Рішення від 04 січня 2026 р. у справі №754/14456/23 — Малинський районний суд Житомирської області

Справа № 754/14456/23

Провадження №2/283/470/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

05 січня 2026 року м. Малин

Малинський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого-судді Тимошенка А.О.,

за участю:

секретаря Левченко О.І.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Малині цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,-

встановив:

ОСОБА_4 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 в якому просить позбавити його батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала та пояснила, що позивач та відповідач є батьками ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Починаючи з 2019 року, позивач та відповідач разом не проживають і з того часу відповідач не виявляє до свого сина належного батьківського піклування: не цікавиться здоров`ям дитини, не бере участі у її вихованні, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини.

Доказом невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків слугує психологічна характеристика дитини дошкільного віку у якій міститься інформація, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 відвідує дитячий садок з січня 2023 року. До садочка адаптувався швидко. Окрім того зазначено, що дитина має неповну сім`ю. Успіхами дитини цікавиться тільки мати. У період з 17 січня 2023 року і по сьогоднішній день відповідач не приходив в садочок познайомитися з педагогічним колективом, не відвідував садочок, участь у житті групи дитини не брав, оплаті послуг та харчування не здійснював. Контакт вихователів дитини встановлений тільки з матір`ю.

Все вищевказане свідчить про те, що відповідач просто забув про існування ОСОБА_5 та самоусунувся від виконання своїх обов`язків щодо виховання малолітнього сина.

За таких обставин просить позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав і пояснив, що у нього з позивачем були стосунки під час яких позивач завагітніла та народила дитину. Він не був проти народження дитини, а тому забрав позивача з дитиною з пологового відділення, навідував дитину, брав участь у її хрещенні та сплачував аліменти, хоча з позивачем разом не проживав.

Через деякий час почав зустрічатись з іншою жінкою, з якою на даний час перебуває у шлюбі. Про це дізналась позивач і разом зі своєю мамою та тіткою приїжджала до відповідача на роботу та влаштовувала скандали.

За такої обстановки неможливо було відвідувати дитину, а тому перестав до неї навідуватись.

Представник відповідача також пояснила, що відповідач відвідував позивачку та дитину, забирав їх з полового будинку, брав участь в обряді хрещення та добровільно надавав фінансову допомогу.

Після звернення відповідача до суду з позовом про оспорювання батьківства, оскільки позивач добровільно не надала згоду на проведення тесту ДНК, спілкування припинилося. Коли підтвердилося батьківство відповідача він відновив спілкування, при цьому не переставав сплачувати аліменти.

Крім того представник відповідача звернула увагу на те, що позбавлення батьківських прав, на думку Верховною суду, є крайньою мірою, коли поведінку батьків змінити не можливо.

У зв?язку з цим вважає, що підстави для позбавлення відповідача батьківських прав відсутні.

Суд, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог та дослідивши надані докази, вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.

Частина третя статті 12 ЦПК України покладає на кожну сторону обов`язок довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із ч. 5 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінки. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 15 Постанови Пленуму ВСУ від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі по тексту Постанова Пленуму), позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно із п. 16 вказаної Постанови Пленуму, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі №760/468/158, 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21).

У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька (матері) спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач та відповідач є батьками ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 (Т.1, а.с. 10). Позивач разом з сином ОСОБА_5 проживали в АДРЕСА_1 (Т.1, а.с. 9, 11). Відповідач проживає в селі Пристанційне Коростенського району Житомирської області (Т.1, а.с. 23).

Згідно характеристики ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка надана закладом дошкільної освіти управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, з 17.01.2023 року батько дитини заклад не відвідував, з педагогічним колективом не знайомився, участі у житті групи дитини не брав, послуги та харчування не оплачував (Т.1, а.с. 12).

Суд вважає, що ця характеристика не свідчить проте, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов?язків, оскільки відповідач проживає в іншій області ніж проживає його дитина і не має можливості відвідувати заклад дошкільної освіти. Натомість позивач проживає разом з дитиною в тому ж районі міста Києва в якому знаходиться заклад дошкільної освіти і має більше можливості відвідувати цей заклад.

Згідно рішення Печерського районного суду міста Києва від 09.04.2024 року з відповідача на користь позивача стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача (Т.1, а.с. 156-159). Відповідач сплачував аліменти як до ухвалення рішення так і після його ухвалення, що підтверджується відповідними платіжними документами (Т.1, а.с.79-100, 155).

Свідок ОСОБА_6 показала, що вона, позивач та відповідач були колегами по роботі. Одного разу позивач повідомила свідку, що вона вагітна від відповідача, а ІНФОРМАЦІЯ_2 у неї народився син. Відповідач на відвідував дитину та платив позивачу аліменти. Згодом свідок почала зустрічатись з відповідачем. Про це дізналась позивач. У зв?язку з цим вона приїжджала до них на роботу та влаштовувала сварки. Внаслідок цього відповідач припинив спілкуватись з позивачем.

Свідок ОСОБА_7 показала, що вона також разом працювала з позивачем та відповідачем. Після народження сина відповідач відвідував його та спілкувався з позивачем. Однак згодом відповідач почав зустрічатись з ОСОБА_6 . Про це дізналась позивач і між нею та відповідачем погіршились відносини. У зв?язку з цим відповідач перестав навідувати дитину.

Свідок ОСОБА_8 показала, що вона є матір?ю позивача. Їй відомо, що відповідач не відвідував свого сина та не приймав участі у його вихованні, але сплачував аліменти на його утримання.

В той же час свідок повідомила, що це все їй відомо зі слів позивача.

Як видно з висновку органу опіки та піклування - Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування не вбачає підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, враховуючи конфліктні відносини сторін та те, що позбавлення батьківських прав є крайньою мірою.

Суд погоджується з даним висновком, оскільки досліджені судом докази свідчать про те, що відповідач приймав участь у вихованні сина і на даний час надає матеріальну допомогу на його утримання, сплачуючи аліменти. Однак на даний час з сином не спілкується у зв?язку з поганими відносинами з позивачем.

В той же час відповідач не бере участі у вихованні сина настільки, наскільки він цього потребує.

Будь-який сімейний спір стосовно дітей має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням їх інтересів.

Враховуючи те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, суд не вбачає на даний час підстав для позбавлення відповідача батьківських прав стосовно сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У зв?язку з цим суд відмовляє в задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей).

Із врахуванням вищевказаних положень та обставин, що відповідач не бере достатньої участі у вихованні сина, суд вважає за необхідне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини та покласти на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним своїх батьківських обов`язків.

Такий контроль суд покладає на виконавчий комітет Ржищівської міської ради Обухівського району Київської області, оскільки з 29.09.2025 року малолітня дитина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає в місті Ржищів Обухівського району Київської області (Т.2, а.с. 68).

Суд не стягує з відповідача на користь позивача судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу, оскільки позивачу відмовлено в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 209-273 Цивільного процесуального кодексу України, на підставі ст. ст. 19, 164 Сімейного кодексу України,-

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовити повністю.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Покласти на орган опіки та піклування - виконавчий комітет Ржищівської міської ради Обухівського району Київської області контроль за виконанням відповідачем ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків відносно сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його винесення.

Суддя: А. О. Тимошенко