Рішення від 28 грудня 2025 р. у справі №500/5439/25 — Тернопільський окружний адміністративний суд

Суд: Тернопільський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 28 грудня 2025 р.

Справа: №500/5439/25

Суддя: Подлісна Ірина Миколаївна

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/5439/25

29 грудня 2025 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 10.02.2025 з метою реалізації свого права на відстрочку, із дотриманням вимог п.п.58, 58-1 Порядку №560 Позивачем на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 подано відповідну заяву з додатками про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Згідно довідки №2367/1 від 12.02.2025 ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 надано відстрочку від призову строком до 09.05.2025 на підставі п.13 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ. Додатково слід зазначити, що протягом 2024 Позивач також отримував відстрочку від призову на військову службу з аналогічних підстав.

30.04.2025 Позивачем із дотриманням вимог абз.2 п.58-1 Порядку №560 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 подано відповідну заяву з додатками про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, однак комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 заяву залишено без реалізації, як подану передчасно (лист №3954 від 02.05.2025 ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

30.05.2025 Позивачем, враховуючи такі зміни до п.60 Порядку №560, добровільно (без законодавчо існуючого обов`язку на той час) на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 подано заяву про продовження раніше наданої йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. На дату прийняття оскаржуваного рішення (протокол №109 від 02.06.2025) у Позивача були наявні законні підстави для відстрочки, а також ним раніше (у 2024, 10.02.2025, 30.04.2025) до ІНФОРМАЦІЯ_2 подані необхідні документи для її оформлення.

Проте, Відповідач 1, всупереч вимогам абз.11 п.60 Порядку №560 та п.13 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII, не продовжив Позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації шляхом внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про зміну дати закінчення її дії, а незаконно призвав його на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оформивши спірний наказ №144 від 21.06.2025 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період».

Передумовою для оформлення спірного наказу №144 від 21.06.2025 стало прийняття комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 рішення, яке оформлене протоколом №109 від 02.06.2025 про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу Позивачу. Дане рішення комісії, із врахуванням вимог абз.11 п.60 Порядку №560, є безпідставним.

Повідомлення №6111 від 03.06.2025 голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу ОСОБА_1 отримано лише 21.06.2025 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , куди він з`явився, щоб дізнатись про результати розгляду його заяви від 30.05.2025 про продовження відстрочки від призову на військову службу, однак був мобілізований.

За таких обставин, позивач дану відмову вважає протиправною та такою, що винесена з порушенням чинних норм законодавства.

Ухвалою суду від 23.09.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач Військова частина НОМЕР_1 (Відповідач 2) скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через систему "Електронний суд" із відповідними письмовими доказами 30.09.2025. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.

Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу здійснюється у терміни, визначені мобілізаційними планами Державної прикордонної служби України, та в порядку, визначеному законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" та "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Варто зазначити, що підставою для видання наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону про прийняття на військову службу за призов під час мобілізації позивача є Указ Президента України від 24.02.2022 №65/2022, мобілізаційне розпорядження, поіменний список ІНФОРМАЦІЯ_1 від 21.06.2025. Відповідач 2 вважає за доцільне проаналізувати правову природу такого документу.

Відповідач 2 звертає увагу, що відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9- рп/2008 в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи правового акта індивідуальної дії правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію.

Враховуючи вищенаведене, відповідач 2 приходить до висновку, що оскаржуваний позивачем рішення в частині призову на військову службу під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 , а також мобілізаційне розпорядження, поіменний список ІНФОРМАЦІЯ_1 від 21.06.2025.2025., на підставі якого видано наказ наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 24.06.2025 № 701-ОС про зарахування позивача у списки військової частини НОМЕР_1 є актами індивідуальної дії відносно позивача, тобто актами одноразового застосування. Станом на час вирішення даної справи, оскаржувані накази вичерпали свою дію внаслідок мобілізації позивача та подальшого направлення його для проходження військової служби.

Відповідач 2 зазначає, що видаючи наказ про прийняття на службу позивача та зарахування його в списки особового складу, виходив з того, що направляючи особу до військової частини ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснено всі передбачені законом заходи, спрямовані на встановлення наявності/відсутності законних підстав, звільняючих позивача від призову на військову службу. Відповідач 2 не мав права не зарахувати позивача до особового складу НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, адже мав беззаперечні правові підстави для видання оспорюваного позивачем наказу.

Відтак, після направлення позивача з ТЦК та СП до НОМЕР_2 прикордонного загону командування військової частини НОМЕР_1 не могло відмовити у зарахуванні його до особового складу військової частини.

Враховуючи вищевикладене, представник відповідача Військової частини НОМЕР_1 зазначив, що наказ начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 24.06.2025 № 701-ОС є правомірним та виданий у відповідності до вимог законодавства України, а отже не підлягає скасуванню.

Як зазначалось вище, позивач з 22.06.2025 прийнятий на військову службу та зарахований у списки військової частини НОМЕР_1 .

З 22.06.2025 позивач вчиняє активні дії відносно виконання військового обов`язку. Тобто саме з 22.06.2025 позивач усвідомлює про його мобілізацію та видання наказу про прийняття його на військову службу та включення його у списки військової частини НОМЕР_1 .

На підставі викладеного представник відповідача Військової частини НОМЕР_1 просив в задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив позивачем викладені доводи, які за своєю суттю аналогічні мотивам, викладеним у позовній заяві.

Представником відповідача Військової частини НОМЕР_1 08.10.2025 надіслано через систему "Електронний суд" заперечення на відповідь на відзив.

Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через систему "Електронний суд" із відповідними письмовими доказами 13.11.2025. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові.

Ухвалою суду від 27.11.2025 продовжено строк розгляду справи на 1 місяць.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи не надходило.

На підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 до 22.06.2025 перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Його мати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 з 09.08.2023 є особою з інвалідністю ІІ групи (загальне захворювання), що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_4 , виданим Пенсійним фондом України.

Чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 23.01.2012.

Рідний брат Позивача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_6 АДРЕСА_1 , що підтверджується довідками № 595 від 16.12.2022 та №879 від 19.04.2024 військової частини НОМЕР_6 .

Інших дітей у матері Позивача немає, а, отже, з врахуванням положень п.13 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII Позивач є особою, яка має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

10.02.2025 з метою реалізації свого права на відстрочку, із дотриманням вимог п.п.58, 58-1 Порядку №560 Позивачем на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 подано відповідну заяву з додатками про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Законом № 4357 затвержено Указ Президента України «Про продовження проведення загальної мобілізації» від 15.04.2025 № 236/2025, за яким строк проведення загальної мобілізації продовжено з 09 травня 2025 на 90 діб, тобто до 07.08.2025.

У зв`язку із набуттям чинності 09.05.2025 змін до Порядку №560, абзаци 10 та 11 пункту 60 цього Порядку передбачали наступне:

- відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язаному продовжується, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку;

- відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, надана (оформлена) відповідно до пунктів 57 - 581 цього Порядку, у разі продовження строку проведення мобілізації продовжується районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки без повторного надання військовозобов`язаним документів, що підтверджують право на відстрочку, за наявності у нього законних підстав на відстрочку (відповідно до раніше поданих військовозобов`язаним документів для оформлення відстрочки) на строк, установлений Указом Президента України про продовження строку проведення мобілізації, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави для відстрочки, шляхом внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про зміну дати закінчення дії відстрочки.

Отже, на момент винесення начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 спірного наказу від 21.06.2025 №144 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період», Позивач, у відповідності до вимог п.13 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII, мав право на відстрочку від призову на військову службу, про яке в належний спосіб заявив (повідомив Відповідача 1) до призову на військову службу, а отже, не підлягав призову на військову службу під час мобілізації. Проте, Відповідачем 1 не було вжито належних заходів щодо з`ясування таких обставин.

Не погодившись із відмовою Комісії з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні відстрочки, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі – Закон № 2232-ХІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частиною 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частина 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачає, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини 2 статті 2 цього Закону проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Згідно з частиною 5 статті 1 Закону № 2232-ХІІ від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

За змістом частини 9 статті 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;

призовники - особи, які взяті на військовий облік;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно з частиною 1 статті 39 Закону № 2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі – Закон № 3543-XII, у редакції від 07.09.2024, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що:

мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Згідно з частиною 5 статті 4 Закону № 3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.

За змістом статті 2 Закону № 3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан.

Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Пунктом 8 цього Указу визначено місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку:

1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини;

2) здійснення призову військовозобов`язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України;

3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.

На час виникнення спірних правовідносин та на дату ухвалення рішення у цій справі на території України продовжує діяти воєнний стан.

Відповідно до частини 5 статті 22 Закону № 3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Статтею 23 Закону № 3543-XII встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Згідно з пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Частина 7 цієї ж статті передбачає, що перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до частини 5 статті 22 Закону № 3543-ХІІ порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

Цей порядок визначає:

механізм реалізації повноважень та взаємодію між місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від підпорядкування і форми власності, органами військового управління, органами та підрозділами, що входять до системи поліції, та посадовими особами територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з організації проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період;

порядок оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил України, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України чи відповідного підрозділу розвідувальних органів України;

процедуру перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов`язаних та резервістів та внесення відповідних змін у військово-облікові документи;

порядок надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення;

організацію медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів;

процедури оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період;

механізм відправлення військовозобов`язаних та резервістів до місць проходження військової служби.

На підставі вказаної частини 5 статті 22 Закону № 3543-ХІІ, Кабінет Міністрів України затвердив постановою від 16.05.2024 № 560 Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі – Порядок № 560, в редакції від 04.10.2024, чинній на момент виникнення спірних правовідносин – подання заяви на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період від 11.12.2024).

Абзацом 1 та 2 пункту 58 Порядку № 560 визначено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов`язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Під час подання заяви військовозобов`язаний пред`являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації в день її подання.

Згідно з абзацом 1 пункту 58-1 Порядку № 560 військовозобов`язані, зайняті постійним доглядом за хворим батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), у випадках, передбачених пунктом 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначають у заяві, зазначеній у пункті 58 цього Порядку (додаток 4), про відсутність інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати постійний догляд за хворим батьком чи матір`ю дружини (чоловіка). Військовозобов`язані, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю, не зазначають у заяві, зазначеній у пункті 58 цього Порядку (додаток 4), інформацію про інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати постійний догляд.

Згідно з Додатком 5 до Порядку № 560 «Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», військовозобов`язані, які зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю …, які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду подають:

для особи, яка потребує постійного догляду, - довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ;

для особи, яка зайнята постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю, - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про шлюб або свідоцтво про народження дитини, або свідоцтво про народження особи, яка здійснює постійний догляд).

Як стверджує позивач, він звертався до Комісії з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про оформлення відстрочки на підставі п. 13 ч.І ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» із відповідним пакетом документів.

Однак, ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомленням №6111 від 03.06.2025 року без належних правових підстав відмовлено у наданні відстрочки Позивачу - ОСОБА_1 .

В той же час, важливим моментом у даних спірних правовідносинах виступають наступні обставини.

З аналогічних підстав, керуючись п. 13 ч.І ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ОСОБА_5 вже неодноразово надавалась відстрочка, що підтверджується довідкою №2367/1 від 12.02.2025 року та довідкою №3954 від 02.05.2025 року.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що позивач дотримався встановленої Порядком № 560 процедури для вирішення питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період з підстави, визначеної пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII.

Відповідно до пункту 57 Порядку № 560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

За правилами пункту 60 Порядку № 560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Так, повідомленням №6111 від 03.06.2025 року ОСОБА_1 відмовлено у наданні відстрочки.

В той же час, суд зауважує, що з тих же аналогічних підстав, керуючись п. 13 ч.І ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ОСОБА_1 вже неодноразово надавалась відстрочка.

Дана обставина серед іншого також підтверджує те, що у Позивача - ОСОБА_1 були наявні усі правові підстави для автоматичного продовження відстрочки.

Проте, у зв`язку з тим, що позивачу без достатніх законних (правових) підстав було відмовлено у наданні відстрочки, останнього протизаконно було мобілізовано до лав Збройних Сил України.

На підставі досліджених судом доказів, з урахуванням встановленого КАС України обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суд висновує, що слід визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови в наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що оформлено повідомленням №6111 від 03.06.2025 року.

Щодо вимог про визнання протиправним і скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 "Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації в особливий період" від 21.06.2025 №144, в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , 1983 року народження та направлення його для проходження військової служби під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 ", то суд зазначає таке.

Як встановлено судом та підтверджується належними доказами, позивач звернувся до Голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_8 із заявою, у якій просив розглянути заяву та оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про військову службу та мобілізацію» (а.с.11). Заява оформлена згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560. До заяви були додані всі необхідні засвідчені копії документів, що підтверджують право на відстрочку.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 280/6033/22, від 01.10.2024 у справі № 160/10728/23, від 01.10.2024 у справі № 200/4189/22, від 14.11.2024 у справі № 160/33822/23.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У правовідносинах, що склалися у справі, що розглядає суд, направлення позивачем на адресу комісії ІНФОРМАЦІЯ_8 заяви та доданих до неї документів про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 13 частини 1статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII, є проявом активних дій позивача для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Як вже зазначав суд, відповідно до пункту 60 Порядку № 560, комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

Відповідно до пункту 63 Порядку № 560 військовозобов`язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Комісія ІНФОРМАЦІЯ_8 03.06.2025 прийняла рішення, оформлене повідомленням №6111, про відмову у наданні відстрочки за заявою ОСОБА_1 від 30.05.2025.

Всупереч положенням пункту 60 Порядку № 560, начальник ІНФОРМАЦІЯ_8 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) прийняв наказ від 21.06.2025 № 144 про призов позивача.

Як встановив суд, відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 21.06.2025 № 144 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час загальної мобілізації» солдата ОСОБА_1 , 1983 року народження, призвано на військову службу та направлено у військову частину НОМЕР_1 (а.с.18).

Конституційний Суд України, розвиваючи практику застосування статті 8 Основного Закону України, вказав, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій держави. Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, зокрема, у контексті таких основоположних його складових: принцип законності, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду. Верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб`єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат (абзаци 3, 4, 6 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року №6-р/2019).

Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци 4-6 підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року №6-р/2019).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац 3 підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №1-2/2016).

Верховний Суд в постанові від 18.01.2023 у справі № 580/1300/22 визначив підходи щодо застосування принципу «легітимних очікувань» (legitimate expectations):

«… 75. Також колегія суддів зазначає, що поняття «легітимні очікування», головним чином походять від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. У юридичній практиці зазначений термін також має такі альтернативні назви як правомірні, законні, розумні або виправдані сподівання.

76. Принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України). Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.

77. Принцип легітимних очікувань властивий, головним чином, для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, оскільки у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї/мети системи адміністративних судів, а саме, захисти «малої людини» від «великої держави», в особі її багаточисленних суб`єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу.

78. Легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм; не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).

79. Правовим підґрунтям для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норми права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі приписів щодо певного права, яке однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права…».

У спірних правовідносинах, позивач після направлення до Комісії з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 заяви від 30.05.2025 з додатками про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мав легітимні очікування не лише щодо вчасного прийняття Комісією з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 за результатом розгляду його заяви рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (в семиденний строк з дня отримання заяви про відстрочку), але й щодо забезпечення дотримання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки встановлених Порядком № 560 заборон на направлення його (позивача) для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби та його призову до прийняття такого рішення.

Враховуючи, що обов`язок щодо перевірки наявності відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу та підстав для її надання з метою недопущення протиправних дій щодо особи покладено на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина 7 статті 23 Закону № 3543-XII), а тому ІНФОРМАЦІЯ_9 не виконав своїх обов`язків належним чином. На момент прийняття спірного наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 21.06.2025 № 144 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час загальної мобілізації», позивач розпочав процес реалізації права на отримання відстрочки від призову, подавши 30.05.2025 відповідну заяву, а отже не підлягав призову на військову службу під час мобілізації. Окрім того, ІНФОРМАЦІЯ_9 порушив процедуру проведення призову, встановлену Порядком № 560.

Ураховуючи викладене у сукупності, суд висновує про обґрунтованість позовних вимог у частині визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 21.06.2025 № 144 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час загальної мобілізації» в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період до в/ч НОМЕР_1 .

Стосовно вимог позивача в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , то суд зазначає таке.

Згідно із частиною 1 статті 2 Закону № 2232-XIІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 статті 2 Закону № 2232-XIІ визначено види військової служби:

базова військова служба;

військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

військова служба за контрактом осіб рядового складу;

військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;

військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 (далі – Положення № 1153/2008), визначається порядок проходження громадянами України (далі – громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі.

За змістом пункту 5 Положення № 1153/2008 громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі – військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Відповідно до пункту 6 Положення № 1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 24 Закону № 2232-ХІІ початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України.

Суд встановив, що згідно із витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 21.06.2025 № 144 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час загальної мобілізації» в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період до в/ч НОМЕР_1 .

Таким чином, з дня відправлення позивача до в/ч НОМЕР_1 позивач вважається таким, що проходить військову службу та набув правового статусу «військовослужбовець».

Згідно з абзацом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною 3, пунктом 2 частини 4, пунктом 3 частини 5 та пунктом 3 частини 6 статті 26 Закону № 2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пункт 233 Положення № 1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, серед яких: під час дії воєнного стану: а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі; г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); д) у зв`язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); е) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу); з) у зв`язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.

Отже, Законом № 2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, не передбачено звільнення з військової служби у зв`язку із скасуванням наказу про призов.

При цьому, доказів того, що позивач звертався до в/ч НОМЕР_1 із рапортом про звільнення, із зазначенням підстав звільнення передбачених пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, матеріали справи не містять та про такі сторона позивача не зазначає.

Тобто, правовідносини з позивачем з приводу можливості його звільнення з військової служби перейшли у нову площину та порядок такого звільнення вже визначається іншими нормами Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.

Враховуючи викладене та зважаючи на встановлені судом обставини, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 , зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Позов належить задовольнити частково.

Оскільки позов підлягає задоволенню частково, то відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 968,96 грн, сплачений відповідно до квитанції від 17.09.2025.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_8 , яке оформлене протоколом №109 від 02.06.2025, в частині відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, в особливий період ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Визнати протиправним і скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 "Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації в особливий період" від 21.06.2025 №144, в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , 1983 року народження та направлення його для проходження військової служби під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 ".

У задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_8 сплачений судовий збір в розмірі 968 грн (дев`ятсот шістдесят вісім) 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 29 грудня 2025 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 );

відповідач:

- ІНФОРМАЦІЯ_9 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_3 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_7 ).

- Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_4 код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ).

Головуючий суддя Подлісна І.М.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua