Рішення від 28 грудня 2025 р. у справі №379/1355/24 — Таращанський районний суд Київської області

Єдиний унікальний номер: 379/1355/24

Провадження № 2/379/131/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2025 рокум.Тараща

Таращанський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Шабрацького Г.О.

за участі секретаря: Гопкало О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тараща в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав.

ВСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

23.10.2024 позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Поліщука П.П. звернулась до суду через систему «Електронний суд» з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав.

Згідно позову позивач просить суд позбавити ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) батьківських прав щодо неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_3 , батьками якої є ОСОБА_1 яка на момент народження дочки мала прізвище « ОСОБА_4 », яке в подальшому було змінено на « ОСОБА_5 » та на « ОСОБА_1 », у зв`язку з укладенням шлюбів, та ОСОБА_2 . Спільна дочка сторін з народження постійно проживає разом з позивачем та знаходиться на її утриманні.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва у справі № 2-67/12 від 23.03.2012 стягнуто з Відповідача на користь Позивача аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25.11.2010 і до досягнення дитиною повноліття. Однак Відповідач добровільно вказане вище судове рішення не виконував, у зв`язку з чим 19.07.2012 за заявою Позивача було відкрито виконавче провадження НОМЕР_6 з його примусового виконання. Разом з тим, у зв`язку з неналежним виконанням Відповідачем рішення суду про стягнення аліментів, намаганням ним уникнути утримання спільної з Позивачем дитини, у Відповідача утворилася заборгованість зі плати аліментів, яка на сьогоднішній день є непогашеною та становить 94 739,15 грн.

Вказані дії Відповідача переконливо свідчать про його нехтування батьківським обов`язком щодо утримання дитини та ухилення від виконання такого обов`язку.

Разом з тим, окрім ухилення від утримання спільної з Позивачем дочки, Відповідач ніколи не цікавився життям та здоров`ям дочки, її вихованням та розвитком. Відповідачу не відомо де та як навчається дочка, які в неї захоплення, як вона проводить своє дозвілля. Жодної хвилини в житті дитини Відповідач не приділив тому щоб попіклуватися про фізичний і духовний розвиток дочки, її навчання, підготовку до самостійного життя.

Позивач ніколи не створювала та не створює жодних перешкод Відповідачу у спілкуванні з дочкою. Більш того Позивач намагалася вплинути на поведінку Відповідача та ставлення його до своїх батьківських обов`язків, проте жодні її дії позитивного результату не мали. Кричущим для Позивача є випадок, коли Відповідач, в обмін на дозвіл дочці виїхати з Позивачем за кордон на відпочинок та оздоровлення, поставив вимогу Позивачу відмовитися від стягнення аліментів на утримання дитини. Тобто, заради уникнення обов`язку утримувати дитину, Відповідач знехтував інтересами власної дитини

Таким чином, існування Відповідача, як батька, в житті спільної з Позивачем дочки носить номінальний характер, оскільки Відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків.

Позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримала повністю з підстав, зазначених у позові, та дала суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Крім того у судових дебатах повідомила, що 29.11.2025 року у будинок де знаходиться їх квартира влучила ракета, і хоча ніхто з їх родини не постраждав, але відповідач будучи обізнаним про пригоду, навіть не поцікавився станом дочки та не запропонував допомогу. Також повідомила, що дочка ОСОБА_3 28.11.2025 року змінила прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 ».

23.01.2025 до суду надійшов відзив від представника відповідача - адвоката Гарбар М.Л. в якому вказано, що позовні вимоги є незаконними, а викладені обставини справи такими, що не відповідають дійсності. Зазначає, що з березня 2008 відповідач проживав з позивачкою у фактичних шлюбних відносинах. Від спільного проживання у них народилася дочка ОСОБА_8 . В зв`язку з тим, що шлюбні відносини між сторонами не склалися, сторони припинили спільне проживання з березня місяця 2010 року. Оскільки сторони проживали у м. Києві у квартирі, яка належала позивачці та її рідним, відповідач залишив те помешкання, проживав окремо, а згодом повернувся в м. Таращу. Дочка ж залишилася проживати з матір`ю. Відповідач ніколи не відмовлявся від своєї доньки, а навпаки бажав та бажає бути з нею у тісних родинних відносинах. Більше того, внаслідок того, що позивачка відразу після припинення їх фактичних шлюбних відносин, створювала перешкоди у спілкуванні відповідача з дитиною, через неможливість добровільного врегулювання з позивачкою питання участі відповідача в житті дитини, останній змушений був звертатися до органу опіки і піклування, а потім і до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та пройти всі три інстанції Судами був встановлений факт вчинення позивачкою перешкод у спілкуванні відповідача з їх дочкою та визначено було відповідний порядок участі останнього у вихованні доньки. Зазначені обставини не можуть свідчити про небажання батька приймати участь у житті дитини та підтримувати з нею спілкування, а навпаки.

Крім того, небайдужість відповідача до дочки, а переймання її долею свідчить і його незгод з позицією позивачки вивезти їх дитину третіми особами в Канаду на 3 роки без зазначення місця її проживання, навчання, без доказів на її повернення. Відповідач не був проти самого виїзду дитини, якщо то є в її інтересах, а проти виїзду саме за умов за яких хотіла позивачка Також вказує, що позивачка зверталась до суду з позовом про надання дозволу дитині на виїзд за кордон без згоди батька в якому було відмовлено. Відповідач вваж є, що саме ця ситуація і стала підставою для звернення позивачки з позовом про позбавлення батьківських прав.

Щодо ухилення від сплати аліментів, та існування заборгованості з їх сплати як спосіб дискредитації відповідача як хорошого батька та підстава у позбавленні його батьківських прав, також не відповідають дійсності. Виникнення та існування заборгованості зі сплати аліментів дійсно мали місце, але є наслідком збігу складних життєвих обставин останнього, які мали для нього істотне значення. На сьогоднішній день ситуація у відповідача стабілізувалася, він має постійне місце роботи,а стабільний заробіток, а тому щомісячно з нього відраховуються аліменти та відповідно погашається заборгованість з їх сплати. Так, щомісяця з його заробітної плати відраховується 50%. Зазначає, що позивачкою не доведено умисного невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків щодо неповнолітньої дочки. Вона не надала суду переконливих доказів свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов`язками чи жорстокого поводження з дитиною. А тому застосування такого крайнього заходу, як позбавлення відповідача батьківських прав є несправедливим.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні просив в задоволенні позову відмовити з підстав викладених у відзиві на позов. Зазначив, що він ніколи не відмовлявся від своєї доньки, а навпаки бажав та бажає бути з нею у тісних родинних відносинах. Зазначив що саме позивачка, ще після їх розлучення створювала перешкоди для його спілкування з дочкою, внаслідок чого він звертався до суду та було зобов`язано позивача не чинити перешкод у спілкуванні та вихованні дочки, а також встановлені дні та часи спілкування з дочкою. Вважає, що саме через це в нього були напруженні стосунки з дочкою. Але у подальшому стосунки почали налагоджуватись, вони спілкувались по телефону та у месенджерах, та дочка влітку приїздила до нього. Стосунки значно погіршились у 2022 році коли він відмовив у наданні дозволу на виїзд доньки до Канади. Цей дозвіл він не надав тому що спочатку мова була про три місяці, а потім позивачка вимагала що дозвіл потрібно дати на 10 років. Він боявся що виїзд дочки так надовго та далеко за кордон призведе до розриву зв`язків між ними. Після цього дочка стала менше з ним спілкуватись. Також зазначив, що в нього дійсно є заборгованість по аліментам, але він офіційно працевлаштований та з нього стягують аліменти та заборгованість в загальній сумі 50% від заробітної плати.

Також у судових дебатах ОСОБА_2 зазначив що йому дійсно стало відомо про приліт ракети до будинку в якому проживає дочка, він відразу зателефонував дочці, але вона не відповідала, він написав повідомлення, але дочка знову не відповіла. Вже через знайомих він з`ясував про пошкодження будинку та що всі здорові.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Гарбар М.Л. у судовому засіданні позов не визнала повністю, прохала відмовити в його задоволенні. Пояснила, що відповідач не хоче втрачати зв`язок з дочкою. Шкодує, що нема такого тісного зв`язку з донькою.

Вказала на те, що підстав для позбавлення відповідача батьківських прав не має, адже це крайній захід, наявність заборгованості по аліментам не є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав.

Третя особа Дарницька районна в місті Києві державної адміністрації надала до суду висновок щодо недоцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також просили суд розглядати справу без участі їхнього представника

ІІ. Процесуальні дії та рішення у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2024 головуючим суддею у даній судовій справі визначено суддю Шабрацького Г.О.

Ухвалою Таращанського районного суду Київської області від 24.10.2024 року позовну заяву було повернуто позивачу.

Постановою Київського апеляційного суду від 10.12.2024 року, ухвалу Таращанського районного суду Київської області від 24.10.2024 року - скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до Таращанського районного суду Київської області.

В зв`язку з перебуванням судді Шабрацького Г.О. у відпустці з 23.12.2024 по 27.12.2024, справу передано до провадження судді у перший робочий день після виходу з відпустки - 30.12.2024 року.

Ухвалою Таращанського районного суду Київської області від 30.12.2024 року позовну заяву було залишено без руху та надано термін для усунення недоліків вказаної позовної заяви.

31.12.2024 на виконання ухвали від 30.12.2024 представник позивача надав заяву в якій усунув вказані недоліки. 30.12.2024 ухвалою Таращанського районного суду Київської області позовну заяву залишено без руху та надано термін для усунення недоліків вказаної позовної заяви.

02.01.2025 ухвалою Таращанського районного суду Київської області відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання та зобов`язано службу у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації подати суду письмовий висновок щодо розв`язання спору про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно його доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

12.05.2025 року ухвалою Таращанського районного суду Київської області було закрито підготовче судове засідання та призначено судовий розгляд.

Розгляд справи було неодноразово відкладено за клопотаннями сторін.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

Під час судового розгляду судом встановлено, що сторони по справі мають спільну дочку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 15).

На момент народження дочки, позивач мала прізвище « ОСОБА_4 », яке в подальшому було змінено на « ОСОБА_5 » у зв`язку з укладенням шлюбу між нею та ОСОБА_10 , зареєстрованого відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві 06.08.2010 року, актовий запис № 944, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 (а.с. 16).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13.10.2016 року по справі № 753/12767/16-ц вищевказаний шлюб розірвано (а.с. 17-18).

12.07.2019 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_11 , зареєстрований Дарницьким районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 1146, змінивши прізвище на « ОСОБА_1 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 (а.с. 19).

Згідно копії виконавчого листа виданого Дарницьким районним судом м. Києва від 23.03.2012 року у справі № 2-670/12, стягнуто з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі однієї третьої частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25.11.2010 і до досягнення дитиною повноліття (а.с20-21).

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 24.10.2023 № 25374/24.7-43/, здійсненого Таращанським відділом державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), станом на 01.10.2023 заборгованість відповідача на підставі виконавчого листа №2-670/12 від 18.07.2012, виданого Дарницьким районним судом м. Києва, становить 94739,50 грн. (а.с. 31-33).

Згідно відповіді Головного сервісного центру МВС на адвокатський запит надав інформацію, що за ОСОБА_12 був зареєстрований транспортний засіб Ford Mondeo 2015 року випуску, дата реєстрації 10.07.2020. Перереєстрація транспортного засобу відбулась по договору КП № 8045/2022/3293925 від 26.07.2022 укладеному в територіальному сервісному центрі (ТСЦ 8045).

Із характеристики учня від 29.08.2024 яка видана ліцеєм № 143 Оболонського району м. Києва, ОСОБА_3 має хороший фізичний і розумовий розвиток, має високий та достатній рівень навчальних досягнень з усіх предметів. Мати ОСОБА_1 та вітчим ОСОБА_11 , постійно спілкуються з класним керівником. Вітчим ОСОБА_11 , систематично відвідує батьківські зустрічі, забирає дитину зі школи, виховує та контролює навчання ОСОБА_8 , підтримує ОСОБА_8 фінансово у подорожах та екскурсіях, які організовуються позаурочний час. Батько дитини ОСОБА_2 до школи не приходить навчанням та успіхами дитини не цікавиться (а.с.36).

Відповідно до довідки КДЮСШ « Тайфун» про участь батьків у позакласному житті дитини виданої позивачу вбачається, що вихованка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 2017 року регулярно відвідує заняття тхеквандо у КДЮСШ «Тайфун». На заняття ОСОБА_3 приводять та забирають мама дитини ОСОБА_1 та вітчим дитини ОСОБА_11 . Батько ОСОБА_2 з тренером-викладачем з техвандо та адміністрацією КДЮСШ «Тайфун» де вчиться дитина, не підтримує, успіхами дитини не цікавиться (а.с.37)

Відповідно рішення Дарницького районного суду Київської області від 13.07.2012 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_13 третя особа Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною задоволено. Зобов`язано ОСОБА_13 не чинити перешкоди у спілкуванні та вихованні дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . її батьку ОСОБА_2 у визначений період та прийняття його участі у вихованні дитини (а.с.124-125).

Відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 18.01.2024 року , змінено рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23.11.2023 року. Зменшивши розмір неустойки (пені). Яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 н користь ОСОБА_1 з 91739 грн. 15 коп. до 30000 грн.(а.с.130-135).

Згідно рішення Таращанського районного суду Київської області від 22.04.2024 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, про надання дозволу дитині на виїзд за кордон без згоди батька (а.с.136-141).

Згідно висновку Дарницької районної в місті Києві Державної адміністрації підготовленого та подано до суду про недоцільність позбавлення батьківських ОСОБА_2 щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що з метою захисту прав та інтересів неповнолітньої дитини орган опіки та піклування Дарницького району міста Києва вважає за недоцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.183-188).

25.11.2025 у в судовому засіданні, була неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в судовому засіданні пояснила, що проживає з мамою в Києві, навчається у гімназії До 2022 року батько іноді приймав участь у її вихованні, вітав з днем народження, декілька разів їздили на море. Вона приїжджала до нього влітку та на Новий рік. Влітку проживала по черзі у батька та у бабусі. ОСОБА_14 поїхати до Канади на один місяць, оскільки там проживає сестра вітчима, але батько не надав дозволу на виїзд. Вона дуже образилась на батька за те що не надав дозвіл на виїзд закордон. Вважає, що батько мало приймає участь у її вихованні. Він не був присутнім на її випускному, на змаганнях. Питання позбавити батька батьківських прав виникло саме після його відмови надати дозвіл на виїзд та було їх спільне з мамою рішення. Також на питання суду повідомила, що в її житті нічого не зміниться після позбавлення батька батьківських прав

При встановленні особи свідка ОСОБА_11 , судом було з`ясовано, що він є чоловіком позивачки та у нього існують тривалі неприязні відносини з відповідачем ОСОБА_2 та він має до нього значні претензії.

Зважаючи, на наявність неприязні стосунки між свідком та відповідачем, що є підставою для сумніву у неупередженості свідка, судом визнано недоцільним проведення його допиту.

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Стаття 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (п.п. 57, 58).

У справі «Савіни проти України» (№ 39948/06 від 18 грудня 2008 року, п.п. 47-49) Європейський суд з прав людини вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. 100).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (пункти 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав») (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 23.11.2020 року, справа № 227/2272/18).

Верховний Суд у постанові від 06.05.2020 року, справа №753/2025/19, дійшов наступного висновку: «Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року у справі № 204/1199/16-ц (провадження № 61-170св17) зроблено висновок, що не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків факт стягнення з батька аліментів на утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.

Таким чином, позбавлення батьківських прав слід розглядати, як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Аналізуючи вимоги та положення вищезазначеного законодавства, а також враховуючи, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, суд визнає, що при вирішенні питань, які стосуються дитини, в тому числі і щодо позбавлення батьківських прав її батьків, в першу чергу мають бути враховані інтереси дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

При розгляді даної справи судом не встановлено, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Так інформація з характеристики зі школи вказує лише , що тато шкоду не відвідував, але вказаний факт також не є підтвердженням свідомого самоусунення від виховання доньки.

Також, наявність заборгованості по аліментам, не є підтвердженням не виконання батьківських обов`язків, оскільки відповідачем періодично сплачуються аліменти на утримання доньки.

Так, умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно дитини в матеріалах справи відсутні.

Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Також, ВССУ у справі №211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У справі відсутні жодні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

З наведених обставин, суд критично ставиться до викладених у позові пояснень позивача щодо нехтування відповідачем своїми обов`язками щодо виховання та утримання дитини, оскільки вони не знайшли свого документального підтвердження в судовому засіданні.

Докази, які були надані позивачем, суд не вважає достатніми та переконливими для застосування до відповідача такої крайньої міри впливу, як позбавлення батьківських прав відносно неповнолітньої доньки.

Суд погоджується з висновком, наданим Службою в справах дітей та сім`ї та виходить з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а позивачем належних та допустимих доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення її батьківських прав, не надано.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому суд вважає за необхідне у позові про позбавлення батьківських прав відмовити.

V. Розподіл судових витрат між сторонами

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у позові, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Попередити ОСОБА_2 , про необхідність змінити ставлення до виховання своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення набирає сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;

Третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації ЄДРПОУ:37448223 місцезнаходження: вул. Ялтинська,14, м. Київ.

Повний текст рішення суду виготовлено 07.01.2026 року.

Суддя Таращанського районного суду Київської області Григорій ШАБРАЦЬКИЙ