Постанова від 06 січня 2026 р. у справі №336/3832/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 07.01.2026 Справа № 336/3832/25

Запорізький Апеляційний суд

ЄУН 336/3832/25 Пр. № 22-ц/807/190/26Головуючий у 1 інстанції: Петренко Л.В. Суддя-доповідач Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 січня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Онищенка Е.А., Трофимової Д.А.

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника Агаєвої Ельміри Фікретівни на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди

ВСТАНОВИВ:

28.04.2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеним позовом (а.с.2-38), в якому просила стягнути з стягнути з ОСОБА_3 на її користь 35107,27 грн., судовий збір та витрати на правову допомогу.

В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що 26 листопада 2024 року об 11 год. 30 хв., на проїжджій частині вулиці Радистів, що у Шевченківському районі м. Запоріжжя, напроти будинку № 54 відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участі автомобілів марки Toyota Rav4, державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 та Daewoo Lanos, держаний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 (надалі відповідач) в результаті якої пошкоджено автомобіль марки Toyota Rav4, який, на праві власності, належить їй - ОСОБА_1 . Згідно з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду («Європротокол») від 26 листопада 2024 року, відповідач свою вину у вчинені зазначеної ДТП визнав. Під час вказаної ДТП, автомобіль марки Toyota Rav4 дістав пошкодження передньої частини, а саме накладка бампера переднього та бампер передній. Під час візуального огляду представником ПрАТ «Страхова група» «ТАС», вищезазначені пошкодження підтвердились, матеріальний збиток встановлено в розмірі 17034,54 грн. 10 грудня 2024 року ПрАТ «Страхова група» «ТАС» перерахувало суму страхового відшкодування в розмірі 17034,54 грн. Згідно з висновком щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 51/01-25 вартість відновленого ремонту складає 52141,81 грн. Таким чином, вартість матеріального збитку, який відповідач має сплатити позивачу становить: 52141,81 грн. - 17034,54 грн. = 35107,27 грн.

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Петренко Л.В. (а.с.40). Ухвалою суду першої інстанції (а.с.44-46) відкрито провадження у цій справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2025 року (а.с.76-85) у задоволенні вищезазначеного позову позивача у цій справі відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції у цій справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_1 в особі представника Агаєвої Е.Ф. у своїй апеляційній скарзі (а.с. 92-95) просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, а також стягнути з відповідача судові витрати.

В автоматизованому порядку 17.10.2025 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Онищенко Е.А., Трофимову Д.А. (а.с.98). Ухвалою апеляційного суду (а.с.99) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 23.10.2025 року (а.с.102). Ухвалою апеляційного суду апеляційну скаргу апелянта залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків (а.с.103), які було усунуто у встановлений апеляційним судом строк (а.с.105-107). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 03.11.2025 року (а.с.108), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду в порядку в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання (а.с.109). Оскільки, відповідно до ст. 369 ч. 1 ЦПК України в редакції ЗУ від 19.06.2024 року № 3831-ІХ, якій набрав чинності з 19.07.2024 року, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (розрахунок: 3028,00 грн. * 30 = 90840,00 грн., у цій справі ціна позову 35107,27 грн. - а.с.2), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідач подав апеляційному суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі (а.с. 117-118).

В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Проте, має місце відповідне навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень, та відповідний штат суддів Запорізького апеляційного суду (10) взагалі.

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 в особі представника Агаєвої Е.Ф . у цій справі у цій справі підлягає залишенню без задоволення у цій справі з таких підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судовими рішеннями є: … рішення, постанови… (ст. 258 ч. 1 п.2,3 ЦПК України).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача у цій справі, керувався ст. ст. 2, 4, 5, 7, 10-13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 354-355 ЦПК України та виходив із відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у цій справі (подання позову до неналежного відповідача).

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалене із додержанням вимог закону, є правильним та законним.

Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 26 листопада 2024 року об 11 год. 30 хв., на проїжджій частині вулиці Радистів, що у Шевченківському районі м. Запоріжжя, напроти будинку № 54 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобілів марки Toyota Rav4, державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 та Daewoo Lanos, держаний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 (надалі відповідач) в результаті якої пошкоджено автомобіль марки Toyota Rav4.

Згідно з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду («Європротокол») від 26 листопада 2024 року, відповідач свою вину у вчинені зазначеної ДТП визнав (а.с.11).

Сторони факт дорожньо-транспортної пригоди не оспорюють (ст. 82 ч. 1 ЦПК України).

Власником автомобіля марки Toyota, модель Rav4, тип - загальний легковий універсал-В, номер шасі НОМЕР_3 , випуску 2008 року, реєстраційний номер НОМЕР_1 , є ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 04 грудня 2024 року, виданим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В., зареєстрованим в реєстрі за № 6112 (а.с.63).

Під час ДТП, автомобіль марки Toyota Rav4 дістав пошкодження передньої частини, а саме накладка бампера переднього та бампер передній.

Відповідно до листа ПрАТ «Страхова група» «ТАС» від 17 грудня 2024 року за вих. № 2758 товариство повідомило ОСОБА_1 про те, що розмір страхової суми згідно з договором добровільного страхування наземного транспорту FO 1795453 від 10 квітня 2024 року становить 160000,00 грн. (а.с.10).

Матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля Range Toyota, модель Rav4, реєстраційний номер НОМЕР_1 , згідно із заявою на виплату страхового відшкодування (вх. № 534 від 05 грудня 2024 року) становить 17034,54 грн. (а.с.10).

10 грудня 2024 року ПрАТ «Страхова група» «ТАС» перерахувало суму страхового відшкодування в сумі 17034,54 грн. на реквізити, вказані у заяві на виплату страхового відшкодування (а.с.10).

Згідно з висновком щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 51/01-25 вартість відновленого ремонту складає 52141,81 грн. (а.с.12).

Позивач вважає, що вартість матеріального збитку, який відповідач має йому сплатити становить 35107,27 грн. (52141,81 грн. - 17034,54 грн.).

Відповідач у суді першої інстанції не погоджувався з доводами, викладеними позивачем та зазначав, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП повинен нести страховик в межах суми страхового відшкодування. Він застрахував цивільно-правову відповідальність.

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд першої інстанції правильно зазначав таке.

Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом указаної норми, за загальним правилом, шкода підлягає відшкодуванню, по-перше, в повному обсязі, по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.

Проте, крім загального правила, є спеціальні, передбачені законом. Одним із таких спеціальних правил є норми про страхування особою цивільно-правової відповідальності.

Страхування - це правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов`язаних з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством (пункт 69 частини 1 стаття 1 Закону України «Про страхування» від 18 листопада 2021 року N 1909-IX, який набрав чинності 19 грудня 2021 року).

Відповідно до статті 979 ЦК України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України «Про страхування», інших законодавчих актів.

Законом може бути встановлено обов`язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов`язкове страхування).

Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування / категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов`язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством.

Предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.

Об`єктом страхування можуть бути: життя, здоров`я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну (стаття 980 ЦК України).

Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 1 липня 2004 року N 1961-IV, який діяв на момент дорожньо-транспортної пригоди та виплати страхового відшкодування (далі - Закон N 1961-IV).

Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон N 1961-IV.

Законом N 1961-IV визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП відшкодування заподіяної шкоди.

Згідно зі статтею 3 Закону N 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до статті 5 указаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону N 1961-IV).

Згідно із частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом N 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону N 1961-IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі N 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі N 147/66/17).

Водночас у Законі N 1961-IV наголошено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто цей Закон спрямований насамперед на захист прав осіб, потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоди не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 цього Закону).

Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована відповідальність винної особи. А тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.

При цьому слід мати на увазі, що відповідно до положень статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

ЦК України також передбачає, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї, і особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частини друга та четверта статті 14 ЦК України).

Положення зазначених норм права свідчить про зобов`язання учасників цивільних правовідносин діяти в межах закону, не порушуючи прав інших осіб, у спосіб, передбачений законом, добросовісно здійснюючи свої права та обов`язки.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо застосування законодавства про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі N 755/18006/15-ц (провадження N 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі N 760/15471/15-ц (провадження N 14-316цс18) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі N 753/15214/16-ц (провадження N 14-25цс20)).

Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом N 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні у межах ліміту відповідальності страховика (страхової суми) є страховик завдавача шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі N 755/18006/15-ц (пункт 35), від 3 жовтня 2018 року у справі N 760/15471/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі N 465/4621/16-к, від 14 грудня 2021 року у справі N 147/66/17 (пункт 96)).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2021 року у справі N 147/66/17 зазначила, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом N 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність.

У справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що цивільно-правова відповідальність по автомобілю ОСОБА_3 на час ДТП була застрахована у встановленому законом порядку.

Відповідно до листа ПрАТ «Страхова група» «ТАС» від 17 грудня 2024 року за вих. № 2758 товариство повідомило ОСОБА_1 про те, що розмір страхової суми згідно з договором добровільного страхування наземного транспорту FO 1795453 від 10 квітня 2024 року становить 160000,00 грн. (а.с. 10).

10 грудня 2024 року ПрАТ «Страхова група» «ТАС» перерахувало суму страхового відшкодування в сумі 17034,54 грн. на реквізити, вказані у заяві на виплату страхового відшкодування.

Позивач вважала, що вартість матеріального збитку, який ОСОБА_3 має їй сплатити становить 35107,27 грн., однак суд першої інстанції правильно не погодився з такими доводами, оскільки у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем є страховик ПрАТ «Страхова група» «ТАС», а не ОСОБА_3 .

Відповідно до положень чинного законодавства, статті 1194 ЦК України та сталої судової практики, ОСОБА_3 , як особа, яка винна у вчиненні ДТП, зобов`язаний сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (відшкодуванням).

Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, згідно з яким право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред`явлена безпосередньо до винної особи, навіть якщо його цивільно-правова відповідальність застрахована, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) вказала, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Аналогічний висновок у подібних правовідносинах з посилання на дану постанову Великої Палати зробив Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 127/7370/17-ц, від 10квітня 2019 року у справі №539/447/17, від 17 квітня 2019 року в справі № 500/3802/16, від 24 квітня 2019 року у справі № 279/96/17.

Відповідно до ч. 4 ст. 263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Непред`явлення вимоги до страховика, який має відшкодувати шкоду відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є підставою для відмови у позові до особи, яка завдала шкоди. За загальним правилом, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди…потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є страховик у межах страхової суми, зазначеної у страховому полісі. У разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди як співвідповідач має залучатися до участі у справі страхувальник.

Як зазначалося вище, відповідач ОСОБА_3 застрахував цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до листа ПрАТ «Страхова група» «ТАС» від 17 грудня 2024 року за вих. № 2758 товариство повідомило ОСОБА_1 про те, що розмір страхової суми згідно з договором добровільного страхування наземного транспорту FO 1795453 від 10 квітня 2024 року становить 160000,00 грн.

В даному випадку згідно з нормами Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відшкодування майнової шкоди, заподіяної потерпілому, покладається на страховика відповідно до ліміту відповідальності.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Форма і зміст позовної заяви мають відповідати вимогам статті 175 ЦПК України.

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).

Позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки (стаття 50 ЦПК України).

За правилом частини першої статті 188ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Відповідно до частини другої статті 51 ЦПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та постановляє рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) та інших постановах.

Наведені висновки свідчать про те, що позивач наділений правом на власний розсуд визначити предмет та підстави позову, а також суб`єктний склад відповідачів, разом з цим, саме на суд покладено процесуальний обов`язок визначення належності відповідачів у спорі, проте вирішення питання про заміну відповідача на належного або залучення співвідповідача здійснюється судом виключно за клопотанням позивача (частини перша, друга статті 51 ЦПК України).

Водночас, судом першої інстанції було правильно встановлено, що таке клопотання позивача в матеріалах цієї справи відсутнє.

Позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд та отримуючи професійну правничу допомогу від адвоката Агаєвої Е.Ф., з часу подачі даного позову та протягом всього часу розгляду справи у суді першої інстанції, не скористався своїм правом на подання належних та достатніх доказів обґрунтованості позовних вимог (у тому числі, заявлення клопотання про залучення співвідповідача або заміну неналежного відповідача).

Суд надає позивачу доступ до правосуддя та не може з підстави не визначення належних відповідачів на стадії прийняття позовної заяви до розгляду відмовити у відкритті провадження. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Оскільки процесуальний закон правом визначення відповідача наділяє виключно позивача, суд позбавлений можливості з власної ініціативи здійснити заміну неналежного відповідача на належного чи залучити належного відповідача до участі у справі в якості співвідповідача. Процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді справи роз`яснювати необхідність вчинення певних процесуальних дій учасникам (заявлення певних клопотань), оскільки це може призвести до порушення встановленого у статті 6 ЦПК України принципу рівності перед законом і судом. Такий правовий висновок висловлений в постанові Верховного Суду від 30 травня 2023 року у справі № 443/1012/18 (провадження № 61-6304св22).

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Неналежна сторона у цивільному процесі - це особа, стосовно якої суд встановив, що вона не є ймовірним суб`єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов`язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення, і у зв`язку з цим проведено її заміну або ухвалено рішення про відмову в позові.

Належними сторонами у справі є особи, між якими виник спір, який є предметом розгляду та вирішення судом, і які є суб`єктами спірних матеріальних правовідносин.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.

Встановивши, що згідно із договором добровільного страхування наземного транспорту FO 1795453 від 10 квітня 2024 року та Законом №1961-IV у страховика виник обов`язок з виплати страхового відшкодування потерпілому, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що саме страховик, тобто ПрАТ «Страхова група» «ТАС» повинно бути належним відповідачем по справі, а у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, ОСОБА_3 , як особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Верховний Суд у постановах від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 16 червня 2021 року у справі № 264/4263/18 (провадження № 61-12632св20) зазначив, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

За наведених обставин, суд першої інстанції правильно встановив, що є підстави для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 (подання позову до неналежного відповідача).

Позивач звернувся до суду з позовом лише до винуватця ДТП ОСОБА_3 , тому позивач ОСОБА_1 має насамперед вирішити спір з ПрАТ «Страхова група» «ТАС» в межах установленого ліміту страхової відповідальності останньої для правильного урегулювання спору між позивачем та ОСОБА_3 , у протилежному випадку - до вирішення питання про наявність підстав для відшкодування заподіяної шкоди за рахунок страховика відповідача, зокрема у судовому порядку, позовні вимоги до ОСОБА_3 є передчасними.

Враховуючи, що позивач звернувся із позовними вимогами про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, яка не перевищує суму страхового відшкодування, згідно з договором добровільного страхування наземного транспорту FO 1795453 від 10 квітня 2024 року, укладеного між страховиком та страхувальником, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у цій справі.

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 в особі представника Агаєвої Е.Ф . є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію позивача, яку вона та її представник вважають такою, що є єдино правильною та єдино можливою. Ці доводи є такими, що фактично дублюють доводи позову позивача у цій справі у суді першої інстанції, яким останній вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд.

Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи. Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».

В силу вимог ст. 20 ч. 1 ЦК України право на захист позивач ОСОБА_1 здійснює у цій справі на свій розсуд. Проте, здійснюючи правосуддя, суд захищає права…фізичних осіб… у спосіб, визначений законом… (ст. 5 ч. 1 ЦПК України).

В силу вимог ст. 13 ч. 1 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог…

Поза межами компетенції суду першої інстанції, передбаченої ст. 51 ЦПК України, було залучення у цій справі без відповідного клопотання позивача ОСОБА_1 в якості належного відповідача чи співвідповідача ПрАТ «Страхова група» «ТАС».

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 367 ч. 6 ЦПК України).

Поза межами компетенції апеляційного суду, передбаченої ЦПК України, є залучення у цій справі в якості належного відповідача чи співвідповідача ПрАТ «Страхова група» «ТАС» на стадії апеляційного перегляду цієї справи.

Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 в особі представника Агаєвої Е.Ф. не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Крім того, встановлено, що суд першої інстанції оскаржуваним рішенням правильно, з додержанням вимог ст. ст. 133, 137, 141 ЦПК України вирішив питання про судові витрати, пов`язані із розглядом цієї справи судом першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.

Також, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови позивачу у задоволенні її вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, остання не має права на компенсацію за рахунок відповідача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Разом із цим, апеляційний суд вважає за доцільне роз`яснити ОСОБА_1 її право у подальшому вирішувати питання відшкодування шкоди у судовому порядку окремо від цієї справи шляхом подачі відповідного позову вже із залученням нею належного відповідача (відповідачів).

Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника Агаєвої Ельміри Фікретівни залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2025 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова апеляційним судом складена 07.01.2026 року.

Головуючий суддяСуддяСуддя

Гончар М.С. Онищенко Е.А.Трофимова Д.А.