Постанова від 04 січня 2026 р. у справі №380/8308/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/8308/25 пров. № А/857/36827/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року, головуючий суддя - Кондратюк Ю.С., ухвалене у м. Львів, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправними дій,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ВЧ НОМЕР_1 , третя особа - ВЧ НОМЕР_2 в якому просив визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у відмові звільнити ОСОБА_1 , з військової служби на підставі абз. 5 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити - ОСОБА_1 , з військової служби на підставі абз. 5 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»..

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що 09.02.2025 року військовослужбовець ОСОБА_1 особисто по команді подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі абз. 5 п. З ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ), у зв`язку із перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Військова частина НОМЕР_1 листом від 29.03.2025 року повідомила про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, а тому за результатами розгляду вказаного рапорту молодшого сержанта відмовлено у звільненні його з військової служби.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що наводились ним у поданому адміністративному позові, однак безпідставно не взяті до уваги судом попередньої інстанції.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Молодший сержант ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .

09.02.2025 року військовослужбовець ОСОБА_1 особисто по команді подав рапорт про звільнення з військової служби у зв`язку із перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Військова частина НОМЕР_1 листом від 29.03.2025 року, повідомила про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, а тому за результатами розгляду вказаного рапорту відмовлено у звільненні його з військової служби, зазначивши:

«На підтвердження того факту, що у молодшого сержанта ОСОБА_1 наявні підстави для звільнення з військової служби, у зв`язку із перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, відповідно до підпункту «г», пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» належних документів надано не було.

Так, до поданого рапорту про звільнення зі служби було долучено додатки на підтвердження вимог військовослужбовця, однак вказаний перелік являється не повним в силу відсутності документів що засвідчують батьківство/опікунство(утримання) ОСОБА_1 відносно 3-х дітей.

Згідно поданих разом із рапортом на звільнення додатків встановлено, що ОСОБА_1 являється батьком для ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 .

Документів, що підтверджували б батьківство ОСОБА_1 стосовно інших неповнолітніх осіб виявлено не було.

У поданих до рапорту на звільнення додатках наявні свідоцтва про народження неповнолітніх осіб: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 - батьком котрих являється ОСОБА_5 .

Враховуючи відомості із додатків, що подані до рапорту про звільнення з військової служби молодшого сержанта ОСОБА_1 встановлено, що батько ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_5 не позбавлений батьківства та обов`язку утримувати зазначених неповнолітніх дітей.

Крім того, немає жодного підтвердження того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебувають на утриманні у ОСОБА_1 , що у свою чергу не являється підставою вважати, що у останнього перебувають на утриманні троє і більше дітей віком до 18 років, що є підставою для звільнення з військової служби відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Здійснення добровільних платежів на утримання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 являється правом військовослужбовця ОСОБА_1 , однак не зобов`язанням відповідно до законодавства України, так як правового факту перебування на утриманні зазначених неповнолітніх дітей у ОСОБА_1 не міститься у доданих до рапорту додатках, що подані як підтвердження вимог зазначених у рапорті щодо звільнення зі служби, що у свою чергу виключає підстави звільнення з військової служби відповідно до підставі пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за підпунтом "г".

Разом з тим до поданого рапорту щодо звільнення зі служби разом із додатками не було подано такі документи: копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з одним з батьків, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти, та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовослужбовця відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.

Враховуючи вищевикладене, під час воєнного стану в Україні, військова частина НОМЕР_1 дійшла до висновку про відсутність підстави для звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у молодшого сержанта ОСОБА_1 , водія-заправника автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 , а тому за результатами розгляду вказаного Рапорту молодшого сержанта ОСОБА_1 було відмовлено у звільненні з військової служби.»

Не погодившись із цим рішенням, позивач звернувся до суду.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що для підтвердження факту перебування на утриманні трьох неповнолітніх дітей та звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» позивачу слід дотриматися вимог законодавства щодо надання всіх підтверджуючих документів, визначених в Інструкції № 170, а тому відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні його рапорту, у зв`язку із ненаданням повного переліку документів на підтвердження сімейних обставин відповідно до абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 вказаного Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Пунктом 6 ст. 2 зазначеного Закону передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 року) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб.

Підстави звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зокрема, відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст.26 цього Закону військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Відтак, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану, зокрема, на підставах, визначених підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед яких така обставина як перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Отже, визначальними для вирішення цього публічно-правового спору є встановлення факту перебування на утриманні військовозобов`язаного трьох і більше дітей віком до 18 років, і лише за вказаних обставин особа може реалізувати своє право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

На виконання вимог Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (із змінами і доповненнями) та Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 затверджена Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Інструкція № 170).

У 2024 році у зв`язку з триваючою військовою агресією Російської Федерації проти України, нарощуванням зусиль агресора щодо подальшого захоплення території України, постало питання щодо удосконалення окремих питань проходження військової служби та порядку звільнення із неї. З метою вирішення цієї проблеми Наказом Міністерства Оборони України від 23.07.2024 № 495 були затверджені зміни до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, у тому числі до Додатку 19 до Інструкції.

У Додатку 19 до Інструкції № 170 у новій редакції визначений перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби відповідно до підстав, зазначених у статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», окремо для кожної категорії військовослужбовців.

Суд вважає, що МОУ в такий спосіб чітко регламентувало порядок звільнення з військової служби та усунуло можливість прямих командирів (начальників) військовослужбовця, уповноважених приймати рішення щодо звільнення чи відмови у звільненні з військової служби, свавільно тлумачити закон та на власний розсуд визначати перелік документів, необхідних та достатніх для звільнення зі служби.

Так, у підпункті 13 пункту 5 Додатку № 19 визначено, що для звільнення військовослужбовця з військової служби через наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме - у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (під час дії воєнного стану) подаються такі документи:

1) копія свідоцтва про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства (материнства) особи;

2) один з документів: (1) копія свідоцтва про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або (2) копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або (3) рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з одним з батьків, або (4) письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти, та участь другого з батьків у їх вихованні, або (5) рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовослужбовця відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину;

3) довідка про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів, видану органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законодавством.

Отже, Додаток 19 до Інструкції № 170 для підтвердження факту перебування трьох і більше дітей віком до 18 років на утриманні військовслужбовця передбачає необхідність подання:

- свідоцтв про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства особи, тобто підтвердження батьківства військовослужбовця щодо трьох і більше дітей;

- довідки про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів, виданої органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законодавством, для підтвердження відсутності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір яких перевищує суму платежів за три місяці;

- інших документів (залежно від індивідуальної ситуації кожного військовослужбовця), що підтверджують факт визначення місця проживання дітей з одним із батьків.

Отже, у підпункті 13 пункту 5 Додатку № 19 до Інструкції № 170 чітко та недвозначно визначений вичерпний перелік документів, які мають бути долучені до рапорта про звільнення з військової служби у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 перебувають у шлюбі, зареєстрованому 10.02.2024 року в Городоцькому відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 .

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є позивач та ОСОБА_7 .

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Згідно з витягом № 722 від 30.10.2024 року про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, за адресою: АДРЕСА_1 проживають разом - ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 розірвано.

Дружина позивача - ОСОБА_6 заявою від 29.10.2024 року повідомила, що її діти ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебувають на утриманні в її чоловіка - ОСОБА_1 , який постійно займається їх матеріальним забезпеченням та утриманням.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

За приписами частин першої - третьої статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що частиною 1 статті 180 СК України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до статті 180 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 188 Сімейного кодексу України, батьки можуть бути звільнені від обов`язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутись до суду з позовом про стягнення аліментів.

Чинним законодавством встановлено кримінальну відповідальність за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, що передбачено статтею 164 КК України.

Системний аналіз названих норм права, дає можливість дійти висновку, що саме на батьків покладається обов`язок утримувати свою дитину, не виконання такого обов`язку карається в установленому законом порядку.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач, який не є батьком дітей своєї дружини, не несе обов`язку щодо їх утримання, позаяк такий обов`язок за ним законодавчо відсутній і утримання дітей він може здійснювати лише з власної волі. Якщо сімейне законодавство визначає безумовний обов`язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, то стосовно вітчима (мачухи) передбачені певні застереження.

Вітчим має особливий правовий статус, що істотно відрізняється від статусу батька, усиновлювача, опікуна та піклувальника.

Так, відповідно до статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Названа норма однозначно визначає право вітчима брати участь у вихованні пасинка, падчерки, таке право здійснюється на добровільних засадах.

При цьому, відповідно до статті 268 СК України, мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.

Отже, саме на батьків законом покладається обов`язок утримання дітей.

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства, слід дійти висновку про те, що батько неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , шлюб якого з їх матір`ю розірвано, зобов`язаний брати участь у їх вихованні та утриманні.

Той факт, що позивач є сумлінним сім`янином, який добросовісно, розумно і справедливо виконує свої обов`язки, не свідчить про те, що діти дружини від попереднього шлюбу перебувають в нього на утриманні.

Разом з тим, що перебуваючи у шлюбі із ОСОБА_6 позивач має право на участь у вихованні цих дітей (за умови проживання однією сім`єю). При цьому обов`язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.12.2023 року у справі № 160/11228/23.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, для підтвердження факту перебування на утриманні трьох неповнолітніх дітей та звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» позивачу слід дотриматися вимог законодавства щодо надання всіх підтверджуючих документів, визначених в Інструкції № 170.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про те, що долучені позивачем до рапорту документи належним чином не підтверджують всіх обставин, що є підставою для звільнення з військової служби на підставі положень підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», отже відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року у справі № 380/8308/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим

судді В. Я. Качмар

Т. В. Онишкевич