Постанова від 29 грудня 2025 р. у справі №595/897/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 595/897/25Головуючий у 1-й інстанції Тхорик І.І.

Провадження № 22-ц/817/1140/25 Доповідач - Гірський Б.О.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 грудня 2025 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Гірського Б.О.

суддів - Костіва О.З., Храпак Н.М.

за участю секретаря - Панькевич Т.І.,

позивача та його представника

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 595/897/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Сверлик Ольга Василівна на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 18 вересня 2025 року (ухвалене суддею Тхорик І.І., повне рішення складено 18 вересня 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості по аліментах, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.

В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що перебуваючи у шлюбі із відповідачкою у них народився син - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу між ними залишився проживати разом із матір`ю.

Вказував, що 08 грудня 2023 року Бучацьким районним судом Тернопільської області видано судовий наказ, згідно якого з нього стягуються на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина у в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 05 грудня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.

У подальшому рішенням Бучацьким районним судом Тернопільської області від 28 травня 2024 року зменшено розмір аліментів з 1/4 частини до 1/6 частини заробітку (доходу) платника аліментів, які стягувалися з нього на користь ОСОБА_2 на утримання їхнього сина.

Підставою для зменшення розміру аліментів стало перебування на його утриманні ще донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на яку теж стягуються аліменти.

Також наголошував, що підставою для звільнення його від сплати заборгованості по аліментах є те, що у 2016 році йому було встановлено ІІ групу інвалідності довічно і він може виконувати роботу лише в спеціально створених умовах.

Акцентував увагу на тому, що він отримує щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 1 180,50 грн. і не перебуває на обліку у Державній службі зайнятості.

На підставі наведеного просив звільнити його від сплати заборгованості по аліментах, яка станом на 03.06.2025 року становить суму 18 064,50 грн.

Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 18 вересня 2025 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Вважає, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням матеріальних норм права та підлягає скасуванню.

Зокрема, вказує на те, що розуміє свій батьківський обов`язок щодо утримання сина, однак немає реальної фінансової можливості виконувати його в повному обсязі, оскільки має ще одну дитину на яку сплачує аліменти і отримує лише державну соціальну допомогу, яка становить щомісячно 1 180,50 грн., а інших доходів він не має.

Звертає увагу, що рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 28 липня 2025 року його частково звільнено від сплати заборгованості за аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 .

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник - адвокат Сверлик О.В. апеляційну скаргу в її межах підтримали, посилаючись на доводи викладені у ній.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів, вимог апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 22 лютого 2023 року у справі № 595/162/23 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а.с. 4). Після розірвання шлюбу малолітній син залишився проживати разом із матір`ю.

Судовим наказом Бучацького районного суду Тернопільської області від 08 грудня 2023 року у справа № 595/2238/23 вирішено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 05 грудня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 5).

На підставі рішення суду у справі № 595/185/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів Бучацьким районним судом видано виконавчий лист від 25 квітня 2024 року, згідно якого стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 (п`ятдесяти) відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішення суду законної сили, і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 6).

Як вбачається з розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, складеного Бучацьким відділом ДВС у Чортківському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, станом на 03 червня 2025 року сукупний розмір заборгованості по сплаті аліментів боржника ОСОБА_1 . Становить 18 064,50 грн. (а.с. 7).

Згідно з виконавчого листа Оржицького районного суду Полтавської області від 02 червня 2015 року, виданого у справі № 543/233/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини, судом вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі частини всіх видів доходу (заробітку), але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку (а.с. 11).

За даними довідки до акта огляду МСЕК серії АВ 0802448 від 11 жовтня 2016 року, ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності внаслідок загального захворювання, довічно, висновок про умови та характер праці: робота в спеціально створених умовах (а.с. 8).

Згідно довідки Державної служби зайнятості № 202506100024528 від 10 червня 2025 року вбачається, що ОСОБА_1 не перебуває на обліку як такий, що шукає роботу та не зареєстрований, як безробітний у Державній службі зайнятості (а.с. 9).

Згідно довідки № 368, виданої відділом соціального забезпечення № 2 м. Бучач 04 червня 2025 року, ОСОБА_1 , житель с.Стінка, знаходиться на обліку у Відділі соціального забезпечення № 2 і отримує соціальну допомогу, встановлену інвалідам 2 групи. За травень 2025 року ОСОБА_1 отримав соціальну допомогу в розмірі 1 180,50 грн з вирахуванням аліментів (а.с. 10).

До суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 подав рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 28 липня 2025 року, згідно якого вбачається, що позивача було частково звільнено від сплати заборгованості за аліменти на утримання ОСОБА_3 (а.с. 45-46), а також подав видану КНП "Бучацька міська лікарня" довідку від 23 вересня 2025 року з якої вбачається, що ОСОБА_1 знаходиться на "Д" обліку в окуліста і є інвалідом ІІ групи з 2012 року, коли переніс ЗЧМТ контузію правого ока. Діагноз: постравматична нисхідна атрофія обох зорових нервів (а.с. 44).

Разом з тим, ні позивач, ні його представник не просять поновити строк на подання таких доказів, а також у судовому засіданні не пояснили колегії суддів об`єктивних причин, які перешкоджали їх подати до суду першої інстанції.

Відповідно до змісту ст. 83 ЦПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Однак такого клопотання матеріали справи не містять. Поважних та об`єктивних причин неподання доказів в строки позивачем не зазначено, тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення таких доказів без розгляду.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанова Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване рішення відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд виходив з того, що докази, які подані позивачем до суду першої інстанції не можуть слугувати підставою для звільнення його від сплати заборгованості по аліментах в розумінні ч.2 ст.197 СК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.

Згідно з ч.1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно із ст.180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із ч. 8 ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ч.2 ст. 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Вказана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом. За наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення.

Відповідно до пункту 22 постанови пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" № 3 від 15 травня 2006 року - суд, у випадках передбачених статтею 197 СК України, може частково або повністю звільнити платника аліментів від сплати заборгованості по аліментам.

Аналіз зазначеної правової норми дає підстави для висновку про те, що платника аліментів може бути звільнено за рішенням суду від сплати заборгованості за аліментами у разі, якщо він доведе суду наявність у нього тяжкої хвороби або іншої обставини, що має істотне значення. При цьому вказана норма права не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для повного або часткового звільнення від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.

Лише за наявності обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення.

Тобто, в розумінні цих положень закону, підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами можуть бути лише ті істотні обставини, які вплинули та пов`язані із самим фактом виникнення такої заборгованості.

При вирішенні таких спорів необхідно виходити з інтересів дитини, оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що платник аліментів може бути звільнений за рішенням суду від сплати заборгованості за аліментами, у разі якщо доведе суду наявність тяжкої хвороби або іншої обставини, що має істотне значення.

Такі ж висновки викладені Верховним Судом, у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 343/860/17, у постанові від 1 серпня 2018 року у справі № 344/12158/16-ц та у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 592/2683/17.

Доводи ОСОБА_1 про сплату аліментів на доньку від іншого шлюбу і одержання щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 1 180,50 грн. не можуть слугувати підставою для невиконання в повному обсязі обов`язку з утримання сина - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а інших обставин, що мають істотне значення і слугували б підставою для звільнення від сплати заборгованості по аліментах позивачем не зазначено.

Аналогічний правовий висновок викладеного у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 125/2525/18.

Посилання позивача на неможливість офіційного працевлаштування, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки зазначені доводи, за відсутності належних та допустимих доказів на їх підтвердження, не можуть слугувати підставою для його звільнення від обов`язку сплати в повному обсязі аліментів на утримання малолітньої дитини, враховуючи те, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів, в даному випадку ОСОБА_1 .. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів самого майнового становища платника аліментів, зокрема доказів наявності чи відсутності у його власності нерухомого чи цінного рухомого майна.

Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що розглядаючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду підлягає залишенню без змін.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 18 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 05 січня 2026 року.

Головуючий: Гірський Б.О.

Судді: Костів О.З.

Храпак Н.М.