Постанова від 04 січня 2026 р. у справі №260/3339/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/3339/25 пров. № А/857/38641/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року, головуючий суддя – Дору Ю.Ю., ухвалене у м. Ужгород, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач – ОСОБА_1 звернулсь в суд з позовом до ГУПФУ в Закарпатській області, ГУПФУ у Київській області, в якому просила визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасувати рішення «Про припинення виплати раніше призначеної пенсії по віку та стягнення переплати пенсії у сумі 13 012,67 грн.», у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу наступні періоди її роботи: з 17.06.1983 року по 31.10.2000 року у ДП «ЗВВО»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області відновити виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 за віком з урахуванням періоду її роботи з 17.06.1983 року по 31.10.2000 року у ДП «ЗВВО» починаючи з моменту припинення виплати пенсії.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалась на те, що твердження Пенсійного фонду про те, що період з 1994 року по 2000 року не можливо взяти до розрахунку стажу для призначення пенсії через відсутність інформації про роботу позивач є безпідставним, оскільки починаючи з 17.06.1983 року та по 13.10.2000 року ОСОБА_1 безперервно працювала у ДП «ЗВВО». Зазначила, що допущення помилок при оформленні документів, не впорядкованість трудової документації, не передання документів на зберігання до архіву, ліквідація організації, відсутність інших відомостей не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає позивачці право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення трудових книжок та бухгалтерських документів на підприємстві, їх зберігання, а тому це не може бути підставою для позбавлення конституційного права на соціальний захист.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у призначенні пенсії від 31.03.2025 року №071950006034; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу періоди її роботи з 17.06.1983 року по 31.10.2000 року ДП «ЗВВО»; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області відновити виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 за віком з урахуванням періоду її роботи з 17.06.1983 року по 31.10.2000 року у ДП «ЗВВО» починаючи з моменту припинення виплати пенсії.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ у Київській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що страховий стаж особи становить 19 років 1 місяць 19 днів, для визначення права 20 років 2 місяці 12 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за довідкою від 22.11.2004 року № 245, виданою ДП "Закарпатське вертолітне виробниче об`єднання", зараховано страховий стаж згідно акту перевірки Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 13.01.2025 року № 0700-0903-1/72 за розрахунково-платіжними відомостями з 1983 по 1993 роки. До страхового стажу не зараховано періоди роботи з 1994 по 2000, оскільки за зазначений період ОСОБА_1 в розрахунково-платіжних відомостях в переліку працюючих не значиться. Згідно акту перевірки Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 12.02.2025 року № 0700-0903-1/72 в книгах наказів відсутні накази про надання відпусток без збереження з/плати за період з 1994-2000 роки. Не працює. Підприємець. Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області прийнято рішення № 071950006034 від 31.03.2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону за відсутністю необхідного страхового стажу.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 . У подальшому Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснено перевірку первинного призначення електронної пенсійної справи №071950006034 ОСОБА_1 .

Так, при перевірці виявлено, що страховий стаж роботи заявниці на час прийняття рішення становив 31 рік 3 місяці 27 днів.

При розрахунку стажу враховано період роботи в Закарпатському машинобудівному заводі з 17.06.1983 року по 13.10.2000 року відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 .

Згідно з даними акту перевірки №0700-0903-1/72 від 13.01.2025 року зазначено, що в розрахунково-платіжних відомостях з 1994 року по 2000 роки в переліку працюючих ОСОБА_1 не значиться, заробітна плата не нараховувалась. В індивідуальних відомостях про застраховану особу ОСОБА_1 (довідка Форми ОК-5) відсутня інформація про страховий стаж, а саме за періоди з роботи 01.07.2000 року по 31.10.2000 року.

Таким чином, за наслідками перегляду розрахунку стажу роботи Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області (структурний підрозділ, що розглядав вказану заяву за принципом екстериторіальності) прийнято рішення від 31.03.2025 року № 071950006034 про відмову в призначенні пенсії за віком, оскільки страховий стаж ОСОБА_1 становить 19 років 1 місяць 19 днів, для визначення права 20 років 2 місяці 12 днів (з необхідних 31), що є недостатнім для призначення пенсії по віку.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області № 0700-0403-8/21919 від 15.04.2025 року позивачку повідомлено про безпідставність прийняття рішення про призначення пенсії за віком згідно акту перевірки №0700-0903-1/72 від 13.01.2025 року та повідомлено про необхідність відшкодування переплати.

Розпорядження про припинення виплати пенсії відповідачем не приймалося, зокрема доказів прийняття такого учасниками справи суду не надано.

Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 31.03.2025 № 071950006034 про відмову в призначенні пенсії за віком, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу роботи позивача періодів роботи з 17.06.1983 року по 31.10.2000 року, з огляду на те, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон України № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Як передбачено статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.

Згідно з положеннями статті 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частин 3, 4 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, страховий стаж, який безпосередньо пов`язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, зараховується, починаючи з 1 січня 2004 року.

До 1 січня 2004 року стаж обчислювався періодом роботи (трудовий стаж). Таким чином до 1 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджуються записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Відповідно до п. 1-3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Однак, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у п. 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості. Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пенсійне забезпечення

З матеріалів справи слідує, що із записів у трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_2 , встановлено, що позивачка у період з 17.06.1983 року по 13.10.2000 року працювала на ДП «ЗВВО».

Згідно висновків акту перевірки достовірності документів, поданих для оформлення пенсії №0700-0903-1/72 від 13.01.2025 року зазначено, що за результатами перевірки довідки про стаж роботи від 22 листопада 2024 року № 245 для обчислення пенсії за період з 17.06.1983 року по 13.10.2000 року на гр. ОСОБА_2 встановлено:

- наказ на прийом на роботу № 104/к від 27.07.1983 року та наказ про звільнення з роботи № 122/к від 13.10.2000 року містяться в перевірених первинних документах;

- наказ про переведення№ 201 від 26.03.1984 року, згідно перевірки наказ № 572 від 04.07.1986 року.

- накази про надання відпусти по догляду за дитиною за 1984рік та 1987 рік для перевірки ненадані.(відсутні)

Перевірено нарахування заробітної плати за період з 1983 року по 2000 рік, про що, описано в описовій частині акту.

Згідно висновків акту від 11.02.2025 року №0700-0903-1/667 зазначено, що підтвердити причину відсутності нарахування заробітної плати гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з 1994 року по 2000 року, немає можливості так як книги наказів на відпустки без збереження заробітної плати, за період з 1994 року по 2000 року для перевірки не надано (відсутні). Пояснююча записка додається.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Однак, відповідачем не доведено факту недостовірності даних документів на підставі яких призначено пенсію позивачу, тому, відповідач без законних підстав припинив виплату пенсії позивачу.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що записи в трудовій книжці позивача про прийняття та звільнення з роботи у спірні періоди містять дати прийому, звільнення з роботи, номери наказів, посаду на якій позивач працювала, а також завірені підписом відповідальної особи. Вказані записи скріплені однією печаткою під записом про звільнення.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Щодо доводів апелянта про те, що пенсію позивачу призначено безпідставно, оскільки згідно з даними акту перевірки №0700-0903-1/72 від 13.01.2025 року зазначено, що в розрахунково-платіжних відомостях з 1994 року по 2000 роки в переліку працюючих ОСОБА_1 не значиться, заробітна плата не нараховувалась.

Колегія суддів не приймає такі доводи до уваги та зазначає, що дані трудової книжки позивача не містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем формальні обставини, що викладені в акті перевірки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означених періодів до страхового стажу позивача, що враховується при призначенні пенсії

Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що страховий стаж, який безпосередньо пов`язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, зараховується, починаючи з 1 січня 2004 року.

До 1 січня 2004 року стаж обчислювався періодом роботи (трудовий стаж). Таким чином до 1 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджуються записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж.

Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 12 вересня 2022 року в справі № 580/4885/20.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідачем не доведено факту недостовірності даних документів на підставі яких призначено пенсію позивачу, отже відповідач без законних підстав припинив виплату пенсії позивачу, відтак рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у призначенні пенсії від 31.03.2025 року №071950006034 є протиправним та підлягає скасуванню.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року у справі №260/3339/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим

судді В. Я. Качмар

Т. В. Онишкевич