Рішення від 05 січня 2026 р. у справі №480/9991/24 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 січня 2026 року Справа № 480/9991/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/9991/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, яка передбачена абзацем другим пункту 2 ст. 15 Закону № 2011 -XIІ, за період затримки такої виплати з 21.07.2023 по день, що передує такій фактичній виплаті 25.09.2024;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, яка передбачена абзацем другим пункту 2 ст. 15 Закону № 2011 -XIІ, за період затримки такої виплати з 21.07.2023 по день, що передує такій фактичній виплаті 25.09.2024.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 26.09.2024 відповідачем, на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 у справі №480/9251/23, нараховано та виплачено позивачу 46910,82 грн одноразової грошової допомоги, що є підставою для зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, за період з 21.07.2023 по 25.09.2024.

На звернення позивача про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідач листом повідомив, що підстав для такої виплати немає.

Позивач вважає, що у відповідності до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, він має право на компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, у зв`язку з чим звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою суду відкрито провадження в цій справі та вирішено її розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що законодавець встановив, що компенсація за втрату частини доходів, проводиться виключно на грошові доходи, перелік яких чітко визначено, та які не мають разового характеру і які нараховані але невиплачені (ст. 2, 3 Закону № 2050-ІІІ п. 3 Порядку № 159). Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 відтворюють положення Закону №2050-111, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. Відповідно до статті 3 Закону №2050-111 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Позивач не звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати страхових виплат індексації відповідно до Закону №2050-111 та Порядку №159, оскільки доказів протилежного матеріали справи не містять. При цьому, відповідач не відмовляв позивачу своїм рішенням у виплаті відповідної компенсації. За змістом статті 7 Закону №2050-111 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. З огляду на те, що у цій справі позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону №2050-111 та Порядку №159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, тому право позивача ще не було порушено суб`єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу у лавах Державної прикордонної служби України.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 21.07.2023 № 577-ОС позивачку виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення 21.07.2023.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 у справі №480/9251/23, яке залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.09.2024 (посилання на рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень - https://reyestr.court.gov.ua/Review/121767673), визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, та зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, відповідно до п. 2 ст. 15 Закону України №2011-XII від 20.12.1991 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (посилання на рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень - https://reyestr.court.gov.ua/Review/119934986).

26.09.2024 позивачу було здійснено виплату коштів згідно рішення суду у розмірі 46910,82 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку (а.с. 10) та не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.

ОСОБА_1 звернулася до НОМЕР_2 прикордонного загону із заявою від 26.09.2024, в якій просила нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів громадян у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 22.07.2023 по день фактичної її остаточної випдати (а.с. 12).

Дану заяву направлено рекомендованим листом, що підтверджується копією фіскального чеку АТ "Укрпошта" (а.с.9).

Проте, відповідачем відповіді на подану заяву надано не було, виплату не проведено.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Щодо твердження відповідача, викладеного у відзиві на позовну заяву, про звернення позивача до суду з пропуском місячного строку звернення, суд зазначає наступне.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Згідно з частинами першою, другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, законодавством встановлений шестимісячний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.

Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Поряд з цим, поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).

Оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з`ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Так, предметом розгляду цієї справи є питання протиправності бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати одноразової грошової домоги.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-ІІІ), який, зокрема, не визначає спеціальних строків для звернення до суду.

Відповідно до статті 1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Стаття 2 Закону №2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно з статтею 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159), положення якого фактично відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

При цьому норми Закону №2050-ІІІ і Порядку №159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до відповідного органу за виплатою такої компенсації.

Приписами статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 фактично встановлений обов`язок відповідного підприємства, установи і організації компенсувати особі (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку дохід, втрачений у зв`язку з порушенням строків його виплати в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії.

Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2 - 4 Закону №2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно з Законом №2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 02.04.2024 у справі №560/8194/20.

На виконання судового рішення відповідач здійснив виплату позивачу 26.09.2024.

Саме з часу отримання ним заборгованості, виплаченої на виконання рішення суду розпочинається встановлений частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України шестимісячний строк, протягом якого позивач має право звернутись до суду з позовом.

До суду ОСОБА_1 звернулася 16.11.2024 (згідно штампу на конверті відділення АТ "Укрпошта"), тобто в межах шестимісячного строку встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України.

Таким чином, строк звернення позивачки до суду з даним позовом не пропущено.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі- Закон №2050-ІІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру.

Статтею 3 Закону №2050-ІІІ передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Відповідно до статті 6 Закону №2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок:

власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян;

коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації. Відповідно до пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі заробітна плата (грошове забезпечення) та сума індексації грошових доходів громадян.

Верховний Суд неодноразово викладав правові висновки щодо застосування норм Закону № 2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Ухвалюючи постанову у справі № 240/11882/19, Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону №2050-ІІІ, відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Приймаючи постанову від 6 лютого 2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі- Закон №2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Об`єктом нарахування компенсації втрати частини доходів, у наведеному випадку, є саме одноразова грошова допомога при звільненні.

При цьому, одноразова грошова допомога при звільненні є разовою виплатою і виплачується при звільненні у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Таким чином, оскільки одноразова грошова допомога при звільненні є доходом, що має разовий характер, тому на таку не може бути нарахована компенсація втрати частини доходів у розумінні Закону №2050-ІІІ.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Кунець