Окрема думка від 08 грудня 2025 р. у справі №336/6741/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 09.12.2025 Справа № 336/6741/25

ОКРЕМА ДУМКА

судді Запорізького апеляційного суду

ОСОБА_1

у провадженні №11-кп/807/1070/25

09 грудня 2025 року м.Запоріжжя

09 грудня 2025 року ухвалою колегії суддів Запорізького апеляційного суду залишено без задоволення апеляційні скарги прокурора ОСОБА_2 та прокурора ОСОБА_3 , і залишено без змін ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 12 листопада 2025 року в цій справі щодо ОСОБА_4 , обвинуваченого за ч.1 ст.255, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.3 ст.307, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.3 ст.311, ч.4 ст.28, ч.3 ст.311, ч.4 ст.28, ч.2 ст.317, ч.4 ст.28, ч.3 ст.307 КК України; та ОСОБА_5 , обвинуваченого за ч.3 ст.309, ч.1 ст.255, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.3 ст.307, ч.4 ст.28, ч.3 ст.307, ч.1 ст.309, ч.2 ст.309, ч.4 ст.28, ч.2 ст.317, ч.4 ст.28, ч.3 ст.311 КК.

Вищевказаною ухвалою районного суду задоволено клопотання захисника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_6 про зміну альтернативного запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_4 у вигляді застави та зменшено її розмір до 166 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 502 648 гривень; а також частково задоволено клопотання захисника ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 про зміну альтернативного запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_5 у вигляді застави та зменшено її розмір до 166 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 502 648 гривень.

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду першої інстанції, прокурор ОСОБА_2 та прокурор ОСОБА_3 звернулись з апеляційними скаргами, в яких просили ухвалу суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 про зміну альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави для обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 шляхом зменшення її розміру. Визначити обвинуваченому ОСОБА_4 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 1 000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 3 028 000 гривень з покладенням обов`язків у разі її внесення; а обвинуваченому ОСОБА_5 - у розмірі 700 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 2 119 600 гривень з покладенням обов`язків у разі її внесення.

Колегія суддів, вирішуючи питання щодо прийняття до розгляду вказаних апеляційних скарг прокурорів, дійшла переконання, що подані апеляційні скарги прокурорів підлягають розгляду в рамках даного апеляційного провадження. Апеляційний суд виходив з правової позиції Верховного Суду, зазначеної в справі №646/1709/23, провадження №51-322-км25 від 23.04.2025 року, відповідно до якої докладно обґрунтовано наявність повноважень у апеляційного суду на розгляд справ даної категорії, адже стороною обвинувачення оскаржується альтернативний запобіжний захід у виді застави, визначений в ухвалі місцевого суду разом з основним запобіжним заходом у виді тримання під вартою.

За результатами апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення колегія суддів не встановила підстав для задоволення апеляційних скарг прокурора ОСОБА_2 та прокурора ОСОБА_3 .

Будучи не згодним з рішенням апеляційного суду, висловлюю свою окрему думку.

Апеляційний суд дійшов переконання про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг прокурорів фактично лише з тих підстав, що прокурор має право на апеляційне оскарження ухвали про тримання під вартою під час судового розгляду лише з метою надання йому можливості покращити становище обвинуваченого у разі встановлення порушення норм закону в ході обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зміни іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою. Права ж на задоволення апеляційної скарги, в якій ставиться питання про погіршення правового становища обвинуваченого, прокурор апріорі не має.

В цьому ж випадку прокурорами в своїх апеляційних скаргах фактично ставиться питання про погіршення становища обвинувачених, що на переконання апеляційного суду не узгоджується зі змістом та суттю Рішення Конституційного Суду України №4-р/2019 від 13 червня 2019 року, на забезпечення виконання якого і внесені відповідні зміни до кримінального процесуального законодавства.

Такі свої висновки апеляційний суд зробив на підставі аналізу змісту пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо забезпечення виконання рішення Конституційного Суду України стосовно оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою» та Висновку Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України (далі - Висновку) на проект вказаного Закону, прокурору надано право на оскарження такої ухвали, виходячи з того, що прокурор це особа, яка обіймає посаду, передбачену ст.15 Закону України «Про прокуратуру» (п.15 ч.1 ст.3 КПК), здійснює підтримання державного обвинувачення в суді з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави (ч.1 ст.1, п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про прокуратуру»).

З приводу наведених мотивів і правових обґрунтувань колегії суддів, вважаю за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.1 КПК порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Ні про які «пояснювальні записки та висновки ГНЕУ апарату Верховної Ради України» в КПК, як джерела процесуального права, не йдеться. Відповідно, тлумачення їх змісту, керування ними і посилання на них, як на фактично єдину підставу ухвалення судового рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги прокурора, більш того, про відсутність у прокурора права навіть на очікування задоволення його апеляційної скарги, з точки зору кримінального процесуального права є абсолютно безпідставним і необґрунтованим.

При цьому апеляційним судом не прийнято до уваги норми КПК України, якими саме слід було керуватись при ухваленні рішення. Так, статтею 407 КПК передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції, крім іншого, має право залишити таку ухвалу без змін; змінити ухвалу суду; скасувати ухвалу повністю чи частково та ухвалити нову ухвалу. Відповідно апеляційні скарги апелянтів апеляційний суд вправі задовольнити повністю чи частково, або ж відмовити в задоволенні апеляційних скарг.

В побудованій же апеляційним судом хибній правовій конструкції задоволення апеляційної скарги прокурора в справах даної категорії абсолютно повністю виключається за будь-яких обґрунтувань прокурора, наведених в поданій ним апеляційній скарзі.

Слід також зазначити, що фактично застосований апеляційним судом правовий механізм реалізації принципу недопустимості погіршення правового становища обвинуваченого, передбачено ст.421 КПК.

Проте змістом ч.5 ст.421 КПК закріплено вичерпний перелік суб`єктів, за апеляційними скаргами яких може бути скасована ухвала суду першої інстанції з метою погіршення становища особи, щодо якої вона постановлена. До кола вказаних суб`єктів, з-поміж іншого, віднесено й прокурора.

Відтак прокурор є тим суб`єктом апеляційного оскарження, який в своїх апеляційних скаргах вправі ставити питання про погіршення становища обвинуваченого і очікувати на задоволення своєї апеляційної скарги і разі її обґрунтованості.

Відтак, висвітлена колегією суддів юридична конструкція в ухвалі, відповідно до якої у апеляційного суду наявне право на апеляційний перегляд ухвали суду першої інстанції за апеляційними скаргами прокурорів за одночасної відсутності у апеляційного суду права на задоволення апеляційних скарг прокурорів, на зміну чи скасування такої ухвали суду, є нелогічною і позбавленою будь-якого сенсу.

На моє переконання, доводи і вимоги апеляційних скарг прокурорів є законними і обґрунтованими, підлягали задоволенню з мотивів зазначених в них, з чим до речі дотично погодився й апеляційний суд в мотивувальній частині своєї ухвали. Проте апеляційний суд даним обставинам належної оцінки не надав, жодних переконливих обґрунтувань законності ухваленого судового рішення взагалі не навів і тому припустився помилкового рішення про відмову в задоволенні апеляційних скарг прокурорів.

Суддя ОСОБА_1