Рішення від 17 грудня 2025 р. у справі №922/3182/25 — Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3182/25

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Дергачівська окружна прокуратура, м. Дергачі в особі Дергачівської міської військової адміністрації Харківського району Харківської області, м. Дергачі

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «БРЕНТ ОЙЛ-95», м.Харків , 2. Управління освіти, культури, молоді та спорту Дергачівської міської ради, м. Дергачі

про визнання недійсною додаткову угоду, стягнення 62 302,00 грн

за участю представників:

прокурора - Полякової С.О.

відповідача-2 - Гребенюк СО.О. (в режимі відеоконференції)

ВСТАНОВИВ:

Дергачівською окружною прокуратурою (надалі - Прокурор) 04 вересня 2025 року подано до Господарського суду Харківської області позовну заяву в інтересах держави в особі Дергачівської міської військової адміністрації Харківського району Харківської області (надалі - Позивач) про:

- Визнання недійсною додаткову угоду №1 від 02.04.2021 до договору про закупівлю №129у від 23.03.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “БРЕНТ ОЙЛ-95” (надалі - Відповідач-1) та Управлінням освіти, культури, молоді та спорту Дергачівської міської ради (надалі - Відповідач-2).

- Визнання недійсною додаткову угоду №2 від 14.07.2021 до договору про закупівлю №129у від 23.03.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “БРЕНТ ОЙЛ-95” та Управлінням освіти, культури, молоді та спорту Дергачівської міської ради.

- Визнання недійсною додаткову угоду №3 від 01.11.2021 до договору про закупівлю №129у від 23.03.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “БРЕНТ ОЙЛ-95” та Управлінням освіти, культури, молоді та спорту Дергачівської міської ради.

- Стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “БРЕНТ ОЙЛ-95” на користь Дергачівської міської ради грошові кошти в сумі 62 302,00 грн.

Ухвалою від 09.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначення підготовчого засідання на 25.09.2025 о 12:00.

Ухвалою від 25.09.2025 судом було вирішено: 1. прийняти та долучити до матеріалів справи: - заяву (вх. №21811 від 22.09.2025) Управління освіти, культури, молоді та спорту Дергачівської міської ради про зупинення провадження у справі; - відзив (вх. №21806 від 22.092025) Управління освіти, культури, молоді та спорту Дергачівської міської ради з додатком; - заяву (вх. №22119 від 24.09.2025) Дергачівської міської військової адміністрації Харківського району Харківської області про проведення без участі представника; - заяву (вх. №22214 від 25.09.2025) ТОВ "БРЕНТ ОЙЛ-95" щодо заяви (вх. №21811 від 22.09.2025) Управління освіти, культури, молоді та спорту Дергачівської міської ради про зупинення провадження у справі; - відзив (вх. №22217 від 25.09.2025) ТОВ "БРЕНТ ОЙЛ-95. 2. Повідомлено, що заяву (вх. №21811 від 22.09.2025) Управління освіти, культури, молоді та спорту Дергачівської міської ради про зупинення провадження у справі буде розглянуто у наступному засіданні. 3. Задоволено усне клопотання Прокурор про перенесення розгляду справи для надання можливості підготувати пояснення щодо заяви (вх. №21811 від 22.09.2025) Управління освіти, культури, молоді та спорту Дергачівської міської ради про зупинення провадження у справі. 4. Повідомлено, що підготовче засідання у справі відбудеться 16 жовтня 2025 року о(б) 12:00 год.

Ухвалою від 16.10.2025 було прийнято та долучено до матеріалів справи пояснення (вх. №23708 від 13.10.2025) та заперечення (вх. № 23711 від 13.10.2025) на клопотання представника відповідача щодо зупинення провадження у справі. Продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів до "10" грудня 2025 р. Відкласти підготовче засідання на 13.11.2025 о 11:00. Також, судом було запропоновано надати свої пояснення у разі здійснення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24.

Ухвалою від 13.11.2025 судом здійснено: 1. прийняття та долучення до матеріалів справи заяви (вх. №26071 від 10.11.2025) Дергачівської міської військової адміністрації Харківського району Харківської області про проведення без участі представника; 2. повідомлення, що заяву (вх. №21811 від 22.09.2025) Управління освіти, культури, молоді та спорту Дергачівської міської ради про зупинення провадження у справі буде розглянуто у наступному засідання; 3. задоволення усного клопотання Управління освіти, культури, молоді та спорту Дергачівської міської ради про відкладення розгляду справи; 4. повідомлення, що підготовче засідання у справі відбудеться 27 листопада 2025 року о(б) 12:00 год.

Ухвалою від 27.11.2025 повідомлено учасників справи про те, що підготовче засідання призначене на 27 листопада 2025 року не відбулося, у зв`язку з чим складено відповідний акт, а отже підготовче засідання у справі відбудеться 04 грудня 2025 року о(б) 12:45 год.

Ухвалою від 04.12.2025 судом: відмовлено у задоволенні клопотання (вх. № 28216 від 04.12.2025) про залишення позову без розгляду, прийнято та долучено до матеріалів справи додаткові пояснення (вх. №28213 від 04.12.2025), відмовлено у задоволенні клопотання (вх. №28197 від 03.12.2025) про відкладення (перенесення) розгляду справи, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 18 грудня 2025 року о 11:30.

04 грудня 2025 року до суду представником Управління освіти, культури, молоді та спорту Дергачівської міської ради – адвокатом Геребенюк О.О. подано клопотання (вх. № 28216) про залишення позову без розгляду.

18 грудня 2025 року до суду Дергачівською окружною прокуратурою Харківської області подані (вх. № 29667) заперечення на клопотання представника відповідача щодо залишення позовної заяви без розгляду.

Прокурор у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги, просить суд задовольнити їх повному обсязі, з підстав порушення з боку Відповідача-2 збільшення на ціни за одиницю товару за додатковими договорами стосовно ціни визначеної у Договорі.

Представник Позивача у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник 1-го Відповідача у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином. Заперечення викладені у відзиві ґрунтуються на тому, що ТОВ “БРЕНТ ОЙЛ-95” діяло на виконання вимог укладеного Договору з Управлінням та положень ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі”, а будь-які порушення відсутні.

Представник 2-го Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує, вважає їх безпідставними, оскільки усі додаткові угоди були укладені без порушення чинного законодавства, також посилаючись на Окрему думку (розбіжна) від 09 квітня 2025 року суддів Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О., Власова Ю. Л., Мартєва С. Ю., Уркевича В. Ю. щодо ухвали Великої Палати Верховного Суду від 09 квітня 2025 року у справі № 920/19/24 (провадження № 12-16гс25). Також, вважає, що у позові слід відмовити з підстав відсутності повноважень Прокурора подавати даний позов в інтересах Дергачівської міської військової адміністрації Харківського району Харківської області.

Управлінням освіти, культури, молоді та спорту Дергачівської міської ради у своєму відзиві вказує, що у відповідності до вимог чинного законодавства України було проведено закупівлю, укладено договір, який на теперішній час повністю виконано, жодні порушення відсутні. За результатами проведеної закупівлі, ідентифікатор: UA-2021-02-16 015757-a, 23.03.2021 Управлінням освіти, культури, молоді та спорту Дергачівської міської ради укладено з ТОВ “БРЕНТ ОЙЛ-95” договір №129у про закупівлю товарів, код за ДК 021:2015 09130000-9 — Нафта і дистиляти (бензин А-95, бензин А-92 та дизельне паливо)”.

Умовами п. 4.1. Договору встановлено, що ціна договору становить 1.000.795,00 грн. Ціна договору включає в себе вартість товару, його упаковки, маркування, доставки, передачі, усі податки та збори, що сплачуються або мають бути сплачені щодо поставки товару, в т.ч. ПДВ. Кількість та ціна товару за одиниці зазначається в Специфікації (Додаток 1), яка є невід`ємною частиною цього Договору. (п. 4.2. Договору). У специфікації (Додатком №1 “Специфікація” до Договору) визначено, що ціна за 1 літр товару становить: - за 1 літр бензину А-95 - 25,00 грн.; - за 1 літр бензину А-92 - 23,00 грн.; - за 1 літр дизельного палива - 23,50 грн.

Відповідач зазначає, що положеннями п. 12.5. Договору визначено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків із застосуванням положень ст. 41 ЗУ “Про публічні закупівлі” можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформляється додатковою угодою до цього Договору, зокрема: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю (Зміна ціни за одиницю товару можлива до 10 відсотків визначеної в договорі ціни за одиницю пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку. Зміна ціни за одиницю може бути зроблена за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю. Під коливанням ціни товару на ринку Сторони розуміють, відповідно, збільшення або зменшення ціни товару на ринку згідно із документально підтвердженими даними (територіального підрозділу Державної служби статистики України та/або територіального підрозділу Торгово-промислової палати України та/або Державного підприємства “Держзовнішінформ” тощо).

ТОВ “БРЕНТ ОЙЛ-95”, враховуючи п. 12.5. Договору, звернувся до Управління із заявою № 210330-01 від 30.03.2021, відповідно до якої просив внести зміни до договору шляхом укладання додаткової угоди, а саме збільшити вартість товару за одну одиницю, посилаюсь на зміну цін на паливо відповідно до довідки з ДП “Держзовнішінформ” від 29.03.2021 № 122/212.

Відповідач посилається на наявність правових підстав, з урахуванням п. 12.5. Договору, для внесення змін істотних умов договору про закупівлю для збільшення ціни, між сторонами, на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі”, укладено додаткову угоду №1 від 02.04.2021, якою встановлено ціну за 1 літр бензину А-95, бензину А-92 та дизельного палива у сумі 26,50 грн, 25,00 грн та 25,50 грн відповідно (збільшено на 6%, 8,7%, 8,51% від ціни за одиницю товару визначеної у первісному Договорі відповідно).

ТОВ “БРЕНТ ОЙЛ-95” звернувся до Управління із заявою від 09.07.2021 № 210709-01, відповідно до якої просив внести зміни до договору шляхом укладання додаткової угоди, а саме збільшити вартість товару за одну одиницю, посилаюсь на зміну цін на паливо відповідно до довідки з Харківської торгово-промислової палати від 08.07.2021 № 1535/21.

Відповідач посилається на наявність правових підстав, з урахуванням п. 12.5. Договору, для збільшення ціни шляхом укладення додаткової угоди №2 від 14.07.2021, на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі”.

ТОВ “БРЕНТ ОЙЛ-95” звернувся до Управління із заявою від 27 жовтня 2021 року № 211027-01, відповідно до якої просив внести зміни до договору шляхом укладання додаткової угоди, а саме збільшити вартість товару за одну одиницю, посилаюсь на зміну цін на паливо відповідно до довідки з Харківської торгово-промислової палати від 27.10.2021 № 2678/21.

Додатковою угодою №3 від 01.11.2021, на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі”, встановлено ціну за 1 літр бензину А-95, бензину А-92 та дизельного палива у сумі 29,80 грн., 28,60 грн. та 28,00 грн. відповідно. Збільшення ціни договору не перевищило 10 % від ціни, погодженої сторонами в Додатковій угоді № 2.

Відповідач стверджує, що Управління діяло на виконання вимог укладеного з ТОВ “БРЕНТ ОЙЛ-95” Договору та положень ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі”, а отже порушення відсутні.

Щодо повноважень Прокурора на звернення до суду з позовом, суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Частиною 2 ст. 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З урахуванням положень статей 4, 42, 44, 46 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, є процесуальним правом.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Згідно ч. 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до п. З ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках та порядку, що визначені законом.

Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури визначається законом.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Крім того, основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідності дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено у статті 1, зокрема вказано на потребі дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

При цьому, Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення.

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 зазначив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.

Прокурор звертається до суду з метою захисту інтересів держави, в основі яких завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій та програм.

Інтереси держави охоплюються здійсненням її функцій, діяльністю її органів, які законодавчо наділені певними повноваженнями.

Відповідно до пунктів 4, 7 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) головний розпорядник бюджетних коштів затверджує кошторис розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плати використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне та цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.

Згідно з висновками щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 16.05.2021 у справі №910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями Бюджетного кодексу України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України №228 від 28.02.2002, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок).

Відповідно до ст. 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Пунктом 18 частини 1 статті 2 БК України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до ст. 22 цього кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац 3 пункту 7 Порядку).

Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 ст. 2 БК України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення витрат бюджету.

Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини 1 статті 2 БК України).

Абзацами 1 та 2 пункту 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абзацу 2 пункту 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 БК України має бути дотримано принцип ефективності та результативності при складанні та виконанні бюджетів де усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, місцевим самоврядуванням, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Верховний Суд у постанові від 09.08.2023 по справі № 924/1283/21 виснував, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців селища; завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності; неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про наявність підстав для стягнення безпідставно отриманих коштів за незаконними правочинами.

Фінансування за оспорюваними правовідносинами здійснено за рахунок коштів місцевого бюджету Дергачівської міської територіальної громади Харківського району, отже дії прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання правомірності використання бюджетних коштів, за рахунок яких здійснюється, зокрема фінансування потреб закладів громади.

На період дії воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення чи скасування, Дергачівська міська військова адміністрація представляє Дергачівську міську раду у відносинах із державними органами, органами місцевого самоврядування, громадськими об`єднаннями, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, громадянами та звертається до суду в інтересах Дергачівської міської ради.

Враховуючи висновки викладені в постанові від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17, де Верховний Суд указав, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Тобто, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно (правова позиція Верховного Суду у справі № 927/246/18 від 06.02.2019).

У п. 8.16 постанові від 18.09.2024 у справі 918/1043/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що визначати, в чому полягає чи може полягати порушення інтересів держави та оспорювати на цій підставі правочин у суді може тільки суб`єкт, наділений у спірних правовідносинах владними повноваженнями (незалежно від наявності статусу юридичної особи), або прокурор, який у встановленому порядку, виконуючи субсидіарну роль, може представляти державу в судовому провадженні замість відповідного компетентного суб`єкта, який усупереч вимогам закону не здійснює захист інтересів держави або робить це неналежно.

У п. 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено висновок щодо застосування ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” у спірних правовідносинах, з якого вбачається, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Аналогічна правова позиція висловлювалась неодноразово, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 10.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17.

Таким чином, Дергачівська міська військова адміністрація Харківського району Харківської області є органом уповноваженим державою на захист інтересів Дергачівської міської ради у спірних правовідносинах.

Проте, прокурор посилається про відсутність дій з боку Дергачівської міської військової адміністрації Харківського району Харківської області здійснення останнім, як уповноваженим державою на захист інтересів Дергачівської міської ради у спірних правовідносинах, які не здійснюються.

Дергачівська окружна прокуратура Харківської області на виконання вимог, установлених абз. 4 ч. 4 ст. 23 указаного Закону, листом від 30.05.2025 №57-113- 1671вих-25 повідомила Дергачівську міську військову адміністрацію Харківського району Харківської області про існування порушення інтересів держави від укладення додаткових угод до договору № 129у від 23.03.2021 про закупівлю товарів (бензину А-95, бензину А-92 та дизельного палива). Зазначеним листом також витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.

У відповіді від 12.06.2025 №1930/03-32 на лист окружної прокуратури зазначено, що замовником закупівлі товарів за Договором є Управління, у свою чергу Дергачівська міська військова адміністрація та Дергачівська міська рада не є володільцями чи розпорядниками запитуваної інформації, у зв`язку з чим у останніх відсутня можливість надати запитувані документи. Позовні заяви до суду Дергачівська міська військова адміністрація та Дергачівська міська рада не подавали.

З боку Дергачівської міської ради, а також органу, уповноваженого державою на захист інтересів Дергачівської міської ради - Дергачівською міською військовою адміністрацією Харківського району Харківської області допущено нездійснення відповідного захисту - не пред`явлено до суду позов про визнання недійсним додаткових угод до Договору про закупівлю №129у від 23.03.2021, що суперечать інтересам держави і застосування наслідків недійсності договору, а саме стягнення 62 302,00 грн.

Оскільки порушено інтереси держави у бюджетній сфері та необхідністю їх комплексного захисту; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, будучи поінформованим про існування такого порушення, не здійснює захисту інтересів держави у прокурора виникли підстави для представництва інтересів держави в особі Дергачівської міської військової адміністрації Дергачівського району Харківської області шляхом пред`явлення даного позову, про що повідомлено позивача про прийняття прокурором рішення стосовно представництва інтересів держави шляхом пред`явлення до суду цього позову листом від 03.09.2025 № 57-113-2617ВИХ-25.

Таким чином, як свідчить зміст позовної заяви, прокурор виконав вимоги ст. 53 ГПК України та належним чином обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом у межах даної справи.

Щодо клопотання про залишення позову без розгляду.

Управління освіти, культури, молоді та спорту Дергачівської міської ради обґрунтовує своє клопотання тим, що подаючи позов в інтересах Дергачівської міської військової адміністрації Харківського району, прокурор хибно стверджує про те, що лише даний орган є уповноваженим державою на захист інтересів Дергачівської міської ради у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю

Так, Законом України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. (п. 10 ст. 10 цього Закону).

Абзацом 3 п. З Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, визначено що, Державна аудиторська служба здійснює державний фінансовий контроль, спрямований на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягнення економії бюджетних коштів.

Згідно з п. 4 вказаного Положення Державна аудиторська служба України відповідно до покладених на неї завдань здійснює контроль за: цільовим, ефективним використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів; досягненням економії бюджетних коштів і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів; усуненням виявлених недоліків і порушень тощо.

Держаудитслужба вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства тощо.

Відповідач-2 посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 826/9672/17, постанові Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 909/545/18., зазначає, що Державна аудиторська служба України є єдиний орган виконавчої влади в Україні, який здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

Оскільки прокурором не здійснено звернення до Північно-Східного офісу Держаудитслужби, як до компетентного органу, то останній не мав достатнього часу для призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором і звернення до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Відповідач вважає, що у прокурора відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Дергачівської міської військової адміністрації Харківського району та ПІВНІЧНО-СХІДНОГО ОФІСУ ДЕРЖАУДИТСЛУЖБИ, і такий позов підлягає залишенню без розгляду.

Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у пункті 54 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 і пункті 8.41 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, якщо після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

Враховуючи спірні правовідносини, наявність в матеріалах справи доказів, дій та бездіяльність органів, які повинні здійснювати функції у спірних правовідносинах, беручи до уваги їх обізнаність стосовно існування такого порушення, проте не здійснюючи захисту інтересів держави, суд зазначає про таке.

Відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частиною третьою статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).

В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).

У пункті 55 постанови від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону № 1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Абзац третій частини третьої цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. Разом з цим слід враховувати, що у контексті засадничого положення частини другої статті 19 Конституції України відсутність у Законі № 1697-VII інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У пункті 76 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття компетентний орган у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (пункт 27 зазначеної постанови).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, підпункті 8.19 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та пункті 40 постанови від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом novit curia (суд знає закони) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (надалі Закон № 280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною другою статті 10 Закону № 280/97-ВР передбачено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону № 280/97-ВР).

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частини перша, четверта та восьма статті 60 Закону № 280/97-ВР).

Частинами другою та четвертою статті 61 Закону № 280/97-ВР передбачено, що районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

За висновками КГС ВС, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі №904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.

Наведений правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі №905/1907/21.

Як вже зазначалось судом вище, Бюджетним кодексом України визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

Джерелом фінансування за оспорюваними правовідносинами здійснено за рахунок коштів місцевого бюджету Дергачівської міської територіальної громади Харківського району, оскільки в Україні введено воєнний стан, то Дергачівська міська військова адміністрація Харківського району Харківської області є органом уповноваженим державою на захист інтересів Дергачівської міської ради.

Таким чином, органом державної влади, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, є Дергачівська міська військова адміністрація Харківського району Харківської області, як орган, що здійснює контроль за одержувачем бюджетних коштів нижчого рівня.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 червня 2023 року у справі №905/1907/21 зазначила, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету, а тому є належним позивачем. Схожі висновки викладені у постановах КГС ВС від 22.12.2022 у справі №904/123/22, від 26.10.2022 у справі №904/5558/20 (підпункти 5.50, 5.51) та від 21.12.2022 у справі №904/8332/21 (пункт 33).

Таким чином, суд зазначає, що твердження Відповідач-2 стосовно захисту інтереси держави у спірних правовідносинах повинен лише спеціально уповноважений орган державного фінансового контролю, який наділено відповідними повноваженнями, є необґрунтованими.

Стосовно оспорюванних правовідносин, враховуючи ст. 23 Закону № 1697-VII, суд дійшов висновку, що прокурор обґрунтував та довів наявність підстав для представництва, оскільки матеріалами справи підтверджується бездіяльність компетентного органу, який знав (був повідомлений) про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Таким чином, суд відмовляє у задоволені клопотання Управління освіти, культури, молоді та спорту Дергачівської міської ради про залишення позову без розгляду.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

За результатами проведеної закупівлі, ідентифікатор: UA-2021-02-16- 015757-a, 23.03.2021 Управлінням освіти, культури, молоді та спорту Дергачівської міської ради (далі – Управління, Замовник) з Товариством з обмеженою відповідальністю “БРЕНТ ОЙЛ-95” (далі – Товариство, Постачальник) укладено договір №129у про закупівлю товарів, код за ДК 021:2015 09130000-9 — Нафта і дистиляти (бензин А-95, бензин А-92 та дизельне паливо)” (далі - Договір).

Відповідно до п. 4.1. Договору ціна договору становить 1 000 795,00 грн. Ціна договору включає в себе вартість товару, його упаковки, маркування, доставки, передачі, усі податки та збори, що сплачуються або мають бути сплачені щодо поставки товару, в т.ч. ПДВ.

Положеннями п. 4.2. визначено, що кількість та ціна товару за одиниці зазначається в Специфікації (Додаток 1), яка є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно з Додатком №1 “Специфікація” до Договору ціна за 1 літр товару становить:

- за 1 літр бензину А-95 - 25,00 грн.;

- за 1 літр бензину А-92 - 23,00 грн.;

- за 1 літр дизельного палива - 23,50 грн.

Положеннями п. 12.5. Договору визначено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків із застосуванням положень ст. 41 ЗУ “Про публічні закупівлі” можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформляється додатковою угодою до цього Договору, зокрема: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю (Зміна ціни за одиницю товару можлива до 10 відсотків визначеної в договорі ціни за одиницю пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку. Зміна ціни за одиницю може бути зроблена за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю. Під коливанням ціни товару на ринку Сторони розуміють, відповідно, збільшення або зменшення ціни товару на ринку згідно із документально підтвердженими даними (територіального підрозділу Державної служби статистики України та/або територіального підрозділу Торгово-промислової палати України та/або Державного підприємства “Держзовнішінформ” тощо).

На підставі вказаного пункту постачальник товару – ТОВ “БРЕНТ ОЙЛ-95” звернувся до Управління із заявою № 210330-01 від 30.03.2021, відповідно до якої просив внести зміни до договору шляхом укладання додаткової угоди, а саме збільшити вартість товару за одну одиницю, посилаюсь на зміну цін на паливо відповідно до довідки з ДП “Держзовнішінформ” від 29.03.2021 № 122/212.

Відповідно до вказаної довідки, станом на 25 березня 2021 року на ринку Харківської області були наступні ціни на нафтопродукти:

- за 1 літр бензину А-95 (мінімальна ціна – 29,02 грн., середня ціна – 31,79 грн., максимальна ціна – 35,43 грн.);

- за 1 літр бензину А-92 (мінімальна ціна – 27,91 грн., середня ціна – 30, 76 грн., максимальна ціна – 34,33 грн.);

- за 1 літр дизельного палива (мінімальна ціна – 28, 24 грн., середня ціна – 30,97 грн., максимальна ціна – 34,33 грн.).

Згідно примітки, довідка носить інформаційний характер і не враховує умов контракту.

Отже, між сторонами, на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі”, укладено додаткову угоду №1 від 02.04.2021, якою встановлено ціну за 1 літр бензину А-95, бензину А-92 та дизельного палива у сумі 26,50 грн, 25,00 грн та 25,50 грн відповідно (збільшено на 6%, 8,7%, 8,51% від ціни за одиницю товару визначеної у первісному Договорі відповідно).

В подальшому, постачальник товару – ТОВ “БРЕНТ ОЙЛ-95” звернувся до Управління із заявою від 09.07.2021 № 210709-01, відповідно до якої просив внести зміни до договору шляхом укладання додаткової угоди, а саме збільшити вартість товару за одну одиницю, посилаюсь на зміну цін на паливо відповідно до довідки з Харківської торгово-промислової палати від 08.07.2021 № 1535/21.

Відповідно до вказаної довідки, станом на 06.07.2021 згідно цінових пропозицій АСЗ на ринку міста Харків та Харківської області встановлено наступний порядок цін на нафтопродукти:

- за 1 літр бензину А-95 (мінімальна ціна – 27,90 грн., максимальна ціна – 31,64 грн.);

- за 1 літр бензину А-92 (мінімальна ціна – 26,90 грн., максимальна ціна – 30,99 грн.).

Згідно примітки, довідка має довідково-інформаційний характер і не враховує умов контракту, термінів доставки та оплати.

Додатковою угодою №2 від 14.07.2021, на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі”, встановлено ціну за 1 літр бензину А-95, бензину А-92 у сумі 28,80 грн, 27,24 грн відповідно (збільшено на 15,2%, та 18,43% від ціни за одиницю товару визначеної у первісному Договорі відповідно).

В подальшому, постачальник товару – ТОВ “БРЕНТ ОЙЛ-95” звернувся до Управління із заявою від 27 жовтня 2021 року № 211027-01, відповідно до якої просив внести зміни до договору шляхом укладання додаткової угоди, а саме збільшити вартість товару за одну одиницю, посилаюсь на зміну цін на паливо відповідно до довідки з Харківської торгово-промислової палати від 27.10.2021 № 2678/21.

Відповідно до вказаної довідки, дійсно, станом на 26.10.2021 згідно цінових пропозицій АСЗ на ринку міста Харків та Харківської області встановлено наступний порядок цін на нафтопродукти:

- за 1 літр бензину А-95 (мінімальна ціна – 29,95 грн., максимальна ціна – 33,20 грн.);

- за 1 літр бензину А-92 (мінімальна ціна – 28, 95 грн., максимальна ціна – 32,49 грн.);

- за 1 літр дизельного палива (мінімальна ціна – 28,30 грн., максимальна ціна – 32,07 грн.)

Згідно примітки, дана довідка має довідково-інформаційний характер і не враховує умов контракту, термінів доставки та оплати.

Додатковою угодою №3 від 01.11.2021, на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі”, встановлено ціну за 1 літр бензину А-95, бензину А-92 та дизельного палива у сумі 29,80 грн, 28,60 грн та 28,00 грн відповідно (збільшено на 19,20%, 24,35% та 19,15% від ціни за одиницю товару визначеної у первісному Договорі відповідно).

Як зазначено, в обґрунтування підстав для збільшення ціни за одиницю товару у додаткових угодах №№1-3 до Договору сторони посилаються на довідку ДП “Держзовнішінформ” від 29.03.2021 №122/212 (д/у №1), довідку Харківської торгово-промислової палати від 08.07.2021 №1535/21 (д/у №2) та від 27.10.2021 №2678/21 (д/у №3).

Прокурор зазначає, що Відповідно до п. 15 Порядку розміщення інформації про публічні закупівлі, затвердженого наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України 11 червня 2020 року № 1082, договір про закупівлю, додаток (додатки) до договору про закупівлю, зміна (зміни) до договору про закупівлю розміщуються замовником в електронній системі закупівель у форматі PDF. Однак, до жодної з додаткових угод довідки, на які здійснюється посилання, не додано.

Управлінням, відповідно до актів / накладних №№195, 232, 233, 414, 473, 517, 739, 936 до Договору, протягом 2021 року прийнято бензин А-95, бензин А-92 та дизельне паливо в обсязі 2800 л, 7970 л, 16 700 л відповідно, зокрема:

- відповідно до акту / накладної № 195 від 24.03.2021 прийнято бензин А-95, бензин А-92 та дизельне паливо в обсязі 100 л, 100 л та 1500 л за ціною 25,00 грн 23,00 грн та 23,50 грн за 1 літр на загальну суму 40 050,00 грн відповідно;

- відповідно до акту / накладної № 232 від 06.04.2021 прийнято бензин А-95, бензин А-92 та дизельне паливо в обсязі 1000 л, 500 л та 5000 л за ціною 26,50 грн, 25,00 грн та 25,50 грн за 1 літр на загальну суму 166 500,00 грн відповідно;

- відповідно до акту / накладної № 233 від 06.04.2021 прийнято бензин А-92 в обсязі 1000 л за ціною 25,00 грн за 1 літр на загальну суму 25 000,00 грн;

- відповідно до акту / накладної № 414 від 10.06.2021 прийнято бензин А-92 в обсязі 1570 л за ціною 25,00 грн за 1 літр на загальну суму 39 250,00 грн;

- відповідно до акту / накладної № 473 від 29.06.2021 прийнято бензин А-95 та дизельне паливо в обсязі 1700 л та 7450 л за ціною 26,50 грн, та 25,50 грн за 1 літр на загальну суму 235 025,00 грн відповідно;

- відповідно до акту / накладної № 517 від 14.07.2021 прийнято бензин А-92 в обсязі 1000 л за ціною 27,24 грн за 1 літр на загальну суму 27 240,00 грн;

- відповідно до акту / накладної № 739 від 30.08.2021 прийнято бензин А-92 та дизельне паливо в обсязі 2800 л та 2750 л за ціною 27,24 грн та 25,50 грн за 1 літр на загальну суму 146 397,00 грн відповідно;

- відповідно до акту / накладної № 936 від 02.11.2021 прийнято бензин А-92 в обсязі 1000 л за ціною 28,60 грн за 1 літр на загальну суму 28 600,00 грн.

Прокурор зазначає, що згідно даних Держстату про середні споживчі ціни на товари (послуги) по Україні у 2021 році на час укладення Договору (березень 2021 року) ціна за 1 літр складала:

згідно Держстату по Харківській області:

бензин А-95 - 28,57 грн;

бензин А-92 - 27,40 грн;

дизпаливо - 27,23 грн.

згідно Держстату по Україні:

бензин А-95 - 28,65 грн;

бензин А-92 - 27,54 грн;

дизпаливо - 27,82 грн.

На думку Прокурора, на момент укладання Договору Товариству було достеменно відомо про ринкову вартість бензину та дизпалива, яка як зазначено, була значно вище за пропозицію переможця, проте Постачальник взяв на себе зобов`язання щодо поставки товару саме по нижчій ціні, передбаченій тендерною пропозицією.

За даними Держстату про середні споживчі ціни на товари (послуги) по Україні у 2021 році на момент укладення д/у №2 (квітень 2021 року) ціна за 1 літр складала:

згідно Держстату по Харківській області:

бензин А-95 - 28,88 грн;

бензин А-92 - 27,72 грн;

дизпаливо - 27,34 грн.

згідно Держстату по Україні:

бензин А-95 - 28,73 грн;

бензин А-92 - 27,73 грн;

дизпаливо - 28,08 грн.

Таким чином, сума збільшення ціни за 1 літр бензину та дизпалива на ринку з часу укладення Договору (березень 2021) по час укладення додаткової угоди № 1 (квітень 2021) складала:

згідно Держстату по Харківській області:

бензин А-95 – 0,31 грн, що становить 1,1%;

бензин А-92 – 0,32 грн, що становить 1,1%;

дизпаливо – 0,11 грн, що становить 0,4%.

згідно Держстату по Україні:

бензин А-95 – 0,08 грн, що становить 0,3%;

бензин А-92 – 0,19 грн, що становить 0,7%;

дизпаливо – 0,26 грн, що становить 0,9%.

Як вбачається з матеріалів справи, максимальне значення на яке збільшилась ціна за одиницю товару на ринку (на час укладення д/у №1) не перевищувало 1,1% за бензин А-95 та бензин А-92, 0,9% за дизельне паливо. Відтак збільшення вартості за 1 літр бензину А-95, бензину А-92 та дизельного палива на 6%, 8,7% та 8,51% від ціни за одиницю товару визначеної у первісному Договорі відповідно – у жодному разі не було пропорційним збільшенню ціни такого товару на ринку.

Відповідачі 1 та 2 у відзивах на позовну заяву зазначають, що укладено додаткову угоду №1 від 02.04.2021, якою встановлено ціну за 1 літр бензину А-95, бензину А-92 та дизельного палива у сумі 26,50 грн, 25,00 грн та 25,50 грн відповідно (збільшено на 6%, 8,7%, 8,51% від ціни за одиницю товару визначеної у первісному Договорі відповідно). В подальшому між сторонами, укладено додаткову угоду №2 від 14.07.2021, якою встановлено ціну за 1 літр бензину А-95, бензину А-92 у сумі 28,80грн, 27,24 грн відповідно, а збільшення ціни договору не перевищило 10 % від ціни, погодженої сторонами в Додатковій угоді № 1. Додатковою угодою №3 від 01.11.2021 встановлено ціну за 1 літр бензину А-95, бензину А-92 та дизельного палива у сумі 29,80 грн., 28,60 грн. та 28,00 грн. відповідно, а збільшення ціни договору не перевищило 10 % від ціни, погодженої сторонами в Додатковій угоді № 2.

Таким чином, на думку Прокурора, оскільки додатковими угодами №№ 2-3 підвищено ціну за одиницю товару на 19,20%, 24,35% та 19,15% від ціни за одиницю товару визначеної у первісному Договорі відповідно, що суперечить чинному законодавству у сфері публічних закупівель, яке встановлює обмеження у виді 10 %, а додатковою угодою №1 підвищено ціну за одиницю без документального підтвердження та непропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку - вказані додаткові угоди підлягають визнанню недійсними та безпідставно сплачені Управлінням бюджетні кошти на загальну суму 62 302,00 гривень на підставі додаткових угод №1-3 до Договору, підлягають стягненню з Відповідача 1.

Відповідачі у відзивах на позовну заяву зазначають, що пункт 2 ч. 5 ст. 41 Закону "Про публічні закупівлі" передбачає можливість внесення необмеженої кількості разів змін до договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії в частині збільшення ціни за одиницю товару за умови дотримання обмеження щодо збільшення такої ціни до 10% за один раз пропорційно збільшенню ціни відповідного товару на ринку і за умови, що наведена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, що відповідає висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05.04.2023 у справі №420/17618/21.

В підтвердження наявності підстав для внесення змін до істотних умов договору Постачальником надано, а Управлінням прийнято довідки Харківської торгово-промислової палати та ДП “Держзовнішінформ”.

Законом України “Про публічні закупівлі” не передбачено ані переліку органів, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни на товар на ринку, ані форму/вигляд інформації щодо такого коливання. Внесення змін до договору про закупівлю можливе лише у випадку коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим.

У цінових довідках, що надано ТОВ “БРЕНТ ОЙЛ-95”, вказано: джерело інформації про ціни, станом на який періоди такі ціни досліджувалися, територія дослідження цін, рівень цін від мінімальної до максимальної за 1 одиниця товару. Вказаними довідками повністю підтверджено наявність коливання цін на ринку таких товарів (як у бік збільшення, так і у бік зменшення), на підставі чого у відповідності до 2 ч.5 ст.41 Закону "Про публічні закупівлі" між Відповідачами були укладено додаткові угоди.

З листа Мінекономіки від 27.10.2016 №3302-06/34307-06 "Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю" (щодо застосування п.2 ч.4 ст.36 Закону "Про публічні закупівлі" до внесення змін Законом №114-ІХ) вбачається, що у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару не більше 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладення договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов`язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін.

З додатку 1 до листа Мінекономіки від 24.11.2020 №3304-04/69987-06 "Щодо укладення, виконання, зміни та розірвання договору про закупівлю" (щодо застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону "Про публічні закупівлі" в редакції Закону №114-ІХ) вбачається, що норма п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону поширюється на договори про закупівлю, у разі якщо предметом закупівлі є товар.

Під пропорційністю розуміється збільшення ціни саме на такий відсоток, на який відбулося коливання на ринку, але не більше ніж на 10 відсотків. У разі збільшення ціни має зменшуватися кількість товару. Розрахунок відсотків зміни ціни і кількості здійснюється у додатковій угоді від ціни підписаного договору, а у наступних додаткових угодах за потреби - від останньої зміни ціни та кількості. Після підписання договору про закупівлю сторони можуть внести зміни до договору про закупівлю на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону за умови, що такі зміни відбуватимуться не частіше, ніж один раз на 90 днів. Це обмеження не розповсюджується на договори про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, що позиція Мінекономіки (як центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики, зокрема, з публічних закупівель) зводиться до того, що у разі збільшення ціни має зменшуватися кількість товару; розрахунок відсотків зміни ціни і кількості здійснюється у додатковій угоді від ціни підписаного договору, а у наступних додаткових угодах за потреби – від останньої зміни ціни та кількості.

Прокурор у поясненнях у відповідь на відзиви Відповідачів 1 та 2 зазначив щодо довідки ДП “Держзовнішінформ” від 29.03.2021 №122/212, згідно якої станом на 25 березня 2021 року на ринку Харківської області були наступні ціни на нафтопродукти:

- за 1 літр бензину А-95 (мінімальна ціна – 29,02 грн., середня ціна – 31,79 грн., максимальна ціна – 35,43 грн.);

- за 1 літр бензину А-92 (мінімальна ціна – 27,91 грн., середня ціна – 30, 76 грн., максимальна ціна – 34,33 грн.);

- за 1 літр дизельного палива (мінімальна ціна – 28,24 грн., середня ціна – 30, 97 грн., максимальна ціна – 34,33 грн.).

Водночас договір №129у укладено 23.03.2021. Згідно умов договору ціна за 1 літр бензину А-95, бензину А-92 та дизельного палива становить 25,00 грн, 23,00 грн, 23,50 грн відповідно.

На момент укладання Договору Товариству було достеменно відомо про ринкову вартість бензину та дизпалива, що була значно вище за пропозицію переможця, проте Постачальник взяв на себе зобов`язання щодо поставки товару саме по нижчій ціні, передбаченій тендерною пропозицією.

Вже через 2 (два) дні після укладення договору Постачальник звернувся до ДП “Держзовнішінформ” для отримання відповідної довідки, з метою у подальшому звернутись до замовника з проханням збільшити ціну за одиницю товару.

Умови первісного договору передбачали, що замовнику буде поставлено 3000 літрів бензину А-95 за ціною 25,00 грн, а у зв`язку із укладенням д/у №1 за ціною, що зазначена у тендерній пропозиції, поставлено лише 100 літрів.

Аналогічно умови первісного договору передбачали, що замовнику буде поставлено 18540 літрів бензину А-92 за ціною 23,00 грн, а у зв`язку із укладенням д/у №1 за ціною, що зазначена у тендерній пропозиції, поставлено також лише 100 літрів.

Згідно з інформацією Держстату щодо середніх споживчих цін на товари (послуги) по Харківській області у березні 2021 року – вартість бензину А-92 становила 27,40 грн, бензину А-95 – 28,57 грн, дизельного палива – 27,23 грн.

Сума збільшення ціни за 1 літр бензину та дизпалива на ринку з часу укладення Договору (березень 2021) по час укладення додаткової угоди № 1 (квітень 2021) складала:

згідно Держстату по Харківській області:

бензин А-95 – 0,31 грн, що становить 1,1%;

бензин А-92 – 0,32 грн, що становить 1,1%;

дизпаливо – 0,11 грн, що становить 0,4%.

згідно Держстату по Україні:

бензин А-95 – 0,08 грн, що становить 0,3%;

бензин А-92 – 0,19 грн, що становить 0,7%;

дизпаливо – 0,26 грн, що становить 0,9%.

Відтак інформація викладена у довідці ДП “Держзовнішінформ” не відповідає даним Держстату про середні споживчі ціни на товари (послуги) по Харківській області у березні 2021 року. Середня споживча ціна згідно Держстату за цей період є нижчою за показник навіть не середньої ціни, а мінімальної, про яку зазначено у у довідці ДП “Держзовнішінформ”.

Важливо, що у довідці ДП “Держзовнішінформ” також зазначено, що розрахунковий рівень цін та його розрахункове середнє значення на нафтопродукти у роздрібній торгівлі а ринку Харківської області здійснено з урахуванням ПДВ, на умовах відтермінування платежу 180 (сто вісімдесят) календарних днів.

Водночас п. 5.1. розділу “Умови оплати” Договору №129у від 23.03.2025 передбачає, що оплата Замовником за фактично поставлений товар, який зазначений в накладній та відповідає специфікації (додаток 1) здійснюється шляхом безготівкового розрахунку коштів на рахунок Постачальника протягом 24 банківських днів, з дня підписання акту приймання-передачі.

Логічно, що постачальник може погодитись на відтермінуввання платежу в 180 календарних днів за умови, що покупець купляє товар за ціною вище ніж середньоринкової. Відтак строк оплати є ціноутворюючим чинником. При цьому у вказаній довідці прямо зазначено про ціноутворюючий чинник який не відповідає умовам договору №129у від 23.03.2025.

Відтак надана Постачальником цінові довідка ДП “Держзовнішінформ”, якою обґрунтовано укладання додаткової угоди, за своїм змістом лише відображає середньозважені ціни на паливо як товар на умовах відтермінування платежу 180 (сто вісімдесят) календарних днів, станом на певний проміжок часу, має довідковий характер та не відповідає умовам договору та даним Держстату щодо середніх споживчих цін на товари (послуги) по Харківській області у 2021 році.

Вказана цінові довідки не є належними доказами коливання ціни, оскільки вказаний документ лише констатує рівень середньозважених цін купівлі-продажу товару (на умовах відтермінування платежу 180 (сто вісімдесят) календарних днів) на певні проміжки часу та не доводить її коливання.

Отже, передбачене додатковою угодою №1 збільшення ціни за одиницю товару, хоча й не перевищило 10% від ціни за одиницю товару визначеної договором, однак здійснено в супереч положенням законодавства про публічні закупівлі.

Прокурор також зазначив щодо довідок Харківської торгово-промислової палати від 08.07.2021 № 1535/21, від 27.10.2021 №2678/21 та укладених на їх підставі додаткових угод, де станом на 06.07.2021 згідно цінових пропозицій АСЗ на ринку міста Харків та Харківської області встановлено наступний порядок цін на нафтопродукти:

- за 1 літр бензину А-95 (мінімальна ціна – 27,90 грн, максимальна ціна – 31,64 грн;

- за 1 літр бензину А-92 (мінімальна ціна – 26,90 грн, максимальна ціна – 30,99 грн.

Згідно з інформацією Держстату щодо середніх споживчих цін на товари (послуги) по Харківській області у червні 2021 року – вартість бензину А-92 становила 29,21 грн, бензину А-95 – 28,57 грн, дизельного палива – 27,23 грн.

Додатковою угодою №2 від 14.07.2021, на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі”, встановлено ціну за 1 літр бензину А-95, бензину А-92 у сумі 28,80 грн, 27,24 грн відповідно (збільшено на 15,2%, та 18,43% від ціни за одиницю товару визначеної у первісному Договорі відповідно).

Додатковою угодою №3 від 01.11.2021, на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі”, встановлено ціну за 1 літр бензину А-95, бензину А-92 та дизельного палива у сумі 29,80 грн, 28,60 грн та 28,00 грн відповідно (збільшено на 19,20%, 24,35% та 19,15% від ціни за одиницю товару визначеної у первісному Договорі відповідно).

Згідно з ч. 1 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі”, договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Так, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі”, істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Відповідно до ст. 5 Закону України “Про публічні закупівлі” закупівлі здійснюються за принципами, у тому числі, добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії та ефективності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 судом зроблено висновок про те, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у ст. 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Враховуючи наведене, перемога у закупівлі, з цінами з якими Товариство погодилось у формі “Тендерна пропозиція” та їх подальше підвищення ціни за одиницю товару шляхом укладення додаткових угод, без належного обґрунтування та документального підтвердження є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку Відповідача 1.

Аналогічну правову позицію викладено і в постанові Верховного Суду від 16.02.2023 у справі № 903/366/22, та, окрім вищенаведеного, вказано, що відповідно до ст. 5 Закону, закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях. Поряд з цим, перемога в тендері (закупівля за кошти місцевого бюджету) та укладення договору за однією ціною та її подальше підвищення більш як на 10% у спосіб укладення оскаржуваних додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця, та свідчить про свідоме заниження цінової пропозиції у тендері з метою перемоги.

Також постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 916/747/24 констатовано, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проєкту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення – коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10 %; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися (п. 51 Постанови).

Відтак додатковими угодами №№ 2-3 підвищено ціну за одиницю товару на 19,20%, 24,35% та 19,15% від ціни за одиницю товару визначеної у первісному Договорі відповідно, що суперечить чинному законодавству у сфері публічних закупівель, яке встановлює обмеження у виді 10 %.

Щодо релевантності висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05.04.2023 у справі №420/17/618/21, прокурор зазначає, що станом на сьогодні актуальним залишається судове рішення Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/2321/22 де остання не погодилась з висновками Касаційного адміністративного суду, наведеними в постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 420/17618/21.

Відтак висновок Верховного Суду у справі №420/17/618/21 не є релевантним.

Щодо листа Мінекономіки від 27.10.2016 №3302-06/34307-06 "Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю" (щодо застосування п.2 ч.4 ст.36 Закону "Про публічні закупівлі" до внесення змін Законом №114-ІХ) прокурор зазначає, що вказаний лист на який посилається представник Відповідача-2 - не містить норм права, носить виключно рекомендаційний характер, про що зазначається у самому листі.

Водночас відповідно до ст. 151 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі – Угода про асоціацію) - не пізніше, ніж через 6 місяців з дати набрання чинності цією Угодою, Сторони дотримуються низки основних стандартів для укладення будь-яких контрактів, визначених пунктами (2)-(15) цієї статті. Ці основні стандарти походять безпосередньо з правил та принципів державних закупівель, які регулюються acquis ЄС у сфері державних закупівель, зокрема принципи недискримінації, рівного ставлення, прозорості та пропорційності.

Згідно зі ст. 153 Угоди про асоціацію - Україна забезпечує поступове приведення існуючого та майбутнього законодавства у сфері державних закупівель у відповідність до acquis ЄС у сфері державних закупівель.

Згідно з абз. 5 п. 2 Наказу Мінекономіки “Про затвердження Методики визначення критеріїв євроінтеграційної складової державних цільових програм” від 16.03.2005 N 62 - acquis communautaire - правова система ЄС, яка включає акти законодавства ЄС (але не обмежується ними), прийняті в рамках ЄС, спільної зовнішньої політики та політики безпеки, співпраці у сфері юстиції та внутрішніх справ.

Згідно зі ст. 23 Договору про функціонування Європейського Союзу - Рада, діючи згідно зі спеціальною законодавчою процедурою та після проведення консультацій із Європейським Парламентом, може ухвалити директиви, що встановлюють заходи щодо координації та взаємодії, необхідні для сприяння такому захисту.

Відповідно до ст. 72 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2014/24/ЄС від 26 лютого 2014 року “Про публічні закупівлі та про скасування Директиви 2004/18/ЄС”, яка регулює питання внесення змін до договорів у період їх дії, - договори також можуть бути змінені без жодної потреби перевірки дотримання умов, визначених у пунктах (a)-(d) параграфа 4, та без необхідності проведення нової процедури закупівлі відповідно до цієї Директиви, якщо вартість зміни є нижчою за обидва такі значення: порогові значення, визначені в статті 4; та 10% первісної вартості договору в разі договорів про надання послуг і договорів про постачання продуктів та 15% первісної вартості договору в разі договорів про виконання робіт.

Однак така зміна може не змінювати загального характеру договору або рамкової угоди. У разі внесення декількох послідовних змін вартість оцінюють на основі чистої сукупної вартості таких послідовних змін.

У преамбулі до Закону зазначається, що метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Цей Закон також має на меті адаптувати законодавство України acquis Європейського Союзу на виконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони.

Таким чином, враховуючи те, що Закон прийнято саме з метою адаптації вітчизняного законодавства до acquis ЄС, Дериктива 2014/24/ЄС від 26 лютого 2014 року є частиною acquis ЄС та визначає правовий механізм внесення змін до договору, який кореспондується з імплементованим правовим механізмом внесення змін до договору в ч. 5 ст. 41 Закону, - можна дійти висновку, що у разі укладення декількох послідовних додаткових угод до договору про закупівлю товару - вартість необхідно оцінювати на основі чистої сукупної вартості таких послідовних змін.

Зазначене узгоджується з правовою позицію ВП ВС від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, відповідно до якої ціна на електричну енергію може збільшуватись у разі, коли коливання ціни на ринку обґрунтоване та документально підтверджене, якщо це не робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим та не може перевищувати збільшення ціни за одиницю товару більш ніж на 10 %.

Відтак позиція Мінекономіки викладена у листі не враховує мету Закону та його тяжіння до правового регулювання згідно acquis Європейського Союзу.

Щодо правового механізму збільшення ціни за одиницю товару в договорі укладеному на підставі Закону України “Про публічні закупівлі” прокурор зазначає, що частина 5 ст. 41 Закону передбачає вичерпний перелік випадків, коли істотні умови договору про закупівлю можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі.

Дійсно, п. 2 цієї частини статті збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

У пункті 7 цієї частини статті законодавець передбачив таку підставу як зміна встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

Вказане положення законодавства про публічні закупівлі є гнучким інструментом регулювання цін, серед іншого, і на товари паливно-енергетичної промисловості адже враховує динаміку ринку та ціноутворення у даній галузі.

Водночас сторони договору проігнорували можливість застосування п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі”.

Отже, Закон України "Про публічні закупівлі" встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ст. 41 цього Закону. Зокрема, у випадку коливання цін на ринку товару у сторону збільшення чи у сторону зменшення. Що надає сторонам право змінювати умови договору щодо ціни товару, разом з тим, не більше ніж на 10 % та не збільшуючи загальну суму договору.

Із системного тлумачення наведених норм Цивільного кодексу України, та Закону України "Про публічні закупівлі" вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто, під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону України "Про публічні закупівлі", яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 враховула, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 912/1580/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 913/368/19, від 11 травня 2023 року у справі № 910/17520/21).

Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов`язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.

При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

Водночас, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.

Законом "Про публічні закупівлі" не передбачено форму / вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2025 року у справі № 916/747/24).

Параграфом 1 глави 5 розділу І Господарського процесуального кодексу України унормовані основні положення про докази. При цьому Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб`єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб`єктів можна віднести, Державну службу статистики України, на яку постановою КМУ від 10 вересня 2014 року № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові / товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І Господарського процесуального кодексу України .

Таким чином, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки ТПП України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім судам у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2023 року у справі № 926/3244/22).

Так, суд зазначає, що в підтвердження обґрунтованості змін істотних умов договору Товариством з обмеженою відповідальністю "Брент Ойл-95" надавало Управлінню освіти, культури, молоді та спорту Дергачівської міської ради з метою укласти додаткову угоду: - довідку ДП "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" від 29.03.2021 №122/212 (довідку, яка носить інформативний характер і не враховує умови контрактів) (т. 1 а.с. 115); - цінову довідку Харківської торгово-промислових палати від 08.07.2021 № 1353/21 (довідку, яка носить інформативний характер і не враховує умови контрактів) (т. 1 а.с. 118); - цінову довідку Харківської торгово-промислових палати від 27.10.2021 № 2678/21 (довідку, яка носить інформативний характер і не враховує умови контрактів) (т. 1 а.с. 121).

Дослідивши зазначені довідки, суд дійшов до висновку, що вони не можуть бути належним та допустимим доказом, та братися до уваги, як належне обґрунтування для внесення істотних змін в умови Договору, оскільки наведені документи (довідки, цінові довідки) лише констатують рівень середньоринкових цін на паливо (бензин А-92, А-95, ДП) станом на конкретну дату, при цьому інформацію взято з деяких АЗС. Проте, згідно з усталеною практикою Верховного Суду, документ про зміну ціни повинен містити не просто фіксацію ціни, а підтвердження факту її коливання (динаміки). Тобто, в наданих довідках відсутній порівняльний аналіз вартості палива на ринку відносно дати укладання цього Договору або дати попередньої зміни ціни. Також, відсутні дані про динаміку цін на нафту та нафтопродукти у певному часовому проміжку, що унеможливлює встановлення пропорційності збільшення ціни в Договорі.

Суд зазначає, що сама по собі наявність довідки про ринкову ціну на паливо не є безумовним доказом "коливання ціни" у розумінні Закону.

Таким чином, подані цінові довідки у даному випадку є неналежним та недопустимим доказом, оскільки вони не підтверджують динаміку коливання ринку у часовому вимірі та використовується Постачальником для обґрунтування ціни, що виходить за межі 10-відсоткового ліміту від початкової вартості товару. Враховуючи висновко ВП ВС від 21.11.2025, де було зазначено: межа у 10% — це сукупна межа на весь період дії договору, а не для кожної окремої угоди.

Таким чином, вказане збільшення ціни сторонами шляхом укладання спірних додаткових угод до договору суперечить пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин, стаття 215).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (частини перша, п`ята статті 216).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2023 у справі № 908/722/20, від 29.08.2023 у справі № 909/635/22, від 27.06.2023 у справі №916/97/21.

Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі № 909/654/19, від 19.10.2022 у справі №912/278/21.

Отже, Відповідачами не доведено належними та допустимими доказами факту наявності обумовлених законом підстав для збільшення ціни товару, передбаченої у Договорі.

З огляду на обставини справи, суд дійшов до висновку, що у ТОВ «Брент Ойл-95» не було підстав для збільшення ціни за 1 літр бензину А-92, бензину А-95 та дизельного палива, при цьому останнім не доведено, що невнесення змін до Договору у частині збільшення ціни на за 1 літр бензину А-92, бензину А-95 та дизельного палива у спірні періоди було б очевидно невигідним та збитковим.

Ураховуючи викладене, господарський суд вважає, що додаткові угоди №1 від 02.04.2021 року, №2 від 14.07.2021 року, №3 від 01.11.2021 року до договору №129у від 23.02.2021 суперечать наведеним вище нормам Цивільного кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі", є оспорюваними та підлягають визнанню недійсними в судовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму, суд виходить з наступного.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначаються Законом України “Про публічні закупівлі”.

Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції (преамбула).

Частиною першою статті 2 цього Закону обумовлено, що до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема юридичні особи, які є підприємствами, установами, організаціями (крім тих, які визначені у пунктах 1 і 2 цієї частини) та їх об`єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

Відповідно до статті 3 Закону України “Про публічні закупівлі” закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

За положеннями частини другої статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Статтею 18-1 цього Закону передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Рада наділена обов`язком забезпечувати ефективне та раціональне використання бюджетних коштів, а також вживати заходів для запобігання порушенням інтересів держави у бюджетній сфері та сфері публічних закупівель. Відповідно, на неї покладено відповідальність за здійснення контролю за правомірністю укладених правочинів, їх відповідністю вимогам законодавства та принципам публічних закупівель.

Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Учасник - переможець процедури закупівлі під час укладення договору повинен надати дозвіл або ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, якщо отримання такого дозволу або ліцензії на провадження такого виду діяльності передбачено законодавством.

Забороняється укладання договорів, що передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За частиною другою статті 189 Господарського кодексу України (далі - ГК України) ціна є істотною умовою господарського договору.

Згідно з частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами першою, другою статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі” (далі Закон № 922-VIII) умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Суд зазначає, що в силу ч. 4, п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі” (у редакції на момент укладення договору) умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/ пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, у тому числі, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договору (додаткової угоди) і до внесення відповідних змін до нього.

Тобто збільшення ціни такого товару на ринку повинно відбутись після укладання договору, мусить бути достатнє обґрунтування про наявність коливання (збільшення чи зменшення ціни за одиницю товару на ринку) за період з дати укладення Договору до дати першої зміни ціни додатковою угодою до Договору, а в разі наступних змін - між черговими такими змінами на підставі додаткових угод.

Згідно усталеної практики Верховного Суду постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції) (п. 134 постанови Верхового Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №927/491/19, п.5.46 Постанови Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 924/674/21).

Таким чином, лише якщо постачальник документально підтвердить замовнику, що ціна на товар збільшилась на ринку такого товару від ціни в договорі і до ціни на момент підписання додаткової угоди (або між додатковими угодами), обґрунтує та доведе, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції), є підстави для внесення змін до договору.

Отже вказані дії постачальника вказують на той факт, що при поданні тендерної пропозиції учасником, а в подальшому переможцем її штучно занижено, з розрахунком у подальшому підвищити ціну за одиницю природного газу шляхом укладення додаткових угод, що не відповідає принципу добросовісної конкуренції серед учасників та Доктрині venire contra faktum proprium (заборона суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі - “non concedit venire contra-US faktum proprium” (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17).

Постановою Верховного Суду від 18.06.2021 року у справі № 927/491/19 встановлено, що право тлумачити норму права є виключним правом суду. Роз`яснення державних органів (листи, рекомендації) не є нормою права і не мають юридичного значення, про що вказано в самому листі Мінекономіки.

Верховний Суд вказує, що метою регулювання, передбаченого ст. 41 Закону “Про публічні закупівлі”, а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10%, є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону України “Про державні закупівлі” нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів (постанова Великої Палати Верховного суду № 922/2321/22 від 24.01.2024).

Верховний суд у постанові від 18.06.2021 по справі № 927/491/19 звертає увагу, що постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Відповідно до ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України (чинного на момент спірних правовідносин) зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. При цьому сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це іншій стороні договору. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у 20-денний строк після одержання пропозиції повідомляє іншу сторону про результати такого розгляду.

Таким чином, зміна умов договору відбувається за згодою обох сторін. Усі зміни до Договору оформлюються письмово та підписуються повноважними особами сторін.

Суд зазначає, що підписання додаткових угод про безпідставне збільшення ціни товару та зменшення обсягів поставки призводить до повного нівелювання результатів відкритих торгів, адже цінові пропозиції переможця і інших учасників торгів відрізнялися між собою несуттєво. Таким чином, держава втрачає можливість скористатися пропозиціями інших учасників відкритих торгів, адже електроенергію по ціні, запропонованій переможцем тендеру, закупити так і не змогла; натомість була змушена оплачувати електроенергію за ціною, яка є вищою аніж встановлена Договором, укладеним внаслідок відкритих торгів. Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.09.2019 зі справи № 915/1868/18).

При цьому, касаційний господарський суд неодноразово зазначав, що укладення додаткових угод до договору щодо зміни ціни на товар за відсутності підстав для цього, визначених Законом, тим самим спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання договору.

З аналіз положень Закону України “Про публічні закупівлі” вбачається, що вони є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, та повинні застосовуватися переважно щодо норм Цивільного кодексу України (ст. 651) та Господарського кодексу України (ст. 188), які визначають загальну процедуру внесення змін до договору.

Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення – коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (ст. 13 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Так, ст. 652 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, та є обов`язковим для виконання сторонами (Глава 52 Цивільного кодексу України).

Частина 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Стаття 188 Господарського кодексу України визначає, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 5 Закону “Про публічні закупівлі”, закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях; метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Таким чином суд констатує, що перемога у тендері ТОВ “БРЕНТ ОЙЛ-95” та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення шляхом укладення додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця.

Метою Закону України “Про публічні закупівлі” Закон (в редакції чинній на час укладення договору) є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Суд зазначає, що укладення додаткових угод до договору щодо зміни ціни на товар за відсутності підстав для цього, визначених законом, спотворює результати торгiв та нівелює економiю, яку було отримано під час підписання договору. Можливість змiни цiни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених законом України “Про публічні закупівлі”.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у справі № 913/166/19 вiд 12.01.2020, а також у справах № 915/346/18 від 16.04.2019, № 907/788/18 вiд 23.01.2020, № 912/898/19 вiд 21.03.2019, № 915/1868/18 вiд 12.09.2019,№ 913/308/18 вiд 25.06.2019.

У документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання).

Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження, викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду вiд 13.10.2020 у справі № 912/1580/18).

Разом з тим, довідки, які постачальник надавав споживачу на підтвердження необхідності підвищення ціни на паливо, не містять даних щодо порівняння чинної на товар з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення, тобто проведених досліджень коливання ринку.

При цьому в кожній ціновій довідці торгово-промислової палати, якими ТОВ “БРЕНТ ОЙЛ-95” обґрунтовано необхідність укладання додаткових угод, зазначено, що довiдка носить виключно довідково-інформаційний характер та не враховує умов контракту, термінів доставки та оплати.

Таким чином, вказані документи не відображають інформацію, яка надає можливість прослідкувати динаміку цiн, а отже встановити її рух у бік збільшення чи зменшення та встановити факт наявності коливання ціни.

Враховуючи викладене, при укладенні додаткових угод до договору порушено вимоги ч.5 ст.41 Закону, а саме змінено ціну за одиницю товару у бік збільшення за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку.

Таким чином, сторонами, всупереч інтересам держави, без будь-яких належних на те правових підстав, в порушення норм законодавства та положень укладеного договору, укладено спірні додаткові угоди до договору, якими збільшено ціну за одиницю товару, що в свою чергу не відповідає вимогам тендерної документації.

Отже при укладанні додаткових угод, якими збільшено ціну у порівнянні з початковими умовами Договору, відповідачами 1 та 2 порушено вимоги п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі”, а додаткові угоди №№ 1, 2, 3 до договору про закупівлю №129у від 23.03.2021 суперечать вимогам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі”, а відтак підлягають визнанню судом недійсними на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України.

До договору постачання застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу. Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Оскільки додаткові угоди № 1, 2, 3 є недійсними та не породжують правових наслідків, то підстава для оплати електричної енергії за встановленою у них ціною відпала, а тому грошові кошти, на підставі норм статей 216, 1212 ЦК України, у заявленому розмірі ТОВ "Брент Ойл-95" має повернути,.

Зазначеній висновки знаходять своє підтвердження у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22 від 21 листопада 2025 року у справі № 920/19/24.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому вони підлягають задоволенню.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням вимог ст. 123, 129 ГПК України, за наслідками розгляду справи з Відповідачів 1 та 2 на користь Харківської обласної прокуратури також підлягає стягненню судовий збір в розмірі 4 844,80 грн з кожного.

З підстав викладеного та наявною загрозою, у зв`язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні перебої зі світлом та у роботі програмного забезпечення щодо виходу в інтернет, сайтів Судової влади України, Єдиного державного реєстру судових рішень, навантаження та великий обсяг роботи покладений на суди, дослідження та обробки надвеликого обсягу інформації щодо застосування законодавства, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 238 ГПК України, а тому повний текст рішення Господарського суду Харківської області від 18 грудня 2025 року у справі № 922/3182/25 складено за межами ст. 238 цього Кодексу.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсною додаткову угоду №1 від 02.04.2021 до договору про закупівлю №129у від 23.03.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «БРЕНТ ОЙЛ-95» (ЄДРПОУ: 42623890) та Управлінням освіти, культури, молоді та спорту Дергачівської міської ради (ЄДРПОУ: 43963788).

Визнати недійсною додаткову угоду №2 від 14.07.2021 до договору про закупівлю №129у від 23.03.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «БРЕНТ ОЙЛ-95» та Управлінням освіти, культури, молоді та спорту Дергачівської міської ради.

Визнати недійсною додаткову угоду №3 від 01.11.2021 до договору про закупівлю №129у від 23.03.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «БРЕНТ ОЙЛ-95» (ЄДРПОУ: 42623890) та Управлінням освіти, культури, молоді та спорту Дергачівської міської ради (ЄДРПОУ: 43963788).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БРЕНТ ОЙЛ-95» (адреса: 61054, Україна, Харківська обл., місто Харків, вулиця Академіка Павлова, будинок, 120, код ЄДРПОУ 42623890) на користь Дергачівської міської військової адміністрації Харківського району Харківської області (адреса: 62303, Україна, Харківський р-н, Харківська обл., місто Дергачі, площа Перемоги, будинок, 5, код ЄДРПОУ: 44673786) грошові кошти в сумі 62 302,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БРЕНТ ОЙЛ-95» (адреса: 61054, Україна, Харківська обл., місто Харків, вулиця Академіка Павлова, будинок, 120, код ЄДРПОУ 42623890) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) суми судового збору у розмірі 9 689,60 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "05" січня 2026 р.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення його повного тексту. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

СуддяІ.П. Жигалкін