Рішення від 06 січня 2026 р. у справі №120/8514/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 січня 2026 р. Справа № 120/8514/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005)

про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 08.04.2025 № 212850009606 про відмову у призначенні пенсії; зобов`язання відповідача призначити позивачеві з 01.04.2025 пенсію за віком, зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 01.01.1982 по 16.10.1982, з 30.10.1984 по 21.06.1994, з 14.02.1996 по 01.01.2004.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 08.04.2025 відповідачем прийнято рішення №212850009626 про відмову в призначенні йому пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Вважаючи таке рішення відповідача протиправним позивач, з метою його скасування, звернувся до суду з даним позовом..

Ухвалою від 24.06.2025 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

04.07.2025 за вх.№42750/25 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Так, відповідач вказує, що за наданими позивачем документами до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі за 1982-1994 роки згідно трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 , заповненої 15.02.1986, оскільки відсутня інформація щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (довідка про кількість встановленого мінімуму та відпрацьованих вихододнів) та історична довідка про перейменування колгоспу. Окрім того, не прийнято до уваги дані, зазначені у вищевказаній трудовій книжці, оскільки записи оформлені неналежним чином: внесені з порушеннями вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993р. № 58, а саме: кожний фактично відпрацьований рік не завірено печаткою та підписом, а також відсутній номер та дата документа, на підставі якого внесено запис. З огляду на викладене, страховий стаж позивача склав 16 років 11 місяців 11 днів, що є недостатнім для призначення пенсії.

Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

01.04.2025 позивач ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за віком згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Так, за результатами опрацювання заяви позивача і доданих до неї документів, відповідачем 08.04.2025 прийнято рішення № 212850009626 про відмову в призначенні пенсії.

Підставою для відмови слугувала відсутність у позивача необхідного страхового стажу (31 рік).

Відповідачем до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи за 1982-1994 роки згідно трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 від 15.02.1986, оскільки відсутня інформація щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (довідка про кількість встановленого мінімуму та відпрацьованих вихододнів) та історична довідка про перейменування колгоспу. Окрім того, не прийнято до уваги дані, зазначені у вищевказаній трудовій книжці, оскільки записи оформлені неналежним чином: внесені з порушеннями вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58, а саме: кожний фактично відпрацьований рік не завірено печаткою та підписом, а також відсутній номер та дата документа, на підставі якого внесено запис.

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що страховий стаж позивача складає 16 років 11 місяців 11 днів (для визначення права на пенсію — 19 років 4 місяці 5 днів), що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд керується такими мотивами.

У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 46 Конституції України закріплює право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.

Згідно положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 вказаного Закону, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Ст. 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено наступні види пенсійних виплат, що призначаються в солідарній системі: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Отже, передумовою призначення пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є наявність двох складових: віку особи та відповідного страхового стажу.

Ст. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Приписами ч. 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема, у ст. 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Ч. 1, 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок підтвердження стажу також регламентовано у ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників був врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310 (далі - Положення №310).

Відповідно до п. 1, 2 Положень №310 трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.

Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (п. 5 Положень №310).

Згідно з п. 6 Положень №310 всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

За змістом п. 8, 13 Положень №310 трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу.

Отже, виходячи з наведеного слід дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімуму трудової участі).

Згідно із записами трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 , позивач 01.01.1982 прийнятий у члени колгоспу ім. Щорса, а 21.06.1994 вибув зі складу членів колгоспу за власним бажанням.

На сторінках 2-5 трудової книжки містяться відомості про трудову участь позивача в громадському господарстві, які свідчать про фактичне виконання ним робіт, а саме:

- у 1982 році: при встановленому річному мінімумі 156 вихододнів, фактично виконано 240 вихододнів;

- у 1984 році: при встановленому річному мінімумі 15 вихододнів, фактично виконано 15 вихододнів;

- у 1985 році: при встановленому річному мінімумі 281 вихододень, фактично виконано 307 вихододнів; у 1986 році: при встановленому річному мінімумі 281 вихододень, фактично виконано 315 вихододнів;

- у 1987 році: при встановленому річному мінімумі 283 вихододні, фактично виконано 284 вихододні;

- у 1988 році: за наявності запису про встановлений мінімум у 280 вихододнів, у графах 8– 11 зазначено про наявність поважних причин невиконання мінімуму згідно з протоколом №1 від 18.02.1989;

- у 1989 році: при встановленому річному мінімумі 275 вихододнів, фактично виконано 282 вихододні;

- у 1990 році: при встановленому річному мінімумі 275 вихододнів, фактично виконано 294 вихододні;

- у 1991 році: при встановленому річному мінімумі 275 вихододнів, фактично виконано 294 вихододні;

- у 1992 році: при встановленому річному мінімумі 275 вихододнів, фактично виконано 296 вихододнів;

- у 1993 році: при встановленому річному мінімумі 275 вихододнів, фактично виконано 243 вихододні, при цьому у графах 8– 11 зафіксовано поважність причин недовиконання мінімуму згідно з протоколом №1 від 18.02.1994;

- у 1994 році: при встановленому річному мінімумі 71 вихододень, фактично виконано 71 вихододень.

Всі наведені вище записи за вказаний період засвідчені відповідними печатками підприємства та підписами голови колгоспу та бухгалтера.

Судом також встановлено, що згідно із військовим квитком № НОМЕР_2 позивач в період з 17.10.1982 по 29.10.1984 проходив військову службу.

Оцінюючи доводи відповідача щодо неможливості зарахування періоду роботи в колгоспі за трудової книжкою №115 до страхового стажу позивача, суд вважає їх необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, з огляду на таке.

По-перше, твердження відповідача про відсутність інформації щодо встановленого мінімуму трудової участі та його виконання повністю спростовуються змістом трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 . Як встановлено судом, у розділі «Відомості про трудову участь» чітко зазначено як встановлений річний мінімум, так і кількість фактично відпрацьованих вихододнів за кожен рік у період з 1982 по 1994 роки.

По-друге, щодо посилань відповідача на порушення вимог Інструкції №58 від 29.07.1993, суд зазначає, що на момент заповнення трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 (15.02.1986) та роботи позивача в колгоспі (до 29.07.1993) вказана Інструкція не була прийнята та, відповідно, не діяла.

Ведення трудових книжок колгоспників у цей період регулювалося Положенням №310, вимоги якого підприємством були дотримані: записи засвідчені підписами відповідальних осіб та скріплені відтисками печаток колгоспу (КСП).

По-третє, суд наголошує, що працівник не може відповідати за правильність оформлення трудової книжки, яку веде адміністрація підприємства, а тому належним чином завірені записи у ній є належними та достатніми доказами стажу.

Позивач, будучи членом колгоспу, не мав впливу на порядок внесення записів до трудової книжки, не визначав порядок її заповнення та не був відповідальним за наявність чи відсутність реквізитів, які вимагає орган Пенсійного фонду. Трудова книжка позивача містить усі необхідні ідентифікуючі ознаки (дати, назву господарства, підписи, печатки), які дозволяють однозначно встановити період його роботи та ступінь трудової участі.

Відтак, враховуючи наведене в сукупності, суд дійшов, що відповідачем безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи в колгоспі з 01.01.1982 по 16.10.1982, з 30.10.1984 по 21.06.1994.

Таким чином, рішення відповідача №212850009606 від 08.04.2025 про відмову в призначенні позивачеві пенсії за віком не відповідає критеріям, визначеним ст. 2 КАС України, відповідно, є необґрунтованим і протиправним, отже, позовні вимоги в частині його скасування підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги зобов`язального характеру, то суд зауважує, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Водночас, у відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Отже, у зв`язку з тим, що судом визнано протиправним та скасовано рішення відповідача № 212850009606 від 08.04.2025, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період його роботи з 01.01.1982 по 16.10.1982, з 30.10.1984 по 21.06.1994.

Водночас, суд зауважує, що позивачем заявлено вимогу про зобов`язання зарахувати до стажу період підприємницької діяльності з 14.02.1996 по 01.01.2004.

Відповідно до п. 3-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV, до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Судом встановлено, що в оскаржуваному рішенні № 212850009626 від 08.04.2025 відповідач лише констатував, що страховий стаж позивача складає 16 років 11 місяців 11 днів, а для визначення права на пенсію (з урахуванням вищезгаданого п. 3-1) — 19 років 4 місяці 5 днів.

При цьому, у тексті рішення відповідачем взагалі не зазначено, що саме період з 14.02.1996 по 01.01.2004 не зараховано до стажу позивача. Відповідач не відобразив у рішенні, які саме періоди підприємництва були відхилені та з яких підстав.

Таким чином, суд зазначає, що рішення відповідача від 08.04.2025 в цій частині є неконкретним та не містить чіткої правової позиції органу. За відсутності в рішенні прямої вказівки на незарахування періоду з 14.02.1996 по 01.01.2004 та обґрунтування такої відмови, суд позбавлений можливості надати оцінку правомірності дій відповідача щодо цього проміжку часу.

Отже, позовні вимоги в частині зарахування періоду з 14.02.1996 по 01.01.2004 не пілягають задоволенню.

Щодо вимоги призначити пенсію за віком, то суд вказує, що загальна тривалість періоду роботи в колгоспі, який суд зобов`язав відповідача зарахувати до страхового стажу позивача, становить 10 років 05 місяців 09 днів, які підлягають додаванню до вже зарахованого позивачу страхового стажу у 19 років 04 місяці 05 днів.

Відтак, загальний страховий стаж позивача після зарахування оспорюваних періодів становитиме 29 років 09 місяців 14 днів.

Разом з тим, відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», для призначення пенсії за віком у 2024 році необхідно мати не менше 31 року страхового стажу.

Отже, навіть після врахування всіх підтверджених періодів трудової діяльності позивача, тривалість його страхового стажу не досягає мінімально встановленої вимоги для призначення пенсії.

За таких умов задоволення позовних вимог у частині призначення пенсії є неможливим з огляду на об`єктивну відсутність у позивача необхідного страхового стажу.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1 211 грн 20 коп.

Таким чином, поверненню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сума у розмірі 605 грн 60 коп.

Керуючись ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №212850009626 від 08.04.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи в колгоспі з 01.01.1982 по 16.10.1982, з 30.10.1984 по 21.06.1994.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 605 грн 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)

Повний текст рішення складено та підписано суддею 07.01.2026 року.

Суддя Маслоід Олена Степанівна