Постанова від 06 січня 2026 р. у справі №712/9189/22 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 січня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 712/9189/22

Провадження № 22-ц/821/75/26

Категорія: 301030400

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Василенко Л. І.,

суддів: Новікова О. М., Фетісової Т. Л.,

секретаря – Дмитренко В. В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом – ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Осадчого Олега Васильовича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його розподіл,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння. Просила витребувати у ОСОБА_2 належний їй автомобіль «Daewoo Lanos», 2006 року випуску, синього кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN код: НОМЕР_2 в належному технічно-справному стані, витребувати технічний паспорта та ключі замка запалення до вищевказаного автомобіля. Вирішити питання розподілу судових витрат.

В обґрунтування позову зазначала, що вона є власником автомобіля «Daewoo Lanos», 2006 року випуску, на підставі Договору купівлі-продажу № 7141/2016/039719, укладеного в Територіальному центрі.

На даний час автомобіль знаходиться у володінні та користуванні ОСОБА_2 , який близько трьох років назад вона передала йому разом з документами та ключами від автомобіля.

Наразі автомобіль їй потрібен у власних цілях, але відповідач відмовляється його повертати.

Вважала, що відповідач заволодів її майном, яке вона тимчасово надала у користування.

Вказувала, що неодноразово зверталася до ОСОБА_2 з проханням повернути їй автомобіль, але всі її звернення залишилися без задоволення.

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області з повідомленням про те, що близько трьох років тому вона передала у користування ОСОБА_2 транспортний засіб «Daewoo Lanos», 2006 року випуску, який відмовляється повертати їй належне майно.

Оперуповноваженим сектору розкриття НЗТЗ ВКП Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області була складена довідка про результати розгляду її звернення, в якій вказано, що в ході розгляду звернення не встановлено ознак кримінального чи адміністративного правопорушення, а в даному випадку можуть мати місце цивільно-правові відносини.

22.08.2022 дане рішення ОСОБА_1 оскаржила до начальника Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області. Також в доповнення до своєї скарги направила клопотання про встановлення власника автомобіля, та у випадку, що власником дійсно є вона, здійснити дії по поверненню майна.

Зазначала, що відповіді на скаргу та допомоги щодо повернення їй автомобіля вона не отримала, тому змушена звернутися до суду з даним позовом.

16.06.2023 представник ОСОБА_2 - адвокат Дрогоман О. О. подав зустрічний позов до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 13.10.2011 по 03.09.2018 та визнання майна об`єктом спільної сумісної власності, а саме автомобіля «Daewoo Lanos», 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , та визнання за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину вказаного автомобіля.

Просив визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 посудомийну машину «Bosh SPS 40EI2RU», пральну машину «LG 301RAVF2L935», пилосос «Samsung CS-4325», диван «Меркурій» та визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину вказаних речей.

Зустрічний позов обґрунтовував тим, що він проживав разом із ОСОБА_1 в період з 13.10.2011 по 03.09.2018 як чоловік та дружина, шлюб між ними за спільною згодою не був зареєстрований.

За час проживання однією сім`єю сторони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, їздили на відпочинок, придбали автомобіль, займались благоустроєм житла, зробили ремонт, купували меблі та інші речі домашнього вжитку, крім того всі свята проводили в колі рідних та друзів.

У зв`язку з тим, що сімейні відносини у них не склалися, вони вирішили припинити фактичні шлюбні відносини.

Звертав увагу суду на те, що за час спільного проживання ними було придбано наступне майно: автомобіль «Daewoo Lanos» вартістю 2100,00 доларів США; посудомийна машина «Bosh SPS 40EI2RU» вартістю 6000,00 грн; пральна машина «LG 301RAVF2L935» вартістю 3800,00 грн, пилосос «Samsung CS-4325» вартістю 1000,00 грн; диван «Меркурій» вартістю 6200,00 грн.

Вказував, що після припинення проживання однією сім`єю сторони досягли згоди, що всі побутові речі залишаються у ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 залишається вказаний автомобіль, половину вартості якого він сплатив відповідачці за зустрічним позовом. Перереєстрацію автомобіля на ОСОБА_2 вони не здійснювали.

Проте, через певний проміжок часу, ОСОБА_1 повідомила, що такий варіант розподілу її не влаштовує, а автомобіль належить їй на праві приватної власності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 17.09.2025 у задоволені позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Як встановлено судом першої інстанції, спірний автомобіль вибув із володіння ОСОБА_1 з її волі, оскільки разом з реєстраційними документами був добровільно переданий нею у володіння ОСОБА_2 , а тому, суд вказав про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 388 ЦК України та витребування майна від добросовісного набувача на підставі віндикаційного позову.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 , суд зазначив, що позивачем за зустрічним позовом крім власних пояснень, не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження позовних вимог, як перебування у фактичних шлюбних відносинах так і придбання майна, фізичного його існування.

Таким чином, суд прийшов до висновку про недоведеність зустрічного позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погоджуючись частково із рішенням суду першої інстанції від 17.09.2025, представник ОСОБА_1 – адвокат Осадчий О. В. 17.10.2025 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 . В іншій частині рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 17.09.2025 залишити без змін. Просить вирішити питання розподілу судових витрат.

Вказує, що ОСОБА_1 у зв`язку з виїздом за кордон дозволила тимчасово ОСОБА_2 користуватися належним їй на праві приватної власності автомобілем «Daewoo Lanos», передавши останньому ключі та техпаспорт на вказаний автомобіль, що не заборонено п. 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306.

Будь яких належним чином оформлених, та нотаріально посвідчених доручень, з правом розпорядження транспортним засобом ОСОБА_2 не має.

Право власності на автомобіль «Daewoo Lanos» на даний час оформлено за ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Таким чином ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем, в розумінні вимог ч. 1 ст. 330, ч. 1 ст. 388 ЦК України, оскільки він не придбав спірний автомобіль за відплатним договором, а лише мав право тимчасового користування. Відчужити вказаний автомобіль третім особам ОСОБА_2 не має будь-якої можливості, оскільки він на праві власності належить ОСОБА_1 , і нотаріально посвідчених доручень щодо розпорядження автомобілем остання нікому не видавала.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що на підставі копії свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_3 , виданого ТСЦ 7141 від 30.08.2016, ОСОБА_1 є власницею автомобіля «Daewoo Lanos», 2006 року випуску, номер шасі (кузова, рами) VIN НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , синього кольору (а.с. 12 т. 1).

Згідно інформації Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Черкаській області від 22.09.2022 № 31/23/41-1257 станом на 20.09.2022 за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровано автомобіль «Daewoo Lanos», державний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 (а.с. 10-11 т. 1).

Відповідно до довідки про результати розгляду звернення громадянки ОСОБА_1 (ЄО № 38552 від 06.08.2022) вбачається, що 06.08.2022 до Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області надійшло повідомлення від ОСОБА_1 про те, що близько трьох років тому заявниця передала у користування ОСОБА_2 транспортний засіб «Daewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_1 , синього кольору, VIN cod: НОМЕР_2 , котрий з її слів відмовляється повертати автомобіль та 06.08.2022 близько 16:00 год. вона прибула на територію парковки «Ньютон» з метою повернення автомобіля у свою власність, однак ОСОБА_2 автомобіль повернути відмовився, вказавши, що автомобіль є спільно нажитим майном та готовий провести його розподіл згідно чинного законодавства.

Оскільки ознаки кримінального правопорушення були відсутні, то матеріали було направлено до ВКП Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області.

З довідки вбачається, що в обставинах, що склалися на даному етапі, вбачаються ознаки цивільно-правових відносин (а.с. 13-15 т. 1).

19.08.2022 представник ОСОБА_1 – адвокат Карпухін Д. Ю. подав начальнику Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області полковнику поліції Матюшенку В. скаргу з вимогою скасувати результати перевірки (ЄО № 38552 від 06.08.2022) по заяві ОСОБА_1 та призначити додаткову перевірку в рамках якої встановити власника автомобіля «Daewoo Lanos», державний номерний знак НОМЕР_1 , синього кольору, VIN № НОМЕР_2 станом на час перевірки; виконати дії по поверненню автомобіля, документів на автомобіль та ключів від автомобіля законному власнику, у зв`язку з відмовою ОСОБА_2 добровільно повернути автомобіль; роз`яснити ОСОБА_2 , що у випадку наявних претензій матеріального характеру до ОСОБА_1 , його право звернутися до суду з позовною заявою (а.с. 16-18 т. 1).

Матеріали справи не містять відомостей про результати розгляду скарги представника ОСОБА_1 – адвоката Карпухіна Д. Ю. від 19.08.2022.

Згідно довідки АТ «ПРОСТО-страхування» від 17.10.2022 № 2 ОСОБА_2 являвся клієнтом ЧФ АТ «ПРОСТО-страхування» з 2014 року по теперішній час. Страхував свою цивільно-правову відповідальність власників наземних транспортних засобів по різним забезпеченим транспортним засобом, в тому числі по автомобілю «Daewoo Lanos», державний номер НОМЕР_1 (а.с. 71 т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать поштові відправлення, повернуті на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 – адвоката Осадчого О. В., переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Скаржником рішення суду першої інстанції оскаржується в частині відмови в задоволенні первісного позову.

Згідно з ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Відповідно до ст. 325 ЦК України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.

Позивачка за первісним позовом звернулася до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння саме в порядку ст. 387 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Застосовуючи положення ст. 387 ЦК України, необхідно виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Правовий аналіз положень ст. 387 ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикація – це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача – з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

В постанові Верховного Суду від 12.01.2022 у справі № 703/1191/20 (провадження № 61-19324св21) зазначено, що віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом. З урахуванням специфіки речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Предметом доказування у цій справі є факти, які підтверджують правомірність вимог про витребування власником майна з чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують: суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно; незаконність вибуття цього майна з володіння позивача; відсутність у відповідача юридичних підстав для збереження і володіння таким майном; наявність витребуваного майна в натурі у незаконному володінні відповідача. Отже, право власності дійсно є непорушним, але для застосування віндикації принципове значення, крім підтвердження такого права власності, має і встановлення особи, яка протиправно, тобто без будь-яких правових підстав, фактично володіє витребуваною річчю, бо саме вона має відповідати за позовом, виконувати рішення суду в разі його задоволення, й нести негативні наслідки порушення прав позивача (постанова Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 752/4033/16-ц).

Однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, яким чином спірне майно вибуло з володіння позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.

Фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого в такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (довіреності, договору тощо) допоки не буде встановлено протилежне. У випадку, коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому вирішив довірити своє майно. Якщо воля на передачу володіння мала місце і потім відповідна річ була відчужена (неважливо особою, якій власник передав володіння, чи будь-якою іншою особою), то задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача цієї речі виключається (постанова Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/8879/21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.

Позивачкою за первісним позовом в ході розгляду справи ні у суді першої, ні апеляційної інстанції не було доведено належними та допустимими доказами протиправність дій відповідача, а також те, що автомобіль вибув з володіння позивачки поза її волею.

Як встановлено в ході розгляду справи, ОСОБА_1 добровільно передала ОСОБА_2 автомобіль, ключі від нього та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, виключно на підставі усної домовленості між ними. При цьому, сторони не обумовили конкретні строки повернення власниці транспортного засобу та інші умови його експлуатації.

06.08.2022 ОСОБА_1 звернулася до Черкаського РУП з повідомленням про те, що близько трьох років назад вона передала у користування спірний автомобіль ОСОБА_2 . Проте, коли вона попросила повернути автомобіль у її власність, ОСОБА_2 відмовився повертати, оскільки вважав його спільно нажитим майном.

З наведеного вбачається, що протягом трьох років ОСОБА_1 не заперечувала щодо користування транспортним засобом ОСОБА_2 , що свідчить про її волевиявлення на передачу у користування спірного автомобіля.

Позивачка за первісним позовом доводів та доказів щодо способу передачі автомобіля не наводить, хоч установлення способу фізичного вибуття рухомого майна з володіння позивачки є обставиною, що підлягає обов`язковому встановленню під час розгляду такої категорії справ.

Крім того, з матеріалів справи не вбачається, що відповідачем ОСОБА_2 створювались перешкоди ОСОБА_1 у вільному доступі до її автомобіля, користуванні, розпорядженні ним чи його відчуженні. Натомість, в матеріалах справи міститься довідка АТ «ПРОСТО-страхування» № 2 від 17.10.2022 відповідно до якої ОСОБА_2 страхував цивільно-правову відповідальність власників наземних транспортних засобів, в тому числі і автомобіля «Daewoo Lanos», державний номерний знак НОМЕР_1 .

Колегія суддів зауважує, що позивачкою за первісним позовом не надано доказів, що вона зверталася особисто чи через свого представника до ОСОБА_3 з письмовою вимогою про повернення спірного автомобіля з визначенням конкретних строків чи умов його повернення. Інших доказів, зокрема, даних про оголошення транспортного засобу в розшук, встановлення місцезнаходження спірного автомобіля, накладення арешту на нього та коло осіб, які заволоділи даним транспортним засобом, матеріали справи не містять.

Якщо власник неналежним чином поставився до вибору особи, якій він передав річ, у даній справі автомобіль передано ОСОБА_2 у користування, він позбавляється права вимагати повернення речей від добросовісного набувача, але йому надається можливість вимагати відшкодування збитків від особи, яка не повернула річ. Власниця майна ОСОБА_1 має право звернутися з відповідним позовом до особи, якій добровільно передала транспортний засіб.

У випадку коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року справа № 761/44057/19.

Таким чином, оскільки спірний автомобіль вибув з володіння власниці за її волею, що не спростовано відповідними доказами, тому таке майно не підлягає витребуванню від добросовісного набувача на підставі віндикаційного позову.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що відповідач ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем, в розумінні вимог ч. 1 ст. 330, ч. 1 ст. 388 ЦК України, оскільки він не придбав спірний автомобіль за відплатним договором.

За змістом ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.

Під неправомірним заволодінням потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майном, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.

Відтак, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування рішення першої інстанції в оскаржуваній його частині за доводами апеляційної скарги представника ОСОБА_1 – адвоката Осадчого О. В. відсутні.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Осадчого Олега Васильовича– залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 вересня 2025 рокув оскаржуваній частині – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 07 січня 2026 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: О. М. Новіков

Т. Л. Фетісова