Постанова від 23 грудня 2025 р. у справі №362/4608/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 362/4608/23

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/14834/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Кононовій Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2025 року (головуючий - суддя Попович О.В., присяжні Бізяєва Т.В., Черненко О.В.) про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , опікунська рада виконавчого комітету Васильківської міської ради про визнання особи недієздатною та встановлення опіки,

встановив:

у липні 2023 року заявниця звернулась до суду із заявою про визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатною з 12 травня 2021 року.

Мотивуючи подану заяву, заявниця зазначала, що ОСОБА_3 є її матір`ю. Її батько - ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також у неї є рідна сестра - ОСОБА_2 , яка після смерті їх батька, скориставшись безпорадністю матері, організувала укладення останньою договору дарування частини житлового будинку АДРЕСА_1 та відмову від спадщини за померлим чоловіком ОСОБА_4 , внаслідок чого ОСОБА_3 залишилась без права власності на житло, в якому мешкала з померлим чоловіком все життя.

Заявниця посилалася на те, що 28 квітня 2021 року її мати пережила інсульт, після чого проходила стаціонарне лікування до 12 травня 2021 року та внаслідок тяжких хвороб повністю втратила здатність до самообслуговування та потребує постійного догляду. Вона намагається надавати допомогу хворій матері, однак ОСОБА_2 їй постійно перешкоджає, зазначаючи про своє право власності на будинок, при цьому сама вона в утриманні хворої матері участі не приймає.

Заявниця зазначала, що з метою недопущення подальшого погіршення здоров`я матері, вона бажає стати її опікуном та здійснювати постійний догляд матері, оскільки має для цього всі можливості та бажання.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2025 року заяву залишено без розгляду.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Заявниця вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про

наявність у даній справі спору про право, оскільки вона просила визнати її матір недієздатною з травня 2021 року, тобто з дати, коли її мати перенесла тяжкий інсульт, який призвів до не відновлювального когнітивного порушення. При цьому мотивом для звернення до суду з такою заявою слугувало виключно бажання допомогти хворій матері, а не відновити свої, начебто, порушені права на спадкування.

Заявниця зазначає, що надані її матір`ю у судовому засіданні пояснення про те, що вона вважає, що дана справа стосується спору про її майно, слід сприймати критично, оскільки мати дійсно дуже хвора та під час судового засідання навіть не змогла пригадати дату свого народження, що свідчить про перебування її матері під впливом ОСОБА_2 . Крім цього, щодо протиправного впливу останньої на хвору матір, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023110000001011 за ст. 190 КК України, а також кримінальні провадження № 1202211614000048 від 29 грудня 2022 року та № 12023116140000333 від 2 липня 2023 року за ч. 1 ст. 235 КК України, щодо її побиття ОСОБА_2 при спробі відвідування матері.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заінтересовані особи: ОСОБА_2 та опікунська рада виконавчого комітету Васильківської міської ради, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду апеляційної скарги (с.с. 91-92, 95), клопотання про його перенесення не подали.

Заінтересована особа ОСОБА_3 про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялася за поштовою адресою, наявною у матеріалах справи, однак, повістка-повідомлення повернулася до апеляційного суду без вручення з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою» (с.с.93-94).

Згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Матеріали справи не містять іншої адреси місця проживання або місця знаходження ОСОБА_3 , тому відповідно до вищезазначених норм процесуального права вона вважається належним чином повідомленою про судовий розгляд.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність заінтересованих осіб.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Держан В.В, яка підтримала доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Залишаючи скаргу без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені заявником обставини дають підстави вважати, що вимога заявника зводиться не тільки до визначення дієздатності, а й пов`язується з виникненням, зміною або припиненням особистих майнових прав, що свідчить про наявністю спору про право, який виник з приводу майна, та який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи

про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи (пункт 1 частини другої статті 293 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Згідно із статтею 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність набувати своїми діями для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Відповідно до положень частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Метою встановлення опіки та піклування є забезпечення особистих немайнових та майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть здійснювати свої права та виконувати обов`язки (стаття 55 ЦК України).

У силу статті 58 ЦК України опіка встановлюється над фізичними особами, які визнані недієздатними.

Згідно зі статтею 60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Частиною другою статті 39 ЦК України встановлено, що порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється ЦПК України.

Відповідно до статті 239 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.

Звертаючись до суду із заявою про визнання ОСОБА_3 недієздатною, ОСОБА_1 посилалася на те, що 28 квітня 2021 року її мати перенесла інсульт, після чого повністю втратила здатність для самообслуговування, не усвідомлює значення своїх дій та не може ними керувати, та потребує опіки.

Отже, обставина, яка підлягає встановленню у цій справі, є наявність у ОСОБА_3 психічного розладу та усвідомлення значення своїх дій і неможливість керування ними. Зазначена обставина встановлюється судом на підставі висновку судово-психіатричної експертизи.

Метою проведення судово-психіатричної експертизи є з`ясування наявності чи відсутності психічного розладу, здатного вплинути на усвідомлення особою своїх дій та керування ними.

Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину (частина друга статті 41 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Таким чином, недієздатна фізична особа не усвідомлює значення своїх дій та не може керувати ними, внаслідок чого не здатна набувати своїми діями цивільних прав, створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Предметом судової діяльності у цьому випадку є безпосереднє визначення наявності підстав для встановлення такого правового стану фізичної особи, як недієздатність. За рішенням суду фізична особа визнається недієздатною повністю, а не відносно конкретного правочину, вчиненого нею.

Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною (частина друга статті 40 ЦК України).

Тобто, законодавець передбачив можливість вирішення питання про недієздатність особи й у випадку залежності від часу виникнення недієздатності правових наслідків за договором.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 175/1741/18 зроблено висновок, що «вирішення питання щодо дієздатності громадянина залежить можливість його участі у розв`язанні інших цивільних справ. Тому заяви про визнання громадянина недієздатним підлягають розгляду окремо від інших вимог у порядку, передбаченому статтями ЦПК України. Одночасно зі спором про право цивільне питання про недієздатність громадянина суд може вирішувати лише в тому разі, коли спір виник після смерті цього громадянина.»

У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 686/12049/23 зазначено, що «за загальним правилом, у разі виникнення спору про право цивільне під час розгляду справи окремого провадження суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах. Зазначене положення не поширюється на справи про визнання фізичної особи недієздатною. Це пояснюється тим, що визнання особи недієздатною не надає їй можливості брати участь у процесі, а її інтереси в суді буде представляти законний представник. Тому при вирішенні спору про право цивільне, коли одна із сторін є психічно хворою особою, повинно відбутися визнання цієї особи недієздатною.»

Частина 4 статті 263 ЦПК України визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Проте, суд першої інстанції вищезазначене не врахував та прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для залишення заяви ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_5 недієздатною та встановлення опіки без розгляду у зв`язку із наявністю спору про право.

При цьому, матеріали справи не містять інформацію про смерть ОСОБА_3 , а відтак суд повинен розглянути заяву про визнання її недієздатною у порядку окремого провадження.

Згідно ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Оскільки ухвала суду про залишення заяви без розгляду постановлена з порушенням норм процесуального права, вона підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 367, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2025 року скасувати, заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , опікунська рада виконавчого комітету Васильківської міської ради про визнання особи недієздатною та встановлення опіки направити до Васильківського міськрайонного суду Київської області для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 5 січня 2026 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук