Постанова від 05 січня 2026 р. у справі №490/8892/25 — Миколаївський апеляційний суд

06.01.26

22-ц/812/156/26

Єдиний унікальний номер судової справи: 490/8892/25

Провадження № 22-ц/812/156/26 Суддя-доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В.

Постанова

Іменем України

06 січня 2026 року м. Миколаїв справа № 490/8892/25

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого – Самчишиної Н.В., суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 жовтня 2025 року, постановлену суддею Гуденко О.А., за позовом ОСОБА_1 до Держава Україна (представник: Президент України Зеленський Володимир Олександрович), третя сторона без самостійних вимог на стороні відповідача: Держава США (представник: Посольство держави США в державі Україна) про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням права власності в об`єкті права власності Українського народу, а саме надрах,

встановив:

23 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Держава Україна (представник: Президент України Зеленський Володимир Олександрович), третя сторона без самостійних вимог на стороні відповідача : Держава США (представник: Посольство держави США в державі Україна) про відшкодування моральної шкоди, в якому на підставі статей 3,13 та 19 Конституції України вимагає від Центрального районного суду м. Миколаєва захистити її права і свободи людини, громадянина, жителя та власника та стягнути з держави Україна на її користь десять мільйонів гривень моральної шкоди, завданої порушенням права власності в об`єкті права власності Українського народу, а саме надрах.

В обґрунтування позовної заяви вказує на те, що при вирішенні спору суд має з`ясувати, серед іншого:

- чи є у неї право власності на об`єкти права власності Українського народу, а саме надрах, оскільки доказом наявності такого права є Конституція України, яка визначає її як співвласника об`єктів власності Українського народу,

- чи порушено це право органами державної влади держави Україна видачею дозволів на використання надр, що підтверджується Кодексом України «Про Надра»,

- чи встановлено в Конституції України межі здійснення прав власника органами державної влади держави України по відношенню до об`єктів права власності Українського народу та чи надано органам державної влади держави України право розпоряджатися таким об`єктами або його частинами Українським народом, а якщо встановлено, то коли і на підставі чого,

- чи має процедура розпорядження надрами органами державної влади держави Україна чітко визначену і передбачувану правову підставу в Конституції України,

- чи були такі відомості про межі здійснення прав власника до об`єктів права власності Українського народу доступними їй та чи повідомлено позивачку про правові наслідки використання надр без її дозволу та Українського народу у відповідності до принципу верховенства права,

- чи давав Український народ право розпорядження на надра органам державної влади України в тому числі і право передовіряти таке право розпорядження надрами новоутвореним державним органам,

- чому позивачці українки не виплачувалась орендна плата від використання її частини в об`єктах права власності Українського народу, а саме надр, державою Україна за незаконну і самовільну експлуатацію об`єктів власності Українського народу,

- чому для достатнього життєзабезпечення позивачка не отримує вільно її газ, електроенергію і воду, натурою, безоплатно у розмірі соціальної норми на одну людину, а все що більше соціальної норми після продажу газу, електроенергії і води у вигляді комерційного не отримує свій прибуток на її банківський рахунок з 1996 року не отримувала ні копійки.

В якості правового обґрунтування підстав позову позивач посилається на статті 1166, 1173 та 1174 Цивільного кодексу України, якими передбачено відповідальність за завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю, у тому числі з боку органів державної влади та їх посадових осіб.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 жовтня 2025 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.

Ухвала суду обґрунтована тим, що за результатами отриманої інформації місце перебування відповідача знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , тому справа відноситься до територіальної підсудності Печерського районного суду м. Києва.

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що до даної категорії справ не може бути застосовано правило виключної підсудності.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Зважаючи на вимоги частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвалу суду про передачу справи на розгляд іншого суду, зазначений в пункті 9 частини першої статті 353 ЦПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги приходить до наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При зверненні до суду з відповідним позовом позивач повинен дотримуватися вимог закону щодо підсудності розгляду цивільних справ, передбачених главою 2 розділу І ЦПК України.

Частиною другою статті 27 ЦПК України передбачено, що позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Виняток з вказаного правила становить альтернативна підсудність (стаття 28 ЦПК України).

Пунктом 1 частини першої статті 31 ЦПК України передбачено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Стаття 187 ЦПК України регламентує дії судді при вирішенні питання про відкриття провадження у справі. Суддя має перевірити належність справи до юрисдикції та підсудності суду.

Судом встановлено, що позивачка визначила у якості відповідача - Державу Україна в особі Президента України.

Адресою місцезнаходження відповідача є, відповідно: м. Київ, вул. Банкова, 11, що територіально відноситься до юрисдикції Печерського районного суду м.Києва.

В позові ОСОБА_1 просить відшкодувати моральну шкоду, завдану порушенням права власності в об`єкті права власності Українського народу, а саме в надрах.

Отже, оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, яка не пов`язана з відшкодуванням шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину (ст. 28 ЦПК України), підстави для визначення підсудності справи за вибором позивача немає. Тому, до цього спору застосовуються правила загальної підсудності, встановлені статтею 27 ЦПК України, тобто за місцезнаходженням відповідача.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про те, що дана справа підсудна Печерському районному суду м. Києва, є обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона має право на визначення підсудності згідно зі статтею 28 ЦПК України є безпідставними та такими, що пов`язані з помилковим тлумаченням норм процесуального закону, що регулюють спірні правовідносини.

Інші доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.

При відкритті апеляційного провадження апеляційним судом не було вирішено клопотання позивачки про звільнення її від сплати судового збору на підставі пункту 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір».

Не вирішення клопотання зумовлено виконанням судом приписів частини п`ятої статті 12 ЦПК України (дотримання судом принципу об`єктивності і неупередженості), оскільки вирішення питання про сплату чи не сплату судового збору пов`язано з результатами розгляду апеляційної скарги.

За такого питання щодо сплати судового збору належить вирішити при ухваленні судового рішення за результатами розгляду апеляційної скарги.

Положеннями пункту 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір не справляється за подання, зокрема позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, їх посадовою або службовою особою.

Отже, з огляду на зміст позовних вимог, з позивачки не підлягає стягненню судовий збір в дохід держави за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381 -384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: В.В. Коломієць

Т.В. Серебрякова

Повна постанова складена 06 січня 2026 року.