Рішення від 29 грудня 2025 р. у справі №634/1141/25 — Сахновщинський районний суд Харківської області

Справа № 634/1141/25

Провадження № 2-а/634/27/25

Категорія 140

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.12.2025 року

Сахновщинський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді – Зимовського О.С.,

за участі секретаря судового засідання – Лісняк С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду сел. Сахновщина Харківської області адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 через свого представника Корнієнко С.В. звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА № 6089155 від 05.11.2025, складену інспектором 2 взводу 4 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції в Харківській області старшим лейтенантом поліції Пітько О.Ю., у вчиненні адміністративного правопорушення. передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП. Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 122 КУпАП закрити за відсутністю у його діях складу правопорушення.

На обґрунтування позову зазначено, що згідно спірної постанови 05.11.2025, ОСОБА_1 о 11 год. 41 хв. у м. Харків, вул. Григорія Сковороди 20, здійснив зупинку транспортного засобу 1500, д.н.з. НОМЕР_1 на перехресті вул. Сумська та вул. Григорія Сковороди, чим порушив п.15.9 «г» ПДР України. Позивач заперечує, вважає постанову необґрунтованою та такою, що не відповідає нормам КУпАП, а викладені в ній обставини надуманими та такими, що не відповідає дійсності.

Так позивач дійсно 05.11.2025 перебував у м. Харків, де керуючи автомобілем марки «RAM», моделі «1500», д.н.з. НОМЕР_1 , він здійснив зупинку автомобіля на вул. Г.Сковороди в м. Харків, в районі будинку №20, з дотриманням вимог ПДР України. Близько о 11 год. 40 хв. він повернувся до автомобіля і намагався рухатись але до нього підійшли працівники поліції і почали вимагати надати їм посвідчення водія та реєстраційний документ на автомобіль, мотивуючи, що позивачем порушено правила дорожнього руху а саме, здійснив зупинку на перехресті.

Позивач заперечував і пояснив, що зупинку ним була здійснено не на перехресті та більше десяти метрів від нього, звернувши увагу, що перед його автомобілем є інші автомобілі, тому просив надати докази їх безпідставних зауважень. Але його пояснення були залишені поза увагою поліцейських і вони почали виносити спірну постанову.

Після отримання спірної постанови, позивач з`ясував, що до постанови додається БК474414 але його пояснення та заперечення до постанови не додано. При розгляді справи працівник поліції не ознайомив його з доказами по даній справі та не надав можливості заявляти клопотання, щодо скористатися правовою допомогою, чим було порушено право позивача на захист.

Крім того, у інспектора поліції Пітько О.Ю. була відсутні на форменому одязі бодікамера і поліцейський не повідомив про застосування засобів фіксації правопорушення та не надав позивачу фото та відео доказів.

Також позивачем до адміністративного позову було додано фотознімки на яких зафіксовано відсутність бодікамери у поліцейського та фотознімки, що автомобіль був припаркований не на перехресті вулиць, а на відстані яка перевищує 10 метрів від перехрестя, про що свідчить наявність інших припаркованих автомобілів.

Ухвалою суду від 14.11.2025 року адміністративний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити з повідомленням сторін.

Позивач та його представник в судове засідання не звились, направили до суду заяву в якій підтримали позовні вимоги просили їх задовольнити з підстав викладених у позові.

Представник відповідача Департаменту патрульної поліції в судове засідання не зявилась направила до суду заяву про розгляд справи без участі їх представника. Також не погодившись з позовом, 04.12.2025 року представником відповідача Ільченко Є.С. надано відзив на позовну заяву, в якому просять відмовити в задоволенні позову, посилаючись, що 05.11.2025 близько 11:41 за адресою: м. Харків, вул. Григорія Сковороди, екіпажом управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції (далі - УПП в Харківській області ДПП) було виявлено транспортний засіб RAM 1500, номерний знак НОМЕР_1 , водій якого здійснив зупинку (стоянку) транспортного засобу на перехресті вулиць Сумська/Григорія Сковороди. Зазначені дії водія об`єктивно свідчили про наявність юридичного факту, який містив формальні ознаки адміністративного правопорушення, що об`єктивно вказувало необхідне реагування зі сторони працівників поліції, встановлене діючим законодавством.

Відповідачем до відзиву додано відео-файл, засвідчений електронно-цифровим підписом. На відеофайлі «Відеозапис бк 474414» зафіксовано факт зупинки (стоянки; транспортного засобу RAM 1500, номерний знак НОМЕР_1 , на перехресті вулиць Сумська/Григорія Сковороди. З огляду на те, що в силу пункту 9 частини першої статті 31 та статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» відеоспостереження за дотриманням позивачем Правил дорожнього руху інспектором зафіксовано у встановленому законом порядку, із зазначення ідентифікаційного номеру 474414 технічного засобу, а саме бодікамери (скорочено - бк) та долучено до відзиву у медіа-файлі під назвою «Відеозапис бк 474414», таким чином згаданий відеозапис є належним та допустимим доказом інкримінованого правопорушення.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395 затверджено Інструкцію з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за № 1408/27853 (далі - Інструкція), яка визначає процедуру оформлення поліцейськими патрульної поліції матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі.

За змістом пунктів 1 та 2 розділу III Інструкції справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Згідно з пунктом 2 розділу III Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачена статтею 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Чинним законодавством передбачено спрощену процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 122 КУпАП посадовою особою.

В свою чергу інспектор є працівником УПП в Харківській області ДПП, тобто посадовою особою органів Національної поліції, а отже мав всі законні підстави розглядати справу про адміністративне правопорушення та винести постанову на місці його вчинення.

Пунктом 4 розділу III Інструкції передбачено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, користується правами, визначеними у статті 268 КУпАП.

Позивачеві в повному обсязі були роз`ясненні його права, передбачені статтею 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП (час на відеозаписі 11:56:54).

Однак, за зазначених вище обставин, позивачем не було заявлено жодного клопотання.

Отже, доводи позивача про порушення його права на захист не підтверджені належними і допустимими доказами та спростовуються змістом відеозапису, долученого до постанови.

Крім того, у постанові міститься відмітка про роз`яснення прав, передбачених статтею 268 КУпАП, що засвідчено особистим підписом позивача.

Посилання позивача на відсутність інструментальних замірів відстані від місця зупинки транспортного засобу до перехрестя є безпідставними та ґрунтуються на хибному тлумаченні норм чинного законодавства.

Вимогами пункту 15.9 «ґ» Правил дорожнього руху встановлено заборону зупинки на перехрестях та ближче 10 метрів від краю перехрещуваної проїзної частини, однак жодною нормою Правил дорожнього руху, КУпАП або відомчих інструкцій не передбачено обов`язку поліцейського здійснювати інструментальні вимірювання відстані під час фіксації правопорушення.

Факт перебування транспортного засобу у забороненій для зупинки зоні встановлено шляхом безпосереднього візуального спостереження інспектором під час несення служби, що у даному випадку підтверджується матеріалами відеофіксації з нагрудної бодікамери поліцейського.

Із відеозапису вбачається, що транспортний засіб позивача розміщений у безпосередній близькості до перехрестя, на відстані, яка візуально відповідає довжині двох припаркованих поряд транспортних засобів, що об`єктивно свідчить про перебування значно ближче ніж на 10 метрів від краю перехрещуваної проїзне частини.

Надане відео містить чітку ідентифікацію місця події, часові параметри, безперервну присутність транспортного засобу у зоні організації дорожнього руху поблизу перехрестя, а також здійснення інспектором процесуальних дій безпосередньо на місці виявлення правопорушення, що у своїй сукупності підтверджує реальність події адміністративного правопорушення.

Таким чином, твердження позивача про «суб`єктивність» висновків інспектора фактично зводяться до вимоги проведення обов`язкових замірів, яка не передбачена законом та є виключно власним припущенням позивача.

Крім того, фотознімки, на які посилається позивач, не містять жодної часової та просторової прив`язки до моменту вчинення правопорушення, на відміну від відеозапису з бодікамери, який містить синхронізовані часові та координатні дані, у зв`язку з чим має вищу доказову силу у розумінні статті 251 КУпАП.

За таких обставин доводи позивача щодо недоведеності факту перебуванн транспортного засобу у забороненій для зупинки зоні є безпідставними та такими, що не спростовують законність винесеної постанови.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну, поліцію» поліція має повноваження здійснювати провадження у справах про адміністративні правопорушення та застосовувати адміністративні стягнення, отже інспектор діяв у межах наданих йому законом повноважень, підстав для визнань його дій такими, що виходять за межі компетенції, не існує.

Доводи позивача щодо нібито упередженого ставлення інспектора під час розгляду адміністративного правопорушення є голослівними, не підтверджені жодний належними доказами та мають виключно суб`єктивний характер.

На думку відповідача, жодних об`єктивних доказів, які б підтверджували агресивну поведінку поліцейського або перешкоджання праву на правову допомогу, матеріали справи не містять.

Таким чином, доводи позивача щодо упередженості є непідтвердженими, оціночними та спрямовані виключно на дискредитацію інспектора, не спростовують факту вчинення правопорушення і не можуть бути підставою для скасування постанови.

Посилання позивача на те, що інспектор нібито не врахував характер правопорушення, особу порушника, ступінь вини, майновий стан та інші пом`якшуючі обставини, є безпідставними та суперечать законодавству.

Відповідно до статті 33 КУпАП, при накладенні адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зазначені обставини не враховуються, оскільки законодавець прямо виключив їх із переліку критеріїв, які впливають на рішення у таких категоріях справ.

Закон встановлює спеціальний порядок застосування адміністративних стягнень у сфері дорожнього руху, що обумовлений підвищеним рівнем суспільної небезпеки таких правопорушень.

Європейським судом з прав людини, у рішенні, яке ним було ухвалено 29.06.2007 у складі Великої палати у справі «Огаллоран та Франціє проти Сполученого Королівства», постановив, що будь-яка особа яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є такими, що потенційно може завдати серйозної шкоди, і ті хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодилися нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Дотримання Правил дорожнього руху є невід`ємною частиною організації процесу дорожнього руху з метою створення безпеки для інших учасників дорожнього руху, уникнення дорожньо-транспортних пригод та їх наслідків.

Охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством є завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Оскаржувана постанова про притягнення до адміністративної відповідальності винесена з метою виховання особи і спрямована на дотримання в подальшому позивачем Правил дорожнього руху, задля забезпечення для всіх часників дорожнього руху безпеки.

05.12.2025 представником позивача подано відповідь на відзив, в якому зазначив що він є необґрунтований та таким, що підлягає відхилинню, у зв`язку з тим, що не відібравши та не долучивши до матеріалів справи пояснення та заперечення позивача, які він надавав при розгляді справи, не ознайомивши його з доказами по даній справі та не надавши можливості скористатися правовою допомогою, про що заявляв позивач при розгляд справи, інспектором 2 взводу 4 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції в Харківській області старшим лейтенантом поліції Пітько О.Ю. було грубо порушено право позивача на захист.

З переглянутого відеозапису, який представник відповідача надав до відзиву, вбачається факт надання позивачем пояснень та заперечень щодо інкримінованого йому порушення ПДР України.

При цьому слід звернути увагу, що відеозапис проводився іншим поліцейським, який час від часу відходив від автомобіля, тому зміст всього спілкування позивача з інспектором поліції, який розглядав справу про адміністративне правопорушення, не відображено на відеозаписі.

Звідси, складається враження про умисний характер дій поліцейських, приховати факт звернення позивача до посадової особи, з клопотаннями про фіксацію його пояснень, заперечень, надання доказів правопорушення та необхідністю скористатися правовою допомогою.

З відеозапису вбачається факт надання позивачем пояснень та заперечень, які не прийняті до уваги поліцейським та не зафіксовані у встановленому законом порядку. Разом з тим на відеозаписі не відображено факт звернення позивача з клопотаннями, зокрема щодо залучення захисника, оскільки посадова особа, яка здійснювала відеофіксацію, постійно відходила з місця розгляду справи, фіксуючи інші події, зокрема рух інших транспортних засобів, положення автомобіля позивача та інших припаркованих автомобілів, тощо.

08.12.2025 року представником відповідача Ільченко Є.С. було подано пісьмові заперечення на відповідьна відзив

Дослідивши матеріали справи, судом встановлене наступне.

Відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАТ № 6089155 від 05.11.2025, винесеної інспектором Управління патрульної поліції в Харківській області Пітько О.Ю., позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 05.11.2025 об 11:54, вул. Григорія Сковороди (Пушкінська) 20, в м. Харкові водій ОСОБА_1 здійснив зупинку транспортного засобу 1500, д.н.з НОМЕР_1 , який належить СТОВ «Надія», на перехресті вул. Сумська та вул. Григорія Сковороди, чим порушив п. 15.9 «г» ПДР України порушення заборони зупинки на перехресті.

Частиною 1 ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права) (ч. 6 ст. 7 КАС України).

Згідно частини 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків відповідальності перед суспільством.

Відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-ХІІ (далі: Закон України «Про дорожній рух») учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Відповідно до п. 1.1. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (із змінами і доповненнями) (далі ПДР) ці правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Згідно з п. 1.9 ПДР особи, які порушують ПДР, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі: Закон України «Про Національну поліцію») визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично -дорожній мережі.

Згідно з п.п. 2, 3 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

Відповідно до п. 1.3. ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Згідно з ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», водій зобов`язаний, зокрема, мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб (у разі найму (оренди)/лізингу транспортного засобу замість реєстраційного документа на транспортний засіб водій може мати при собі та пред`являти його копію, вірність якої засвідчено нотаріально, разом з оригіналом або копією договору про найм (оренду)/лізинг транспортного засобу, вірність якої засвідчено нотаріально), а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат "Зелена картка"), пред`явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред`явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії, або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), а також інші документи, передбачені законодавством; виконувати передбачені законом вимоги поліцейського; зупинити транспортний засіб з дотриманням вимог Правил дорожнього руху.

Згідно з ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», водій зобов`язаний, зокрема, керувати транспортним засобом і перевозити пасажирів або вантажі на дорогах, вулицях та в інших місцях, де рух транспорту не заборонено у встановленому порядку.

Відповідно до пункту 15.9 «ґ» ПДР - зупинка забороняється: на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга.

Частина 1 ст. 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Пунктом 2.4 «а» ПДР на вимогу поліцейського водій повинен пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

Згідно вимог пункту 2.1. ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної Гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту технічний талон).

Частиною 1 ст. 29 Закону України "Про Національну поліцію", визначено, що поліцейський захід - це дія або комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обмежує певні права і свободи людини та застосовується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень.

Поліція для охорони прав і свобод людини, запобігання загрозам публічній безпеці і порядку або припинення їх порушення також застосовує в межах своєї компетенції поліцейські превентивні заходи та заходи примусу, визначені цим Законом (ч. 2 ст. 30 Закону України "Про Національну поліцію").

Пунктом 1 ст. 31 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено застосування поліцією превентивних заходів, зокрема, перевірка документів особи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 32 Закону України "Про Національну поліцію", поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.

Під час проведення превентивних поліцейських заходів поліція зобов`язана повідомити особі про причини застосування до неї превентивних заходів, а також довести до її відома нормативно-правові акти, на підставі яких застосовуються такі заходи (ч. 2 ст. 31 Закону України "Про Національну поліцію") .

Статтею 251 КУпАП України визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу або залишається повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів у разі їх фіксації у режимі фотозйомки (відеозапису), крім випадків фіксації в автоматичному режимі правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті, що зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та правопорушень, передбачених статтею 132--2 цього Кодексу.

Згідно ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, в тому числі, правил дорожнього руху, передбачені ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Так, у своїх діях поліцейський керується, зокрема Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджені Наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015 року (далі: Інструкція).

Пунктом 1 Розділ І Інструкції, визначає процедуру оформлення поліцейськими патрульної поліції матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі.

Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Згідно до п. 9 розділу ІІІ Інструкції, розгляд справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка.

Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (п. 10 розділу ІІІ Інструкції).

Згідно з вимогами ст.ст. 31, 40 Закону України «Про Національну поліцію», наказу Департаменту патрульної поліції НПУ від 03.02.2016 року №100, затверджено Інструкцію про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ відеозаписів з них» та наказу Департаменту патрульної поліції НПУ від 24.11.2015 року №14/1 «Про порядок зберігання, використання відеозапису та відеореєстраторів патрульних».

В Постанові Касаційного кримінального суду Верховного суду від 20.10.2020 справа №444/2115/17 зазначено, що невиконання вимоги працівника поліції, яка, очевидно, входить до кола його повноважень, не може бути визнане правомірним, якщо особа, виходячи зі своєї оцінки ситуації, вважає таку вимогу безпідставною, і навіть якщо в подальшому виявиться, що ця вимога ґрунтувалася на неправильній оцінці ситуації поліцейським і не мала достатніх підстав.

Доказуючи правомірність винесеної постанови, відповідач надав до суду оптичний диск, засвідчений електронним цифровим підписом уповноваженої особи, які були підставою для винесення оскаржуваного позивачем рішення, процесу спілкування з позивачем та розгляду справи, що зафіксовано на нагрудний відео реєстратор патрульного поліцейського.

У Постанові ВС від 01.11.2022 у справі № 344/2995/15-к, суд зазначив, що він неодноразово вирішував, що не будь-яке формальне недотримання вимог кримінального роцесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання його недопустимим.

Натомість закон зобов`язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи.

Дослідженням відеозапису встановлено, що позивач дійсно здійснив зупинку транспортного засобу, ближче 10 метрів від краю перехрещуваної проїзної частини, за що ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.

Крім того, з відеозапису вбачається, що позивач на неодноразові законні вимоги працівника поліції не надав посвідчення водія відповідної категорії. Також позивачу було роз`яснено його права, передбачені ст. 268 КУпАП, позивачу було повідомлено про суть інкримінованого йому правопорушення.

Таким чином, відповідачем наданий відеозапис з місця події, зафіксований засобом відеозйомки, закріпленим на форменому одязі, який є доказом в адміністративній справі і безпосередньо свідчить про вчинення позивачем правопорушення передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.

Про відеофіксацію зазначено і в оскаржуваній постанові, а тому такі докази судом визнаються належними та допустимими.

Отже, відповідачем в повній мірі дотримані вимоги ст.245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, а також ст. 268 КУпАП.

Запис з нагрудної камери спростовує доводи позивача про те, що фактично жодного розгляду справи не було, його права, передбачені ст. 268 КУпАП не роз`яснювались, право на отримання правової допомоги забезпечено не було.

За правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.02.2018 по справі 536/583/17, у визначених законодавством випадках допускається скорочене провадження у справах про адміністративні правопорушення, яке передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладення адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо місці його вчинення. Застосування процедури скороченого провадження у випадках, визначених законом, не призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених в КУпАП.

Також, суд враховує висновки, викладені Верховним Судом в постанові від 17.05.2018 по справі № 753/4366/17, згідно з якими, відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, відтак подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб`єкта владних повноважень.

Суд вважає необґрунтованими доводи позивача про обов`язок інспектора проводити заміри для визначення відстані до перехрестя, оскільки, як вбачається зі спірної постанови, інспектор кваліфікував правопорушення позивачем ПДР, як зупинення автомобіля безпосередньо на перехресті, при цьому пункт 15.9 «ґ» ПДР передбачає заборону зупинки на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини.

Також як на відеозапису так і на фотознімках наданих позивачем вбачається, що автомобіль позивача збійснив зупинку біля розмітки 1.13 (ряд білих трикутників), яка використовується на перехрестях та інших ділянках дороги, щоб позначити місце, де водій (або велосипедист) зобов`язаний зупинитися та поступитися дорогою транспортним засобам, що рухаються по головній дорозі, особливо коли встановлено знак «Поступитися дорогою» (2.1). Таким чином, вказана розмітка вказує на місце зупинки перед перехрестяхпроїзної частини.

Долучені позивачем фотознімки неспростовують вказані обставини.

Щодо посилання позивача, що в оскаржуваній постанові не вірно зазначено марку автомобіля позивача, суд вважає вказаний недолік несуттєвим, оскільки вказана помилка виникла під час ведення реєстраційного номеру транспортного засобу а комунікаційна система автоматично визначила марку та модель транспортного засобу.

Таким чином, доказів, які б спростовували факт вчинення позивачем правопорушення, суду не надано, а ті обставини, на які посилається позивач як на підставу скасування постанови в частині притягнення до відповідальності за допущене правопорушення, наведені ним з метою уникнення адміністративної відповідальності.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

Тобто, позивач має довести підставу позову, а відповідач - заперечення проти позову (постанова ВС від 14 березня 2018 року, справа №760/2846/17).

Згідно ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами.

Також в постанові Верховного суду від 26.04.2018 у справі № 338/1/17 зазначено, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у тому випадку, якщо воно зафіксоване у встановленому законом порядку, що зроблено у даному випадку.

Як зазначає Пленум Вищого адміністративного суду у постанові від 06.03.2008 № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАС України під час розгляду адміністративних справ», підставами для визнання будь- якого акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Згідно зі ст. ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. ст. 75, 76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 99 КАС України електронними доказами є інформація в електронній формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи) та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, телефонах), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі.

Згідно зі ст. 6 КАС України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У відповідності до рішення від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведеності «поза розумним сумнівом». Така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, яке з урахуванням положень ст. 9 Конституції України, а також ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

Інші доводи позивача також не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують його вину у вчиненому ним адміністративному правопорушенні.

Аналізуючи всі доводи учасників справи, суд приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (ст.23 КУпАП).

Таким чином, розглядаючи дану адміністративну справу відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, КУпАП та іншими нормативно-правовими актами, а спірна постанова містить всі необхідні відомості, передбачені ст. 283 КУпАП, що підтверджується матеріалами відео фіксації, наявними в матеріалах справи, з урахуванням вказаного, суд не вбачає підстав для скасування постанови серії ЕНА № 6089155 від 05.11.2025 , тому у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовляє.

Згідно зі ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України, під час ухвалення рішення, суд, окрім іншого, має вирішити як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. ст.132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом вимог ст.139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача судові витрати понесені останнім не відшкодовуються.

Оскільки суд відмовляє в задоволенні позову, судові витрати понесені позивачем не підлягають відшкодованою.

Керуючись ст.ст.77, 243 – 246 , 250, 286, КАС України, ст.ст. 251, 288 КУпАП, суд,-

ухвалив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення буде складено протягом п`яти днів з моменту проголошення вступної та резолютивної частини.

Повний текст рішення складено 05.01.2026

Суддя: