Рішення від 06 січня 2026 р. у справі №568/2222/25 — Радивилівський районний суд Рівненської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №568/2222/25

Провадження №2-а/568/4/26

07 січня 2026 р. м.Радивилів

Радивилівський районний суд Рівненської області у складі головуючого судді Делалової О.М., за участю секретаря судового засідання Мельничук Л.І., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Сідорова В.М., представника відповідача Івашинюти І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Радивилів адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції України про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Сідорова В.М. звернувся до суду з позовом до відповідача Департаменту патрульної поліції України, у якому просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №6271791 від 03.12.2025р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача вказує, що 03.12.2025р. інспектором 2 взводу 3 батальйону УПП в Рівненській області лейтенантом поліції Бурмою Миколою Степановичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі. Даний факт засвідчується постановою серії ЕНА №6271791 від 03.12.2025р., якою позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. Відповідно до вказаної постанови, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він, 03.12.2025р., керуючи транспортним засобом порушив п.15.9 ґ ПДР - порушення заборони зупинки на перехрестях, оскільки здійснив зупинку транспортного засобу на перехресті. З винесеною постановою позивач не погоджується, враховуючи такі обставини. 03.12.2025р. ОСОБА_1 перебував у транспортному засобі марки AUDI A4 з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Керування зазначеним транспортним засобом здійснював ОСОБА_2 . ОСОБА_3 займав місце пасажира на передньому сидінні поруч з водієм, а ОСОБА_1 - місце пасажира на задньому сидінні. ОСОБА_2 мав заплановану зустріч у Радивилівському відділенні поліції ГУНП в Рівненській області, у зв`язку з чим транспортний засіб було припарковано поблизу вказаного місця призначення. Після виходу ОСОБА_2 з автомобіля, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишилися очікувати його в салоні транспортного засобу. З урахуванням того, що на задньому сидінні було встановлено дитяче автокрісло, що ускладнювало комфортне спілкування, ОСОБА_1 пересів на місце водія з метою забезпечення зручності під час очікування повернення ОСОБА_2 та подальшого спілкування з ОСОБА_3 . При цьому двигун транспортного засобу не запускався, а автомобіль залишався припаркованим на місці. Отже транспортний засіб не перебував у русі. З відеозаписів, долучених до постанови вбачається, що на момент прибуття патрульних поліцейських позивач ОСОБА_1 перебував на водійському сидінні транспортного засобу. Однак, позивач не є водієм зазначеного транспортного засобу та не здійснював його керування, про що він неодноразово наголошував працівникам поліції під час складання постанови. Працівники поліції ігнорували ці пояснення позивача, не приймаючи їх до уваги та не фіксуючи в протоколі. Сам факт перебування позивача на водійському сидінні припаркованого транспортного засобу не робить його автоматично водієм у розумінні законодавства про дорожній рух та адміністративну відповідальність. Таким чином, позивач не є суб`єктом правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП, оскільки на момент фіксації порушення правил стоянки, він не здійснював керування транспортним засобом. Притягнення його до відповідальності лише на підставі факту перебування на водійському сидінні є необґрунтованим та суперечить вимогам ст.9 КУпАП щодо наявності складу адміністративного правопорушення. По справі відсутні належні та допустимі докази на підтвердження обставин порушення позивачем Правил дорожнього руху, зокрема у постанові не зазначено докази вини позивача, а сама лише постанова не може бути беззаперечним доказом вини позивача. Таким чином, постанова серії ЕНА №6271791 від 03.12.2025р. про накладення на позивача адміністративного стягнення є незаконною та підлягає скасуванню.

29.12.2025р. ухвалою судді Радивилівського районного суду Рівненської області було відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами, передбаченими ст. 286 КАС України.

05.01.2026р. до суду надійшов відзив відповідача, зі змісту якого вбачається, що даний позов Департамент патрульної поліції України не визнає з таких підстав. 03.12.2025р. о 13 год. 23 хв. позивач, будучи водієм транспортного засобу AUDI номерний знак НОМЕР_1 , здійснив зупинку даного ТЗ на перехресті, чим порушив п.15.9 ґ ПДВ України (порушення зупинок на перехрестях та ближче 10м. від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга), чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 122 КУпАП. Інспектором 2 взводу 3 батальйону УПП в Рівненській області лейтенантом поліції Бурмою М.С. винесено постанову серії ЕНА №6271791 на позивача за даним фактом. Вважає, що постанова є правомірною та такою, що не підлягає скасуванню. Побачивши порушення ПДР щодо зупинки, поліцейський підійшов до автомобіля, належним чином представився водію, проінформував його про порушення ним ПДР та попросив пред`явити посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб. При цьому, позивач надав всі необхідні документи, жодним чином не заперечуючи, що він не є водієм даного транспортного засобу. З відеозапису з портативного відео реєстратора патрульного чітко вбачається розташування транспортного засобу на перехресті в розумінні термінів, наведених в п.1.10. ПДП, а також в ході розмови з позивачем, останній не заперечував, що саме він тут став, бо його товаришу, який є старостою церкви, треба було сходити на пару хвилин до церкви, яка знаходиться обабіч дороги, подивитися чи все там в порядку. Встановивши факт вчинення адміністративного правопорушення, поліцейським було роз`яснено позивачеві його права, як громадянина України, передбачені ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП та відповідно до вимог ст.ст. 278, 279 КУпАП. Факт здійсненого позивачем правопорушення підтверджуються відео з нагрудної бодікамери працівника поліції, де зафіксоване вищезазначене правопорушення. Виходячи з вищенаведених фактів, пояснення позивача, факти, викладені ним в позовній заяві, спрямовані на уникнення адміністративної відповідальності і не є беззаперечним доказом неправомірності дій поліцейського. Відтак твердження позивача, викладені у позові, є хибними, а позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені в позові. Суду пояснив, що при розгляді справи поліція не встановила хто саме керував транспортним засобом, тобто не встановила особу порушника, жодним чином не зібрала та не оцінила докази, чим порушила вимоги ст.ст.222,251,252,280 КУпАП, а тому вважає, що дана постанова підлягає скасуванню.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав з тих же підстав.

Представник Департаменту патрульної поліції України у судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у відзиві. Суду пояснив, що з наданих відповідачем доказів вбачається вина позивача у порушенні правил зупинки та правомірності винесення постанови та накладення стягнення. Пояснення позивача про те, що він не був водієм, спростовуються відеозаписом з відеореєстратора поліцейського та є намаганням уникнути відповідальності.

Допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_2 показав, що 03.12.2025р. саме він керував автомобілем AUDI A4 з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 . Разом з ним в автомобілі в якості пасажирів знаходилися його батьком ОСОБА_1 та товариш батька ОСОБА_3 . Він їх забрав з нової пошти в м. Радивилів та вони збиралися їхати додому в с. Опарипси. По дорозі він мав зайти в Радивилівське відділення поліції, а тому став поблизу перехрестя. Коли прийшов, побачив, що працівники поліції намагалися скласти на батька постанову за порушення ПДР, як на водія транспортного засобу. Він їм сказав, що водій він, однак вони його не стали слухати та склали постанову та протокол на батька.

Допитаний в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_3 показав, що 03.12.2025р. він разом із ОСОБА_1 та його сином ОСОБА_2 їхали в м. Радивилів в автомобілі AUDI A4 з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 за кермом якого був ОСОБА_2 . Вони стали поблизу перехрестя, оскільки ОСОБА_2 треба було зайти в Радивилівське відділення поліції. ОСОБА_1 пересів з заднього пасажирського сидіння на водійське, щоб зручніше було розмовляти. Через хвилин 5-10 до них під`їхали працівники поліції та почали розмовляти з ОСОБА_1 з приводу порушення ним правил зупинки. Коли підійшов ОСОБА_2 та сказав, що це він керував автомобілем, працівники поліції проігнорували його пояснення.

Заслухавши пояснення сторін по справі, допитавши свідків, дослідивши та оцінивши докази у справі, суд доходить такого висновку.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 15.9. ґ ПДР зупинка забороняється на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга.

Частиною 1 ст. 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

У статті 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до вимог ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з вимогами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що 03.12.2025 інспектором 2 взводу 3 батальйону УПП в Рівненській області лейтенантом поліції Бурмою М.С. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №6271791, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.

Із змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 03.12.2025 о 13:23 в м. Радивилів, вул. Паркова,1 водій ОСОБА_1 здійснив зупинку транспортного засобу AUDI A4 з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 на перехресті, чим порушив п. 15.9. ґ ПДР.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи: застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

На підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, відповідачем долучено до відзиву відеофайли із матеріалами відеофіксації порушення з нагрудної камери працівника поліції «476433; 470470», про що також зазначено в оскаржуваній постанові в графі 7 «До постанови додаються».

Судом оглянуто долучений до відзиву відеозапис з нагрудної камери працівника поліції, на якому зафіксовано, як працівник поліції підходить до транспортного засобу AUDI A4 з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 , за кермом якого виявляє позивача ОСОБА_1 , представляється, просить пред`явити відповідні документи, повідомляє, що автомобіль зупинився не за правилами ПДР, став поблизу перехрестя. Позивач при цьому повідомляє, що став, бо треба було товаришу ОСОБА_3 піднятися до церкви, подивитися, чи все в порядку. При цьому, позивач поводить себе як водій, вмикає та вимикає світло фар, пред`являє посвідчення водія та реєстраційне посвідчення на автомобіль. Жодних заперечень щодо того, що не він водій даного транспортного засобу не заявляє. Так само, немає жодних висловів з цього приводу і пасажира ОСОБА_3 . ОСОБА_1 навіть погодився пройти огляд на місці на визначення стану алкогольного сп`яніння. Згодом підійшов ОСОБА_2 , запитавши, що сталося. І знов ОСОБА_1 не виявляє висловлювань щодо того, що не він керував автомобілем. І лише після того, як ОСОБА_2 запропонував працівникам поліції, щоб він пройшов огляд, бо він водій, ОСОБА_1 почав змінювати свої покази та казати, що не він водій. Зазначені дії ОСОБА_1 свідчать про умисне спотворення встановлених раніше фактів та є намаганням уникнути відповідальності. Працівником поліції було складено постанову, роз`яснено ОСОБА_1 його права, передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України.

Суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що останній не керував транспортним засобом, а саме, що автомобілем керував його син, який зупинивши автомобіль саме там, де зазначено працівниками поліції, пішов у власних справах, та критично відноситься до показань сина позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , допитаних у судовому засіданні в якості свідків, оскільки вони спростовуються дослідженим судом відеозаписом з нагрудної камери працівника поліції, з якого вбачається, що ОСОБА_1 не заперечує факту керування, в момент події з висловлювань та поведінки ОСОБА_1 та свідків жодним чином не вбачається, що за кермом був ОСОБА_2 , а висловлювання ОСОБА_2 про те, що він керував автомобілем є спробою ввести працівників поліції в оману.

Стосовно доводів позивача про те, що притягнення його до відповідальності за порушення вимог п. 15.9 ґ ПДР можливе лише на підставі здійснення виміру відстані його автомобіля до перехрестя, чого не було зроблено відповідачем, суд оцінює критично, оскільки з наявного в матеріалах справи відеозапису чітко вбачається зупинка автомобіля в безпосередній близькості до перехрестя і недотримання позивачем регламентованої відстані у 10 метрів та не викликає жодного сумніву.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену у постановах від 28 лютого 2019 року справі №520/12520/16-а та від 02 липня 2020 року у справі №336/4224/16-а(2-а/336/199/2016), в яких факт зупинки транспортного засобу ближче 10 м від пішохідного переходу підтверджується відеозаписом з нагрудного реєстратора інспектора патрульної поліції, що вказує на правомірність притягнення до відповідальності за вказане правопорушення на основі відеодоказів.

Враховуючи вищевказані матеріали у відповідача не було необхідності вимірювати відстань від перехрестя до того місця, де був зупинений автомобіль позивача, адже факт невиконання вимог п. 15.9 ґ ПДР, є очевидним.

Істотних порушень при складанні оспорюваної постанови, які б стали підставою для задоволення позову, судом не встановлено.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що постанова поліцейського про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах, яким надана належна юридична оцінка та правильно застосовані норми, які визначають підстави та порядок притягнення особи до адміністративної відповідальності, при накладенні адміністративного стягнення, не допущено порушень прав особи, яка притягується до відповідальності, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2007 року у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства», зазначає, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Отже, позивач як водій транспортного засобу, маючи посвідчення водія, зобов`язаний дотримуватися Правил дорожнього руху, а в разі їх невиконання повинен нести відповідальність.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.

Доводи позивача, викладені у позовній заяві та у судовому засіданні не спростовують висновків відповідача, тому підстави для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та задоволення позову, відсутні.

Керуючись ст.ст. 77, 78, 268-269, 271, 286 КАС України, ст. 122, 251, 280, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції України про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 07.01.2026р.

Суддя О.М. Делалова