Вирок від 18 грудня 2025 р. у справі №631/190/25 — Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/190/25

провадження № 1-кп/631/107/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2025 року селище Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю

з боку сторони обвинувачення:

прокурора ОСОБА_2

потерпілого ОСОБА_3

законного представника потерпілого ОСОБА_4

з боку сторони захисту:

обвинувачених ОСОБА_5

ОСОБА_6

законних представників обвинувачених ОСОБА_7

ОСОБА_8

захисників ОСОБА_9

ОСОБА_10

а також:

представника служби у справах дітей ОСОБА_11

інспектора ювенальної превенції ОСОБА_12

секретаря судового засідання ОСОБА_13

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду в селищі Нова Водолага Харківського району Харківської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 лютого 2025 року під № 12025221160000097, щодо обвинувачення:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця села Новоселівка Нововодолазького району Харківської області,

громадянина України (ID-паспорт з безконтактним електронним носієм

№ НОМЕР_1 , виданий 17.11.2023 року органом № 6313),

ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_2 ,

із середньою освітою, холостого, раніше не судимого, який навчається в ЗАКЛАДІ ПРОФЕСІЙНОЇ (ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ) ОСВІТИ «ХАРКІВСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ КОЛЕДЖ», зареєстрований за адресом:

АДРЕСА_1 ;

та фактично проживає за адресом:

АДРЕСА_2 ;

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 296 Кримінального кодексу України,

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

уродженця селища Нова Водолага Харківської області,

громадянина України (ID-паспорт з безконтактним електронним носієм

№ НОМЕР_3 , виданий 20.02.2023 року органом № 5341),

ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_4 ,

із середньою освітою, холостого, який навчається в

ЗАКЛАДІ ПРОФЕСІЙНОЇ (ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ) ОСВІТИ «ХАРКІВСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ КОЛЕДЖ»,

раніше не судимий, зареєстрований та фактично проживає за адресом:

АДРЕСА_3 ;

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 296 Кримінального кодексу України,

в с т а н о в и в:

20 квітня 2024 року близько 15 годині 00 хвилин, більш точного часу як в ході досудового розслідування, так і в суді встановити не виявилось за можливе, неповнолітній ОСОБА_5 , неповнолітній ОСОБА_6 та неповнолітній ОСОБА_3 , разом з іншими особами перебували в громадському місці, а саме на рейках залізничної колії поблизу будинку АДРЕСА_4 . У вказаний час та у вказаному місці, під час спілкування у неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виник протиправний умисел, спрямований на грубе порушення громадського порядку, поєднаний зі спричиненням тілесних ушкоджень неповнолітньому ОСОБА_3 невизначеного ступеню тяжкості. Так, перебуваючи у вказаному громадському місці, неповнолітній ОСОБА_5 , діючи спільно з неповнолітнім ОСОБА_6 , усвідомлюючи протиправність, караність, суспільну небезпечність своїх дій, а також настання суспільно-небезпечних наслідків, умисно, з мотивів явної неповаги до суспільства, з метою самовираження себе в очах оточуючих, за рахунок приниження інших осіб та за рахунок порушення прав інших осіб, усвідомлено зневажливо ставлячись до громадського порядку, ігноруючи існуючі в суспільстві правила поведінки, моральності та добропристойності, в присутності інших осіб, грубо порушуючи громадський порядок, що супроводжувалось особливою зухвалістю, яка виразилась у безпідставному чіплянні до неповнолітнього ОСОБА_3 , з яким розпочали словесний конфлікт, виказували нецензурну лайку та образи на адресу потерпілого, після чого ОСОБА_5 став наносити численні удари долонями та кулаками рук ОСОБА_3 в обличчя, не реагуючи на зауваження інших осіб припинити протиправні дії. Продовжуючи свої хуліганські дії та діючи з особливим цинізмом ОСОБА_5 спільно з ОСОБА_6 примусом та із застосуванням фізичної сили поставили ОСОБА_3 на коліна перед ОСОБА_5 , а останній в свою чергу почав приспускати штани та оголяючи свої статеві органи, демонстративно закликаючи неповнолітнього ОСОБА_3 вчиняти аморальні дії. В ході вчинення вказаних дій, один із присутніх осіб, а саме: ОСОБА_14 ,- вчинив активні дії, спрямовані на припинення хуліганських дій, й силою відвів неповнолітнього ОСОБА_5 в сторону від потерпілого, тим самим припинивши хуліганські дії.

У судовому засіданні неповнолітній обвинувачений ОСОБА_5 винним себе визнав повністю і пояснив, що дійсно 20 квітня 2024 року близько 15 годині 00 хвилин, більш точного часу він не пам`ятає, разом з ОСОБА_6 та іншими хлопцями перебували на рейках залізничної колії поблизу будинку № 62 по вулиці Волонтерська в селищі Нова Водолага Харківського району Харківської області. В той же момент там проходив із дівчиною потерпілий ОСОБА_3 , на якого він мав образу через те, що той начебто розповідав відносно нього неправдиві відомості, тобто плітки, тому вони вирішили його принизити прилюдно та завдати тілесні ушкодження. Для цього вони спільно з ОСОБА_6 у присутності інших хлопців розпочали словесний конфлікт, нецензурно лаялись та ображали його, після чого він почав бити ОСОБА_3 долонями та кулаками рук в обличчя, не реагуючи на зауваження хлопців, які прохали припинити такі його дій. Продовжуючи принижувати потерпілого, вони примусово поставили його на коліна, в той час як він почав приспускати штани та оголяти свої статеві органи, демонстративно закликаючи вчиняти аморальні дії. Коли той намагався піднятись з колін, ОСОБА_6 , застосовуючи до нього фізичну силу, погасив спроби ОСОБА_3 . Натомість у цей час хлопець на прізвище ОСОБА_14 втрутився у те, що відбувалось, й силою відвів їх із ОСОБА_6 від потерпілого ОСОБА_3 , внаслідок чого знущання вони припинили. Зазначив, що у тому, що сталося, він щиро розкаявся та інших кримінальних правопорушень не вчиняв.

У судовому засіданні неповнолітній обвинувачений ОСОБА_6 також винним себе визнав повністю і пояснив, що дійсно 20 квітня 2024 року близько 15 годині 00 хвилин, більш точного часу він не пам`ятає, разом з ОСОБА_5 та іншими хлопцями перебували на рейках залізничної колії поблизу будинку № 62 по вулиці Волонтерська в селищі Нова Водолага Харківського району Харківської області. В той же момент там проходив із дівчиною потерпілий ОСОБА_3 , на якого він мав образу через те, що той начебто розповідав відносно нього неправдиві відомості, тобто плітки, тому вони вирішили його принизити прилюдно та завдати тілесні ушкодження. Для цього вони спільно з ОСОБА_5 у присутності інших хлопців розпочали словесний конфлікт, нецензурно лаялись та ображали його, після чого ОСОБА_5 почав бити ОСОБА_3 долонями та кулаками рук в обличчя, не реагуючи на зауваження хлопців, які прохали припинити такі його дій. Продовжуючи принижувати потерпілого, вони примусово поставили його на коліна, в той час як ОСОБА_5 почав приспускати штани та оголяти свої статеві органи, демонстративно закликаючи вчиняти аморальні дії. Коли той намагався піднятись з колін, він, застосовуючи до нього фізичну силу, погасив спроби ОСОБА_3 . Натомість у цей час хлопець на прізвище ОСОБА_14 втрутився у те, що відбувалось, й силою відвів їх із ОСОБА_5 від потерпілого ОСОБА_3 , внаслідок чого знущання вони припинили. Зазначив, що у тому, що сталося, він щиро розкаявся та інших кримінальних правопорушень не вчиняв.

Оцінюючи показання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , суд визнає їх послідовними, логічними, правдивими і достовірними, оскільки вони об`єктивно і доволі повно відображають фактичні обставини справи, пояснюють мотиви вчиненого, а також не викликають сумнівів щодо правильності розуміння ними змісту обставин інкримінованого їм кримінального правопорушення, добровільності та істинності їх позиції у цьому.

Крім того, підстав для самообмови судом не виявлено.

Окрім повного визнання обвинуваченими ОСОБА_5 та ОСОБА_6 своєї вини в інкримінованому їм кримінальному правопорушенні (повідомленій підозрі) та підтвердженням ними його фактичних обставин, їх винуватість також доведена і іншими зібраними, наданими судові та дослідженими у судовому засіданні у повній відповідності до вимог чинного кримінального процесуального кодифікованого закону України доказами у їх сукупності.

Так, допитаний у судовому засіданні неповнолітній потерпілий ОСОБА_3 показав, що 20 квітня 2024 року близько 15 годині 00 хвилин, більш точного часу він не пам`ятає, разом зі своєю дівчиною проходив по рейках залізничної колії поблизу будинку № 62 по вулиці Волонтерська в селищі Нова Водолага Харківського району Харківської області, де в той час перебувала група хлопців, приблизно його віку, серед яких були обидва обвинувачених, які почали до нього чіплятися, не давали пройти, нецензурно лаялись та ображали його, після чого ОСОБА_5 почав його бити долонями та кулаками рук в обличчя, не реагуючи на зауваження хлопців, які прохали припинити такі його дій. Продовжуючи принижувати, обвинувачені примусово поставили його на коліна, і ОСОБА_5 приспустив штани, оголив свої статеві органи та демонстративно закликав його вчиняти аморальні дії. Увесь цей час він намагався підвестися, натомість ОСОБА_6 , застосовуючи до нього фізичну силу, погашав такі спроби та не давав можливості піти геть. Однак хлопець на прізвище ОСОБА_14 втрутився у те, що відбувалось, й силою відвів ОСОБА_5 з ОСОБА_6 , надавши йому можливість піднятися з колін та піти звідти. З цього моменту знущання припинились.

Таким чином, безпосередньо допитаний у судовому засіданні неповнолітній потерпілий ОСОБА_3 надав логічні, послідовні та такі, що узгоджуються між собою та ґрунтуються на фактичних обставинах справи й матеріалах кримінального провадження показання. Доказів їх недостовірності не надано, усі вони отримані із дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства України, а тому суд вважає за можливе покласти їх в основу судового рішення, що ухвалюється.

Окрім наведених вище показань, вина обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй злочинного діяння також доведена наступними письмовими доказами, а саме:

?рапортом старшого інспектора - чергового ВП № 3 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області ОСОБА_15 , складеним 31.01.2025 року на ім`я начальника ВП полковника поліції ОСОБА_16 та зареєстрованим цього ж дня під № 3335 в Інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України (Журналі єдиного обліку) ВП № 3 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області, відповідно до якого ним донесено до відома начальника про те, що скоєно хуліганство;

?протоколом огляду речей, складеними 01.02.2025 року слідчим СВ ВП № 3 ХРУП № 1 ГУ НП в Харківській області майором поліції ОСОБА_17 , у відповідності до вимог статей 93, 104 - 107, 223, 237 Кримінального процесуального кодексу України без понятих, за участю законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_3 , із застосуванням технічних засобів у виді цифрового фотоапарату марки «Nikon D3500» оглянутий мобільний телефон «Redmi Note 9 Pro», який добровільно, з письмового дозволу, наданий нею. В телевоні наявний застосунок «Telegram» із контактом « ОСОБА_18 » ОСОБА_19 , у переписці з якою, що розпочата 30.01.2025 о 18:38 наявний відправлений нею відео файл тривалістю 4 секунди, а також скріншот переписки з телеграм каналу. Крім того, з переписки з контактом « ОСОБА_20 » (номер НОМЕР_5 ) від 30.01.2025 о 19:30 наявний файл тривалістю 1:44 хвилини. Відеофайли скопійовані на DVD-R диск та долучені до протоколу;

?протоколом огляду документів, складеними 03.02.2025 року слідчим СВ ВП № 3 ХРУП № 1 ГУ НП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_21 , у відповідності до вимог статей 93, 104 - 107, 223, 237 Кримінального процесуального кодексу України без понятих, без учасників, із застосуванням технічних засобів - комп?ютерної техніки, проведено огляд електронних документів, які містяться на DVD-R диску, та встановлено: що на ньому наявні два відео файла з назвою «1», та «2». На відео файлі під назвою «1» мається відео тривалістю 4 секунди, на якому 4 особи: дві в центрі події, та дві - на задньому плані. Особа № 1, котра знаходиться в центрі відео, одягнена в сіру кофту з написами із помаранчевим капюшоном та сірі штани, особа № 2, котра також знаходиться в центрі відео, одягнена в блакитну кофту та сірі штани. На задньому фоні особа № 3 одягнена в блакитну куртку та чорні джинси, особа № 3 одягнена червону кофту та сірі спортивні штани. Особа № 1 стає на коліна перед особою № 2, та особа № 2 бере приспускає штани перед особою № 1. При цьому особа № 1 закликає особу № 2 до аморальної поведінки. На відео файлі під назвою «2» мається відео тривалістю 1 хвилина 44 секунди, на якому компанія з 6 осіб. На передньому фоні знаходиться особа № 1, котрий одягнутий в блакитну кофту та сірі штани, особа № 2 одягнена в сіру кофту з написами із помаранчевим капюшоном та сірі штани. Особа № 1 наносить удар кулаком в обличчя особі № 2. Потім на задньому фоні з`являється особа № 3, котра одягнена в червону кофту та сірі штани, із телефоном в руках, чутно коментарі хлопців про причини неприязної поведінки між учасниками подій. Пізніше на відео з`являється особа № 4, котрий одягнений в блакитну футболку із татуюванням на правій руці, який намагається припини знущання. На фоні чутно сміх компанії. Продовжуючи події Особа в чорному насильно ставить особу № 2 на коліна перед особою № 1, який знову приспускає штани перед особою № 2, підходить до його обличчя, особа № 1 наносить удар правою рукою по обличчі особі № 2, яка стоїть на колінах. Таких ударів декілька. На фоні чутно звуки хлопця, який кличе піти геть. Після цього група людей іде від особи № 2 в невідомому напрямку.

?протоколом огляду предмета, складеними 12.02.2025 року старшим слідчим СВ ВП № 3 ХРУП № 1 ГУ НП в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_22 , у відповідності до вимог статей 93, 104 - 107, 223, 237 Кримінального процесуального кодексу України за участю неповнолітнього потерпілого, його законного представника та психолога, без використання технічних засобів фіксації, проведено огляд оптичного диска за допомогою комп`ютерної техніки. Запустивши відео-файл «1.mр4» на екрані з`являються 2 відео, які повністю відповідають тому, що зафіксоване протоколом огляду документів, складеними 03.02.2025 року слідчим СВ ВП № 3 ХРУП № 1 ГУ НП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_21 . Натомість потерпілий вказує, що на відео присутній ОСОБА_23 », ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 . Особу, яка тримала його за плечі та ставить на коліна потерпілий ідентифікує як ОСОБА_31, який був одягнутий в чорну кофту та синій жилет.

?протоколом проведення слідчого експерименту із відеозаписом до нього, складеним 12.02.2025 року старшим слідчим СВ ВП № 3 ХРУП № 1 ГУ НП в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_22 , у відповідності до вимог статей 11, 13, 15, 223 Кримінального процесуального кодексу України в присутності двох понятих, за участю спеціаліста, неповнолітнього потерпілого та його законного представника, із використанням технічних засобів у виді відеокамери марки «НС-V785», зафіксовано як ОСОБА_3 розказав та на місці показав всі обставини (умови та обстановку) вчиненого відносно нього обвинуваченими кримінального правопорушення;

?протоколом проведення слідчого експерименту із відеозаписом до нього, складеним 18.02.2025 року старшим слідчим СВ ВП № 3 ХРУП № 1 ГУ НП в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_22 , у відповідності до вимог статей 11, 13, 15, 223 Кримінального процесуального кодексу України в присутності двох понятих, за участю спеціаліста-криміналіста, психолога, неповнолітнього потерпілого та його законного представника, із використанням технічних засобів у виді відеокамери марки «НС-V260», зафіксовано як ОСОБА_3 розказав та на місці показав всі обставини (умови та обстановку) вчиненого відносно нього обвинуваченими кримінального правопорушення;

?протоколом проведення слідчого експерименту із відеозаписом до нього, складеним 27.02.2025 року старшим слідчим СВ ВП № 3 ХРУП № 1 ГУ НП в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_22 , у відповідності до вимог статей 11, 13, 15, 223 Кримінального процесуального кодексу України в присутності двох понятих, за участю спеціаліста-криміналіста, психолога, неповнолітнього підозрюваного ОСОБА_6 , його законного представника та захисника, із використанням технічних засобів у виді відеокамери марки «НС-V260», зафіксовано як він розказав та на місці показав всі обставини (умови та обстановку) вчиненого відносно потерпілого ним із ОСОБА_5 ;

?протоколом проведення слідчого експерименту із відеозаписом до нього, складеним 27.02.2025 року старшим слідчим СВ ВП № 3 ХРУП № 1 ГУ НП в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_22 , у відповідності до вимог статей 11, 13, 15, 223 Кримінального процесуального кодексу України в присутності двох понятих, за участю спеціаліста-криміналіста, психолога, неповнолітнього підозрюваного ОСОБА_5 , його законного представника та захисника, із використанням технічних засобів у виді відеокамери марки «НС-V260», зафіксовано як він розказав та на місці показав всі обставини (умови та обстановку) вчиненого відносно потерпілого ним із ОСОБА_6 ;

Окрім того, з копії ID-паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_1 , виданого 17.11.2023 року органом № 6313, вбачається, ОСОБА_5 дійсно народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Новоселівка Нововодолазького району Харківської області та має ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_2 .

Як убачається з довідки про судимість № 118-04032025/63090 за даними ДІ МВС України та УІАП ГУНП в Харківській області станом на 12.03.2025 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не відбутих та не погашених судимостей не має.

Відповідно до характеристики, наданої за місцем навчання та зареєстрованої за вихідним № 257 від 25.02.2025 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зарекомендував себе учнем середніх здібностей, не завжди дотримувався режиму коледжу, мав прогули. До виконання доручень ставить недбало. У вживанні алкогольних напоїв та наркотичних речовин замічений не був.

Згідно з інформацією, наданою головним лікарем КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОСОБА_27 за вихідним № 143 від 12.02.2025 року, обвинувачений ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не перебуває на диспансерному обліку ані у лікаря-нарколога, ані у лікаря-психіатра.

З характеристики, виданої депутатом Нововодолазької селищної ради ОСОБА_28 , підпис якої посвідчений селищним головою ОСОБА_29 й скріплений печаткою ради «для документів» (вихідний № 02-27/412 від 11.02.2025 року), убачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешкає за адресом: АДРЕСА_2 ,- й за час проживання скарг і нарікань на нього не надходило, компрометуючих матеріалів не має.

Відтак, наведеним доведено, що неповнолітній обвинувачений ОСОБА_5 раніше не судимий, холостий, без утриманців, має постійне місце реєстрації, за яким не мешкає, проте проживає з матір`ю за іншою адресою, за якою характеризується задовільно, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, відомостей щодо того, що він хворіє на будь-які інші тяжкі хвороби суду не надано, навчається у закладі професійно-технічної освіти.

Крім цього, надав правдиві та послідовні пояснення, щиро покаявся у вчиненому.

Також, з копії ID-паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_3 , виданого 20.02.2023 року органом № 5341, вбачається, що ОСОБА_6 дійсно народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в селищі Нова Водолага Харківської області та має ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_4 .

Як убачається з довідки про судимість № 117-04032025/63090 за даними ДІ МВС України та УІАП ГУНП в Харківській області станом на 12.03.2025 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не відбутих та не погашених судимостей не має.

Згідно з інформацією, наданою головним лікарем КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОСОБА_27 за вихідним № 153 від 12.02.2025 року, обвинувачений ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не перебуває на диспансерному обліку ані у лікаря-нарколога, ані у лікаря-психіатра.

З характеристики, виданої депутатом Нововодолазької селищної ради ОСОБА_28 , підпис якої посвідчений селищним головою ОСОБА_29 й скріплений печаткою ради «для документів» (вихідний № 02-27/413 від 11.02.2025 року), убачається, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мешкає за адресом: АДРЕСА_3 ,- й за час проживання скарг і нарікань на нього не надходило, компрометуючих матеріалів не має.

Відповідно до характеристики, наданої за місцем навчання, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зарекомендував себе учнем середніх здібностей, проявляє інтерес до професії, з однолітками має рівні відносини, не конфліктний, з повагою ставиться до старших, підтримує доброзичливі відносини з оточенням, іноді має прогули..

Відтак, наведеним доведено, що обвинувачений ОСОБА_6 раніше не судимий, холостий, без утриманців, має постійне місце реєстрації, за яким характеризується задовільно, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, відомостей щодо того, що він хворіє на будь-які інші тяжкі хвороби суду не надано, навчається у закладі професійно-технічної освіти.

Крім цього, надав правдиві та послідовні пояснення, щиро покаявся у вчиненому.

Оцінюючи усі надані та безпосередньо досліджені судом письмові докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку як окремо та і у їх сукупності з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, суд визнає їх такими, що не суперечать один одному, є достовірними та мають буди поскладані в основу судового рішення, що ухвалюється.

Доходячи такого суд ураховує, що з огляду на зміст статті 85 Кримінального процесуального кодексу України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Окрім того, відповідно до положень, закріплених у статті 86 зазначеного вище кримінального процесуального кодифікованого закону України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Отже, наведеними доказами та їх процесуальними джерелами підтверджуються обставини, перелічені статтею 91 вказаного вище нормативно-правового акту України, а тому ураховуючи позицію сторін цього кримінального провадження щодо наявності підтвердження фактичних обставини справи відповідними доказами, зібраними під час досудового розслідування, та щодо відсутності процесуальної необхідності досліджувати їх усі в ході судового розгляду справи, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, визнає такі фактичні обставини справи повністю доведеними.

Одночасно із цим суд зауважує, що частина 2 та 4 статті 17 Кримінального процесуального кодексу України обумовлено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на користь такої особи.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, Європейський суд з прав людини у пункті 43 свого Рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» констатував, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак неможна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та допустимих відомостях, визнаних доказами, або відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

За таких обставин, з огляду на сталу практику Європейського суду з прав людини, зокрема, викладену й у справі «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства» (рішення суду від 28.10.1994 року), критерієм доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є те, що саме прокурор має довести вину обвинуваченого поза межами розумного сумніву. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд має бути переконаний поза межами розумного сумніву, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого особі кримінального правопорушення є доведеним.

Обговорюючи питання кваліфікації дій кожного з обвинувачених, суд ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18),- щодо розуміння кваліфікації злочину як кримінально-правової оцінки поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

Так, хуліганство - це грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

При цьому, особлива зухвалість - це грубе порушення громадського порядку, поєднане із завданням потерпілій особі побоїв чи іншим насильством, що спричинило тілесні ушкодження, чи знущанням над потерпілим, знищенням або пошкодженням майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації, руху транспорту тощо.

Винятковий цинізм - це демонстративна зневага щодо норм моральності, наприклад, груба непристойність, публічне оголення, знущання над немічними особами та інше.

Під явною неповагою до суспільства вважають нахабно виявлене, зневажливе ставлення винного до громадського порядку та існуючих у суспільстві загальновизнаних правил поведінки і моральності.

Системно аналізуючи вище наведене, обставини вчиненого ОСОБА_5 та ОСОБА_6 діяння разом з усіма дослідженими доказами у їх сукупності, суд вважає встановленим, що їх умисел був спрямований саме на вчинення хуліганських дій.

З огляду на таке та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, розглядаючи кримінальне провадження відповідно до правил, обумовлених частиною 1 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципу диспозитивності, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, суд доходить висновку про доведеність «поза розумним сумнівом» вчинення 20 квітня 2024 року неповнолітніми обвинуваченими ОСОБА_5 та ОСОБА_6 злочину проти громадського порядку та моральності, оскільки вони своїми умисними діями грубо порушили громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю та винятковим цинізмом.

Отже, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з`ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, дослідженими в судовому засіданні у їхні сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку, суд вважає, що вина ОСОБА_5 доведена повністю. Дії його відповідають складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 296 Кримінального кодексу України, і правильно кваліфіковані як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, вчинені групою осіб.

Також в ході судового розгляду справи беззаперечно встановлено, що ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення 20 квітня 2024 року, тобто у віці повних 15 років.

Приписом частини 1 статі 22 Кримінального кодексу унормовано, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення кримінального правопорушення виповнилося шістнадцять років.

Натомість згідно з правилом частини 2 цієї ж статті особи, що вчинили кримінальні правопорушення у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 115 - 117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв`язку з їх діяльністю, пов`язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв`язку з діяльністю, пов`язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398), жорстоке поводження з тваринами (стаття 299), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 257), терористичний акт (стаття 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (стаття 152), сексуальне насильство (стаття 153), крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя статті 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя статті 289), хуліганство (стаття 296).

Призначаючи покарання ОСОБА_5 , суд керується нормою прямої дії, а саме приписом частини 2 статті 61 Конституції України щодо того, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, й ураховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, данні про його особу та обставини, що пом`якшують і обтяжують йому покарання.

Так, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, суд виходить з класифікації кримінальних правопорушень, передбаченої статтею 12 Кримінального кодексу України, санкції частини 2 статті 296 цього ж кодексу, а також особливостей та обставин його вчинення, й доходить висновку, що обвинуваченим вчинене кримінальне правопорушення, яке кримінальним законом вважається нетяжким злочином.

Вивчаючи особу винного шляхом з`ясування стану його здоров`я, поведінки до вчинення проступку, складу родини, а також матеріального стану, судом встановлено, що ОСОБА_5 на момент вчинення ним інкримінованого йому кримінального правопорушення раніше не судимий, холостий, без утриманців, має постійне місце реєстрації, за яким не мешкає, проте проживає разом із матір`ю за іншою адресою, за якою характеризується задовільно, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, відомостей щодо того, що він хворіє на будь-які інші тяжкі хвороби суду не надано, навчається в закладі професійно-технічної освіти, у вчиненому щиро розкаявся.

З досудової доповіді, складеної представником персоналу органу пробації Харківського районного сектору філії ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» в Харківській області - провідним інспектором ОСОБА_30 , вбачається, що орган пробації, беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушень, а також низьку ймовірної вчинення повторного правопорушення, вважає, що виправлення особи без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства. На їх думку, виконання покарання у громаді можливе за умови здійснення нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень, виконання рекомендованих заходів, спрямованих на мінімізацію ризику вчинення повторного кримінального правопорушення, та за наявності мотивації і готовності до змін самого неповнолітнього обвинуваченого. У разі, якщо суд дійде висновку про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, пропонують, крім обов`язків, визначених частиною 1 статті 76 Кримінального кодексу України, додатково покласти на нього обов`язок не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою. Для мінімізації вчинення повторного правопорушення вважають за можливе виправлення неповнолітнього обвинуваченого без ізоляції від суспільства за умов спільних зусиль неповнолітнього обвинуваченого, його сім`ї та відділу пробації за такими напрямками:

1.Проводити спільні заходи з соціальною службою, службою у справах дітей та органом пробації, з метою недопущення вчинення нових правопорушень неповнолітнім.

2.Періодично здійснювати оцінку потреб сім`ї неповнолітнього, забезпечити надання соціальних послуг, що потребує обвинувачений та члени його сім`ї. Відповідну роботу проводити соціальній службі, службі у справах дітей тощо.

3.Сприяти неповнолітньому у змістовному проведенні дозвілля, залученні до просоціальних видів діяльності.

4.Проводити роз`яснювальні бесіди виховного характеру про уникнення зв`язків з особами з антисоціальною поведінкою та недопущення в подальшому правопорушень зі сторони обвинуваченого.

5.Виконати заходи, передбачені пробаційною програмою «Подолання агресивної поведінки».

Вирішуючи при призначенні покарання обставини, які його пом`якшують ОСОБА_5 , суд перш за все керуються змістом частини 1 та 2 статті 66 Кримінального кодексу України, в яких наведений перелік таких обставин та зазначено, що при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині 1 цієї статті.

Аналогічна правова позиція викладена і у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями), від якої до сих пір Верховний Суд не відступив, та яка роз`яснює, що наведені у частині 1 статті 66 Кримінального кодексу України перелік обставин, які пом`якшують покарання, не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати пом`якшуючими й інші обставини, не зазначені в частині 1 цієї статті (наприклад, вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин чи неправильної поведінки потерпілого, відвернення підсудним шкідливих наслідків злочину, часткове відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди). Визнання обставини такою, що пом`якшує покарання, має бути вмотивоване у вироку.

Також, суд знов ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, а саме:

- постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 30.10.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18),- щодо розуміння, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження;

- та постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 07.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18),- щодо розуміння, що щире каяття як таке характеризує суб`єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалась. За наявності щирого каяття не обов`язковим має бути активне сприяння у розкритті злочину. Активне сприяння розкриттю злочину є окремою обставиною, що пом`якшує покарання, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України. Тобто передбачені цим пунктом обставини, що пом`якшують покарання, а саме щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину, є альтернативними, незалежними та можуть існувати відокремлено одна від одної;

-та постанову Великої Палати Верховного суду, прийняту 03.07.2019 року в межах справи з єдиним унікальним № 288/1158/16-к (провадження № 13-28кс19),- щодо розуміння, що під активним сприянням розкриттю злочину розуміють дії винної особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у з`ясуванні дійсних обставин справи, які ще не були відомі цим органам. Саме лише визнання власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням у розкритті злочину.

За викладених обставин, в силу пунктів 1 та 3 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України суд визнає обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_5 , щире каяття та вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім.

Вирішуючи при призначенні покарання ОСОБА_5 питання щодо наявності обставини, які його обтяжують, суд керується змістом статті 67 Кримінального кодексу України, в якій наведений перелік таких обставин, і доходить висновку про те, що ним таких обставин не встановлено.

Пленум Верховного суду України у пункті 1 своєї Постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватись вимог статті 65 Кримінального кодексу України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Також Верховний суд України у пункті 2 зазначеної вище Постанови Пленуму визначив, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 65 Кримінального кодексу України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті особливої частини цього кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу, судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочин на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім особам похилого віку і тим, що щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Окрім наведеного, судом при призначенні покарання повинні враховуються і вимоги статті 50 вказаного кодексу, тобто, що покарання є заходом примусу, який застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, та має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, а тому особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Одночасно з цим, Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України, який, забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, у своїй постанові у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятій 17.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 298/95/16-к (провадження № 51-2501 км 18) зауважив, що у частині 2 статті 65 Кримінального кодексу України встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і при вирішенні питання про порядок відбування покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий від покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

Також, особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх регламентовані розділом XV Кримінального кодексу України.

Положеннями статті 98 Кримінального кодексу України обумовлено, що до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань: штраф, громадські роботи, виправні роботи, пробаційний нагляд, позбавлення волі на певний строк. До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

При цьому Верховний Суд України у абзаці 2 пункту 1 своєї Постанови Пленуму «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» № 5 від 16.04.2004 року роз`яснив судам нижчих інстанцій, що перелік видів покарань, визначений у статті 98 Кримінального кодексу України, є вичерпним. Інші основні та додаткові покарання до неповнолітніх не застосовуються, навіть якщо на час розгляду справи судом вони досягли повноліття. Визначаючи розмір покарання таким особам, суд має виходити з відповідних положень статей 99 та 102 Кримінального кодексу України.

Як визначає припис статті 102 вищевказаного кодифікованого акта, покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, може бути призначене на строк від шести місяців до десяти років, крім випадків, передбачених пунктом 5 частини третьої цієї статті. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

При цьому з огляду на зміст пункту 2 частини 3 зазначеної статті покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому за нетяжкий злочин - на строк не більше чотирьох років.

Водночас, вимогами частини 1 статті 103 Кримінального кодексу України обумовлено, що при призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених статтях 65 - 67 цього кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

Отже, санкція частини 2 статті 296 Кримінального кодексу України містить у собі два види покарання: обмеженням волі на строк до п`яти років та позбавленням волі на строк до чотирьох років.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 10 згаданої віще постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» суди при призначенні покарання неповнолітнім повинні суворо дотримуватися принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання такого засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація.

Зважаючи на таке суд, обговорюючи питання про призначення покарання неповнолітньому ОСОБА_5 , ураховує позицію сторони обвинувачення, яка вважала за можливе призначити обвинуваченому міру покарання у виді позбавлення волі з відстрочкою його виконання на певний термін, а також позицію захисту, яка вважала таке покарання застосовним, прохаючи суворо його не карати, й керуючись принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховуючи особу винного, який є неповнолітнім, повністю визнав себе винуватим у вчиненому, вчинив кримінальне правопорушення групою неповнолітніх осіб, не намагався уникнути відповідальності, мету, мотиви, обставини та характер його вчинення, відповідно до яких будь-якої шкоди державним та громадським інтересам заподіяно не було, відсутність судимості, умови життя та виховання, тобто, що він виховується у родині та навчається у закладі професійно-технічної освіти, вплив дорослих, рівень розвитку, а також поведінку під час та після вчинення кримінально-караних дій.

Усе наведене у своїй сукупності та у співвідношенні дозволяє суду зробити обґрунтований висновок про те, що ОСОБА_5 слід призначити покарання, обумовлене санкцією інкримінованого кримінального правопорушення, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Відтак, за таких обставин, суд вважає, що виправлення, виховання та соціальна реабілітація обвинуваченого ОСОБА_5 можливі лише шляхом призначення йому покарання у виді позбавлення волі на певний строк, який дорівнює 1 року, так як саме таке покарання буде необхідним й достатнім для вказаної вище мети та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Натомість згідно з вимогами частин 1 і 2 статті 104 Кримінального кодексу України звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75 - 78 цього кодексу, з урахуванням положень, передбачених цією статтею. Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосоване до неповнолітнього лише у разі його засудження до позбавлення волі.

Водночас, частиною 1 статті 75 Кримінального кодексу України регламентовано, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Тому, ураховуючи міру покарання, до якої у своїх міркуваннях дійшов суд, а саме: позбавлення волі на певний строк, який не перевищує 5 років,- враховуючи особу винного, який є неповнолітнім, вчиним кримінальне правопорушення вперше, щиро розкаялася у вчиненому, характер вчиненого нею злочину, ступінь його тяжкості, наявність у нього постійного місця мешкання та навчання, а також відсутність встановлених обставин, що обтяжують йому відповідальність, суд вважає, що його виправлення можливе без ізоляції неповнолітнього засудженого від суспільства шляхом поміщення на певний строк до спеціальної виховної установи, тобто без відбування покарання, а тому доходить висновку проте, що до ОСОБА_5 слід застосувати приписи статей 75, 104 Кримінального кодексу України про звільнення від відбування покарання з випробуванням, так як саме це буде необхідним й достатнім для його виправлення, виховання та соціальної реабілітації та попередження вчинення нових кримінально-караних діянь, сприятиме вихованню його в дусі додержання законів України, формуванню в нього звички законослухняної поведінки і не бажання в майбутньому повторювати діяння, які мають наслідком встановлення зазначених обмежень.

Також, призначаючи обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на певний строк, та враховуючи тяжкість вчиненого, особу винного, фактичні обставини цієї справи й обставини, що пом`якшують йому покарання та відсутність тих, що її обтяжують, а також доходячи висновку про можливість його виправлення без відбування покарання, тобто про можливість звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням, суд вважає за необхідне і достатнє для його виправлення покласти на нього обов`язки, передбачені частиною 1 та пунктом 2 частини 3 статті 76 Кримінального кодексу України, за правилом, визначеним у статті 104 цього ж кодексу.

Доходячи такого висновку, суд ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме:

-постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийняту 20.03.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 302/904/16-к (провадження № 51-966 км 18),- щодо застосування судом звільнення від відбування покарання, де суд констатує, що загальні засади призначення покарання, визначені у статті 65 Кримінального кодексу України, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від нього чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи не застосування статті 75 Кримінального кодексу України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини, і всі ці данні у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

-та постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийняту 13.12.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 485/1613/17 (провадження № 51-6591 км 18),- щодо застосування до особи, яку звільняють від відбування покарання з випробуванням всіх обов`язків, перелічених у пункту 2 частині 1 статті 76 Кримінального кодексу України, незважаючи на те, що на час ухвалення вироку винна особа ніде не працює й для можливості повідомити про зміну місця роботи (на що саме й наголошує зазначена норма матеріального права), вона спочатку повинна її отримати.

З огляду на усе вище наведене, суд вважає, що висновок про міру покарання та звільнення від її відбуття з випробуванням відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між інтересами суспільства, які захищаються, та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Вказана позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, зокрема рішенню, ухваленому 17.09.2009 року у справі «Скоппола проти Італії», де суд зауважив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Ухвалюючи вирок ОСОБА_5 , суд не знаходить підстав для застосування положень статті 69, 69-1, 96, 96-1 та 96-2 Кримінального кодексу України, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких ці норми права мають бути застосовані.

Отже, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з`ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, дослідженими в судовому засіданні у їхні сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку, суд вважає, що вина ОСОБА_6 доведена повністю. Дії його відповідають складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 296 Кримінального кодексу України, і правильно кваліфіковані як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, вчинені групою осіб.

Також в ході судового розгляду справи беззаперечно встановлено, що ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення 20 квітня 2024 року, тобто у віці повних 16 років.

Приписом частини 1 статі 22 Кримінального кодексу унормовано, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення кримінального правопорушення виповнилося шістнадцять років.

Натомість згідно з правилом частини 2 цієї ж статті особи, що вчинили кримінальні правопорушення у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 115 - 117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв`язку з їх діяльністю, пов`язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв`язку з діяльністю, пов`язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398), жорстоке поводження з тваринами (стаття 299), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 257), терористичний акт (стаття 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (стаття 152), сексуальне насильство (стаття 153), крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя статті 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя статті 289), хуліганство (стаття 296).

Призначаючи покарання ОСОБА_6 , суд керується нормою прямої дії, а саме приписом частини 2 статті 61 Конституції України щодо того, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, й ураховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, данні про його особу та обставини, що пом`якшують і обтяжують йому покарання.

Так, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, суд виходить з класифікації кримінальних правопорушень, передбаченої статтею 12 Кримінального кодексу України, санкції частини 2 статті 296 цього ж кодексу, а також особливостей та обставин його вчинення, й доходить висновку, що обвинуваченим вчинене кримінальне правопорушення, яке кримінальним законом вважається нетяжким злочином.

Вивчаючи особу винного шляхом з`ясування стану його здоров`я, поведінки до вчинення проступку, складу родини, а також матеріального стану, судом встановлено, що ОСОБА_6 на момент вчинення ним інкримінованого йому кримінального правопорушення раніше не судимий, холостий, без утриманців, має постійне місце реєстрації, за яким характеризується задовільно, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, відомостей щодо того, що він хворіє на будь-які інші тяжкі хвороби суду не надано, навчається в закладі професійно-технічної освіти, у вчиненому щиро розкаявся.

З досудової доповіді, складеної представником персоналу органу пробації Харківського районного сектору філії ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» в Харківській області - провідним інспектором ОСОБА_30 , вбачається, що орган пробації, беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушень, а також низьку ймовірної вчинення повторного правопорушення, вважає, що виправлення особи без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства. На їх думку, виконання покарання у громаді можливе за умови здійснення нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень, виконання рекомендованих заходів, спрямованих на мінімізацію ризику вчинення повторного кримінального правопорушення, та за наявності мотивації і готовності до змін самого неповнолітнього обвинуваченого. У разі, якщо суд дійде висновку про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, пропонують, крім обов`язків, визначених частиною 1 статті 76 Кримінального кодексу України, додатково покласти на нього обов`язок не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою. Для мінімізації вчинення повторного правопорушення вважають за можливе виправлення неповнолітнього обвинуваченого без ізоляції від суспільства за умов спільних зусиль неповнолітнього обвинуваченого, його сім`ї та відділу пробації за такими напрямками:

6.Проводити спільні заходи з соціальною службою, службою у справах дітей та органом пробації, з метою недопущення вчинення нових правопорушень неповнолітнім.

7.Періодично здійснювати оцінку потреб сім`ї неповнолітнього, забезпечити надання соціальних послуг, що потребує обвинувачений та члени його сім`ї. Відповідну роботу проводити соціальній службі, службі у справах дітей тощо.

8.Сприяти неповнолітньому у змістовному проведенні дозвілля, залученні до просоціальних видів діяльності.

9.Проводити роз`яснювальні бесіди виховного характеру про уникнення зв`язків з особами з антисоціальною поведінкою та недопущення в подальшому правопорушень зі сторони обвинуваченого.

10.Виконати заходи, передбачені пробаційною програмою «Подолання агресивної поведінки».

Вирішуючи при призначенні покарання обставини, які його пом`якшують ОСОБА_6 , суд перш за все керуються змістом частини 1 та 2 статті 66 Кримінального кодексу України, в яких наведений перелік таких обставин та зазначено, що при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині 1 цієї статті.

Аналогічна правова позиція викладена і у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями), від якої до сих пір Верховний Суд не відступив, та яка роз`яснює, що наведені у частині 1 статті 66 Кримінального кодексу України перелік обставин, які пом`якшують покарання, не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати пом`якшуючими й інші обставини, не зазначені в частині 1 цієї статті (наприклад, вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин чи неправильної поведінки потерпілого, відвернення підсудним шкідливих наслідків злочину, часткове відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди). Визнання обставини такою, що пом`якшує покарання, має бути вмотивоване у вироку.

Також, суд знов ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, а саме:

- постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 30.10.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18),- щодо розуміння, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження;

- та постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 07.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18),- щодо розуміння, що щире каяття як таке характеризує суб`єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалась. За наявності щирого каяття не обов`язковим має бути активне сприяння у розкритті злочину. Активне сприяння розкриттю злочину є окремою обставиною, що пом`якшує покарання, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України. Тобто передбачені цим пунктом обставини, що пом`якшують покарання, а саме щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину, є альтернативними, незалежними та можуть існувати відокремлено одна від одної;

-та постанову Великої Палати Верховного суду, прийняту 03.07.2019 року в межах справи з єдиним унікальним № 288/1158/16-к (провадження № 13-28кс19),- щодо розуміння, що під активним сприянням розкриттю злочину розуміють дії винної особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у з`ясуванні дійсних обставин справи, які ще не були відомі цим органам. Саме лише визнання власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням у розкритті злочину.

За викладених обставин, в силу пунктів 1 та 3 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України суд визнає обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_6 , щире каяття та вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім.

Вирішуючи при призначенні покарання ОСОБА_6 питання щодо наявності обставини, які його обтяжують, суд керується змістом статті 67 Кримінального кодексу України, в якій наведений перелік таких обставин, і доходить висновку про те, що ним таких обставин не встановлено.

Пленум Верховного суду України у пункті 1 своєї Постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватись вимог статті 65 Кримінального кодексу України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Також Верховний суд України у пункті 2 зазначеної вище Постанови Пленуму визначив, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 65 Кримінального кодексу України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті особливої частини цього кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу, судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочин на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім особам похилого віку і тим, що щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Окрім наведеного, судом при призначенні покарання повинні враховуються і вимоги статті 50 вказаного кодексу, тобто, що покарання є заходом примусу, який застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, та має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, а тому особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Одночасно з цим, Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України, який, забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, у своїй постанові у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятій 17.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 298/95/16-к (провадження № 51-2501 км 18) зауважив, що у частині 2 статті 65 Кримінального кодексу України встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і при вирішенні питання про порядок відбування покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий від покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

Також, особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх регламентовані розділом XV Кримінального кодексу України.

Положеннями статті 98 Кримінального кодексу України обумовлено, що до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань: штраф, громадські роботи, виправні роботи, пробаційний нагляд, позбавлення волі на певний строк. До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

При цьому Верховний Суд України у абзаці 2 пункту 1 своєї Постанови Пленуму «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» № 5 від 16.04.2004 року роз`яснив судам нижчих інстанцій, що перелік видів покарань, визначений у статті 98 Кримінального кодексу України, є вичерпним. Інші основні та додаткові покарання до неповнолітніх не застосовуються, навіть якщо на час розгляду справи судом вони досягли повноліття. Визначаючи розмір покарання таким особам, суд має виходити з відповідних положень статей 99 та 102 Кримінального кодексу України.

Як визначає припис статті 102 вищевказаного кодифікованого акта, покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, може бути призначене на строк від шести місяців до десяти років, крім випадків, передбачених пунктом 5 частини третьої цієї статті. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

При цьому з огляду на зміст пункту 2 частини 3 зазначеної статті покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому за нетяжкий злочин - на строк не більше чотирьох років.

Водночас, вимогами частини 1 статті 103 Кримінального кодексу України обумовлено, що при призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених статтях 65 - 67 цього кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

Отже, санкція частини 2 статті 296 Кримінального кодексу України містить у собі два види покарання: обмеженням волі на строк до п`яти років та позбавленням волі на строк до чотирьох років.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 10 згаданої віще постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» суди при призначенні покарання неповнолітнім повинні суворо дотримуватися принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання такого засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація.

Зважаючи на таке суд, обговорюючи питання про призначення покарання неповнолітньому ОСОБА_6 , ураховує позицію сторони обвинувачення, яка вважала за можливе призначити обвинуваченому міру покарання у виді позбавлення волі з відстрочкою його виконання на певний термін, а також позицію захисту, яка вважала таке покарання застосовним, прохаючи суворо його не карати, й керуючись принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховуючи особу винного, який є неповнолітнім, повністю визнав себе винуватим у вчиненому, не намагався уникнути відповідальності, вчинив кримінальне правопорушення групою неповнолітніх осіб, мету, мотиви, обставини та характер його вчинення, відповідно до яких будь-якої шкоди державним та громадським інтересам заподіяно не було, відсутність судимості, умови життя та виховання, тобто, що він виховується у родині та навчається у закладі професійно-технічної освіти, вплив дорослих, рівень розвитку, а також поведінку під час та після вчинення кримінально-караних дій.

Усе наведене у своїй сукупності та у співвідношенні дозволяє суду зробити обґрунтований висновок про те, що ОСОБА_6 слід призначити покарання, обумовлене санкцією інкримінованого кримінального правопорушення, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Відтак, за таких обставин, суд вважає, що виправлення, виховання та соціальна реабілітація обвинуваченого ОСОБА_6 можливі лише шляхом призначення йому покарання у виді позбавлення волі на певний строк, який дорівнює 1 року, так як саме таке покарання буде необхідним й достатнім для вказаної вище мети та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Натомість згідно з вимогами частин 1 і 2 статті 104 Кримінального кодексу України звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75 - 78 цього кодексу, з урахуванням положень, передбачених цією статтею. Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосоване до неповнолітнього лише у разі його засудження до позбавлення волі.

Водночас, частиною 1 статті 75 Кримінального кодексу України регламентовано, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Тому, ураховуючи міру покарання, до якої у своїх міркуваннях дійшов суд, а саме: позбавлення волі на певний строк, який не перевищує 5 років,- враховуючи особу винного, який є неповнолітнім, вчиним кримінальне правопорушення вперше, щиро розкаялася у вчиненому, характер вчиненого нею злочину, ступінь його тяжкості, наявність у нього постійного місця мешкання та навчання, а також відсутність встановлених обставин, що обтяжують йому відповідальність, суд вважає, що його виправлення можливе без ізоляції неповнолітнього засудженого від суспільства шляхом поміщення на певний строк до спеціальної виховної установи, тобто без відбування покарання, а тому доходить висновку проте, що до ОСОБА_6 слід застосувати приписи статей 75, 104 Кримінального кодексу України про звільнення від відбування покарання з випробуванням, так як саме це буде необхідним й достатнім для його виправлення, виховання та соціальної реабілітації та попередження вчинення нових кримінально-караних діянь, сприятиме вихованню його в дусі додержання законів України, формуванню в нього звички законослухняної поведінки і не бажання в майбутньому повторювати діяння, які мають наслідком встановлення зазначених обмежень.

Також, призначаючи обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на певний строк, та враховуючи тяжкість вчиненого, особу винного, фактичні обставини цієї справи й обставини, що пом`якшують йому покарання та відсутність тих, що її обтяжують, а також доходячи висновку про можливість його виправлення без відбування покарання, тобто про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, суд вважає за необхідне і достатнє для його виправлення покласти на нього обов`язки, передбачені частиною 1 та пунктом 2 частини 3 статті 76 Кримінального кодексу України, за правилом, визначеним у статті 104 цього ж кодексу.

Доходячи такого висновку, суд ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме:

-постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийняту 20.03.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 302/904/16-к (провадження № 51-966 км 18),- щодо застосування судом звільнення від відбування покарання, де суд констатує, що загальні засади призначення покарання, визначені у статті 65 Кримінального кодексу України, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від нього чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи не застосування статті 75 Кримінального кодексу України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини, і всі ці данні у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

-та постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийняту 13.12.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 485/1613/17 (провадження № 51-6591 км 18),- щодо застосування до особи, яку звільняють від відбування покарання з випробуванням всіх обов`язків, перелічених у пункту 2 частині 1 статті 76 Кримінального кодексу України, незважаючи на те, що на час ухвалення вироку винна особа ніде не працює й для можливості повідомити про зміну місця роботи (на що саме й наголошує зазначена норма матеріального права), вона спочатку повинна її отримати.

З огляду на усе вище наведене, суд вважає, що висновок про міру покарання та звільнення від її відбуття з випробуванням відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між інтересами суспільства, які захищаються, та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Вказана позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, зокрема рішенню, ухваленому 17.09.2009 року у справі «Скоппола проти Італії», де суд зауважив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Ухвалюючи вирок ОСОБА_6 , суд не знаходить підстав для застосування положень статті 69, 69-1, 96, 96-1 та 96-2 Кримінального кодексу України, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких ці норми права мають бути застосовані.

В рамках цього кримінального провадження цивільний позов поданий не був, процесуальних витрат не має, заходи забезпечення не застосовувались.

Відповідно до пункту 7 частини 9 статті 100 КримінальноEMTEC DVD R го процесуального кодексу України речові докази: диск білого кольору з написами (гравіруванням) прозорого кольору «DVD+R»,- визнанні постановою, прийнятою слідчим СВ ВП № 3 Харківського РУП № 1 ГУ НП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_21 03.02.2025 року та долучені до матеріалів кримінального провадження, - підлягають залишенню в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Також суд не знаходить підстав задля обрання засудженим міри запобіжного заходу до набрання вироком законної сили з огляду на принцип диспозитивності процесу, так як жодна із сторін кримінального провадження про це не клопотала перед судом.

Крім того, суд також вважає за необхідне зазначити, що пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд - у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.

За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.

Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади (на цей час Берестинський район та місто Берестин відповідно) та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.

При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.

Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.

Пунктом 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезазначеного Закону на законодавчому рівні унормовано, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв`язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до цього, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України.

Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, воєнний стан на території України не припинений та не скасований, а тому справа перебуває на розгляді належного та повноважного суду.

На підставі викладеного, керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі; Рішеннями Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» та від 28.10.1994 року у справі «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства»; статтями 9, 59, 61 та 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями); статтею 17, пунктом 6 частини 2 статті 36 і пунктами 3 та 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; статтями 12, 50, 56, 65 - 67, 75 - 76, 99 - 104, а також частиною 2 статті 296 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05.04.2001 року (із змінами та доповненнями); Постановами Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями) та «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» № 5 від 16.04.2004 року; постановами Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятими 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18), 07.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18); постановами Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятими 30.10.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18), а також статтями 17, 31, 35 - 37, 84 - 86, 91, 100, 131 - 132, 349, 368 - 371, 373 - 376, 381, 382, 392, 393 - 395, 532 - 535 Кримінального процесуального кодексу України № 4651-VІ від 13.04.2012 року (із змінами та доповненнями),

з а с у д и в:

ОСОБА_5 визнати винним у пред`явленому йому обвинуваченні, передбаченому частиною 2 статті 296 Кримінального кодексу України, і призначити по даній нормі закону покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі.

На підставі частини 1 статті 75 і статті 104 Кримінального кодексу України звільнити ОСОБА_5 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку на 1 (один) рік та покладенням на нього обов`язків, передбачених частиною 1 та пунктом 2 частини 3 статті 76 Кримінального кодексу України, а саме:

?періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

?повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

?не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Початок перебігу іспитового строку ОСОБА_5 обчислювати з моменту проголошення вироку.

ОСОБА_6 визнати винним у пред`явленому йому обвинуваченні, передбаченому частиною 2 статті 296 Кримінального кодексу України, і призначити по даній нормі закону покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі.

На підставі частини 1 статті 75 і статті 104 Кримінального кодексу України звільнити ОСОБА_6 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку на 1 (один) рік та покладенням на нього обов`язків, передбачених частиною 1 та пунктом 2 частини 3 статті 76 Кримінального кодексу України, а саме:

?періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

?повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

?не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Початок перебігу іспитового строку ОСОБА_6 обчислювати з моменту проголошення вироку.

Речові докази: диск білого кольору з написами (гравіруванням) прозорого кольору «DVD+R»,- визнанні постановою, прийнятою слідчим СВ ВП № 3 Харківського РУП № 1 ГУ НП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_21 03.02.2025 року та долучені до матеріалів кримінального провадження, - залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченим, їх законним представника, захисникам, потерпілому, його законному прдставнику та прокурору.

Копію цього судового рішення не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні при його проголошенні.

Роз`яснити учасникам судового провадження, що вони мають право отримати в суді копію вироку.

На вирок може бути подана апеляція в Харківській апеляційний суд через Нововодолазький районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі її подання - вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок, що набрав законної сили, є обов`язковим для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, підлягає виконанню на всій території України й звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.

Вирок постановлено, виготовлено шляхом комп`ютерного набору та підписано суддею в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя ОСОБА_1