проявом такої поведінки після відповідних звернень до працівників Національної поліції, працівниками поліції складено низку протоколів про адміністративні правопорушення за ч.1, ч.2 та ч.3 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, котрі розглянуто Козівським районним судом Тернопільської області. Постановами Козівського районного суду Тернопільської області у справах про вказані адміністративні правопорушення підтверджено факти насильства, з огляду на що суд враховує зазначені у них дії, вчинені ОСОБА_2 , в порядку, передбаченому ч.6 ст.82 ЦПК України, та правовою позицією, викладеною у постанові ВС від 19.05.2020 у справі № 404/5203/19. Зокрема, наведені факти насильства щодо ОСОБА_1 з боку ОСОБА_2 підтверджується постановою від 24.01.2024 (справа №951/21/24, провадження №3/951/44/2024), постановою від 22.02.2024 (справа №951/93/24, провадження № 3/951/93/2024), постановою від 18.04.2024 (справа №951/164/24, провадження № 3/951/133/2024), постановою від 06.06.3024 (справа №951/283/24, провадження № 3/951/202/2024), постановою від 07.10.2025 (справа №951/609/25, провадження №3/951/318/2025).

Крім того, стосовно ОСОБА_2 упродовж 2024 та 2025 років, а саме неодноразово вносились термінові заборонні приписи як стосовно кривдника в порядку, передбаченому Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Поведінка ОСОБА_2 не змінюється, і така поведінка може відобразитися на стані здоров`я ОСОБА_1 , котра є особою похилого віку.

Як вбачається із досліджених доказів, ОСОБА_2 є кривдником в розумінні пункту 6 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидії домашньому насильству», і вона вчиняє домашнє насильство стосовно своєї матері - ОСОБА_1 . Також існують ризики продовження ОСОБА_2 у майбутньому вчинення домашнього насильства стосовно ОСОБА_1 у будь-якому його прояві.

Суд вважає, що до ОСОБА_2 необхідно застосувати обмежувальний припис, щоб забезпечити дієвий та ефективний спосіб захисту від недопущення повторних випадків вчинення домашнього насильства щодо ОСОБА_1 .

За частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, а якщо зазначена особа перебуває у закладі, що належить до загальних чи спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, за місцезнаходженням цього закладу (стаття 350-1 ЦПК України).

Заява про видачу обмежувального припису може бути подана: 1) особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»; 2) особою, яка постраждала від насильства за ознакою статі, або її представником у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»; 3) батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», або постраждала від насильства за ознакою статі, у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»; 4) опікуном, органом опіки та піклування в інтересах недієздатної особи, яка постраждала від домашнього насильства, у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», або постраждала від насильства за ознакою статі, у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (частина перша статті 305-2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 350-3 ЦПК України заінтересованими особами у справах про видачу обмежувального припису є особи, стосовно яких подано заяву про видачу обмежувального припису.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства визначено Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» ).

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

За пунктом 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Дія приписів законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється, в силу норми пункту 1 частини другої статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», на батьків і дітей.

Як було встановлено судом та підтверджено у судовому засіданні заявник та ОСОБА_2 є матір`ю та дочкою (дитиною), відтак на правовідносини, що виникли у зв`язку з поданою до суду заявою, поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» одним із спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству є обмежувальний припис стосовно кривдника.

За частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3)обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

З огляду на зміст Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю правовою природою не є заходом покарання особи (на відміну від стягнень або покарань, закріплених у КУпАП та Кримінальному кодексі України), а є тимчасовим заходом, що виконує захисну та запобіжну функцію й спрямований на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність відповідних ризиків, визначених законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (частина третя статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Згідно пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» оцінка ризиків оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи

Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення детермінант, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців (частина четверта статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Заявник зазначила, що вона постійно потерпає від психологічного та фізичного насильства; насильство знаходить свій прояв у погрозах, застосуванні нецензурної лексики образливого характеру, сварках.

Як було встановлено судом, упродовж останнього часу ОСОБА_2 неодноразово постановами Козівського районного суду Тернопільської області визнавалась винною у вчиненні домашнього насильства, зокрема, постановою від 24.01.2024 (справа № 951/21/24, провадження № 3/951/44/2024), постановою від 22.02.2024 (справа №951/93/24, провадження № 3/951/93/2024), постановою від 18.04.2024 (справа № 951/164/24, провадження № 3/951/133/2024), постановою від 06.06.2024 (справа № 951/283/24, провадження № 3/951/202/2024), постановою від 07.10.2025 (справа № 951/609/25, провадження № 3/951/318/2025).

У постанові Верховного Суду від 01.06.2022 у справі №161/16344/20 зазначено про те, що систематичність визначається виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними.

Незважаючи на те, що у першому випадку суд, встановивши вину ОСОБА_2 у вчиненні проступків, відповідальність за які передбачена частиною першою статті 173-2 КУпАП, вона знову вчиняла таке насильство й була притягнута до адміністративної відповідальності з накладенням відповідного адміністративного стягнення. Це свідчить про систематичний характер протиправної поведінки ОСОБА_2 стосовно своєї матері ОСОБА_1 . Також працівники поліції до ОСОБА_2 застосовували термінові заборонні приписи стосовно кривдника.

Згідно із відповіддю № 159256794 від 12.03.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_1 є власником 1/5 житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (стаття 89 ЦПК України).

Дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх кожний окремо та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, що заявницею доведено, що ОСОБА_2 упродовж тривалого часу вчиняє щодо ОСОБА_1 психологічне насильство, яке знаходить свій прояв у висловлюванні нецензурною лайкою, образах, сварках, систематичному та тривалому психологічному тиску, погрозах. Факти вчинення такого насильства, з-поміж іншого, підтверджуються постановами Козівського районного суду Тернопільської області про визнання ОСОБА_2 винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтею 173-2 КУпАП, у частині вчинення домашнього насильства щодо матері. Разом з тим, суд вважає недоведеним факт вчинення ОСОБА_2 за описаних у заяві ОСОБА_1 обставин фізичного насильства щодо останньої.

У постанові Верховного Суду від 13.01.2021 у справі № 369/7782/19 зроблено висновок, що відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи. Верховний Суд у постанові від 29.08.2019 у справі № 640/23804/18, постанові від 14.01.2020 року у справі № 754/6995/19, постанові від 02.09.2020 у справі № 635/4854/19-ц та постанові від 12.04.2022 у справі № 753/4405/20 зазначив, що під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 обґрунтовувала підстави для видачі судом обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 нормами статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Тож суд вважає, що заявником доведена тривалість та систематичність вчинення відносно неї домашнього насильства. Такі обставини можливо встановити і з урахуванням постанов суду про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за вчинення домашнього насильства та винесення відносно неї термінових заборонних приписів. На час розгляду справи в суді відносини між сторонами не покращились, ОСОБА_2 не надала жодних доказів на спростування вищенаведених обставин.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що існує обґрунтований ризик продовження чи повторного вчинення ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 психологічного домашнього насильства, настання тяжких наслідків його вчинення стосовно постраждалої особи, і такі ризики є реальними. Відтак з метою уникнення у майбутньому домашнього насильства у будь-якому прояві, захисту прав постраждалої суд вважає за необхідне видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 у вигляді заходів тимчасового обмеження її прав.

Отже, ОСОБА_1 як жертва домашнього насильства, з урахуванням та оцінкою наявних ризиків потребує захисту у порядку, передбаченому Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», оскільки протиправні дії ОСОБА_2 стосовно заявника, дають підстави вважати вірогідним продовження чи повторне вчинення кривдником щодо неї як психологічного, так і фізичного насильства.

Ігнорування ОСОБА_2 вже застосованих вимог термінових заборонних приписів, повторне вчинення дій, які носять характер домашнього насильства, дають підстави вважати вірогідним продовження чи повторне вчинення кривдником щодо заявника психологічного насильства.

Зазначене підтверджується фактичними обставинами справи, які встановлено судом під час дослідження письмових доказів.

Також суд вважає необхідним звернути увагу на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.04.2020 у справі № 754/11171/19 щодо необхідності оцінки судом пропорційності втручання у права та свободи особи при застосуванні обмежувального припису.

У іншій постанові Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 766/13927/20 суд виснував, що тимчасове обмеження права власності або користування кривдника житловим приміщенням з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису є легітимним заходом втручання у права та свободи особи.

Суд вважає, що на цьому етапі передчасно встановлювати заборону строком на шість місяців, оскільки заявником не доведено необхідності встановлення заборон для ОСОБА_2 на строк у шість місяців, адже в заяві відсутні обґрунтування щодо необхідності встановлення саме такого часу дії обмежень. Для виправлення кривдника та усвідомлення і переосмислення нею своїх дій, а також з принципу пропорційності, достатнім часом для видачі обмежувального припису є три місяці з дня винесення рішення суду.

Водночас, дослідивши матеріали справи, встановивши ризики та проаналізувавши баланс прав та законних інтересів ОСОБА_2 щодо проживання у певному житлі та ОСОБА_1 на особисту безпеку, суд вважає, що пріоритет має бути надано безпеці постраждалої особи, а не праву кривдника на проживання за визначеною адресою, враховуючи, що поведінка кривдника щоразу може переходити у більш жорстку форму та може закінчитися летальними наслідками.

З огляду на вказані обставини, суд приходить до висновку про часткове задоволення заяви.

У своїй заяві ОСОБА_1 просила встановити такі заборони: 1) заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання (перебування) із ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , 2) заборонити ОСОБА_2 наближатися до ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , 3) заборонити ОСОБА_2 контактувати із ОСОБА_1 особисто.

Суд констатує, що з метою недопущення надмірного втручання у права ОСОБА_2 щодо вільного пересування заборону необхідно встановити на строк у три місяці.

З урахуванням наведеного суд вважає, що дієвим та достатнім для забезпечення захисту прав потерпілої, а також пропорційним встановленим судом фактам вчинення домашнього насильства будуть заборони ОСОБА_2 строком на 3 (три) місяці: 1) перебувати в місці спільного проживання (перебування) із ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 ) контактувати із ОСОБА_1 особисто.

Суд зазначає, що судове рішення має містити конкретні формулювання, які дають можливість чітко зрозуміти його зміст та не залишають місця для припущень при його виконанні. Тому суд не вбачає підстав для застосування до ОСОБА_2 заборони наближатися до ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , про що заявник просить у своїй заяві, оскільки в частині застосування цієї заборони заявник не конкретизує відстань, на яку вона просить заборонити наближатися, і задоволення цієї вимоги може призвести у подальшому до неможливості виконання рішення у цій частині, а, крім того, спробам наближення на певну відстань будуть здатні в достатній мірі перешкодити покладені вищезазначені заборони щодо її перебування в місці спільного проживання (перебування) із ОСОБА_1 та заборони щодо її контактування із ОСОБА_1 особисто.

При цьому, суд вважає, що саме такий строк дії обмежувального припису як три місяці є пропорційним та необхідним, у тому числі для запобігання подальшого розвитку конфлікту, захисту здоров`я особи.

Верховний Суд у постанові від 05.09.2019 у справі № 756/3859/19, у постанові від 30.06.2021 у справі № 299/3692/19, у постанові від 12.05.2022 у справі № 569/11507/21, у постанові від 16.11.2022 у справі № 127/9600/22, а також у постанові від 09.03.2023 у справі № 711/3693/22 вказав, що, враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо питання, порушеного заявником, засвідчує, що можливість отримання та ефективного виконання обмежувальних приписів безпосередньо пов`язана з позитивними зобов`язаннями держави щодо гарантування права особи на захист від катувань, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження відповідно до статті 3 Конвенції, права на життя відповідно до статті 2, а також права на повагу до приватного і сімейного життя, включно з фізичною та психологічною недоторканністю особи, відповідно до статті 8 Конвенції.

Суд вважає, що вжиті заявником розумні заходи для її захисту, а саме звернення до правоохоронних органів, не дали очікуваного результату, а тому обмежувальний припис є належним та допустимим способом захисту прав заявника.

В силу частини третьої статті 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, суд відносить на рахунок держави.

Ураховуючи викладене, на підставі приписів Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», керуючись ст. 5, 12, 76-83, 259, 263-265, 293, 350-1 - 350 -8, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису задовольнити частково.

Видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , яким визначити наступні заходи тимчасового обмеження прав кривдника, строком на 3 (три) місяці у виді заборони ОСОБА_2 : 1) перебувати в місці спільного проживання (перебування) із ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , 2) контактувати із ОСОБА_1 особисто.

У іншій частині заяви відмовити.

Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції віднести на рахунок держави.

Про видачу обмежувального припису не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення повідомити уповноважений підрозділ Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Тернопільській області для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік, а також виконавчий комітет Козівської селищної ради Тернопільського району Тернопільської області.

Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання (ч. 4 ст. 350-6 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено та підписано 08.01.2026.

Відомості про учасників:

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ;

Заінтересована особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 .

Головуючий суддя Р.В. Чапаєв