Постанова від 06 січня 2026 р. у справі №520/15963/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Горшкова О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 січня 2026 р. Справа № 520/15963/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Ральченка І.М.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2025, по справі № 520/15963/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила суд:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового (трудового) стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи з 05.03.1983 по 11.08.1986 та з 06.10.1987 по 01.10.1997;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 23.05.2025, з врахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення суду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2025 задоволено позов.

Визнано неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового (трудового) стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи з 05.03.1983 по 11.08.1986 та з 06.10.1987 по 01.10.1997.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 23.05.2025, з врахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення суду.

Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, подало апеляційну скаргу, в якій просило його скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що згідно з документами, доданих до заяви про призначення пенсії, страховий стаж позивача становить 19 років 07 місяців 22 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону № 1058. Також вказує, що до загального стажу не зараховано періоди роботи з 05.03.1983 по 11.08.1986 згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 від 02.04.1979, оскільки наявне виправлення дати наказу про прийняття на роботу не завірене належним чином, не зараховано період з 06.10.1987 по 01.10.1997, оскільки печатка, якою завірено звільнення не ідентифікується. Крім цього, зазначає, що уточнюючих довідок позивачем не надавалося.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв`язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судовим розглядом, 23.05.2025 року позивачка звернулась із заявою про призначення пенсії за віком через особистий електронний кабінет на веб-портал Пенсійного фонду України.

З урахуванням Порядку № 22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії, в порядку екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення від 30.05.2025 №204650014773 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Врахований страховий стаж ОСОБА_1 склав 19 років 07 місяців 22 дні.

До страхового стажу не враховано період роботи з 05.03.1983 по 11.08.1986 згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 від 02.04.1979, оскільки наявне виправлення дати наказу про прийняття на роботу не завірене належним чином (необхідно надати уточнюючу довідку); період з 06.10.1987 по 01.10.1997, оскільки печатка якою завірено звільнення не ідентифікується (необхідно надати уточнюючу довідку).

Позивач, не погодившись із відмовою відповідача, звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності дій пенсійного органу про відмову у призначенні позивачу пенсії та необхідності зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача, зарахувавши спірні періоди роботи да стажу.

Колегія суддів за результатами перегляду рішення суду першої інстанції, зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.

До набрання чинності Законом № 1058-IV стаж роботи для призначення пенсії регламентувався Законом України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05 листопада 1991 року.

Види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначені ст. 56 Закону № 1788-XII.

Так, ч. 1 ст. 56 Закону № 1788-XII встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

До стажу роботи зараховується також, зокрема будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. п. 1, 2, 27 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 18 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Відповідно до п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Так, висновки пенсійного органу щодо відсутності у позивача необхідного страхового стажу для призначенні пенсії за віком ґрунтуються, у тому числі, на твердженні про відсутність підстав для зарахування періоду роботи з 05.03.1983 по 11.08.1986 згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 від 02.04.1979, оскільки наявне виправлення дати наказу про прийняття на роботу не завірене належним чином, не зараховано період з 06.10.1987 по 01.10.1997, оскільки печатка, якою завірено звільнення не ідентифікується

З цього приводу колегія судів зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29 липня 1993 року № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи в трудовій книжці виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п. 2.27 цієї Інструкції № 162 запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Пунктом 4.1 Інструкції № 162 передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Згідно з пунктом 2.6 Інструкції № 162 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Отже, обов`язок щодо заповнення трудової книжки у цьому випадку покладався на власника або уповноважений ним орган, а не на працівника, як і обов`язок внести виправлення у спосіб, передбачений законодавством.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, викладену, зокрема, у постановах від 28.02.2018 у справі № 428/7863/17 та від 16.04.2020 у справі № 159/4315/16-а про те, що певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.

Однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

У той же час, відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 301 від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

За наведених обставин колегія суддів зазначає, що вказані недоліки ведення трудової книжки не спростовують факт зайнятості на відповідних роботах, а відтак наявність трудового стажу позивача у зазначений період, з огляду на що доводи пенсійного органу про неврахування вказаного періоду не знайшли свого підтвердження.

Судовим розглядом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 02.04.1979, зокрема, вбачається:

№ 8-9 позивача 05.03.1983 прийнято на фабрику кравчинею 4 розряду, а 11.08.1986 звільнена за ст. 38 КЗпП УРСР за власним бажанням;

№ 12-17 позивача 06.10.1987 прийнято на роботу в цех, а 01.10.1997 звільнено за п. 4 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку із прогулом.

Колегія суддів зазначає, що записи про роботу, що внесені у трудову книжку ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 02.04.1979, засвідчені підписом та печаткою підприємства.

Отже, колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції, що недоліки записів в трудовій книжці не можуть бути належною підставою для неврахування даних трудової книжки та відповідних періодів до страхового стажу особи, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Такі дані є формальністю та не впливають на зміст самих записів.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про неправомірність дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та наявність підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового (трудового) стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи з 05.03.1983 по 11.08.1986 та з 06.10.1987 по 01.10.1997.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 23.05.2025, з врахуванням висновків суду.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено належним чином правомірності своїх дій у спірних відносинах, колегія суддів зазначає про обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з ч. 1ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2025 по справі № 520/15963/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач І.М. Ральченко

Судді З.Г. Подобайло В.В. Катунов