Рішення від 04 січня 2026 р. у справі №580/12395/25 — Черкаський окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2026 року справа № 580/12395/25

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивачка) подала позов до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі – ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач), в якому, з урахуванням заяв від 21.11.2025 та 01.12.2025, просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області від 09.10.2025 № 232350008602, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.10.2025, зарахувавши до пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 періоди роботи з 08.08.2001 року по 01.09.2021 року на посаді телефоніста міжміського зв`язку та до загального страхового стажу період роботи з 04.04.1988 по 01.04.1990, період роботи в Республіці Казахстан з 06.06.1991 по 29.07.1992.

В обґрунтування позовних вимог представниця позивачки зазначила, що рішення ГУ ПФУ у Львівській області не містить будь-яких висновків щодо наявності або відсутності у позивачки пільгового стажу та не надано оцінку питанню щодо наявності чи відсутності у заявниці права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, попри те, що саме така вимога була заявлена. Крім того, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів, натомість записи трудової книжки дають можливість достовірно встановити посади та місця роботи, які належать до категорій, визначених Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість у яких надає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Ухвалою від 05 грудня 2025 року суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

22.12.2025 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, у якому представниця відповідача просила в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши що за результатами розгляду наданих документів страховий стаж позивача становить 32 роки 02 місяці 14 днів. Пільговий стаж не визначено. До загального страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки від 15.09.1984 НОМЕР_1 : - з 04.04.1988 по 01.04.1990, оскільки відсутня назва організації при прийнятті на роботу. Для зарахування необхідно надати уточнювальну довідку про період роботи видану на підставі первинних документів - період роботи в Казахстані з 06.06.1991 по 29.07.1992, оскільки підлягає уточненню відповідно до вимог статті 24 Закону № 1058 та Постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 р. № 562, якою затверджено “Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу”. Серед матеріалів доданих до заяви відсутня інформація/документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання пенсійних виплат.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розпочато через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

ОСОБА_1 – ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01.10.2025 звернулась до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області прийняло рішення від 09.10.2025 № 232350008602 про відмову позивачці в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону № 1058, зазначивши, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки від 15.09.1984 НОМЕР_1 : - з 04.04.1988 по 01.04.1990, оскільки відсутня назва організації при прийнятті на роботу. Для зарахування необхідно надати уточнювальну довідку про період роботи видану на підставі первинних документів; - період роботи в Казахстані з 06.06.1991 по 29.07.1992, оскільки не долучено документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат.

Рішення ГУ ПФУ у Львівській області про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах позивачка вважає протиправним, а тому звернулась в суд з цим позовом.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV), починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Згідно ч. ч. 2, 4 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах незалежно від використання форм власності та господарювання, незалежно від характеру й тривалості роботи і перерв.

Згідно статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі – Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

За даними трудової книжки позивачки від 15.09.1984 НОМЕР_1 (згідно записів №№ 5-11 суд встановив, що у період з 04.04.1988 до 01.04.1990 позивачка працювала магазині № 83 Госптовари.

Вказані записи скріплено підписом посадової особи роботодавця та його печаткою, містять посилання на документи, на підставі яких внесені вказані записи.

Суд встановив, що відповідач не зарахував вказаний період роботи позивачки до її страхового стажу з підстав того, що у трудовій книжці відсутня назва організації при прийнятті на роботу.

Під час надання оцінки вказаним підставам, суд вважає за доцільне зазначити, що Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Крім того, згідно п. п. 2.3, 2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року № 162 (чинної у період роботи позивачки у спірний період), усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

У випадку виявлення неправильних чи неточних записів відомостей про роботу виправлення здійснюються адміністрацією підприємства, де був внесений відповідний запис.

Аналіз вказаних положень вказує на те, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на відповідальну особу підприємства, установи, організації.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що позивачка не може бути позбавлена права на пенсійне забезпечення через неналежну організацію ведення обліку трудової книжки роботодавцем, а період роботи з 04.04.1988 до 01.04.1990 має бути зарахований до страхового стажу позивачки.

Щодо періоду роботи в Казахстані з 06.06.1991 до 29.07.1992, суд зазначає таке.

Відповідач не зарахував вказаний період у зв`язку із не долученням документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат та не зазначення у заяві причин неможливості їх отримання.

Під час надання оцінки вказаним підставам, суд врахував, що відповідно до ч. 2 ст. 24-1 Закону № 1058, періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Відповідно до Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2025 року № 562, у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах (п. 3 Порядку).

Відповідно до п. 4 Порядку № 562 у разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.

У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.

До надходження відповідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України пенсія особі обчислюється без урахування періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

У разі укладення міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, територіальний орган Пенсійного фонду України протягом п`яти робочих днів з дати подання особою заяви про призначення пенсії надсилає до органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит щодо підтвердження нездійснення пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, а в разі неукладення міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, - до МЗС запит щодо передачі органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запиту щодо підтвердження нездійснення в іншій державі пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для обчислення розміру пенсії.

МЗС протягом п`яти робочих днів з дня отримання зазначеного запиту передає дипломатичними каналами іншій державі та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит з інформацією про те, що всі особисті дані, які будуть зазначені в наданих документах, є конфіденційними. Після отримання документів до даних, які зазначені в них, будуть застосовані вимоги Законів України “Про інформацію” та “Про захист персональних даних”, і такі дані будуть використовуватися виключно для потреб, пов`язаних з питаннями загальнообов`язкового державного соціального страхування, визначених законом.

Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

Аналіз вказаних положень вказує, що для реалізації права на зарахування до страхового стажу періодів роботи до 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, особа у заяві про призначення пенсії зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в інших державах та додає до заяви документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат. У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.

Суд встановив, що у заяві від 01.10.2025 (а.с. 73) позивачка зазначила, що в іншій державі їй пенсія не призначалась. Разом з тим, аналіз переліку документів (згідно розписки-повідомлення, а.с. 75) вказує на те, що до заяви про призначення пенсії, позивачка не додала документів, виданих органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в Республіці Казахстан, які підтверджують факт неотримання таких виплат. При цьому у заяві позивачка не вказала причини неможливості їх отримання.

Суд зазначає, що аналіз положень п. 4 Порядку № 562 у своїй послідовності та взаємозв`язку вказує на те, що територіальний орган Пенсійного фонду України може звернутися до іншої держави із запитом щодо відповідних документів у разі зазначення особою причин неможливості їх самостійного отримання та, звернення у зв`язку із цим до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні запиту.

Таким чином, зважаючи, що у заяві від 01.10.2025 позивачка не вказала причини неможливості отримання документів, у спірних правовідносинах відсутні підстави для самостійного звернення відповідача до іншої держави із запитом на отримання відповідних документів щодо позивачки.

З урахуванням зазначеного, суд доходить висновку про відсутність підстав для зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки періоду роботи у Республіці Казахстан з 06.06.1991 до 01.01.1992.

У свою чергу, суд врахував, що 13.03.1992 набула чинності Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі – Угода), відповідно до статті 1 якої пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць Угоди здійснюються згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

З урахуванням зазначеного та зважаючи, що приписи ч.2 ст. 24-1 Закону № 1058 та Порядку № 562 встановлюють особливості зарахування до страхового стажу періодів роботи лише до 01.01.1992, суд доходить висновку, що при обчисленні пенсії відповідно до Закону № 1058 зарахування до страхового стажу відповідних періодів роботи із 02.01.1992 до 01.01.2004 (дати набрання чинності Закону № 1058) на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (далі - Держави СНД), можливо здійснити на підставі відповідних записів у трудовій книжці.

За даними трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 суд встановив, що позивачка працювала у період з 02.01.1992 до 29.07.1992 у Республіці Казахстан у ВЧ НОМЕР_2 на посаді коменданта.

Суд врахував, що трудова книжка містить відомості про підстави внесення записів, скріплена підписом посадової особи та печаткою за місцем служби позивачки.

Таким чином, період роботи з 02.01.1992 до 29.07.1992 має бути зарахований до страхового стажу позивачки на підставі ст. ст. 1, 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та ст. 24 Закону № 1058-IV, оскільки підтверджується належними записами у трудовій книжці позивача.

Щодо періоду роботи з 08.08.2001 до 01.09.2021 та зарахування його до пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, суд зазначає таке.

Суд встановив, що у заяві від 01.10.2025 позивачка просила призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Разом з тим, спірне рішення відповідача не містить жодного правового обґрунтування щодо підстав неврахування періоду роботи з 08.08.2001 до 01.09.2021 до пільгового стажу за Списком № 2 та у рішенні взагалі не зазначено про наявність/відсутність підстав для призначення пільгової пенсії за Списком № 2.

Суд врахував, що відповідно до правових висновків Верховного Суду, які висловлені у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 280/4057/19, загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених відповідачем в основу спірного рішення на відповідність вимогам частини 2 статті 2 КАС України суд встановив, що вказане рішення є необґрунтованим, оскільки у рішенні не визначено жодного правового обґрунтування щодо підстав неврахування періоду роботи з 08.08.2001 до 01.09.2021 до пільгового стажу за Списком № 2 та не зазначено про наявність/відсутність підстав для призначення пільгової пенсії за Списком № 2.

Невмотивованість рішення суб`єкта владних повноважень є підставою для його скасування, у зв`язку із чим суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати спірне рішення.

Обираючи належний та ефективний спосіб відновлення порушеного права позивача, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 245 цього Кодексу у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.

Суд зазначає, що зміст спірного рішення вказує на необґрунтованість його висновків, у зв`язку із чим, виконуючи завдання адміністративного судочинства, передбачене у ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку, що у цьому випадку слід зобов`язати відповідача (як орган, який прийняв протиправне рішення) зарахувати до страхового стажу позивачки періоди роботи з 04.04.1988 до 01.04.1990, з 02.01.1992 до 29.07.1992 та повторно розглянути заяву позивачки від 01.10.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах із доданими матеріалами та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви з урахуванням висновків суду у мотивувальній частині цього рішення.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що позовні вимоги позивачки підлягають частковому задоволенню, то частина понесених позивачкою судових витрат, пропорційно частині задоволених позовних вимог, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 – 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 09.10.2025 № 232350008602 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи з 04.04.1988 до 01.04.1990, з 02.01.1992 до 29.07.1992 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.10.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах із доданими матеріалами та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви з урахуванням висновків суду у мотивувальній частині цього рішення.

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн 48 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

1) позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );

2) відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, Львівська обл., Львівський р-н, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 05.01.2026.

Суддя Василь ГАВРИЛЮК