Постанова від 04 січня 2026 р. у справі №300/5414/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/5414/25 пров. № А/857/38610/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року, головуючий суддя – Матуляк Я.П., ухвалене у м. Івано-Франківськ, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ГУПФУ в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що при призначенні пенсії за віком відповідачем не враховано до його страхового стажу періоди роботи згідно записів у трудовій книжці з 02.10.1979 року по 27.08.1980 року, з 10.05.1992 року по 10.12.1998 року з 31.07.2006 року по 31.12.2006 року. Крім того, відповідачем не враховано періоди роботи в районах Крайньої Півночі з 15.04.1978 року по 25.10.1978 року, з 15.05.1981 року по 14.07.1981 року, з 26.09.1981 року по 13.02.1982 року, з 25.02.1982 року по 01.01.1991 року в пільговому обчисленні з розрахунку за 1 рік роботи 1 рік і 6 місяців (з коефіцієнтом 1,5). Також, відповідачем не враховано до страхового стажу позивача періоди отримання допомоги по безробіттю згідно записів в дублікаті трудової книжки з 24.04.1996 року по 23.10.1996 року, з 24.03.1997 року по 01.04.1997 року. На звернення позивача від 23.12.2024 року та від 13.03.2025 року щодо врахування зазначених періодів до страхового стажу, відповідач, листами від 15.01.2025 року та від 07.04.2025 року повідомив позивача про розмір пенсійних виплат, а також те, що при призначенні пенсії до страхового стажу не зараховано періоди роботи: з 02.10.1979 року по 27.08.1980 року та з 10.05.1992 року по 10.12.1998 року – з підстав наявності на зворотній стороні заяви про призначення пенсії, запису зробленого позивачем власноруч "періоди роботи з 02.10.1979 року по 27.08.1980 року та з 10.05.1992 року по 10.12.1998 року до уваги не брати", а також у зв`язку з неякісною ксерокопією сторінки трудової книжки – неможливо встановити від якого числа наказ про звільнення з роботи; з 31.07.2006 року по 31.12.2006 року – з підстав відсутності інформації про сплату страхових внесків у реєстрі застрахованих осіб; період роботи в районах Крайньої Півночі з 15.04.1978 року по 25.10.1978 року, з 15.05.1981 року по 14.07.1981 року, з 26.09.1981 року по 13.02.1982 року, з 25.02.1982 року по 01.01.1991 року з коефіцієнтом 1,5 не враховано з підстав, не надання позивачем передбачених підтверджуючих документів; періоди отримання допомоги по безробіттю згідно записів в дублікаті трудової книжки з 24.04.1996 року по 23.10.1996 року, з 24.03.1997 року по 01.04.1997 року – з підстав ненадання позивачем будь-яких документів про період перебування на обліку в центрі зайнятості. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, просить суд зобов`язати відповідача зарахувати зазначені періоди та провести перерахунок його пенсії з 01.02.2025 року.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, які полягають у незарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 при призначенні пенсії за віком періодів роботи з 02.10.1979 року по 27.08.1980 року, з 10.05.1992 року по 10.12.1998 року, з 31.07.2006 року по 31.12.2006 року, та періоди роботи з 15.04.1978 року по 25.10.1978 року, з 15.05.1981 року по 14.07.1981 року, з 26.09.1981 року по 13.02.1982 року, з 25.02.1982 року по 01.01.1991 року в 1.5-кратному розмірі; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 01.02.2025 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 02.10.1979 року по 27.08.1980 року, з 10.05.1992 року по 10.12.1998 року, з 31.07.2006 року по 31.12.2006 року, та страховий стаж за період з 15.04.1978 року по 25.10.1978 року, з 15.05.1981 року по 14.07.1981 року, з 26.09.1981 року по 13.02.1982 року, з 25.02.1982 року по 01.01.1991 року в 1.5-кратному розмірі, з урахуванням раніше виплачених сум; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ в Івано-Франківській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що зазначені періоди не підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 15.02.2010 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію по інвалідності призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

На звернення позивача від 23.12.2024 року та від 13.03.2025 року щодо врахування зазначених періодів до страхового стажу, відповідач, листами від 15.01.2025 року та від 07.04.2025 року повідомив позивача про розмір пенсійних виплат, а також те, що при призначенні пенсії до страхового стажу не зараховано періоди роботи: з 02.10.1979 року по 27.08.1980 року та з 10.05.1992 року по 10.12.1998 року – з підстав наявності на зворотній стороні заяви про призначення пенсії, запису зробленого позивачем власноруч "періоди роботи з 02.10.1979 року по 27.08.1980 року та з 10.05.1992 року по 10.12.1998 року до уваги не брати", а також у зв`язку з неякісною ксерокопією сторінки трудової книжки – неможливо встановити від якого числа наказ про звільнення з роботи; з 31.07.2006 року по 31.12.2006 року – з підстав відсутності інформації про сплату страхових внесків у реєстрі застрахованих осіб; період роботи в районах Крайньої Півночі з 15.04.1978 року по 25.10.1978 року, з 15.05.1981 року по 14.07.1981 року, з 26.09.1981 року по 13.02.1982 року, з 25.02.1982 року по 01.01.1991 року з коефіцієнтом 1,5 не враховано з підстав, не надання позивачем передбачених підтверджуючих документів; періоди отримання допомоги по безробіттю згідно записів в дублікаті трудової книжки з 24.04.1996 року по 23.10.1996 року, з 24.03.1997 року по 01.04.1997 року – з підстав ненадання позивачем будь-яких документів про період перебування на обліку в центрі зайнятості.

Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що страховий стаж позивача за період з 15.04.1978 року по 25.10.1978 року, з 15.05.1981 року по 14.07.1981 року, з 26.09.1981 року по 13.02.1982 року, з 25.02.1982 року по 01.01.1991 року підлягає обчисленню в 1.5-кратному розмірі.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон № 1058-IV).

В розумінні ст. 1 Закону №1058-IV під поняттям «пенсія» розуміється щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналогічне положення міститься у п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок №637).

Згідно п. 5 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV, період роботи до 01.01.1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген, зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.1991 року.

Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР №148 від 10.02.1960 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР» від 10.02.1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».

За змістом наведеної норми (в редакції Закону №32-V від 26.07.2006 року), пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Отже, з огляду на вищенаведені норми права, для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.

Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», визначений постановою Ради Міністрів СРСР від 10 листопада 1967 року № 1029 Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26.09.1967 року «Про розширення пільг осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі та у місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі» (в редакції постанови Ради Міністрів СРСР від 03 січня 1983 року № 12).

Підпунктом «д» пункту 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» передбачено, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.

Указом Президії ВР СРСР від 29 вересня 1967 року було скорочено тривалість трудового договору, який надає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року, а саме: зарахування одного року роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком та по інвалідності, виключно працівникам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі та місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі з інших місцевостей країни за умови укладення ними трудового договору про роботу в цих районах строком на три роки.

Згідно п.3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР №148 від 10.02.1960 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 01.03.1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 01.03.1960 - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.

Відповідно до пунктів 1, 2 Розділу 1 Інструкції № 530/П-28, пільги, встановлені Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 «Про впорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» і від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, що працюють з районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», надаються всім робочим і службовцям (в тому числі місцевим жителям і іншим особам, прийнятим на роботу на місці) державних, кооперативних і громадських підприємств, установ, організацій, що знаходяться в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».

Пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26 вересня 1967 року, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору.

На думку апеляційного суду, системний аналіз вказаних положень дає підстави дійти висновку, що достатньою та необхідною правовою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність наступних обставин:

1) документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях;

2) поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії ВР СРСР від 10 лютого 1960 року та від 29 вересня 1967 року та Постановою Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».

При цьому, основним документом, підтверджуючим факт роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях є її трудова книжка, а також ці обставини можуть підтверджуватися й іншими документами.

З матеріалів справи слідує, що відповідачем не враховано до страхового стажу періоди роботи з 02.10.1979 року по 27.08.1980 року та з 10.05.1992 року по 10.12.1998 року – з підстав наявності на зворотній стороні заяви про призначення пенсії, запису зробленого позивачем власноруч "періоди роботи з 02.10.1979 року по 27.08.1980 року та з 10.05.1992 року по 10.12.1998 року до уваги не брати", а також у зв`язку з неякісною ксерокопією сторінки трудової книжки – неможливо встановити від якого числа наказ про звільнення з роботи; з 31.07.2006 року по 31.12.2006 року – з підстав відсутності інформації про сплату страхових внесків у реєстрі застрахованих осіб; періоди отримання допомоги по безробіттю згідно записів в дублікаті трудової книжки з 24.04.1996 року по 23.10.1996 року, з 24.03.1997 року по 01.04.1997 року – з підстав ненадання позивачем будь-яких документів про період перебування на обліку в центрі зайнятості.

В той же час, згідно трудової книжки позивача та дубліката трудової книжки, ОСОБА_1 у періоди: з 02.10.1979 року по 27.08.1980 року працював слюсарем в Калуському заводі ЗБКіК, з 10.05.1992 року по 10.12.1998 року працював електрозварником в КП "Фавор"; з 31.07.2006 року по 31.12.2006 року працював монтажником в ТОВ "Деревообробний завод"; з 24.04.1996 року по 23.10.1996 року, з 24.03.1997 року по 01.04.1997 року перебував на обліку в Калуському районному центрі зайнятості, призначено допомогу по безробіттю.

Відтак, незарахування при призначенні пенсії ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи з 02.10.1979 року по 27.08.1980 року, з 10.05.1992 року по 10.12.1998 року, з 31.07.2006 року по 31.12.2006 року, та незарахування до страхового стажу позивача період роботи з 15.04.1978 року по 25.10.1978 року, з 15.05.1981 року по 14.07.1981 року, з 26.09.1981 року по 13.02.1982 року, з 25.02.1982 року по 01.01.1991 року в 1.5-кратному розмірі є протиправним.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про підставність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

В іншій частині судове рішення сторонами не оскаржується.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року у справі №300/5414/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим

судді В. Я. Качмар

Т. В. Онишкевич