Постанова від 14 грудня 2025 р. у справі №379/485/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/12847/2025 Доповідач - Ратнікова В.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 379/485/25

15 грудня2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Кирилюк Г.М.

- Рейнарт І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Юрова Володимира Петровича на рішення Таращанського районного суду Київської області від 08 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Разгуляєвої О.В., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 23.08.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мілоан" (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник та/або відповідач) було укладено договір про споживчий кредит № 4278136.

Згідно п. 1.1. вказаного договору кредитодавець зобов?язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору, а позичальник зобов?язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов?язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.

Відповідно до п. 1.2. договору сума (загальний розмір) кредиту становить 13 000.00 грн. Згідно п. 1.5.2. договору проценти за користування кредитом: 7800.0 грн, які нараховуються за ставкою 2.0 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Пункт 1.6. договору визначає, що стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.0 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Пунктом 6.1. договору визначено, що цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця.

Зазначало, що підписанням договору відповідачка підтвердила, що вона ознайомлена з усіма його істотними умовами та їй була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.

Таким чином, відповідач здійснила дії, спрямовані на укладання договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому договором.

26.07.2024 року було укладено договір № 26-07/2024 відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі, за договором № 4278136.

Таким чином, ТОВ «Факторинг партнерс» наділено правом вимоги до відповідача за договором № 4278136.

Станом на день подання позову заборгованість за договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв?язку з чим у відповідачки обліковується прострочена заборгованість.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором №4278136 від 23.08.2021 року, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 62 270.00 грн, з яких: ??заборгованість за основним зобов?язанням (за тілом кредиту) - 13 000.00 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 46800.00 грн. ??Заборгованість за комісіями - 2470.00 грн.

З урахуванням викладеного, просило суд стягнути з боржника - ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" заборгованість за договором № 4278136 від 23.08.2021 року у розмірі 62 270,00 грн та понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн.

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 08 травня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" заборгованість за кредитним договором № 4278136 від 23.08.2021 року в розмірі 62270,00 гривень з яких: 13000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 46800,00грн. заборгованість за відсотками; 2470,00 грн заборгованість по комісії.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" витрати на сплату судового збору в розмірі 2422,40 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Юров Володимир Петрович подав апеляційну скаргу, в якій просив суд рішення Таращанського районного суду Київської області від 08 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Зазначає, що 21.08.2021 року відповідачці фактично виповнилося 18 років і на довірі до людей вона вирішила знайти підробіток в Інтернеті, для чого знайшла в месенджері Telegram чат «робота для вас (Киев)». Поспілкувавшись з особою- ОСОБА_2 , з контактним номером телефону: НОМЕР_1 , вона зацікавилася робою, як повідомила їй остання, для виводу грошових коштів з біржі, і в подальшому за вказівками діяла, в тому числі, надававши невідомій особі свої особисті (персональні) дані, зокрема, прізвище, ім`я та батькові, адресу реєстрації місця проживання, РНОКПП, а також паролі з банкінгу додатку «Приват24», коди СМС для входу та вчинення банківських операцій, тощо. Тобто, невідома їй особа, увійшовши до неї в довіру, за допомогою шахрайських дій заволоділа її персональними даними та користувалася коштами, які невідомо звідки надходили та перенаправлялися на інші невідомі їй рахунки.

Вказує що, здогадавшись, що її ошукали, вона звернулася 31.08.2021 року до сектору дізнання Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, про що за її заявою були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021116030001769 від 01.09.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

Постановою дізнавача сектору дізнання лейтенантом поліції Баліцькою В.В. від 08.09.2021 року було закрито кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, за відсутністю складу кримінального правопорушення, яка була скасована Білоцерківською окружною прокуратурою та направлено кримінальне провадження до СД Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області для подальшого досудового розслідування, що підтверджується відповіддю № 50-4440 вих-21 від 20.10.2021 року. У вказаній постанові дізнавачем в ході проведення досудового розслідування було встановлено, що 20.08.2021 року ОСОБА_1 знайшла в соціальній мережі «Telegram» повідомлення про роботу та повідомила невідомій особі свої пароль та логін від мобільного додатку «Приват24», а також повідомила всі коди, які надходили на мобільний телефон, внаслідок чого на її ім'я невідома особа оформила кредит на суму 31938,30 грн.

Зазначала, що не укладала з первісним кредитором кредитного договору і тому не може нести по ньому жодних зобов`язань.

Вказувала на те, що згідно довідки про ідентифікацію, наданої позивачем до матеріалів позову, її фінансовий номер зазначено як НОМЕР_2 , який їй ніколи не належав та який вона жодного разу не використовувала, оскільки її номер НОМЕР_3 , що підтверджується також скриншотами з месенджеру «Telegram».

Зазначає, що позивачем не додано до позову відповідного повідомлення про прийняття нею оферти (акцепт) (якщо така мала місце), як і не надає та не пояснює як виглядала сама оферта, відсутній сам підпис керівника Первісного кредитора на договорі, окрім роздруківки тексту самого договору. Такий принцип формування позовних вимог суперечить висновкам, викладеним в постанові Верховного Суду від 29.05.2024 року у справі №545/1750/21.

Тобто, на думку апелянта, позивач в суді першої інстанції не довів наявність наступних обов`язкових фактів, які б підтверджували виникнення у неї зобов`язань за договором, а саме; направлення оферти про укладання договору; отримання акцепту про укладання договору; підписання договору в електронному вигляді, наявність у неї особистого електронного кабінету, тощо.

Крім того, зазначає, що нею ні разу не сплачувалися жодні платежі по договору, оскільки він нею не укладався.

Окрім того, вимоги викладені в позові, не відповідають заявленим вимогам по сумі стягнення в частині процентної складової та суми комісії, оскільки не ґрунтуються на умовах самого (неукладеного) договору та усталеній практиці Верховного Суду.

Згідно п. п. 1.2 - 1.4. договору, сума договору становить 13 000 грн. строком на 30 днів з 23.08.2021 року по 22.09.2021 року. На підставі п. п. 1.5.1., 1.5.2. договору комісія за надання кредиту становить 19% від суми договору - 2470 грн., а проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 2% від фактичного залишку за кожен день строку користування кредитом - 7800 грн.

Відповідно до умов п. 2.2.2 договору нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати, наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 договору. Відповідно до умов п. 2.2.3 договору проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6 цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п. 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п. 1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку, встановлену п. 1.6 договору.

При цьому, відомостей про те, що строк дії договору було продовжено після 22.09.2021 року матеріали справи не містять.

Відповідно до додатку № 1 до договору сума кредиту за договором складає 13 000 грн. Проценти за користування кредитом становлять 7800 грн. Разом з тим, позивач просить стягнути заборгованість на загальну суму 62 270,00 грн., яка складається: тіло кредиту - 13 000 грн, заборгованість за відсотками - 46 800 грн та заборгованість за комісією - 2 470 грн.

У зв`язку з цим, вважає необґрунтовані вимоги позивача у цій частині.

Зазначає, що договір, який за висновком суду укладений у електронній формі, не містить відомостей підписання його сторонами за допомогою одноразового пароля ідентифікатора, що не відповідає вимогам чинного законодавства та визначеному умовами вказаного порядку укладення договору, зокрема, Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки суперечить приписам ст.6, 205, 207, 627-628, 634, 639, 642 ЦК України.

Щодо заявленої вимоги про стягнення заборгованості за комісією - 2 470 грн, апелянт вважає, що така сума не може бути стягнуто взагалі, з підстав її необґрунтованості, про що зроблено правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

19.09.2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс", в якому останній зазначає, що апеляційна скарга є безпідставною та не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Зазначає, що відповідно до ч.1 ст.214 КПК України, слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Отже, у випадку звернення громадянина, прокурор, дізнавач, слідчий зобов`язані внести відповідні відомості до ЄРДР, незалежно від того, чи є в таких відомостях склад кримінального правопорушення, та розпочати досудове розслідування.

Враховуючи, що відомості про злочин повідомлені самим відповідачем, а саме по собі внесення відомостей до ЄРДР не може вважатись підтвердженням фактів, наведених в такому зверненні, витяг з ЄРДР не може ні підтвердити, ні спростувати обставини, на які посилається відповідач.

При цьому, відповідачем не надано доказів того, що за результатами досудового розслідування, яке тривало більше 4 років, було встановлено наявність події кримінального правопорушення, пред`явлено підозру винним особам, тощо.

Більш того, зазначає, що наявними в матеріалах доказами підтверджується факт отримання кредитних коштів саме ОСОБА_1 та такий факт визнається самим відповідачем.

Зазначає, що матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності укладеного кредитного договору, доказів того, що наведені умови договору, його форма і порядок укладення суперечать волевиявленню сторін.

Звертає особливу увагу суду на те, що єдиним належним, достовірним та достатнім доказом вчинення шахрайських дій відносно відповідача може бути лише обвинувальний вирок суду за результатами розгляду справи про кримінальне правопорушення на підставі обвинувального акту, в якому відповідач виступає в якості потерпілого.

Зазначає, що відповідно до ст. 127 КПК України підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального правопорушення. Шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Отже, шахрайські дії щодо особи не звільняють таку особу від обов`язку виконати взяті на себе зобов`язання, а спір між потерпілим та обвинуваченим не стосується правовідносин між боржником та кредитором та має вирішуватись окремо в рамках кримінального провадження.

Зазначає, що у розрахунку заборгованості (розрахунку і первісного кредитора, і фактора) чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована.

Відповідно до Постанови Верховного Суду від 07.06.2023 року у справі №234/3840/15, непогодження (незгода) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Незгода відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій «контррозрахунок». Відповідачем не було надано ніяких доказів виконання зобов`язань, в тому числі, доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості по відсоткам, відповідно до умов договору, в тому числі шляхом проведення та надання власного контррозрахунку. Таким чином, представником відповідача не були зроблені арифметичні розрахунки суми заборгованості належним чином та у відповідності до всіх визначених та погоджених сторонами умов договору.

Вказує на те, що сторонами погоджено, строк користування кредитом продовжується у разі наявності непогашеної заборгованості, таке продовження не потребує додаткових дій ні від кредитора, ні від позичальника. Сторони договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Підписанням даного договору відповідач погодився на зазначені умови.

Отже, відповідачем було надано згоду на автопролонгацію договору у разі наявності заборгованості. Таким чином, кредитором нараховано заборгованість відповідно до умов укладеного договору.

Наголошує на тому, що на момент укладення кредитного договору відповідачка не зверталась до кредитора із заявами про надання роз`яснень незрозумілих їй умов договору або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, що свідчить про прийняття та згоду зі всіма умовами такого договору, в тому числі, із спірними умовами про продовження строку кредитування.

Звертає увагу суду, що кредитний договір є дійсним як в цілому, так і в частині автоматичної пролонгації договору, не оскаржується в судовому порядку як сторонами договору, так і будь-якими іншими особами, відповідає вільному волевиявленню сторін та чинному законодавству.

Щодо стягнення комісії зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону про споживче кредитування, для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі, комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

З вищенаведеного вбачається, що Закон про споживче кредитування безумовно та однозначно передбачає право позивача (як кредитодавця) на встановлення комісії за надання кредиту за кредитним договором.

Національний банк України, який є державним регулятором ринку фінансових послуг в Україні, своєю Постановою від 11.02.2021 року № 16 затвердив «Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит», надалі за текстом поіменовані «Правила розрахунку». Вказані Правила розрахунку (пункт 1) передбачають правомірність встановлення позивачем (як кредитодавцем) супровідних послуг за кредитом, в тому числі, і комісії за надання кредиту.

Крім того, Додатком № 2 до Правил розрахунку, затверджено типову форму Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. В даній Таблиці в розділі «Платежі за супровідні послуги» та підрозділі «Кредитодавця» (графа 8) передбачена комісія за надання кредиту, про що свідчить 8 стовбець Таблиці.

Також, комісія за надання кредиту була також відображена і в тексті Кредитного договору, який був підписаний відповідачем, що свідчить про обізнаність останнього щодо включення комісії «за надання кредиту» до загальних витрат за Кредитним договором

Зазначає, що спеціальним законодавством України прямо визначені можливості позивача (як небанківської фінансової установи) як включати до тексту кредитних договорів із споживачами (яким є і відповідачка) умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

Відтак, враховуючи все вищезазначене в сукупності, є всі належні правові підстави вважати, що включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту, а також подальше витребування нарахованої комісії від позивача є цілком обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству України, що регулює відносини, що склалися між позивачем та відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що 23.08.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 4278136, згідно умов якого кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (далі кредит), а позичальник зобов`язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором (п. 1.1. договору).

Пунктом 1.2 договору встановлена сума (загальний розмір ) кредиту 13000,00 грн.

Відповідно до п. 1.5.1. договору комісія за надання кредиту: 2470,00 грн, яка нараховується за ставкою 19.00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Згідно умов п. 1.5.2. договору проценти за користування кредитом: 7800,00 грн, які нараховуються за ставкою 2.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п. 2.2., 2.3. цього договору.

Пункт 1.6. договору визначає, що стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно до п. 2.1. договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Згідно умов п. 6.3. договору, приймаючи пропозицію кредитодавця про укладення цього договору, позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. правилами, паспортом споживчого кредиту та графіком платежів) договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов`язується неухильно дотримуватись умов договору та правил надання фінансових кредитів (послуг) кредитодавцем, що розміщені на сайті кредитодавця та є невід`ємною частиною цього договору, що підтверджується копією договору про споживчий кредит №4278136 від 23.08.2021(а.с. 10-11).

Як вбачається з додатку №1 до договору про споживчий кредит №4278136 від 23.08.2021 року, сума кредиту:13000,00грн, проценти за користування кредитом 7 800,00 грн, комісія за надання кредиту - 2470,00 грн, загальна вартість кредиту - 23 270,00 грн (а.с.12).

Договір про надання споживчого кредиту укладено з відповідачкою у електронній формі відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію» та підписано шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором F 98708, що підтверджено копією довідки про ідентифікацію ТОВ «Мілоан»(а.с.20).

ТОВ «Мілоан» виконало умови договору про надання споживчого кредиту та перерахувало шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної картки відповідачки кошти в розмірі 13 000,00 грн, що підтверджується копією квитанції LIQPAY від 23.08.2021 року (а.с.21).

26.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» ( клієнт) та ТОВ «Факторинг Партнерс» (фактор) укладено договір факторингу № 26-07/2024, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступає за плату своє право грошової вимоги до боржників строк виконання зобов`язання за якої настав, або яке виникне у майбутньому, а ТОВ «Факторинг Партнерс», здійснивши фінансування в порядку, передбаченому цим договором, приймає право грошової вимоги до боржників, що належить ТОВ «Мілоан», і стає новим кредитором за договорами про споживчий кредит, раніше укладеними між ТОВ «Мілоан» і боржниками (п. 2.1. Договору).

Згідно умов п. 6.1.3. договору перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників для друку згідно додатку № 4, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі реєстру боржників для друку підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід?ємною частиною цього договору(а.с.24-29).

Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право грошової вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників, зокрема, і до ОСОБА_1 , у розмірі 62 270,00 грн, з них: заборгованість за кредитом 13 000,00 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом 46 800,00 грн; заборгованість по комісії за надання кредиту 2 470,00 грн, що підтверджується копією з реєстру боржників для друку до договору факторингу № 26-07/2024 від 26.07.2024 року (а.с.36-38, 39).

Згідно відомості ТОВ "Мілоан" за кредитним договором № 4278136, станом на 21.11.2021 року заборгованість ОСОБА_1 складає 62 270,00 грн, з яких: 13000,00 грн - заборгованість за кредитом, 46 800,00 грн - заборгованість по відсоткам, 2470,00 грн - комісія (а.с.22-23).

Відповідно до розрахунку ТОВ «Факторинг Партнерс», ОСОБА_1 за кредитним договором № 4278136 має заборгованість у розмірі 62270,00 грн, з яких: 13000,00 грн- прострочене тіло кредиту, 46 800,00 грн - прострочені відсотки, 2470,00 грн - комісія (а.с.40).

Задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції посилався на те, що відповідачкою не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним договором, як і не спростовано презумпцію правомірності вказаного правочину. Відтак, відповідачка належним чином не виконала взяті на себе за договором зобов`язання. А тому, суд вважає необхідним стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" заборгованість за кредитним договором № 4278136 від 23.08.2021 року в розмірі 62 270,00 гривень з яких: 13000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 46800,00 грн заборгованість за відсотками; 2470,00 грн заборгованість по комісії., що відповідає наданому позивачем та дослідженому судом розрахунком заборгованості, складеного ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс».

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції в повній мірі погодитися не може, з огляду на наступне.

Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України).

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика, кредит, банківський вклад), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року (далі - Закон № 675-VIII) , який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону № 675-VIII (в редакції, чинній на час укладення договору) визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За приписами статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - пункт 12 статті 11 Закону № 675-VIII.

Відповідно до частини 3 статті 11 цього Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами частини 8 статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Статтею 12 Закону № 675-VIII визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону № 675-VIII передбачають використання, як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис, як вид електронного підпису, накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору - пункт 5 частини 1 статті 3 Закону № 675-VIII.

Вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції на підставі належної правової оцінки обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, дійшов обґрунтованого висновку про укладення договору про споживчий кредит №4278136 від 23.08.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі, із застосуванням одноразового пароля-ідентифікатора (F 98708),що підтведжується довідкою про ідентифікацію ТОВ «Мілоан» ( а.с. 20), а також отримання відповідачкою кредитних коштів у загальному розмірі 13 000,00 грн.

З огляду на зазначене, доводи відповідачки про те, що договір не містить відомостей підписання його сторонами за допомогою одноразового пароля ідентифікатора, що не відповідає вимогам чинного законодавства та визначеному умовами вказаного порядку укладення договору, зокрема Закону України «Про електронну комерцію», повністю спростовується матеріалами справи та дослідженими доказами.

Як вбачається із матеріалів справи відповідачка не заперечує факт перерахування коштів на її картковий рахунок, що також підтверджується і випискою АТ КБ «ПриватБанк» наданою стороною відповідача разом із відзивом на позовну заяву (а.с.117).

Вказані докази є належними та достатніми для висновку про виконання первісним кредитором ТОВ «Мілоан» свого обов`язку за кредитним договором № 4278136 від 23 серпня 2021 року.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статті 526, частини першої статті530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплати суму боргу кредитору.

Заборгованість в частині основної суми боргу (суми позики) у розмірі 13 000,00 грн, що обліковується за позичальником ОСОБА_1 , підтверджується зібраними та дослідженими доказами у справі. Доказів погашення заборгованості в цій частині складової боргу у повному обсязі відповідачкою не надано та матеріали справи не містять.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачка порушила умови договору про споживчий кредит та допустила утворення заборгованості, що є підставою для стягнення з неї заборгованості за тілом кредиту у розмірі 13 000,00 грн на користь кредитора (позивача).

Щодо стягнення з відповідачки на користь позивача відсотків за користуванням кредитними коштами.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справах про стягнення кредитної заборгованості чи звернення стягнення на предмет застави, кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме, надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

У справі, яка переглядається, фактичні обставини справи вказують на те, що позивач (кредитор) довів належними і допустимими доказами факт укладення між ним та ОСОБА_1 договору про споживчий кредит, надання позичальнику кредитних коштів, тобто, виконання належним чином своїх обов`язків.

Заявлені позивачем вимоги про сплату процентів за користування грошовими коштами, що були надані як позика (кредит), та обраховані позивачем (кредитором) на узгоджених сторонами умовами договору.

В матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості за договором, який наданий позивачем при поданні позовної заяви до суду. Згідно розрахунку ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 4278136, складає 62 270,00 грн, з яких: 13000,00 грн - прострочене тіло кредиту, 46 800,00 грн - прострочені відсотки, 2470,00 грн - комісія (а.с.40).

Так, розрахунком заборгованості підтверджується, що з 23.08.2021 року по 22.09.2021 року нараховувалися відсотки за користування кредитом за процентною ставкою у розмірі 2%, а в період з 23.09.2021 року по 20.11.2021 - за процентною ставкою 5 %.

Як вбачається із договору про споживчий кредит № 4278136 від 23 серпня 2021 року сторони, діючи відповідно до положень ст. 6, 627 ЦК України, врегулювали відносини щодо сплати процентів за користування кредитом, що передбачено розділами 1, 2 договору.

Згідно п. 1.5 договору проценти за користування кредитом: 7800.00 грн, які нараховуються за ставкою 2.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Пункт 1.6. договору визначає, що стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно до умов п. 1.7. договору, тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2,2.3 цього договору.

Cторонами було погоджено строк дії договору. Відповідно до п. 1.3 договору -строк договору 30 днів з 23.08.2021 року.

Згідно п. 1.4 договору дата повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 22.09.2021 року.

Отже, сторонами було погоджено процентну ставку, за якою нараховуються проценти за користування кредитом у межах строку кредитування з 23 серпня 2021 року по 22 вересня 2021 року.

При цьому, нарахуванням відсотків за користування кредитом позивачем здійснювалося і поза межами строку кредитування.

Згідно п. 2.3.продовження вказаного в п.1.3 договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах, наступним чином: 2.3.1.1. Пролонгація на пільгових умовах: позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг Товариством (далі - Правила), що розміщені на веб-сайті Товариства miloan.ua (далі Сайт Товариства) за посиланням https://miloan.ua/s/documents і є невід?ємною частиною цього договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження пролонгації строку кредитування.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що правомірним є стягнення із відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» відсотків за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто, за період з 23 серпня 2021 року по 22 вересня 2021 року, що становить 30 днів* 260= 7 800 грн.

Отже, доводи апеляційної скарги у цій частині щодо того, що відомостей про те, що строк дії договору було продовжено після 22.09.2021 року матеріали справи не містять, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Щодо стягнення комісії з відповідача ОСОБА_1 у розмірі 2 470 грн колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Виходячи з аналізу вимог п. 4 ч. 1 ст. 1,ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст.1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року по справі №496/3134/19 щодо застосування ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача, як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також стягувати суму несплаченої вищевказаної комісії з відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

Пунктом 1.5.1 укладеного між сторонами договору про споживчий кредит визначено, що комісія за надання кредиту 2470 грн., яка нараховується за ставкою 19 відсотків від суми кредиту одноразово.

Сплата комісії передбачена п 2.2.1 договору про споживчий кредит.

Підписавши 23.08.2021 року договір про споживчий кредит №4278136, позичальник у п. 6.3. договору підтвердив, що приймаючи пропозицію товариства про укладання цього кредитного договору, також погоджується з усіма додатками та невід?ємними частинами (у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) договору в цілому та підтверджує, що: ??він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов?язується неухильно дотримуватись умов кредитного договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством, що розміщені на сайті товариства та є невід?ємною частиною цього договору; ??він не перебуває під впливом алкогольних, наркотичних, психотропних, токсичних речовин, здатний усвідомлювати значення своїх дій та управляти своїми вчинками; ??на момент підписання кредитного договору не існує ніяких обставин, які могли б негативно вплинути на платоспроможність позичальника та/або які створюють загрозу належному виконанню цього договору про які він не повідомив товариство (судові справи, майнові вимоги третіх осіб тощо), зокрема, позичальник підтверджує, що він не подавав до суду заяву про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, стосовно нього відсутнє відкрите провадження у справі про неплатоспроможність (банкрутство) та, що на момент укладення цього договору підстав, передбачених Кодексом України з питань банкрутства для відкриття такого провадження не існує; ??вся інформація надана товариству, в т.ч. під час заповнення та відправлення заяви про надання кредиту, є повною, актуальною та достовірною; ??він відповідає вимогам заявника, що встановлені розділом 2 Правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством, що розміщені на сайті товариства та є невід?ємною частиною цього договору; ??він не є військовослужбовцем та не проходить один з видів військової служби, визначених ч.6 ст.2 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» в момент укладення цього договору.

Отже, умови договору про споживчий кредит від 23 серпня 2021 року щодо розміру та порядку сплати комісії ОСОБА_1 погоджено, Закону України «Про споживче кредитування» вказані умови не суперечать, а тому апеляційний суд вважає помилковими доводи апеляційної скарги про те, що така сума комісії не може бути стягнена взагалі з підстав необґрунтованості її встановлення.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Як встановлено судом, 26.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір факторингу № 26-07/2024, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступає за плату своє право грошової вимоги до боржників строк виконання зобов`язання за якою настав, або яке виникне у майбутньому, а ТОВ «Факторинг Партнерс», здійснивши фінансування в порядку, передбаченому цим договором, приймає право грошової вимоги до боржників, що належить ТОВ «Мілоан», і стає новим кредитором за договорами про споживчий кредит, раніше укладеними між ТОВ «Мілоан» і боржниками (п. 2.1. Договору).

Згідно п. 6.1.3. договору перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників для друку згідно Додатку N? 4, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі реєстру боржників для друку підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід?ємною частиною цього договору (а.с.24-29).

Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право грошової вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників, зокрема, і до ОСОБА_1 , що підтверджується копією з реєстру боржників для друку до договору факторингу № 26-07/2024 від 26.07.2024 (а.с.36-38, 39).

Згідно долученого до справи договору, за яким відступлено право вимоги боргу ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит, сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, визначили межі, зміст прав, які перейшли до нового кредитора, порядок передачі документів новому кредитору, що підтверджують права вимоги до боржника.

Вказаний договір факторингу, містить підписи уповноважених представників сторін та скріплений печатками, що підтверджує належний перехід прав вимоги до ОСОБА_1 від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Факторинг Партнерс».

Договір факторингу є чинним, оскільки його дійсність ніким не оспорено, а тому він підлягають виконанню.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щ про те, що матеріалами справи підтверджується, що 26 липня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір про відступлення права вимоги №26-07/2024, згідно умов якого ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 .

Колегія суддів ставиться критично до доводів відповідачки, про те, що відносно неї були вчинені шахрайські дії, про що вона здогадалася та звернулася 31.08.2021 року до сектору дізнання Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, про що за її заявою були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021116030001769 від 01.09.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. З огляду на що зазначає, що вона не укладала з первісним кредитором кредитного договору, а тому не може нести по ньому жодних зобов`язань.

На підтвердження шахрайських дій, вчинених відносно неї, відповідачкою було надано до суду витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, згідно якого 01.09.2021 було зареєстровано кримінальне провадження №12021116030001769. Короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення: встановлено, що 27.08.2021 року невстановлена особа у невстановленому місці шляхом обману заволоділа грошовими коштами ОСОБА_1 , чим завдала останній матеріального збитку на суму 31 938, 30 грн.

Як встановлено судом, 23.08.2021 року на розрахунковий рахунок відповідача у АТ КБ «ПриватБанк» надійшли грошові кошти у розмірі 13 000 грн.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2346-III) платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.

Неналежним переказом для цілей цього Закону № 2346-III вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Відповідно до Закону № 2346-III користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

Згідно з пунктом 37.2. Закону № 2346-III на час встановлення ініціатора та правомірності переказу, але не більше, ніж впродовж дев`яноста календарних днів, емітент має право не повертати на рахунок неналежного платника суму попередньо списаного неналежного переказу. У разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника, з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Пунктом 2 Розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Положення № 705), емітент зобов`язаний надавати ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу здійснювати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу, лише держателю електронного платіжного засобу.

Емітент під час видачі електронного платіжного засобу зобов`язаний проінформувати держателя про можливість або неможливість зміни ПІНу.

Користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень - пункт 1 Розділу VI.

Відповідно до пункту 3 розділу VI Положення № 705 банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором: повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу; забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем; реєструвати та протягом строку, передбаченого законодавством України для зберігання електронних документів, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування банком користувача та користувачем банку. Банк у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.

Згідно з пунктом 5 розділу VI Положення № 705 користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем.

Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк(пункт 6 розділу VI Положення № 705).

Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів (пункт 6 розділу VI Положення № 705).

Згідно з пунктами 7, 8 розділу VI Положення № 705 емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.

Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.

Відповідно до пункту 9 розділу VI Положення № 705 користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності.

Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, які беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені.

У разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц (провадження № 61-17629 св 18), від 24 липня 2019 року у справі № 753/16954/16-ц (провадження № 61-24323 св 18), від 01 липня 2020 року у справі № 712/9107/18 (провадження № 61-9877 св 19), від 21 квітня 2021 року у справі № 751/6050/18 (провадження № 61-18544 св 19), від 07 липня 2021 року у справі № 370/476/16-ц (провадження № 61-10242 св 20), від 17 грудня 2021 року у справі № 263/3704/19 (провадження № 61-1799 св 21), від 13 червня 2022 року у справі № 587/586/21(провадження № 61-19319 св 21).

Відповідачкою не надано доказів того, що нею було своєчасно повідомлено банк про втрату/крадіжку карти чи ПІНу, інформації щодо незаконного використання картки, згідно матеріалів справи відповідачем не вжито заходів щодо запобігання втрати чи розкрадання картки, не виявлено звернень відповідача з дорученням про постанову карти в СТОП-ЛИСТ платіжної системи, або з вимогою про блокування картки до моменту зняття коштів.

Окрім того, як вбачається із матеріалів справи відповідачкою самостійно було розголошено відомості щодо номеру телефона, пароля від Приват 24 та інші конфіденційні відомості. Факт самостійного сприяння незаконному використанню ПІН-коду та іншої необхідної інформації не заперечується відповідачкою.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 викладено правовий висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2020 року у справі № 484/3809/16 зроблено висновок, що: «у разі вчинення правочину під впливом насильства формування волі особи, яка вчиняє правочин, відбувається внаслідок втручання стороннього фактора - фізичного чи психічного тиску з боку контрагента або іншої особи з метою спонукання до вчинення тих дій, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань».

Аналіз зазначених норм права та релевантної судової практики дозволяє зробити висновок про те, що для визнання правочину недійсним із застосуванням правового механізму, передбаченого положеннями статті 231 ЦК України, необхідним є наявність у їх сукупності таких факторів як сам факт застосування до потерпілої сторони правочину фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи, що свідчить про вчинення правочину проти справжньої волі, а також наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється. Сам факт вчинення фізичного чи психологічного тиску для укладення правочину повинен мати місце на момент його вчинення.

Враховуючи викладене, з метою захисту позичальника, у цивільному законодавстві закріплене право позичальника оспорити договір позики на підставі того, що гроші або речі не були отриманні ним, або отримані під впливом насильства, шантажу, погроз, психологічного чи фізичного тиску, тощо.

Однак відповідачка зустрічний позов із вимогами про визнання недійсним договору про споживчий кредит №4278136, на підставі якого було видано кредит, не подавала. Рішення про визнання недійсним договору про споживчий кредит матеріали справи не містять.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що доводи відповідачки про те, що кредит оформлено на неї внаслідок шахрайських дій, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Перевіривши в межах доводів апеляційної скаргипредставника відповідача ОСОБА_1 адвоката Юрова Володимира Петровича правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, не дослідив та не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору в частині складової боргу за нарахованими процентами, іншим фактичним даним, які випливають із встановлених обставин, а тому висновок суду першої інстанції про задоволення у повному обсязі позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" без оцінки вказаних обставин у сукупності не може вважатись обґрунтованим і таким, що відповідає положенням статей 76, 81, 89 ЦПК України.

З урахуванням встановлених фактичних обставин, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині визначеного розміру боргу, який підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" за договором про споживчий кредит № 4278136 від 23 серпня 2021 року.

Отже, в межах заявлених позивачем вимог підлягає задоволенню вимога про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс"заборгованість за договором про споживчий кредит № 4278136 від 23 серпня 2021 року в сумі 23 270,00 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі - 13 000,00 грн, заборгованості по сплаті відсотків у розмірі - 7 800 грн, комісія - 2 470 грн.У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог- частина 2 статті 141 ЦПК України.

При подачі позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 422, 40 грн.

Після апеляційного перегляду справи позовні вимоги були задоволені на 37,36%. Отже, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" підлягають стягненню понесені ним витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 905,00 грн.

В той же час, із Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по сплаті відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги (з огляду на її часткове задоволення) у розмірі 2 276, 08 грн.

Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогута розподіляючи вказані витрати між сторонами у справі за результатами розгляду справи, колегією суддів апеляційного суду враховується, що звертаючись до судупершої інстанції позивач просив суд стягнути із відповідачки ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 9 000 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем в суді першої інстанції до позовної заяви було долучено: договір про надання правової допомоги №02-07/2024 від 02 липня 2024 року, що укладений між ТОВ «Факторинг Партнерс» та Адвокатським об'єднанням «Лігал ассістанс», заявку на надання юридичної допомоги № 599 від 01.02.2025 року, витяг з акту №5 про надання юридичної допомоги від 28.02.2025 року.

Згідно п 4.3 договору про надання правової допомоги №02-07/2024, факт надання послуг за договором підтверджується актом про надання юридичної допомоги (форма акту про надання юридичної допомоги визначена додатком N?2 додоговору), який готується Адвокатським об'єднанням та надсилається клієнту для підписання не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому була надана юридична допомога.

Відповідно до п. 4.4. вказаного договору, клієнт протягом 5 (п?яти) робочих днів з дня отримання акту про надання юридичної допомоги повинен підписати та направити Адвокатському об'єднанню його примірник або надати Адвокатському об'єднанню письмову мотивовану відмову від підписання такого акту. Акт про надання юридичної допомоги вважається підписаним, якщо протягом 5 (п?яти) днів з моменту його отримання клієнтом, останній не надав Адвокатському об'єднанню письмові аргументовані заперечення на акт.

Пунктом 4.5. договору визначено, що сума, визначена в акті про надання юридичної допомоги, є гонораром Адвокатського об'єднання за надання юридичної допомоги та поверненню не підлягає.

Згідно витягу з акту №5 про надання юридичної допомоги від 28.02.2025 року клієнт- Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» та Адвокатське об'єднання «Лігал Ассістанс`було погоджено надання наступних правових послуг відповідно до заявок на надання юридичної допомоги: надання усної консультації з вивченням документів 3000 грн (1500 грн*2год.); складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду 6000 грн. ( 3000 грн.*2).

Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4 статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зауважила, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України.

Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду встановила, що зазначені позивачем витрати на правничу допомога адвоката, які включають послуги: надання усної консультації з вивченням документів та складання позовної заяви зводяться до єдиної дії - підготовка та подання до суду позовної заяви і за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги, як окремі послуги.

За таких обставин, надавши оцінку доказам щодо понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, врахувавши складність справи, суть спору (про стягнення заборгованості за кредитним договором), характер послуг, розгляд справи в суді першої інстанції в порядку спрощеного провадження, часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" в сумі 23 270,00 грн, а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи в суді першої інстанції є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 3, 626-629, 1048, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» ст. ст. 141, 263, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Юрова Володимира Петровича задовольнити частково.

Рішення Таращанського районного суду Київської області від 08 травня 2025 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" (ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вулиця Гедройця Єжи, 6, офіс 521) заборгованість за договором про споживчий кредит № 4278136 від 23 серпня 2021 року у розмірі 23 270,00 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі - 13 000,00 грн, заборгованості по сплаті відсотків у розмірі - 7 800 грн, комісія - 2 470 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" (ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вулиця Гедройця Єжи, 6, офіс 521) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 905,00 грн та витрати на правову допомогу в суді першої інстанції у розмірі 2 000,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" (ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вулиця Гедройця Єжи, 6, офіс 521) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 276, 08 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Судді: