Рішення від 30 грудня 2025 р. у справі №580/7465/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №580/7465/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 грудня 2025 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними та скасування рішень, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправними та скасувати рішення відповідача, а саме: заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 від 15.06.2025 року, а також рішення начальника І групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 від 15.06.2025 року про відмову у перетинанні позивачем ОСОБА_1 державного кордону України;

- зобов`язати відповідача надати дозвіл позивачу щодо перетинання державного кордону України в установленому законодавством порядку.

Посилається на те, що оскаржуваними рішеннями відповідача відмовлено позивачу у перетині державного кордону, з причин відсутності підстав для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану та у зв`язку із тим, що позивач не зміг підтвердити мету поїздки згідно п.2.9 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57 (далі – Правила №57). Позивач з такими рішеннями не погоджується та вважає, що вони порушують його права на свободу пересування та безперешкодного перетинання державного кордону. В обґрунтування вказаного зазначив, що 29.02.2024 року позивач був виключений з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232), не є військовозобов`язаним та не підлягає призову під час мобілізації, тому будь-які обмеження, які стосуються військовозобов`язаних, до позивача не застосовуються. Крім того, звернув увагу, що для прийняття рішення про відмову в перетинанні державного кордону України недостатньо лише самого посилання на норми законів та підзаконних нормативно-правових актів, оскаржувані рішення повинні містити опис фактичних підстав, на яких воно базується, з посиланням на конкретні документі, які позивачем не було надано для підтвердження права на перетин державного кордону України. Втім, відповідачем не визначено конкретних підстав прийняття рішень, як і не визначено конкретних документів, які не подано позивачем. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду за судовим захистом. Просить позов задовольнити повністю.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що законодавством визначено категорії осіб, які мають право на перетин державного кордону України у період введення на території України воєнного стану та досягли 16-річного віку, і будь-якого документа, що підтверджує його належність до однієї з цих категорій, позивач не надав. Крім того, вказав, що відповідач не заперечує ту обставину, що позивач був виключений з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону №2232 (в редакції, що діяла до внесення змін Законом України №3633-IX від 11.04.2024 року), однак сам факт зняття/виключення з військового обліку за цією підставою не є підставою (у передбачених законом випадках) для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану. Більше того, станом не день винесення оскаржуваних рішень чинна редакція ст.37 Закону №2232 не передбачала можливості виключення з військового обліку осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. До всього, додав, що спірні рішення відповідача мають разовий характер і вичерпали свою дію фактом їх виконання, тому за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржувані рішення уповноважених посадових осіб жодним чином не створять перешкод для перетину позивачем кордону України. За таких обставин, вважає, що Військова частина НОМЕР_1 діяла лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про визнання протиправними та скасування рішень є необґрунтованими, у задоволенні яких слід відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 року матеріали справи №580/7465/25 передано на розгляд Львівського окружного адміністративного суду.

Справа надійшла до Львівського окружного адміністративного суду 14.11.2025 року; автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №580/7465/25 визначено головуючого суддю Ланкевича А.З.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 19.11.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач, ОСОБА_1 , є громадянином України, що підтверджується довідкою про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру №787501-2021.

Відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов`язаного НОМЕР_2 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_4 , позивач 29.02.2024 року виключений з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_5 на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII.

15.06.2025 року позивач прибув до пункту пропуску «Рава-Руська» з метою здійснення перетину державного кордону на виїзд з України. При цьому останнім пред`явлено, зокрема, такі документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон номер НОМЕР_3 від 31.01.2025 року та тимчасове посвідчення військовозобов`язаного НОМЕР_2 , видане ІНФОРМАЦІЯ_4 .

За результатами здійснення прикордонного контролю, посадовими особами відповідача прийнято рішення від 15.06.2025 року про відмову в перетинанні державного кордону України позивачу з причини: відсутні підстави для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57.

Крім того, 15.06.2025 року позивач прибув до пункту пропуску «Шегині» з метою здійснення перетину державного кордону на виїзд з України. При цьому останнім пред`явлено, зокрема, такі документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон номер НОМЕР_3 від 31.01.2025 року та тимчасове посвідчення військовозобов`язаного НОМЕР_2 , видане ІНФОРМАЦІЯ_4 .

За результатами здійснення прикордонного контролю, посадовими особами відповідача прийнято рішення від 15.06.2025 року про відмову в перетинанні державного кордону України позивачу з причин того, що ОСОБА_1 не зміг підтвердити мету поїздки згідно п.2.9 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право вільно залишати територію України передбачено ст.33 Основного Закону, ч.1 якої встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Зазначеному кореспондує ст.1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 року №3857-XII (далі - Закон №3857). Ця стаття також передбачає, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки.

Відповідно до ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Отже, гарантоване ст.33 Конституції України право вільно залишати територію України належить до категорії прав, що можуть бути обмежені в умовах воєнного стану.

Згідно з положеннями ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст.2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Відповідно до п.6 ч.1 ст.8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №2102-ІХ.

Пунктом 3 Указу №64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

В подальшому воєнний стан був неодноразово продовжений Указами Президента України і діє на даний час.

Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 року № =69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Загальний порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (далі - Правила №57).

Згідно з п.2 цих Правил, у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.

Відповідно до п.2-6 Правил №57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в пунктах 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 цих Правил.

Згідно з п.8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 року №1455 (далі - Порядок №1455), перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Поряд з цим, ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Зі змісту оспорюваних рішень відповідача судом установлено, що на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року громадянина України ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, в зв`язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, оскільки зазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон та мету поїздки.

Як уже зазначалось, доводи позивача ґрунтуються на тому, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, у зв`язку із тим, що виключений з військового обліку військовозобов`язаних відповідно до п.6 ч.6 ст.37 Закону №2232 (в редакції, що діяла до внесення змін Законом України №3633-IX від 11.04.2024 року), що підтверджується відміткою у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного. З огляду на це, позивач вважає вказану обставину (не підлягає призову на військову службу під час мобілізації) такою, що свідчить про наявність у нього права на перетинання державного кордону України, а обмеження його у цьому є порушенням приписів Конституції України щодо свободи пересування та вільно залишати територію України.

Даючи оцінку вказаним аргументам, суд враховує наступне.

Згідно з п.6 ч.6 ст.37 Закону №2232 (в редакції, яка діяла станом на момент виключення позивача з військового обліку), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які: були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

У зв`язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 року №3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024 року (далі Закон №3633-ІХ), редакція ч.6 ст.37 Закону №2232 зазнала змін, внаслідок яких, п.6 ч.6 було виключено.

Крім того, відповідно до ч.5 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який, серед іншого, визначає процедуру оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Згідно п.4 цього Порядку, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані, зокрема:

особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;

особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В абз.абз.1, 2 п.2 мотивувальної частини рішення від 09.02.1999 року №1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правових актів в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З наведеного можна зробити висновок, що з 18.05.2024 року громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку призовників та були виключені з військового обліку військовозобов`язаних на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону №2232 (у редакції, чинній до 17.05.2024 року), підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку.

Крім паспорту громадянина України для виїзду за кордон, позивач для проходження прикордонного контролю надав тільки тимчасове посвідчення військовозобов`язаного з відміткою про виключення його з військового обліку відповідно до п.6 ч.6 ст. 37 Закону №2232.

Утім, суд зазначає, що військовий квиток (тимчасове посвідчення військовозобов`язаного) з відміткою про виключення з обліку засвідчує виключно питання військового обліку особи і сам по собі не є достатнім підтверджуючим документом для перетину державного кордону позивачем в умовах воєнного стану.

Оскільки позивач під час перетину кордону не надав документів, які б підтверджували його право на перетин кордону, суд вважає, що у спірних правовідносинах він не мав правових підстав для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану.

При цьому, суд не приймає до уваги аргументи позивача про те, що він не відноситься до категорії військовозобов`язаних, призовників, резервістів, тощо, а тому не може бути обмежений в праві перетину кордону під час запровадженого воєнного стану, оскільки законодавством визначено категорії осіб, які мають право на перетин державного кордону України у період введення на території України воєнного стану та досягли 16-річного віку, і будь-якого документа, що підтверджує його належність до однієї з цих категорій, позивач не надав. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

На переконання суду, позивач помилково тлумачить норми законодавства, що регулюють порядок перетинання державного кордону громадянами України, і помилково пов`язує наявність права на перетин кордону з виключенням з військового обліку.

Зважаючи на доводи і обґрунтування вимог позивача, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час дії воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Однак таке втручання в цьому разі прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну мету.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд приходить висновку, що оскаржувані рішення від 15.06.2025 року про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України прийняті відповідачем в межах та на підставі наданих йому повноважень, ці рішення відповідають визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, а тому є правомірними.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09.03.2023 року у справі №600/2520/22-а, які в силу приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються судом під час вирішення цього спору.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі досліджених доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд дійшов висновку, що докази, подані позивачем, переконують у безпідставності позовних вимог. Натомість, відповідач виконав покладений на нього ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок, а саме довів правомірність своїх дій та рішень, чим спростував твердження позивача про порушення його прав та інтересів.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними та скасування рішень про відмову в перетинанні державного кордону України – слід відмовити.

Беручи до уваги те, що рішення у цій справі по суті спору ухвалено не на користь позивача, а інших судових витрат, окрім сплати ОСОБА_1 судового збору, сторонами не здійснювалось, суд констатує, що відсутні підстави для розподілу судових витрат відповідно до ч.2 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

у задоволенні позову – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст судового рішення буде складено до 05.01.2026 року.

Суддя Ланкевич А.З.

Оригінал повного тексту судового рішення складено в одному примірнику 05.01.2026 року.