Постанова від 15 квітня 2025 р. у справі №759/17011/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 759/17011/24

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/4041/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Шпаковичу С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ростолопи Євгенії Григорівни на ухвалу судді Святошинського районного суду міста Києва від 26 вересня 2024 року (суддя Кравченко Ю.В.) про забезпечення позову Київської міської ради до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «А2 Груп» про припинення права власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), зобов`язання знести об`єкт самочинного будівництва,

встановив:

у серпні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив:

припинити право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,1 га з кадастровим номером: 8000000000:75:141:0012 по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2523760580000;

визнати недійсним договір про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) від 31 січня 2022 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «А2 Груп», посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований 31 січня 2022 року за №316;

зобов`язати ТОВ «А2 Груп» знести об`єкт самочинного будівництва, що знаходиться на земельній ділянці площею 0,1 га за кадастровим номером: 8000000000:75:141:0012 по АДРЕСА_1 ;

судові витрати покласти на відповідачів.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 2 листопада 2000 року ним було прийнято рішення №59/1036 «Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків та господарських будівель і споруд для ведення садівництва». Пунктом шостим зазначеного рішення було вирішено затвердити проект відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель на АДРЕСА_2 ; передати ОСОБА_2 , за умови виконання п. 6.1 цього рішення, у приватну власність земельну ділянку, площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_2 за рахунок земель міської забудови. 15 грудня 2000 року на

підставі рішення №59/1036 ОСОБА_2 було видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ №121920, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №75-2-05958. 9 грудня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом 9 грудня 2021 року та зареєстровано в реєстрі за №960. 31 січня 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «А2 Груп» був укладений договір про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), який посвідчений приватним нотаріусом 31 січня 2022 року та зареєстрований в реєстрі за №316.

Позивач посилався на те, що 26 липня 2024 року державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель складено Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкта - земельної ділянки №ДК/13-А/2024, згідно якого на земельній ділянці з кадастровим номером: 8000000000:75:141:0012 по АДРЕСА_1 (цільове призначення 02.01 - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва) збудовано багатоповерхову будівлю. На момент обстеження побудовано п`ять поверхів. Інформація про об`єкт будівництва на земельній ділянці відсутня.

Позивач зазначав, що на земельній ділянці збудовано п`ятиповерхову будівлю, яка не відповідає техніко-економічним показникам індивідуального житлового будинку, що свідчить про використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та є підставою для припинення права приватної власності на земельну ділянку в судовому порядку.

Разом із позовною заявою представником позивача було подано заяву про забезпечення позову шляхом:

накладення арешту на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 8000000000:75:141:0012 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2523760580000), яка належить ОСОБА_1 ;

заборони суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень проводити державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо об`єкту нерухомого майна (п`ятиповерхової будівлі/будинку, право власності не зареєстровано), який знаходиться на земельній ділянці, площею 0,1 га, кадастровий номер: 8000000000:75:141:0012 по АДРЕСА_1 ;

заборони ТОВ «А2 Груп» та будь-яким іншим особам здійснювати будівельні роботи на земельній ділянці по АДРЕСА_1 за кадастровим номером: 8000000000:75:141:0012 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2523760580000).

Обґрунтовуючи подану заяву, представник позивача посилалась на можливість відповідача в будь-який момент розпорядитись земельною ділянкою та новоствореним об`єктом самочинного будівництва шляхом відчуження, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалено на користь позивача.

Представник позивача вважала, що наявні правові підстави для вжиття заходів забезпечення позову, при цьому запропоновані заходи забезпечення позову є доцільними та співмірними за обставин цієї справи, оскільки вибуття предмета спору (земельної ділянки та житлового будинку) з володіння відповідача призведе до неможливості задоволення позову через неналежність відповідача. Крім цього, зміна власника нерухомого майна після прийняття відповідного судового рішення у разі невжиття заходів забезпечення позову) у судовій справі чи продовження будівництва може також унеможливити виконання в майбутньому рішення суду у цій справі.

Також, представник позивача зазначала про відсутність підстав вважати застосування запропонованого виду забезпечення позову таким, що спричинить відповідачу збитки, відтак підстави для застосування зустрічного забезпечення також відсутні.

Ухвалою судді Святошинського районного суду міста Києва від 26 вересня 2024 року заяву задоволено частково, вжито заходи забезпечення позову шляхом:

накладення арешту на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 8000000000:75:141:0012, яка належить ОСОБА_1 ;

заборони суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень проводити державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо об`єкта нерухомого майна (п`ятиповерхової будівлі/будинку, право власності не зареєстровано), що знаходиться на земельній ділянці, площею 0,1 га, кадастровий номер: 8000000000:75:141:0012, по АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Ростолопа Є.Г. просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити, посилаючись на те, що згідно укладеного 31 січня 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «А2 Груп» договору про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування земельною ділянкою з кадастровим номером: 8000000000:75:141:0012 було передано суперфіціарію з метою будівництва на ній будівлі чи споруди, будівництво якої дозволено чинним законодавством. З метою будівництва житлового будинку на зазначеній земельній ділянці, ТОВ «А2 Груп» отримало містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкту будівництва індивідуального житлового будинку садибного типу за адресою: АДРЕСА_1 , після чого був розроблений проект та 12 жовтня 2023 року отримано дозвіл на виконання будівельних робіт. 6 вересня 2024 року будівництво було завершене, а 10 вересня 2024 року проведено первинну технічну інвентаризацію збудованого об`єкта, на основі якої складено технічний паспорт від 10 вересня 2024 року №2024-523, згідно якого вказаний житловий будинок має загальну площу 2 380 кв.м, житлову площу 1 110кв.м та складається з трьох поверхів, мансардного поверху, цокольного поверху та технічного поверху. 20 вересня 2024 року ТОВ «А2 Груп» отримано декларацію про готовність до експлуатації зазначеного будинку, відповідно до якої індивідуальний житловий будинок садибного типу на АДРЕСА_1 має техніко-економічні показники, які відповідають містобудівним умовам та обмеженням, робочому проекту та дозволу на виконання будівельних робіт КВ051231006599, при цьому гранична висота збудованої будівлі складає 15 метрів та відповідає класу наслідків СС1, що повністю узгоджується з дозвільними документами. 2 жовтня 2024 року ТОВ «А2 Груп» зареєструвало право власності на збудований будинок та цього ж дня уклало зі ОСОБА_1 договір купівлі-продажу житлового будинку садибного типу, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мазарчук Н.В. та зареєстровано в реєстрі за №2364.

Представник відповідача вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів використання ОСОБА_1 зазначеної земельної ділянки не за цільовим призначенням, при цьому навіть якщо ТОВ «А2 Груп», яке здійснювало будівництво зазначеного будинку, використало земельну ділянку не за цільовим призначенням, це може бути виключно підставою для припинення прав користування ТОВ «А2 Груп» цією земельною ділянкою, але аж ніяк не припинення права власності ОСОБА_1 на неї. Відтак, позивачем обрано неефективний спосіб судового захисту, оскільки ОСОБА_1 не здійснював будівництво на земельній ділянці, а отже не міг використовувати її не за цільовим призначенням.

Враховуючи викладене, представник відповідача вважає, що між ОСОБА_1 та ТОВ «А2 Груп» відсутній спір про право, тому невжиття заходів забезпечення позову, накладених судом, не зможе істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за

захистом яких він звернувся до суду.

Крім цього, представник відповідача посилається на те, що на момент оприлюднення ухвали судді, право власності на зазначений житловий будинок вже було зареєстроване за ТОВ «А2 Груп», відтак подальше існування такої забори є недоречним.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Ростолопа Є.Г., будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, шляхом направлення судової повістки-повідомлення до її електронного кабінету у системі «Електронний суд», у судове засідання не з`явилась, клопотання про відкладення судового розгляду не подавала (с.с.125).

Відповідачі ОСОБА_1 та ТОВ «А2 Груп» про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялись за наявними в матеріалах справи поштовими адресами, однак судові повістки-повідомлення повернулись до апеляційного суду без вручення з відмітками листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою» (с.с.127-128, 131-132).

Згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а у разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною або іншим учасником справи.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку

чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Матеріали справи не містять інших адрес місця знаходження відповідачів ОСОБА_1 та ТОВ «А2 Груп», тому виходячи з вищезазначених норм процесуального права, вони вважаються належним чином повідомленими про день, час та місце апеляційного розгляду, у судове засідання не з`явились, клопотання про його відкладення не подали, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність відповідачів.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника Київської міської ради - Пилипчук І.І., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що пунктом 6 рішення Київської міської ради від 2 листопада 2000 року № 59/1036 «Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків та господарських будівель і для ведення садівництва» затверджено проект відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель на АДРЕСА_2 ; передано ОСОБА_2 , за умови виконання підпункту 6.1 цього рішення, у приватну власність земельну ділянку, площею 0,10 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_2 за рахунок земель міської забудови (с.с.56-57).

На підставі вказаного рішення Київської міської ради 15 грудня 2000 року ОСОБА_2 було видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ № 121920, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 75-2-05958 (с.с.36).

Згідно інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, станом на 7 серпня 2024 року земельна ділянка з кадастровим номером: 8000000000:75:141:0012, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , має цільове призначення - для індивідуального житлового, гаражного і дачного

будівництва (с.с.35).

9 грудня 2021 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудик В.В., зареєстрований в реєстрі за номером 960, відповідно до умов якого продавець продала, а покупець купив земельну ділянку, кадастровий номер: 8000000000:75:141:0012, площею 0,10 га, з цільовим призначенням - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (с.с.37).

31 січня 2022 року між ОСОБА_1 (землевласник) та ТОВ «А2 Груп» (суперфіціарій) був укладений договір про право користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудик В.В., зареєстрований в реєстрі за номером 316, відповідно до умов якого землевласник надає суперфіціарію право користування земельною ділянкою для будівництва на ній будівлі (споруди) на умовах та порядку, передбаченому цим договором; місцезнаходження земельної ділянки: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер: 8000000000:75:141:0012; загальна площа: 0,1 га, які визначені в натурі (на місцевості), закріплені межовими знаками і зазначені в витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку; категорія земель: землі житлової і громадської забудови; цільове призначення земельної ділянки: для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва (с.с.38-40).

Згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкта - земельної ділянки від 26 липня 2024 року (матеріали фотофіксації), складеного Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), будівля, що розташована на земельній ділянці, кадастровий номер: 8000000000:75:141:0012, за адресою: АДРЕСА_1 , налічує п`ять поверхів (с.с.32-34).

Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, суддя першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову в майбутньому може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог.

Переглядаючи ухвалу судді першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно п. 1 та 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Отже, за змістом наведених вище норм умовою застосування заходів забезпечення

позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Такий інститут цивільно-процесуального законодавства передбачений з метою попередження несумлінних дій відповідача, які можуть призвести до ускладнення або неможливості виконання рішення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 зазначила, що: «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення.

Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які

можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Подібні правові висновки сформульовані також Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постановах від 13 грудня 2021 року у справі № 367/3765/20 та від 12 січня 2022 року у справі № 568/525/21, від 19 травня 2022 року у справі № 619/2293/21.

Згідно позовної заяви між сторонами виник спір стосовно цільового використання земельної ділянки.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову та зазначаючи об`єктивні обставини та припущення щодо обставин, які мають реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, позивач посилався на можливість відповідача в будь-який момент розпорядитись земельною ділянкою та новоствореним об`єктом самочинного будівництва, шляхом його відчуження.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За таких обставин, ОСОБА_1 , як власник спірної земельної ділянки, може розпорядитися своїм майном у будь-який час, що у подальшому може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення даного позову.

Виходячи з вищевикладеного, через ризик відчуження спірної земельної ділянки на користь третіх осіб, невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту цієї земельної ділянки, може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення позову.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Тлумачення норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

У постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку.

Доводи апеляційної скарги, що ТОВ «А2 Груп» звершило будівництво, отримало декларацію про готовність до експлуатації зазначеного будинку, а 2 жовтня 2024 року зареєструвало за собою право власності на будинок, не є підставою для скасування ухвали суду.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що будівництво на спірній земельній ділянці відбулось з порушенням проектної документації та містобудівних норм, не є підставою для відмови у забезпеченні позову, так як зазначені обставини підлягають доведенню під час розгляду спору по суті і н підлягають оцінці при вирішенні пит. Ання про забезпечення позову.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що суддя першої інстанції постановив ухвалу про забезпечення позову без порушення норм процесуального права, тому підстав для її скасування та задоволення апеляційної скарги не встановлено.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ростолопи

Євгенії Григорівни залишити без задоволення, ухвалу судді Святошинського районного суду міста Києва від 26 вересня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук