Рішення від 05 січня 2026 р. у справі №640/30105/20 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 січня 2026 року Справа № 640/30105/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі судді Воловика С.В., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Суми адміністративну справу № 640/30105/20 за позовом ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України, Верховного Суду, третя особа яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідачів Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві, про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до Вищого адміністративного суду України (далі – відповідач-1, ВАСУ), Верховного Суду (далі – відповідач-2, ВС), третя особа яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідачів Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві (далі – третя особа, ГУ ДКСУ в м. Києві), у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу винагороди судді за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 без застосування обмежень, передбачених Законом України № 553-ІХ;

- зобов`язати відповідача-1 провести перерахунок суддівської винагороди позивача за період з 18.04.2020 по 28.08.2020, обчисливши її відповідно до вимог Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та здійснити її виплату без застосування обмеження, передбаченого Законом України № 553-ІХ;

- зобов`язати відповідача-2 як головного розпорядника коштів за бюджетною програмою, по якій здійснюється фінансування виплат суддівської винагороди суддям Вищого адміністративного суду України, забезпечити в повному обсязі фінансування відповідних витрат в порядку визначеному бюджетним законодавством за рахунок коштів, передбачених на виплату суддівської винагороди;

- стягнути з відповідача-1 на користь позивача суму недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі 42 099, 40 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 перебував на посаді судді Вищого адміністративного суду України, проте всупереч приписів статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, під час здійснення повноважень судді у вказаний період, отримував винагороду судді у розмірі обмеженому 10 мінімальними заробітними платами.

На переконання ОСОБА_1 , оскільки винагорода судді є однією із складових гарантій незалежності судді і на виконання приписів статті 130 Конституції України її розмір регулюється виключно Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, відповідачі не мали правових підстав для обмеження розміру суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.04.2020.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2020, позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 640/30105/20, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб, встановлені строки для подання заяв по суті справи.

Не погоджуючись з позовними вимогами, у відзиві ВАСУ зазначив, що 18.04.2020 набрав чинності Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” № 553-ІХ від 13.04.2020, відповідно до якого у квітні 2020 року та на період до завершення місяця в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, заробітна плата працівників бюджетних установ (в тому числі і суддів) нараховується у розмірі що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої на 01 січня 2020 року. Тобто, вказана норма імперативно встановлювала обов`язок відповідача-1 нараховувати та виплачувати суддям винагороду у згаданому розмірі.

З огляду на зазначене, а також враховуючи приписи статей 22, 116 Бюджетного кодексу України, ВАСУ вважає нарахування та виплату позивачу винагороди судді у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 правомірними.

Верховний Суд, не погоджуючись з позовними вимогами у відзиві зазначив, що оскільки ОСОБА_1 перебував на посаді судді Вищого адміністративного суду України і звільнений у відставку з посади судді саме цього суду, обов`язок нарахування і виплати винагороди судді, в тому числі і погашення заборгованості, належить голові ліквідаційної комісії ВАСУ.

Верховний Суд, як головний розпорядник бюджетних коштів ВАСУ, лише після звернення ліквідаційної комісії ВАСУ, виділяє останньому як розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня, бюджетні асигнування на погашення відповідних потреб, затверджує кошторис видатків та здійснює контроль за їх витрачанням.

У зв`язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду міста Києва, на підставі пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2825 (в редакції Закону № 3863), проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ згідно з Порядком передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України № 399 від 16.09.2024.

За результатами вказаного автоматизованого розподілу, справа № 640/30105/20 передана на розгляд Сумському окружному адміністративному суду. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2025, зазначену справу передано на розгляд судді Воловику С.В.

Так, ухвалою від 18.03.2025, справа № 640/30105/20 прийнята до провадження, розгляд справи вирішено продовжувати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб, учасникам справи запропоновано подати додаткові пояснення щодо предмету спору.

Дослідивши подані матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті в їх сукупності, суд встановив наступне.

Постановою Верховної Ради України № 1684-VI від 22.10.2009 ОСОБА_1 обрано на посаду судді Вищого адміністративного суду України.

Відповідно до довідки від 04.09.2020 та розрахункових листів (а.с. 9-11) у період з квітня по серпень 2020 року суддівська винагорода позивача була обмежена, зокрема, у квітні 2020 року на 5 069, 56 грн., у травні 2020 року – на 13 307, 60 грн., у червні 2020 року – на 13 307, 60 та у липні 2020 року – на 10 414, 64 грн., а всього за цей період – на 42 099, 40 грн.

Надаючи правову оцінку правовідносинам які виникли між сторонами суд зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України “Про судоустрій і статус суддів” № 1402-VIII від 02.06.2016 (далі – Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За змістом частин першої, другої статті 4 Закону № 1402-VIII, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та Законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.

Частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою вказаної статті, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII) визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого становлено на 1 січня календарного року.

Отже, суд констатує, що зміст вказаних норм дає підстави для однозначних висновків про те, що розмір винагороди судді встановлюється виключно Законом України “Про судоустрій і статус суддів” і не може визначатись (змінюватись) іншими законами України.

В той же час, 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” № 553-IX від 13.04.2020 (далі – Закон № 553-IX), згідно з яким Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, окрім іншого, доповнено статтею 29 такого змісту:

“Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті”.

Втім, Рішенням Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28.08.2020, частини перша, третя статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Отже, стверджуючи про правомірність нарахування і виплати ОСОБА_1 винагороди судді, ВАСУ вказує на те, що у період з 18.04.2020 по 28.04.2020 норми Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, які обмежували суддівську винагороду сумою не більше 10 розмірів мінімальної заробітної плати були чинними і підлягали застосуванню.

У цій справі, вирішуючи спір по суті, суд наголошує на тому, що спосіб визначення розміру суддівської винагороди закріплений у статті 130 Конституції України, відповідно до якої, “розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій”.

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у поєднанні (системному зв`язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що позаяк Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій).

Крім того, варто зауважити на тому, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, на виконання частини четвертої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.

Як уже зазначалось, розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.

Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві (зокрема з квітня по серпень 2020 року) не вносилися, тож правових підстав для обмеження її виплати десятьма мінімальними заробітними платами не було.

Доводи відповідача-1 щодо чинності статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 та як наслідок, необхідності її застосування до спірних правовідносин, суд не приймає до уваги, з огляду на таке.

Як уже зазначалось, розмір суддівської винагороди встановлюється виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Тобто, для спірних правовідносин спеціальними є норми, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Законів України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”.

За змістом Рішення Конституційного Суду України № 5-рп(II)/2020 від 18.06.2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): “закон пізніший має перевагу над давнішим” (lex posterior derogat priori); “закон спеціальний має перевагу над загальним” (lex specialis derogat generali); “закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим” (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” фактично обмежив розмір суддівської винагороди, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Суд зауважує, що Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає законам про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права “спеціальний закон скасовує дію загального закону” (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, необхідно вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях № 6-рп/2007 від 09.07.2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та № 10-рп/2008 від 22.05.2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Таким чином, за наведених обставин суд доходить висновку про те, що дії відповідача-1 щодо обмеження суддівської винагороди ОСОБА_1 у період з 18.04.2020 по 28.08.2020, не відповідають критеріям, встановленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині зобов`язання ВАСУ провести перерахунок суддівської винагороди позивача за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно, обчисливши її відповідно до вимог Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та здійснення її виплати без застосування обмеження, передбаченого Законом України № 553-ІХ, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з цим, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності ВАСУ щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу винагороди судді за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 без застосування обмежень, передбачених Законом України № 553-ІХ, суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, позаяк доказів звернення з вимогою здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди, яке б залишилось без відповіді та задоволення, суду надано не було, про наявність таких доказів не повідомлено.

Крім того, на переконання суду, не підлягають задоволенню і позовні вимоги щодо зобов`язання ВС, забезпечити в повному обсязі фінансування відповідних витрат в порядку визначеному бюджетним законодавством за рахунок коштів, передбачених на виплату суддівської винагороди суддям Вищого адміністративного суду України, оскільки ці вимоги є передчасними.

Суд зазначає, що виникнення обов`язку ВС як головного розпорядника коштів за бюджетною програмою, по якій здійснюється фінансування Вищого адміністративного суду України, зумовлено виконанням обов`язку щодо нарахування і виплати відповідних коштів самим Вищим адміністративним судом, як розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Також передчасними і такими, що не підлягають задоволенню суд вважає і позовні вимоги про стягнення з ВАСУ суми недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі 42 099, 40 грн у зв`язку з тим, що такі суми відповідачем-1 фактично не нараховувались.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України, Верховного Суду, третя особа яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідачів Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві, про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів – задовольнити частково.

Зобов`язати Вищий адміністративний суд України (01029, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, код ЄДРПОУ 33235788) провести перерахунок та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно, обчисливши її відповідно до вимог Закону України “Про судоустрій і статус суддів” без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, з урахуванням обов`язкових платежів та виплачених коштів.

В задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Воловик