Рішення від 05 січня 2026 р. у справі №280/6966/25 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 січня 2026 року Справа № 280/6966/25 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – адвоката Шевченко Наталії Анатолівни ( АДРЕСА_2 ), до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

08.08.2025 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивачка), в особі представника – адвоката Шевченко Наталії Анатолівни, до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – відповідач), в якій позивачка просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 18.06.2025 року №155850006064 про відмову в призначенні пенсії позивачці;

зобов`язати відповідача зарахувати позивачці до страхового стажу період роботи з 17.04.1985 по 01.04.1987 року, період роботи з 22.05.1990 року по 11.09.2000 року, період перебування на обліку у центрі зайнятості з 15.09.2010 року по 11.06.2011 року;

зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії за віком від 11.06.2025 року та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Крім того, просить стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивачки суму судового збору у розмірі 968,96 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що відповідно має право на призначення пенсії за віком, оскільки 60 років їй виповнилося 30.05.2025 року. Вказує на те, що оскаржуване рішення обґрунтоване відповідачем недоліками в оформленні записів трудової книжки позивачки, за які вона не може нести відповідальність. Період перебування позивачки на обліку в центрі зайнятості підтверджується записом в трудовій книжці позивачки. Обов`язок внесення відомостей про перебування позивачки на обліку та сплаті страхових внесків покладений на відповідний Центр зайнятості. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. В зв`язку з чим вважає, відмову відповідача у призначенні пенсії протиправною та такою, що порушує її гарантоване Конституцією та Законами України право на отримання пенсії.

Ухвалою від 13.08.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі. Розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) учасників справи.

20.08.2025 засобами системи «Електронний суд» від відповідача до суду надійшли матеріали звернення позивачки за призначенням пенсії.

Станом на час вирішення справи відповідач не скористався правом подання відзиву на позов.

За приписами ч. 2 ст. 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

11.06.2025 позивачка, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідачем за принципом екстериторіальності було розглянуто заяву про призначення пенсії за віком, відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та 18.06.2025 було прийнято рішення №155850006064, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

У рішенні про відмову у призначенні пенсії від 18.06.2025 №155850006064 зазначено, що пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років за наявності страхового стажу не менше 32 роки.

Вік заявниці (позивачки) становить 60 років.

Страховий стаж позивачки становить - 26 років 09 місяців 20 днів.

За результатами розгляду документів доданих до заяви до страхового стажу не враховано періоди роботи:

з 17.04.1985 по 01.04.1987, оскільки в трудовій книжці відсутня дата наказу прийняття, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях від 20.06.1974 №162;

з 22.05.1990 по 11.09.2000, оскільки в трудовій книжці виправлена та не завірена підписом відповідальної особи та печаткою підприємства дата наказу на звільнення, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58. Стаж частково зарахований згідно даних у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування;

перебування на обліку в центрі зайнятості з 15.09.2010 по 11.06.2011, оскільки відсутні дані у реєстрі застрахованих осіб.

З наданого відповідачем розрахунку страхового стажу позивачки вбачається, що до цього стажу відповідачем враховані наступні періоди:

з 01.09.1982 по 21.02.1985 – 2 роки 5 місяців 21 день;

з 25.02.1986 по 01.04.1987 – 1 рік 1 місяць 7 днів;

з 02.04.1987 по 22.02.1988 – 10 місяців 21 день;

з 23.02.1988 по 24.02.1989 – 1 рік 2 дні;

з 01.01.1998 по 31.08.2000 – 2 роки 8 місяців;

з 01.10.2000 по 30.11.2000 – 2 місяці;

з 11.12.2000 по 08.09.2001 – 8 місяців 28 днів;

з 18.08.2003 по 31.12.2003 – 4 місяці 14 днів;

з 01.01.2004 по 07.09.2010 – 6 років 7 місяців 5 днів;

з 21.11.2011 по 31.12.2017 – 6 років 1 місяць 12 днів;

з 01.01.2018 по 31.08.2022 – 4 роки 8 місяців,

загалом 26 років 9 місяців 20 днів.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивачка звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).

Пенсійні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону №1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Відповідно до статті 45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Обчислення загального страхового стажу особи здійснюється органами Пенсійного фонду України у відповідності до норм ст. 24 Закону №1058-IV, якою визначено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж з 01.01.2004 обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, виходячи із суми сплачених страхових внесків.

Страховий стаж, набутий до 01.01.2004 підтверджується трудовою книжкою, документами, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок №637).

Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року затверджено Інструкцією Про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі – Інструкція №58)

Пунктом 1.1 Інструкції №58 також встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Аналогічна за змістом норма містилась у п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка була затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, яка діяла в Україні станом на дату заповнення трудової книжки позивачки – 16.03.1984.

Щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи з 17.04.1985 по 01.04.1987, оскільки в трудовій книжці відсутня дата наказу прийняття, та з 22.05.1990 по 11.09.2000, оскільки наявне виправлення в даті наказу про звільнення, то суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту заповнення трудової книжки, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивачки конституційного права на соціальний захист в частині розрахунку пенсії.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 06 квітня 2022 року у справі №607/7638/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

При цьому суд звертає увагу на те, що можливі порушення у заповненні трудової книжки, зазначені відповідачем, не впливають на факт роботи позивачки у спірний період та отримання нею загального трудового стажу.

Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.

При цьому суд зазначає, що незалежно від наявності зазначених неточностей в оформленні записів трудової книжки позивачки, відповідачем було враховано до страхового стажу позивачки період з 01.01.1998 по 31.08.2000.

Щодо не зарахування до страхового стажу періоду перебування позивачки на обліку в центрі зайнятості з 15.09.2010 по 11.06.2011, оскільки відсутні дані у реєстрі застрахованих осіб.

Згідно записів в трудовій книжці позивачки 15-16 в період з 15.09.2010 по 11.06.2011 позивачка отримувала в Кам`янсько-Дніпровському районному центру зайнятості допомогу по безробіттю, відповідно до ст. 22-23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Аналіз наведених вище норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.

Трудова книжка позивачки серії НОМЕР_1 містить всі необхідні записи про перебування позивачки на обліку у Кам`янсько-Дніпровському районному центрі зайнятості з 15.09.2010 по 11.06.2011, а саме відомості про установу, дату призначення допомоги позивачці, дані про реквізити наказів про початок та закінчення виплат, печатку центру зайнятості, тому ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження страхового стажу позивачки.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону. Згідно із ч. 2 ст. 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Як передбачено частинами 4, 6, 10 статті 20 Закону №1058-IV сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб`єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення.

Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.

При цьому, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового чи пільгового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.

Крім того, відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 (справа №208/6680/16-а), від 20.03.2019 (справа №688/947/17), від 30.09.2019 (справа №316/1392/16-а), від 23 березня 2020 року у справі №535/1031/16-а, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-5) відомості про сплату страхових внесків за позивачку у період з 15.09.2010 року по 11.06.2011 року відсутні.

Тобто, фактично, внаслідок невиконання Центром зайнятості обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивачка позбавлена соціальної захищеності та страхового стажу за час перебування на обліку, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Таким чином, позивачка не повинна відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків.

Отже, наявність заборгованості Центру зайнятості перед Пенсійним фондом України по страховим внескам не може бути підставою для відмови у зарахуванні періоду перебування на обліку позивачці до страхового стажу, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе страхувальник, а наявність заборгованості зі страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивачці періоду перебування на обліку в Центрі зайнятості.

Щодо вимог позивачки зобов`язального характеру, то Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Аналіз положень Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16, від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а, від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21 та інших.

Для захисту прав позивачки суд вважає за необхідне, зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 11.06.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду викладених в цьому рішенні.

Враховуючи викладене позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

З урахуванням зазначених норм, судовий збір сплачений позивачкою в розмірі 968,96 грн., підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, яким прийнято протиправне рішення - відповідача.

Інші судові витрати позивачкою до стягнення не заявлялись.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – адвоката Шевченко Наталії Анатолівни ( АДРЕСА_2 ), до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18.06.2025 року № 155850006064 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 для призначення пенсії за віком періоди роботи з 17.04.1985 по 01.04.1987, з 22.05.1990 року по 11.09.2000, період перебування на обліку у центрі зайнятості з 15.09.2010 року по 11.06.2011 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.06.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «06» січня 2026 року.

Суддя Р.В. Кисіль