Постанова від 05 січня 2026 р. у справі №640/32425/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/32425/21 Суддя (судді) першої інстанції: Григорук О.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 січня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом, в якому просила:

визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати позивачу з травня 2018 року по червень 2019 року пенсії за віком;

зобов`язати відповідача відновити виплати позивачу пенсії за віком з травня 2018 року.

На виконання Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення", Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399, вказану судову справу № 640/32425/21 передано Івано-Франківському окружному адміністративному суду.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення з травня 2018 року по червень 2019 року виплати пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відновити ОСОБА_1 виплати пенсії за період з травня 2018 року по червень 2019 року.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимоги відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що відповідно до матеріалів електронної пенсійної справи, згідно із заявою від 24.04.2019 та на підставі отриманої інформації Управління праці та соціального населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про перебування на обліку в ЄІБДВПО ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії як внутрішньо переміщеній особі з травня 2018 року. Після опрацювання заяви про поновлення пенсії, виплату позивачу здійснено у липні 2019 року за поточний місяць та одночасно нарахована суми доплати з травня 2018 по червень 2019 року. Кошти за період з травня 2018 року по червень 2019 року в сумі 28704 грн. 30 коп. підлягають виплаті згідно з Порядком від 10 листопада 2021 року № 1165.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду 07 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2025 року призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію, як внутрішньо переміщена особа.

З травня 2018 року відповідачем припинено виплату позивачу пенсії.

Згідно із заявою від 24.04.2019 та на підставі отриманої інформації з Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про перебування на обліку в ЄІБДВПО позивачу поновлено виплату пенсії як внутрішньо переміщеній особі з травня 2018 року.

Після опрацювання заяви про поновлення пенсії, виплату за поточний місяць було здійснено у липні 2019 року та одночасно нарахована сума доплати за спірний період з травня 2018 року про червень 2019 року.

На звернення позивача, відповідач відповіддю від 05.08.2021 № 20398-20150/Л-02/82600/21 повідомив, що відповідно до абз. 20 п. 1 Постанови КМ від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. 30.08.2019 набрала чинності Постанова КМ від 21.08.2019 № 788 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України". Однак зазначеною постановою не прийнято окремого порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Кошти, що не виплачені у зв`язку з постановкою на облік до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачуться на умовах окремого порядку. Після прийняття окремого порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, буде вирішено питання виплати коштів за минулий період в сумі 28 704,30 грн. (а.с. 14-16).

Позивач, вважаючи такі дії протиправними, звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив та зазначив, що припинення нарахування та виплати позивачу раніше призначеної пенсії здійснено територіальним органом Пенсійного фонду України не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, а отже, дії відповідача є протиправними. Зокрема, суд зазначив, що органом пенсійного фонду має ухвалюватися рішення про припинення виплати пенсії, однак відповідач не довів наявності рішення про припинення виплати пенсії.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Особливості виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам визначаються також іншими нормативно-правовими актами, а саме: Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, а також постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (у редакції, чинній станом на час виникнення спору) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Матеріалами справи підтверджується видача позивачу довідки внутрішньо переміщеної особи від 27.02.2015 №3005007924. При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, доказів прийняття рішення про її скасування відповідачем не надано.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» передбачено, що призначення та продовження виплати, зокрема, пенсій за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312). Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження.

Отже, умовами призначення та продовження виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам є: перебування таких осіб на обліку, що підтверджується відповідною довідкою; наявність рахунку у ПАТ «Державний ощадний банк України».

Разом з тим, у контексті наведеного судова колегія вважає за необхідне зазначити, що принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон).

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно із ст. 5 Закону дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Питання виплати пенсій врегульовані ст. 47 Закону, за правилами якої пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 12.02.2019 у справі №243/5451/17, перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Однак, як свідчить аналіз положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Разом з тим, як правильно зазначив суд першої інстанції, рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу з травня 2018 року по червень 2019 року відповідачем не приймалося.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне наголосити на тому, що призупинення пенсії, що було здійснено ГУ ПФ в м. Києві у відношенні до позивача, взагалі не передбачено положеннями Закону.

Судовою колегією враховується, що постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» затверджено, зокрема, Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Указаний Порядок визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування (п. 1).

Відповідно до п. 15 наведеного Порядку орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено раніше, ГУ ПФ в м. Києві не заперечує наявність права у позивача на виплату його пенсії за спірний період.

Проте, з посиланням на п. 15 Порядку №365, апелянт зазначає, що нараховані кошти за спірний період виплачені позивачу за умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів звертає увагу, що станом на час виникнення спірних правовідносин відповідний окремий порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі за минулий час Кабінетом Міністрів України не визначено. Разом з тим, відсутність відповідного нормативно-правового документу, що визначає механізм реалізації права на отримання невиплаченої суми пенсії за минулий період не може бути визнано обґрунтованою підставою для позбавлення особи такого права.

При цьому, Верховний Суд у своїй постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 640/11258/20 висловив наступні правові висновки.

Спірні правовідносини врегульовані Законом "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV, "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 06.09.2012 № 5207-VI.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

У статті 46 Закону № 1058-IV визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Згідно з частиною першою статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Верховний Суд відхилив доводи позивача про те, що спірні відносини регулюються ст. 46, а не 47 Закону № 1058-IV. Стаття 46 встановлює норми права щодо виплати пенсії за минулий час, які не отримано з вини пенсіонера або з вини органу, що виплачує пенсію. Натомість, відносин щодо виплати усіх пенсій, в тому числі і повноваження Кабінету Міністрів визначати відповідний порядок, передбачено у ст. 47 цього Закону.

Отже, до повноважень Кабінету Міністрів України належить, зокрема, визначення порядку виплати пенсії.

Положенням абзацу 21 (на час виникнення спірних правовідносин абзац 20) пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637, передбачено визначення Кабінетом Міністрів України саме порядку виплати внутрішньо переміщеним особам пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення та які обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати.

Наведена норма не суперечить Конституції України та законодавству у сфері пенсійного забезпечення, зокрема Закону № 1058-IV, статтею 47 якого прямо передбачено загальне повноваження саме Кабінету Міністрів України визначати порядок виплати пенсій. Це повноваження включає також і визначення окремого (спеціального) порядку виплати внутрішньо переміщеним особам пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення та які обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати.

Передумови встановлення окремого правового регулювання порядку виплати пенсій для внутрішньо переміщених осіб мають об`єктивний характер. Спірне положення Постанови Кабінету Міністрів України не містить ознак дискримінації, а навпаки - враховує особливості правового та соціального стану внутрішньо переміщених осіб, яким не було виплачено пенсії, зокрема внаслідок припинення повноважень органів ПФУ на тимчасово непідконтрольній території та має на меті забезпечити фактичне отримання пенсійних виплат.

За приписами частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів вважає, що відповідачем протиправно не вчинено дій, спрямованих на виплату позивачу пенсії за період з травня 2018 року по червень 2019 року, внаслідок чого наявні підстави для зобов`язання відповідача відновити виплату пенсії за вказаний період.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року - залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

А.Ю. Кучма