Рішення від 06 січня 2026 р. у справі №280/6908/25 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 січня 2026 року Справа № 280/6908/25 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши в порядку письмового, за правилами спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 )

до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )

про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

07.08.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до (з урахуванням уточнень від 22.08.2025) Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (далі – відповідач, ВЧ НОМЕР_2 НГУ), в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошової допомоги на оздоровлення, з 22.06.2018 по 05.04.2021, з 11.11.2021 по 12.05.2023 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 , в межах її компетенцій, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 22.06.2018 по 05.04.2021, з 11.11.2021 по 12.05.2023 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , що полягає у невключенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у період проходження позивачем військової служби виплата грошового забезпечення здійснювалась не в повному обсязі. Позивач вважає, що у періоди з 22.06.2018 по 05.04.2021, з 11.11.2021 по 12.05.2023 відповідач мав здійснювати нарахування належних позивачу сум грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 1 примітки Додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі – Постанова № 704). Позивач зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” (далі - Постанова № 103), яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, внаслідок чого діє попередня редакція цієї норми, яка передбачає, що визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Враховуючи наведене, позивач вважає, що у спірний період її грошове забезпечення мало обчислюватися згідно з пунктом 4 Постанови № 704 в редакції, яка діє з 29.01.2020, з урахуванням Законів України про Державний бюджет на відповідний рік. Крім того, позивач зазначає, що відповідач при розрахунку розміру грошової компенсації за всі невикористані позивачем дні відпустки протиправно не врахував суми додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». Відтак, відповідне право позивача підлягає судовому захисту. Отже, позивач вважає, що відповідач порушив її права та законні інтереси та був зобов`язаний поновити їх, проте відповідачем не було вжито жодних заходів щодо відновлення соціальних прав позивача. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 12.08.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 27.08.2025 відкрито провадження у справі № 280/6908/25; ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

10.09.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому не визнає заявлених позовних вимог та вважає позовну заяву необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Зазначає, що згідно з постановою КМУ № 704 (в редакції постанови КМУ № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Крім того, відповідно до пункту 7 Постанови КМУ № 704 видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів. Також, щодо одноразових додаткових видів грошового забезпечення, відповідно до пункту 2 розділу ХІХ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам (далі – Інструкція № 200), допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям за їх рапортом за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини із зазначенням у ньому розміру допомоги. Відповідно до частини 2 пункту 1 розділу ХХ Інструкції № 200 розмір матеріальної допомоги визначається комісією на підставі інформації, наданої фінансовим відділенням (службою) військової частини про затверджений фонд грошового забезпечення та можливість проведення виплати. Одноразові додаткові види грошового забезпечення не розраховуються та не залежать від розміру посадового окладу військовослужбовця Національної гвардії України, тому відсутні протиправні дії та вимога перерахувати та виплатити додаткові одноразові види грошового забезпечення є безпідставною. Водночас, щодо неправильного розрахунку грошової компенсації за невикористані дні відпусток відповідач зазначає, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, установлена постановою № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення. Враховуючи викладене, додаткова винагорода не відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки не є щомісячною та має тимчасовий характер. Просить у задоволенні позову відмовити.

На підставі наданих сторонами письмових доказів судом встановлено такі обставини.

Позивач проходила військову службу у ВЧ НОМЕР_2 НГУ у періоди з 22.06.2018 по 05.04.2021 та у період з 11.11.2021 по 12.05.2023, що не заперечується сторонами.

Відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_2 НГУ (по стройовій частині) від 12.05.2023 № 119, старшого сержанта ОСОБА_1 , яку звільнено з військової служби у відставку відповідно до підпункту «б» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» – за станом здоров`я (на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби), виключено зі списків особового складу військової частини 12.05.2023.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за періоди з 22.06.2018 по 05.04.2021 та з 11.11.2021 по 12.05.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який враховується для обчислення грошового забезпечення позивача у періоди з 22.06.2018 по 05.04.2021 та у період з 11.11.2021 по 12.05.2023.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Статтею 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі – Закон № 2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із частиною 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до пункту 10 Постанови № 704, ця постанова набирає чинності з 1 березня 2018 року.

За первинною редакцією пункту 4 Постанови № 704 передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Згідно з приміткою 1 Додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Відповідно до примітки до Додатку 14 також передбачено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

За загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв`язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка повинна бути у безпосередньому зв`язку з нормою, в даному випадку пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує.

Отже, застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме положення основної норми Постанови Кабінету Міністрів України № 704, пункт 4 якої має нормативний характер, та містить правила поведінки для невизначеного широкого кола осіб.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103.

Згідно з пунктом 6 Постанови Кабінету Міністрів України № 103, внесені зміни до Постанови № 704 внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 викладений у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Отже, пункт 4 Постанови № 704, в редакції Постанови № 103, визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018".

Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".

Натомість, постановою від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 Шостий апеляційний адміністративний суд визнав протиправним та скасував пункт 6 Постанови № 103, яким внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704.

Постановою Верховного Суду від 20.10.2022 постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 залишено без змін.

Отже, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 - пункт 6 Постанови № 103 втратив чинність та відновлена дія п. 4 Постанови № 704 у первісній редакції.

Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Суд вважає за необхідне зазначити, що під час розв`язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ та п. 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою №103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (Рішення Конституційного Суду України від 06.07.99 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" ( №25921/02), Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедент не тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. У пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№23759/03 та №37943/06) та у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини "Серков проти України" (39766/05), встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, на підставі того, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку. Хоча ця справа стосується податкового спору, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між фізичною/юридичною особою і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості.

Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи п. 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, суд не знаходить правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", згідно яких: "01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України". За змістом пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

З огляду на викладене, суд вважає, що згідно з Постановою № 704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 11.02.2021 у справах № 200/3774/20-а, № 200/3747/20-а, № 240/11952/19, та від 18.02.2021 у справі № 200/3775/20-а.

Отже, з 29.01.2020 (день набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18) виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення військовослужбовців, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови № 704.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21 та від 04.01.2023 у справі № 640/17686/21 у подібних правовідносинах.

А тому, в частині спірного періоду з 22.06.2018 до 28.01.2020 позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Водночас, у період з 29.01.2020 по 12.05.2023 включно розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу мали визначатись шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт, а тому у вказаний період збільшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, мало наслідком відповідне збільшення грошового забезпечення таких осіб.

Судом встановлено, що у період з 29.01.2020 по 12.05.2023 при розрахунку грошового забезпечення позивача, а також належних одноразових додаткових видів грошового забезпечення, застосовувався розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року.

Відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2018 рік” установлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 1762 гривні.

Водночас, відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2102 гривні; відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2270 гривень; відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2481 гривня, відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб 2684 гривні.

Отже, у зв`язку зі збільшенням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року, грошове забезпечення позивача у період з 29.01.2020 по 05.04.2021 та з 11.11.2021 по 12.05.2023 підлягало перерахунку, що відповідачем здійснено не було.

Ураховуючи наведене, суд доходить висновку, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за періоди 2з 9.01.2020 по 05.04.2021 включно та з 11.11.2021 по 12.05.2023 включно без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року, є протиправними, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З метою захисту порушеного права в цій частині позовних вимог наявні підстави для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за періоди 29.01.2020 по 05.04.2021 включно та з 11.11.2021 по 12.05.2023 включно з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 1 січня 2020 року, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 1 січня 2021 року, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 1 січня 2022 року, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 1 січня 2023 року, помножених на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум.

Також суд зауважує, що підлягають перерахунку, за встановлені судом періоди, виплати, що належали позивачу (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), оскільки при їх обрахунку використано посадовий оклад та оклад за військовим званням не в тому розмірі, який визначений чинним законодавством.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок компенсації при звільненні за невикористані нею дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої Постановою № 168, суд зазначає таке.

У рік звільнення, зазначених в абзацах першому та другому цього пункту, військовослужбовців зі служби, у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки, їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» (пункт 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зі змінами) та з метою визначення порядку й умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 № 200 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам (далі - Інструкція № 200).

Інструкція № 200 визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України (далі військовослужбовці), які обіймають посади в Головному управлінні Національної гвардії України, територіальних управліннях, з`єднаннях, військових частинах (підрозділах), вищих військових навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, закладах охорони здоров`я та установах Національної гвардії України (далі військові частини).

Інструкцію розроблено, зокрема, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Згідно з пунктом 2 розділу І Інструкції № 200, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

До складу грошового забезпечення військовослужбовців (крім курсантів вищих військових навчальних закладів із числа осіб, які не перебували на військовій службі перед зарахуванням на навчання) входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з п. 10 розділу XXXI Інструкції № 200, грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби. При цьому, одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Спірним у цій справі є питання, чи входить додаткова винагорода, визначена Постановою № 168, до грошового забезпечення, з якого розраховується компенсація за невикористані дні відпусток.

Суд враховує, що вирішуючи питання того, чи є додаткова винагорода, встановлена Постановою № 168, винагородою, яка має постійний характер, Верховний Суд зазначав, що пункт 1 Постанови № 168 чітко і однозначно передбачає, що:

- додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою поліцейського, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану;

- розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання поліцейським участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;

- визначається наказами командирів (начальників).

Отже, за відсутності принаймні однієї із указаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється.

Таким чином, за своєю правовою природою, додаткова винагорода, установлена пунктом 1 Постанови № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2025 у справі № 200/1564/24.

Застосовуючи указану правову позицію суд не стверджує про подібність правовідносин у справі № 200/1564/24 та у справі що розглядається, а використовує указаний підхід для з`ясування правової природи додаткової винагороди, установленої пунктом 1 Постанови №168.

Однак, суд вказує, що згідно з п. 10 Розділу XXXI Інструкції № 200, грошова компенсація за всі невикористані дні відпусток проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби.

Тобто, вказаний п. 10 Розділу XXXI Інструкції № 200 не містить жодних застережень щодо заборони урахування одноразових додаткових видів грошового забезпечення до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється виплата грошової компенсації за невикористані відпустки.

Навпаки, за приписами указаної норми виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого особа має відповідно до законодавства, на день звільнення зі служби. При цьому, одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Судом встановлено, що позивачу виплачувалась додаткова винагорода, установлена Постановою № 168, тому у відповідача були підстави враховувати її при розрахунку розміру компенсації за невикористані дні відпусток.

Водночас, відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 12.05.2023 № 119 судом встановлено, що позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані 30 (тридцять) календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік та 20 (двадцять) календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік.

Як зазначає відповідач у справі, за інші роки позивач скористалася своїм правом на відпустку, доказів зворотного до суду не надано.

Отже, відсутні підстави для перерахунку компенсації при звільненні за невикористані нею дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2018, 2019, 2020, 2021 роки, оскільки така компенсація не розраховувалась і не виплачувалась при звільненні.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення позовної заяви.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд враховує, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір”, відповідних витрат не понесла, інших судових витрат не заявила, а тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 – задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) грошового забезпечення за періоди з 29.01.2020 по 05.04.2021 включно, з 11.11.2021 по 12.05.2023 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 29.01.2020 по 05.04.2021 включно, з 11.11.2021 по 12.05.2023 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.

4. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), що полягає у невключенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023 роки.

5. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) компенсацію при звільненні за невикористані нею дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з урахуванням вже виплачених сум.

6. У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення виготовлено та підписано 07.01.2026.

Суддя Ю.П. Бойченко