Постанова від 06 січня 2026 р. у справі №300/7752/23 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/7752/23 пров. № А/857/28497/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кузьмича С. М.,

суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року (постановлену головуючим – суддею Скільський І.І. у м. Івано-Франківськ) у справі №300/7752/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просила:

визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 07 серпня 2023 року в частині відмови ОСОБА_1 в зарахуванні періоду роботи в колгоспі імені 1 МаяСватівського району з 25 квітня 1987 року по 20 листопада 1999 року;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи в колгоспі імені 1 МаяСватівського району з 25 квітня 1987 року по 20 листопада 1999 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона 31.07.2023 звернулася до територіального органу пенсійного забезпечення із заявою про призначення пенсії по інвалідності, однак листом від 07.08.2023 їй відмовлено у призначенні пенсії в якому зазначено, що до трудового стажу, який дає право на призначення пенсії не враховано період роботи з 25.04.1987 по 20.11.1999 в колгоспі імені “ 1 Травня” Сватівського району у зв`язку з відсутністю довідки про встановлений та вироблений мінімум трудової участі у громадському господарстві. Таку відмову вважає протиправною, оскільки стаж роботи позивача у спірний період підтверджується зробленими належним чином записами трудової книжки позивача, яка є основним документом про підтвердження стажу роботи. Таким чином, вважає, що спірний період роботи у колгоспі в колгоспі імені “ 1 Травня” Сватівського району підлягає зарахуванню до її страхового стажу.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №203040017196 від 07 серпня 2023 року в частині відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до страхового стажу періоду роботи в колгоспі імені “ 1 Травня Сватівського району” з 25 квітня 1987 року по 20 листопада 1999 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи в колгоспі імені “ 1 Травня Сватівського району” з 25 квітня 1987 року по 20 листопада 1999 року.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходи з того, що даному випадку відомості трудової книжки, є достатніми документами для зарахування спірних періодів роботи в колгоспі до страхового стажу позивача. При цьому, судом зазначено, що обов`язок щодо внесення достовірних, повних та правильних записів у документи первинного обліку підприємства про стаж та заробітну плату працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання цих правил не може мати негативні наслідки для особи, якої такі відомості стосуються, та не може впливати на її особисті права.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконав без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Також вказують на те, що при зверненні із заявою для призначення пенсії позивачем не надано довідку про встановлений і вироблений мінімум трудової участі в господарстві. Зазначає на відсутність у позивача страхового стажу 14 років, який дає право на встановлення пенсії по інвалідності.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що зокрема як свідчать записи у трудовій книжці колгоспника ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 25.04.1987(а.с.16), позивач, серед іншого:

- з 25.04.1987 – прийнята в члени колгоспу і на роботу в якості диспечера колгоспу імені “ 1 Травня Сватівського району”;

- 20.11.1999 - звільнена з колгоспу імені “ 1 Травня Сватівського району” за власним бажанням.

Позивач 31.07.2023 звернулася до сервісного центру ГУ ПФУ в Харківській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності.

07.08.2023 ГУ ПФУ в Івано-Франківській області прийняло рішення №203040017196 про відмову в призначенні пенсії. Так, згідно вказаного рішення від 07.08.2023 №203040017196 до страхового стажу, не зараховано період роботи, зокрема: з 25.07.1987 по 20.11.1999 в колгоспі згідно записів трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 25.04.1987, оскільки не надано довідку про встановлений та вироблений мінімум людино-днів трудової участі у господарстві (а.с.9-10).

Не погоджуючись із рішенням відповідача в частині не зарахування до страхового стажу періоду роботи в колгоспі імені 1 МаяСватівського району з 25 квітня 1987 року по 20 листопада 1999 року, позивач звернулася до суду з цією позовною заявою.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058 страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону №1058 передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 56 Закону України від 04.11.1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Постановою КМУ №637 від 12.08.1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Відповідно до пункту 3 зазначеного Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 року затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до підпункту 2.2 Інструкції до трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Підпунктом 2.3 Інструкції визначено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

При цьому, згідно підпункту 2.4 Інструкції всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року №162.2.10.

Таким чином, обов`язок по здійсненню записів у трудовій книжці покладено на керівників підприємств, власників або уповноважені ним органи, а не на працівника, а отже, відповідальність за неправильність вчиненого запису, відсутність номера розпорядження про прийняття чи інших відомостей не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Так, відповідно до записів 1,2,3 трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 25.04.1987, ОСОБА_1 з 25.04.1987 по 20.11.1999 працювала в колгоспі імені “ 1 Травня Сватівського району”.

Однак відповідачем не враховано зазначені у трудовій книжці відомості про роботу позивача в колгоспі “1 Травня Сватівського району”. У оскаржуваному рішенні від 07.08.2023 №203040017196 ГУ ПФУ в Івано-Франківській області зазначено, що до страхового стажу, не зараховано період роботи, зокрема: з 25.07.1987 по 20.11.1999 в колгоспі згідно записів трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 25.04.1987, оскільки не надано довідку про встановлений та вироблений мінімум людино-днів трудової участі у господарстві (а.с.9-10).

Поряд з цим, суд зазначає, що записи у трудовій книжці колгоспника ОСОБА_1 про роботу в колгоспі імені “ 1 Травня Сватівського району” не містить жодних виправлень чи пошкоджень у датах прийняття та звільнення, що виключає можливість виникнення сумнівів щодо точності періоду, протягом якого позивач працювала у зазначеному колгоспі.

При цьому, відповідач у своєму рішенні не зазначив жодної причини неприйняття до уваги записів у трудовій книжці, пославшись чомусь на відсутність довідки, яка лише може додатково підтверджувати факт роботи в колгоспі.

Також судом встановлено, що в трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 від 25.04.1987 в розділі “Трудова участь в громадському господарстві” містяться записи про відпрацьований позивачем річний мінімум в громадському господарстві: в 1986 році встановлено 33 людино-днів, відпрацьовано 33 людино-дня; в 1987році встановлено 202 людино-днів, відпрацьовано 202 людино-дня; в 1988 році встановлено 260 людино-днів, відпрацьовано 324 людино-дня; в 1989 році встановлено 260 людино-днів, відпрацьовано 298 людино-дня; в 1990 році встановлено 260 людино-днів, відпрацьовано 260 людино-дня; в 1991 році встановлено 260 людино-днів, відпрацьовано 30 людино-дні; в 1992 році встановлено 260 людино-днів, відпрацьовано відсутній запис. Навпроти записів за 1991 та 1992 внесено запис про причини невиконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві “декретний відпуск по догляду за дитиною”. В 1993 році встановлено 6 людино-днів, відпрацьовано 6 людино-дні; в 1994 році встановлено 260 людино-днів, відпрацьовано 305 людино-дня; в 1995 році встановлено 240 людино-днів, відпрацьовано 265 людино-дня; в 1996 році встановлено 240 людино-днів, відпрацьовано 266 людино-дня; в 1997 році встановлено 220 людино-днів, відпрацьовано 270 людино-дня; в 1998 році встановлено 220 людино-днів, відпрацьовано 257 людино-дня; в 1999 році встановлено 220 людино-днів, відпрацьовано 234 людино-дня (а.с.18).

Так, відповідно до проаналізованих записів трудової книжки колгоспника в розділі “Трудова участь в громадському господарстві” записи про трудову участь у громадському господарстві не засвідчені підписом голови колгоспу та печаткою.

З цього приводу суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства та не повинен контролювати роботодавця з цього питання. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Тому, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, неодноразово викладеною у постановах, зокрема, від 06.02.2018 по справі №677/277/17, від 21.02.2018 по справі №687/975/17, від 06.03.2018 по справі №127/9055/17.

При цьому слід зазначити, що стаття 56 Закону №1788 визначає, що стаж роботи в колгоспі за період після 1965 року обчислюється за фактичною тривалістю роботи тільки тоді, коли член колгоспу не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві без поважних причин. Тобто, для неврахування до трудового стажу при його обчисленні часу роботи в колгоспі, або певного його періоду, необхідно встановити невиконання членом колгоспу встановленого у господарстві мінімуму трудової участі, а також те, що невиконання встановленого мінімуму трудової участі відбулось з вини члена колгоспу за відсутності поважних причин.

У матеріалах справи відсутні відомості про невиконання позивачем під час роботи в колгоспі імені “ 1 Травня Сватівського району” встановленого мінімуму трудової участі без поважних причин.

Враховуючи те, що у трудовій книжці позивача наявні записи щодо періоду її роботи в колгоспі імені “ 1 Травня Сватівського району”, зокрема, записи про прийом на роботу про звільнення, при цьому, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність дій щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 25.04.1987 по 20.11.1999 у колгоспі імені “ 1 Травня Сватівського району”, а також того, що позивач у спірний період роботи не працювала в зазначеному колгоспі, або не виконувала встановленого мінімуму трудової участі без поважних причин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо протиправності рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області №203040017196 від 07.08.2023 в цій частині відмови позивачу у зарахування до страхового стажу та щодо зобов`язання відповідача зарахувати зазначений період до страхового стажу позивача.

Відтак, з урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не бачив необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 300/7752/23 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич

судді Т. В. Онишкевич

Н. М. Судова-Хомюк