Постанова від 04 січня 2026 р. у справі №361/2691/25 — Київський апеляційний суд

справа № 361/2691/25 головуючий у суді І інстанції Писанець Н.В.

провадження № 22-ц/824/2730/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на протокольну ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2025 року у справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Зелена Купава» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

у провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Зелена Купава» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

У судовому засіданні 12 вересня 2025 року ОСОБА_1 заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи та продовження йому строку для подання відзиву.

Представниця ОСББ «Зелена Купава» - адвокатка Осадча К.О. заперечили проти задоволення клопотання, вважаючи, що відповідач таким чином затягує розгляд справи. Зауважила, що попереднє судове засідання уже відкладалося судом з метою надання відповідачеві часу на подання відзиву, однак останній таке право не реалізував.

Протокольною ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні усного клопотання ОСОБА_2 про продовження йому строку для подання відзиву.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду ОСОБА_1 19 вересня 2025 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати протокольну ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що копію ухвали про відкриття провадження у даній справі отримав нарочно 13 червня 2025 безпосередньо перед судовим засіданням, яке мало б відбутись у вказану дату. У рамках встановленого судом 15-ти денного строку для подачі відзиву на позовну заяву, ОСОБА_1 24 червня 2025 року скерував до суду першої інстанції клопотання про залишення позову без розгляду та продовження строку для подання відзиву у даній справі, яке ним було отримано 26 червня 2025 року.

Проте, в період часу з 27 червня 2025 року до 12 вересня 2025 року місцевий суд не розглянув без повідомлення учасників справи клопотання відповідача про продовження строку для подання відзиву у справі, чим допустив порушення ч. 3 ст. 127 ЦПК України та фактично поставив скаржника у статус «правової невизначеності».

Відтак, за наявного у справі клопотання про продовження строку на подання відзиву, надісланого до суду у межах строку для його подання, є помилковим висновок суду першої інстанції, що відповідач не скористався цим правом, позаяк станом на 14 год. 24 хв. 12 вересня 2025 року суд не вирішив порушене перед ним питання продовження спірного строку, а факт засідання яке не відбулось 13 червня 2025 року в даному випадку не має правового значення, оскільки саме з 14 червня 2025 року для апелянта почався відлік терміну для подання відзиву у справі.

Крім того, відмовляючи ОСОБА_1 у продовженні строку на подання відзиву, місцевий суд фактично позбавив відповідача права на захист.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на протокольну ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2025 року у справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Зелена Купава» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвала про відкриття апеляційного провадження разом з апеляційною скаргою була надіслана до електронного кабінету ОСББ «Зелена Купава»» та доставлена 20 листопада 2025 року, що відповідно до вимог ст. ст. 130, 131 ЦПК України вважається належним повідомленням.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої ст. 353 ЦПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала означеним вище вимогам відповідає, виходячи з наступного.

При вирішенні питання про продовження процесуального строку для подання відзиву місцевий суд встановив, що з часу отримання позовної заяви з додатками до судового засідання 12 вересня 2025 року відповідач таким правом не скористався, поважних причин продовження такого строку не вказав. Результати вирішення судом певних клопотань сторони не є поважною причиною продовження строку на подання відзиву. Крім того, з 13 червня 2025 року відповідач мав право подати відзив на позовну заяву, однак станом на час постановлення ухвали таким правом не скористався.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки (пункт 6 частини другої статті 43 ЦПК України).

Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (стаття 120 ЦПК України).

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 123 ЦПК України).

У строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову (частина перша статті 191 ЦПК України).

В ухвалі про відкритті провадження від 26 березня 2025 року суд першої інстанції, виконавши вимоги процесуального закону, встановив п`ятнадцятиденний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву з моменту вручення йому копії цієї ухвали.

За приписами статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Зі змісту наведеної норми слідує, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі №904/5995/16.

Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.

Наведені норми пов`язують можливість відновлення процесуального строку з обов`язковою наявністю поважної причини (чи причин) такого продовження.

Закон встановлює рівні можливості для сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Поважними причинами для продовження процесуального строку є обставини, що позбавляють особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливлюють або суттєво ускладнюють можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

У цій справі ухвалу про відкриття провадження та копію позовної заяви ОСОБА_1 отримав 13 вересня 2025 року, що підтверджується відповідною розпискою.

24 червня 2025 року (отримано судом 01 липня 2025 року) ОСОБА_1 направив суду клопотання про залишення позову без розгляду, у якому додатково просив у разі відмови у задоволенні даного клопотання продовжити йому строк для подання відзиву у даній справи.

Розглянувши клопотання про продовження строку, надавши оцінку викладеним у ньому аргументам, місцевий суд установив, що ОСОБА_1 у своєму клопотанні не навів обґрунтованих підстав для продовження строку на подання відзиву. Результати вирішення судом певних клопотань сторони не є поважною причиною продовження строку на подання відзиву та не можуть бути єдиною підставою для продовження такого строку.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду та зазначає, що інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Процесуальний строк, зокрема на подання відзиву на позовну заяву є чітко визначеним в ухвалі про відкриття провадження від 26 березня 2025 року, а відтак у апелянта мають бути вагомі, документально підтверджені підстави для його продовження. Жодних обставин які впливають на неможливість подання відповідачем відзиву на позовну заяву у строк визначений судом ані у клопотанні ані у судовому засіданні ОСОБА_1 не вказав.

Своєю чергою, наведені скаржником обставини не свідчать про існування будь-яких об`єктивно непереборних перешкод, що унеможливили своєчасне звернення останнього до суду. Процесуальний закон не встановлює черговості подання заяв/ клопотань учасником справи, а тому бажання відповідача реалізовувати свої процесуальні права на їх подачу почергово не можуть бути підставою для порушення строків розгляду справи та переведення судового процесу у безладний рух.

До того ж апеляційний суд зауважує, що клопотання відповідача про залишення позову без розгляду за правилами ЦПК України не перешкоджало апелянту одночасно подати відзив на позов. Крім того дане клопотання, відповідно до норм ЦПК Україна підлягало розгляду в судовому засіданні, а тому, з урахуванням, зазначених у ньому підстав для продовження строку на подання відзиву, доцільним був розгляд клопотання про продовження процесуального строку у судовому засіданні.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про продовження процесуального строку для подання відзиву, оскільки апелянтом не було наведено об`єктивних підстав, які унеможливлюють його звернення до суду з відзивом в межах встановленого строку.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди із ухвалою суду першої інстанції, довільного тлумачення закону та виходять за межі предмету апеляційного розгляду, а тому не можуть бути підставою для її скасування.

При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з правом людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення ЄСПЛ у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги процесуального права при його постановленні, тому ухвалу суду, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Протокольну хвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова