Постанова від 09 грудня 2025 р. у справі №229/6837/23-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 229/6837/23-ц

провадження № 22-ц/824/11216 /2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Черняк Д. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про захист прав споживачів, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Деменкової Євгенії Сергіївни на рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року у складі судді Хайнацького Є. С.,

встановив:

27.09.2023 ОСОБА_1 звернувся до Дружківського міського суду Донецької області з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про захист прав споживачів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 15 грудня 2022 року придбав посадочний документ 42T6VONA-B4UQONFQ-0001 на потяг 705 КБ ФІРМ ІС+ по маршруту «Вінниця-Przemysl», вартістю 779,77 грн, який є розрахунковим документом.

Згідно квитка дата прибуття потягу в місто призначення Przemysl (Польща) - 29.12.2022 о 04:54 за місцевим часом. О 05:52 за місцевим часом позиач планував продовжити свою подорож наступним потягом (згідно квитка від 29.12.2022) по маршруту Przemysl - Poznan.

Вибувши 28.12.2022 з міста Вінниця згідно розкладу, потяг 705 КБ ФІРМ ІС+ по маршруту «Вінниця-Przemysl» зупинився на станції Мостиська Друга, де простояв 2 год. 04 хв.

Внаслідок заздалегідь незапланованої зупинки, всупереч заявленого перевізником часу приїзду до Пшемисля, потяг прибув до місця призначення Przemysl (Польща) із суттєвим запізненням і позивач не встиг на потяг Przemysl (Пшемисль) - Poznan (Познань).

Позивач з вини відповідача був змушений замість прямого маршруту із сидячими місцями та часом прибуття в Poznan о 14:16, прямувати перекладними з пересадками маршрутами, стоячи в потязі 7 годин до кінцевого пункту, прибувши на 5 годин пізніше, ніж мав приїхати при своєчасному прибутті потяга 705 КБ ФІРМ ІС+ до міста Przemysl за посадочним документом 42T6VONA-B4UQONFQ-0001.

Його претензію від 31 січня 2023 року вих. № 92/01 відповідач залишив без задоволення.

Посилається на наявність правових підстав для стягнення з перевізника на його користь пені та відшкодування завданої моральної шкоди, що передбачено Законом України "Про захист прав споживачів".

Оскільки ціна квитка на поїзд 705 КБ ФІРМ ІС+ по маршруту «Вінниця-Przemysl» становила 779,77 грн, а прострочення виконання договірних зобов`язань склало 2 год. 04 хв., розмір пені становить 47,72 грн.

Неналежне виконання перевізником своїх договірних зобов`язань порушило життєві плани позивача та зумовило істотні зміни у звичайному способі життя, оскільки він, купуючи квиток, так спланував свою подорож, щоб вона відбулася максимум комфортно, бо він хворіє на хворобу серця, аритмію і зайві негативні емоції взагалі позивачу заборонено, позивач був змушений витрачати час і зусилля в іншій країні на з`ясування подальшого його руху до кінцевого пункту призначення, замість прямого сполучення з вини відповідача, позивач вчасно не потрапив до м. Познань, був вимушений на протязі 7 год. перекладними потягами, стоячи, добиратися із м. Пшемисль до м. Познань, витрачати час і зусилля на звернення до відповідача з вимогою про відшкодування шкоди, збирання необхідних доказів, звернення до адвоката та до суду, щоб довести порушення своїх прав.

Посилаючись на вказані обставини позивач просив суд стягнути з АТ «Укрзалізниця» на свою корись пеню в розмірі 47,72 грн та 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Також просив стягнути з відповідача судові витрати в розмірі 3 000 грн.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

01.05.2025 представник ОСОБА_1 - адвокат Деменкова Є. С. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішенням Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Стягнути з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 47,72 грн та 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Стягнути з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3 000 грн.

Посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Свої доводи мотивує тим, що суд першої інстанції в порушення вимог ст. 259, 268 ЦПК України не ухвалював судове рішення негайно після закінчення судового розгляду. Повне судове рішення складено та підписано 10 лютого 2025 року, чим порушено порядок його прийняття. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відзив на позовну заяву було подано з порушення строку на його подання та останній не було направлено позивачу.

Зазначає, що предметом спору є порушення прав споживача при міжнародному пасажирському перевезенні, а не у межах України, та застосував невірну норму матеріального права - Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1997 № 252, який визначає загальні умови обслуговування громадян, які здійснюють поїздки, перевозять багаж чи вантажобагаж у межах України в рухомому складі акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування (далі - АТ "Укрзалізниця") та у вагонах інших суб`єктів господарювання, і є обов`язковим для суб`єктів господарювання незалежно від форми власності, що провадять підприємницьку діяльність на території України у сфері обслуговування та перевезень пасажирів, багажу і вантажобагажу, та громадян ( п. 1 Загальних положень).

Вважає, що до спірних правовідносин застосовуються норми міжнародних угод, діючих між залізничним адміністраціями країн - учасниць перевізного процесу, а саме - Угода про міжнародне пасажирське сполучення (УМПС).

Зазначає, що правовою підставою для позовних вимог про стягнення пені є ч. 5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів" . Неналежне виконання перевізником своїх договірних зобов`язань порушило життєві плани позивача та зумовило істотні зміни у звичайному способі його життя. Це сталося з вини відповідача, адже у посадочному документі було чітко зазначено час і дату прибуття, позивач вчасно не потрапив до м. Познань, був вимушений на протязі 7 годин перекладними потягами добиратися з м. Пшемисль до м. Познань, маючи кардіологічну хворобу.

28.05.2025 представник АТ «Укрзалізниця» - Савка В. В. через систему "Електронний суд" подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу відхилити, рішення рішенням Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року залишити без змін.

Зазначив, що судом першої інстанції станом на 02.05.2024 було надано доступ представнику відповідача до системи "Електронний суд" , останній через розділи "Заяви" подав відзив на позовну заяву позивача.

Відзив на позовну заяву позивач отримав 02.05.2024 о 17:29, що підтверджується квитанцією №988991 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС.

Щодо встановлених судом першої інстанції обставин зазначив, що у відповіді на претензію позивача від 31 січня 2023 року АТ «Укрзалізниця» повідомило, що на ст. Мостиська-2 відповідними службами передбачено проведення прикордонно-митного контролю громадян. Питання тривалості проходження прикордонно-митного контролю у пунктах перетину Державного кордону України не є компетенцією АТ «Укрзалізниця».

При цьому АТ «Укрзалізниця» роз`яснило порядок компенсації вартості проїзного документу та проінформувало, що питання компенсації матеріальних та моральних збитків вирішується у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Позивач не довів, що запізнення поїзда №705 сполученням Львів-Пшемисль відбулось саме з вини відповідача.

За договором перевезення залізнична станція у місті Пшемишль є кінцевою у маршруті та за правилами транспортного законодавства не є місцем пересадки в розумінні положень статті 1 Закону України "Про залізничний транспорт", пункту 6 Статуту залізниць України, а відтак безпідставними є вимоги позову про відшкодування шкоди, завданої у зв`язку із запізненням до пункту пересадки. Відповідач не брав на себе зобов`язань і не надавав позивачу послуги з перевезення до м Познань (Республіка Польща) із пересадкою у місті Перемишль.

Позивачем не надано належних доказів на підтвердження завданої моральної шкоди та її розміру, а також доказів, які б підтверджували факти, що стали наслідком сильних душевних страждань, тривог, пережитого нервового стресу та інших негативних переживань.

В судовому засіданні представник АТ «Укрзалізниця» - Савка В. В. просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Інші учасники в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 15 грудня 2022 року ОСОБА_1 придбав посадочний документ 42T6VONA-B4UQONFQ-0001 на потяг 705 КБ ФІРМ ІС+ «Вінниця-Przemysl», вартістю 779,77 грн з датою відправки 28.12.2022 о 22:53 год. та прибуття 29.12.2022 о 04:54 год.

Як зазначив сам позивач в претензії від 31.01.2023, вибувши 28.12.2022 з міста Вінниця згідно розкладу, потяг 705 КБ Фірм ІС+ по маршруту «Вінниця-Przemysl» зупинився на станції Мостіска Друга і простояв там 2 години 04 хвилини та прибув до місця призначення Przemysl із суттєвим запізненням, внаслідок чого він не встиг на потяг Przemysl - Poznan.

За наслідками розгляду вказаного звернення АТ «Укрзалізниця» надано відповідь від 15.02.2023, в якій додатково проінформувало, що на ст. Мостиська-2 відповідними службами передбачено проведення прикордонно-митного контролю громадян. Питання тривалості проходження прикордонно-митного контролю у пунктах перетину Державного кордону України не є компетенцією АТ "Укрзалізниця".

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що запізнення потягу відбулося з вини відповідача. Крім цього, відповідальність перевізника за запізнення у прибутті транспортного засобу до пункту призначення обмежуються сплатою пасажирові штрафу у розмірі, встановленому за домовленістю сторін, транспортними кодексами (статутами), проте таких вимог заявлено не було. Позивач не довів причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заподіяною позивачу шкодою за обставин, викладених в позові.

Висновок суду першої інстанції є правильним.

За приписами статті 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 910 ЦК України за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов`язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов`язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення. Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).

За змістом частини першої статті 919 ЦК України перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Відповідно до частини першої статті 920 ЦК України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

За правилами частин першої статті 922 ЦК України за затримку у відправленні транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі, встановленому за домовленістю сторін, транспортними кодексами (статутами), якщо перевізник не доведе, що ці порушення сталися внаслідок непереборної сили, усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров`ю пасажирів, або інших обставин, що не залежали від перевізника.

Згідно із частиною п`ятою статті 22 Закону України «Про залізничний транспорт» відшкодування збитків користувачам послуг залізничного транспорту загального користування у разі порушення договірних зобов`язань здійснюється в порядку, що встановлюється Статутом залізниць України і контролюється центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту.

Обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом визначає Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1998 року № 457 (далі - Статут залізниць України).

Положення статті 1 Закону України «Про залізничний транспорт» кореспондуються із пунктом 6 Статуту залізниць України, яким встановлено, що міжнародне залізничне сполучення - перевезення пасажирів, вантажів, багажу, вантажобагажу та пошти між Україною та іноземними державами.

Відповідно до пункту 105 Статуту залізниць України залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Згідно положень ст. 18 Закону України «Про залізничний транспорт», перевезення вантажів і пасажирів у прямому і непрямому міжнародному і прямому змішаному сполученнях регулюються чинним законодавством України і міжнародними договорами України.

З аналізу наведених норм цивільного законодавства убачається, що претензії за неналежне виконання перевізником своїх обов`язків за договором перевезення, зокрема за затримку у відправленні або за у прибутті до пункту призначення слід пред`являти безпосередньо до перевізника, який здійснював перевезення, відтак релевантними для регулювання спірних правовідносин є положення національного законодавства перевізника.

Доводи апелянта в частині застосування до спірних правовідносин положень Угоди про міжнародне пасажирське сполучення та положень глави 7 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом колегія суддів відхиляє, оскільки позивачем пред`явлені вимоги до відповідача (перевізника), який є юридичною особою, зареєстрованою в Україні, відтак до даних правовідносин слід застосовувати положення законодавства, передбачені Цивільним кодексом України, зокрема ст. 922 ЦК України.

Загальні положення про правові наслідки порушення зобов`язання, передбачені в пунктах 1-4 частини першої статті 611 ЦК України, не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки зазначені відносини регулюються положеннями частини першої статті 922 ЦК України, які є спеціальним.

Аналогічні висновки були висловлені у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 607/2354/15-ц.

З цих підстав підлягають відхиленню доводи апеляційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин положень частини п`ятої статті ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», яка визначає обов`язок сплати пені у разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Зважаючи на те, що частиною першої статті 922 ЦК України встановлено, що за затримку у відправленні транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі, встановленому за домовленістю сторін, транспортними кодексами (статутами), якщо перевізник не доведе, що ці порушення сталися внаслідок непереборної сили, усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров`ю пасажирів, або інших обставин, що не залежали від перевізника, однак вимог про стягнення штрафу позивачем не було заявлено, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення пені за запізнення прибуття потягу до пункту призначення відсутні.

Окрім цього, колегія суддів враховує те, що запізнення потягу до пункту призначення відбулось не з вини перевізника, а через проведення прикордонно-митного контролю громадян, яке передбачено на ст. Мостиська -2, про що позивач, проявляючи розумну обачність, повинен був знати та розраховувати, плануючи час продовження своєї подорожі наступним потягом.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

У свою чергу, Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг. Тобто у сфері дії вказаного Закону перебувають у тому числі відносини між споживачами та надавачами будь-яких послуг (включаючи послуги з перевезення).

За змістом пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній нас час виникнення спірних правовідносин) споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

01 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 216/3521/16-ц прийняла постанову, якій сформувала правовий висновок про те, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Разом з тим, позивач не довів належними та достатніми доказами факт завдання йому моральної шкоди внаслідок запізнення потягу до пункту призначення та настанням тих негативних наслідків, на які він посилається.

Установивши фактичні обставини справи, оцінивши наявні у справі докази, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Разом з тим, допущене судом першої інстанції порушення норм процесуального права не є обов`язковою підставною для скасування судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19 грудня 2023 року про відкриття провадження у справі відповідачу запропоновано надати відзив до початку розгляду справи по суті.

За відсутності доказів того, що відповідач отримав вказану ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі, за наявності заяви представника відповідача від 17.04.2024 про надання доступу до електронної справи в системі "Електронний суд" та подання відзиву на позовну заяву 02.05.2024 з доказами направлення представнику позивача - Деменковій Є. С. (квитанція №988991 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС), зважаючи на те, що адресою позивача зазначено м. Бахмут Донецької області, яке з 23.12.2023 року є тимчасово окупованою територію рф, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги в частині порушення норм процесуального права щодо прийняття відзиву на позовну заяву.

Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст. 353, 367, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Деменкової Євгенії Сергіївни залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук