Постанова від 15 липня 2025 р. у справі №753/7367/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/983/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2025 року м. Київ

Справа № 753/7367/23

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,

за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 січня 2024 року, ухвалене у складі судді Гусак О.С.,

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,

встановив:

У травні 2023 року позивач ОСОБА_3 звернулася до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення аліментів, в якому просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 6000 грн., щомісяця і до досягнення дітьми повноліття.

В обґрунтування позову зазначила, що сторони перебували у шлюбі, який розірвано 06 липня 2006 року. Під час перебування у шлюбі в них народилися двоє дітей: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти проживають разом з матір`ю та перебувають на її повному утриманні. Між сторонами не було досягнуто згоди щодо розміру аліментів, відповідач добровільно допомоги в жодній формі не надавав. Просила стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітніх дітей, оскільки обов`язок по утриманню дитини несуть обоє батьків.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 30 січня 2024 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 6000 грн. з усіх видів заробітку (доходів), щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 04 травня 2023 року і до досягнення ОСОБА_4 повноліття, а після ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 3000 грн. з усіх видів заробітку (доходів), щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення ОСОБА_5 повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 1073 грн. 60 коп.

Не погоджуючись з рішенням, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про стягнення аліментів у розмірі 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину.

Вважає, що суд першої інстанції розглянув справу з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також не застосував постанову Верховного Суду у справі № 761/39947/16-ц, в якій Суд зазначив, що мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Вказує на те, що у відповідача на даний момент відсутній стабільний дохід та постійний заробіток, щомісячний дохід складається з отримання виплат для внутрішньо переміщених осіб, відсутні майно та об`єкти нерухомості, грошові кошти, виключні права на результати інтелектуальної діяльності та корпоративні права. Має на утриманні матір, яка відповідно до медичних висновків, потребує медичного лікування і стороннього догляду.

Стверджує, що позивач отримує виплати на дітей як внутрішньо переміщена особа і що діти не мають будь-яких хвороб та хронічних захворювань.

В судовому засіданні 11 грудня 2024 року представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити з підстав, викладених у ній, рішення суду першої інстанції - скасувати. Також зазначив, що відповідач сумнівається у тому, що він є батьком дітей позивача, оскільки діти були народжені після розірвання шлюбу. Справа була розглянута за відсутності відповідача, тому суд належним чином не перевірив зазначених обставин.

В судовому засіданні 11 грудня 2024 року позивач ОСОБА_6 заперечила проти апеляційної скарги, просила відмовити в її задоволенні, рішення місцевого суду - залишити без змін. Пояснила, що відповідач ОСОБА_1 дійсно не зареєстрований батьком її сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дані про батька занесені до актового запису з її слів. А щодо доньки ОСОБА_8 , то реєструвати її народження вони з відповідачем ходили разом, відповідач подавав заяву, що визнає себе батьком дитини.

У наступні судові засідання, після оголошення у справі перерви для виклику та надання пояснень відповідачем ОСОБА_1 , позивач в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

В судовому засіданні 30 квітня 2025 року судом було задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про витребування копій актових записів про народження дітей, з метою з`ясування, чи записаний відповідач батьком ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

В дане судове засідання 16 липня 2025 року сторони та представник відповідача не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Представником відповідача було заявлене клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на зайнятість адвоката в іншому процесі та хворобу апелянта. Проте вказане клопотання апеляційним судом було відхилено, оскільки скаржник та його представник були завчасно повідомлені про дату судового засідання, розгляд справи було неодноразово відкладено, тому з огляду на приписи ст. 372 ЦПК України судом визнано за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_9 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_4 у сторін народився син ОСОБА_4 та ІНФОРМАЦІЯ_5 народилась дочка ОСОБА_5 .

Діти проживають з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно письмових пояснень позивача, вона самостійно несе витрати по утриманню спільних дітей сторін, забезпеченню їх всім необхідним для життя та розвитку, а відповідач жодної допомоги не надає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як батько дітей зобов`язаний утримувати їх до досягнення повноліття, з огляду на що дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів у вищезазначеному розмірі.

Проте колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки висновок зроблено без урахування усіх обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 посилається на те, що він не був повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції, тому не міг подати відповідних доказів на спростування вимог позивача.

З матеріалів справи вбачається, що вся кореспонденція була надіслана відповідачу за адресою АДРЕСА_2 , за якою місце проживання відповідача не зареєстроване. Однак, за повідомленням Міністерства соціальної політики України, яке надійшло до суду 26.03.2024 року, тобто після ухвалення оскаржуваного рішення, відповідач ОСОБА_1 за вказаною адресою фактично проживає як внутрішньо переміщена особа.

Надіслана відповідачу копія позовної заяви з ухвалою про відкриття провадження повернулась до суду без вручення, за закінченням терміну зберігання; повістка про виклик в судове засідання на 29 листопада 2023 року також повернулась без вручення, з поміткою «адресат відсутній за вказаною адресою»; повістка про виклик відповідача в судове засідання на 30 січня 2024 року, в якому було ухвалено оскаржуване рішення, повернулась до суду без вручення, однак причини невручення на конверті не зазначені ( а.с. 52-53).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача про те, що він не був належним чином повідомлений про судове засідання, в якому було ухвалене оскаржуване рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав неналежного повідомлення відповідача про дату, час і місце засідання суду.

Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на ті обставини, що шлюб між сторонами було розірвано 06 липня 2006 року, а діти народились у 2010 та 2014 році, при цьому у свідоцтві про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у графі «громадянство батька» органом реєстрації цивільного стану поставлено прочерк, що вказує на зазначення даних про батька дитини за вказівкою матері.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_9 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі, зареєстрованому 21 лютого 2005 року Відділом РАЦС Єнакіївського міського управління юстиції Донецької області.

На підставі рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 14 червня 2006 року шлюб між сторонами було розірвано, про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Єнакіївського міського управління юстиції Донецької області зроблено актовий запис №341 від 06 липня 2006 року та видано свідоцтво про розірвання шлюбу ( а.с. 6).

Відповідно до свідоцтва про народження від 21 червня 2010 року серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_4 , про що було зроблено актовий запис за №402. У свідоцтві зазначено, що матір`ю є позивач ОСОБА_9 , громадянка України, а батьком - ОСОБА_1 , без вказівки про громадянство.

Згідно зі свідоцтвом про народження від 13 червня 2014 року серії НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 народилася ОСОБА_5 , про що було зроблено актовий запис за №1703. У свідоцтві зазначено, що матір`ю є позивач ОСОБА_9 , громадянка України, а батьком - ОСОБА_1 , громадянин України.

В судовому засіданні 30 квітня 2025 року апеляційним судом було задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про витребування копій актових записів про народження дітей, витребувано із Святошинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції копію актового запису про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інформацію про підстави внесення запису про батьківство ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , до свідоцтв про народження ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Враховуючи, що відповідач не був належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання по даній справі, колегія суддів вважає за можливе прийняти до розгляду нові докази у справі.

Святошинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану надано копію повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00051489172, з якого вбачається, що відомості про батька дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , були внесені на підставі заяви матері від 21 червня 2010 року відповідно до частини першої статті 135 СК України, батьком зазначено ОСОБА_1 , без будь-яких ідентифікуючих особу даних.

З копії актового запису про народження № 1703 від 13 червня 2014 року вбачається, що відомості про батька дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , також зазначені на підставі заяви матері ОСОБА_9 від 13.06.2014 року, згідно з ч. 1 ст. 135 СК України.

При цьому в актовому записі вказано, що ОСОБА_9 видано витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію народження для призначення допомоги згідно статті 135 СК України у зв`язку з народженням дитини.

З огляду на встановлені апеляційним судом фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з частиною першою статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Статтею 121 СК України визначено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Водночас, частини перша і друга статті 122 СК України закріплюють презумпцію походження дитини від подружжя, якщо її зачато або народжено у шлюбі чи якщо з моменту народження дитини минуло не більше десяти місяців після припинення або визнання шлюбу недійсним. В такому випадку походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька може визначатися за заявою матері та батька дитини.

Частина перша статті 126 СК України передбачає, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Статтею 135 СК України передбачені випадки запису про батьків дитини, якщо батьківство, материнство не встановлене

Частиною 1 ст. 135 СК України визначено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Відповідно до положень п.п. в) п. 12, п. 15-16 глави І розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року N 52/5, одночасно із заявою про державну реєстрацію народження подається та в актовому записі про народження зазначається документ, який є підставою для внесення відомостей про батька дитини (свідоцтво про шлюб, спільна заява матері та батька дитини, заява матері). Якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини про визнання батьківства. Жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, можуть подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про визнання батьківства до народження дитини.

Відповідно до частини першої статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Отже, з матеріалів справи встановлено, що в актових записах та свідоцтвах про народження дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відомості про батька дитини записані на підставі ч. 1 ст. 135 СК України, тобто за вказівкою матері, оскільки батьківство не встановлене.

Положеннями статті 180 СК України і частини третьої статті 181 СК України унормовано, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Системний аналіз вищенаведених норм матеріального права дає підстави вважати, що передумовою для стягнення аліментів за рішенням суду на підставі звернення того з батьків, з яким проживає дитина, із заявою про видачу судового наказу або позовом, є доведення батьківства імовірного платника аліментів щодо дитини, на утримання якої може бути стягнуто аліменти.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, шлюб між сторонами був розірваний 06 липня 2006 року, новий шлюб сторони не реєстрували.

Запис про батька обох дітей був зроблений за заявою матері через декілька років після розірвання шлюбу між сторонами.

З огляду на викладене, оскільки на час народження ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідач не перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачем, спільної заяви із позивачем про запис ОСОБА_1 батьком дітей до органу реєстрації актів цивільного стану вони не подавали, то відповідно до статті 135 СК України батьківство ОСОБА_1 - відповідача у справі щодо вказаних дітей не встановлене.

Посилання позивача про те, що під час здійснення реєстрації народження доньки ОСОБА_8 була подана спільна заява її та відповідача в порядку статті 126 СК України, матеріалами справи не підтверджується, а спростовується змістом актового запису про народження.

За змістом частин першої і другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частини перша і друга статті 77 ЦПК України передбачають, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до вищевказаних вимог закону, у разі, якщо батько та мати не перебувають між собою у шлюбі, то допустимими доказами походження дитини від батька є лише спільна заява матері та батька, зроблений на підставі неї актовий запис, видане свідоцтво про народження або ж рішення суду про встановлення батьківства.

Дійшовши висновку про наявність підстав стягнення з відповідача на користь позивача аліментів, суд першої інстанції не врахував вищезазначених обставин та не дотримався норм матеріального права, внаслідок чого ухвалив помилкове рішення про задоволення позову.

За частинами першою і четвертою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

При апеляційному перегляді судового рішення колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для виходу за межі доводів і вимог апеляційної скарги, оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеності обставин, які мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими.

Таким чином, оскільки позивачем ОСОБА_10 , у порушення вимог ст. 81 ЦПК України не надано належних і допустимих доказів, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , є дітьми відповідача, враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 з липня 2006 року не перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачем на час народження дітей, спільна заява сторін або заява відповідача до органу державної реєстрації актів цивільного стану про зазначення його батьком дитини не подавались, рішення суду про встановлення батьківства відповідача також відсутнє, а отже, і відсутні підстави для стягнення аліментів із ОСОБА_1 .

Посилання позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, що спору про батьківство не існувало, а відповідач ухиляється від сплати аліментів та уникає аліментних зобов`язань, є безпідставними, оскільки статтею 180 СК України передбачено, що утримувати дитину до досягнення нею повноліття зобов`язані батьки, проте із матеріалів справи вбачається, що державна реєстрація народження дітей здійснена відповідно до частини першої статті 135 СК України за заявою матері, а отже, у відповідача ОСОБА_1 відсутні обов`язки з утримання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у позові.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 січня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 07 січня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.