Рішення від 04 січня 2026 р. у справі №580/11863/25 — Черкаський окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2026 року справа № 580/11863/25

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) подала позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - ГУ ПФУ в Черкаській області, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач-2), в якому, з урахуванням заяви від 03.11.2025, просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови у поновленні виплати пенсії громадянці України ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним рішення ГУ ПФ України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії від 21.05.2025 за № 232350008267 і скасувати його;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області поновити виплату пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 , як внутрішньо переміщеній особі і перевести її виплату за новим місцем проживання по АДРЕСА_1 на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ "Ощадбанк" з дня звернення в ПФ України.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що відповідачі не взяли до уваги пенсійне посвідчення, видане у 1988 році УРСР, про отримання пенсії за списком № 1, яку отримувала до окупації АР Крим, посвідчення ветерана праці, видане в 2000 році, довідку взяття на облік ВПО, а також невірно облікували трудовий стаж.

Ухвалою від 20 листопада 2025 року суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

04.12.2025 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому представниця відповідача-1 просила в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що безпосередній розгляд заяви та прийняття акту владно-розпорядчого характеру (результат) у формі рішення здійснило Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області є самостійною юридичною особою та не несе відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність інших територіальних органів Пенсійного фонду, а тому не є належним відповідачем у даній справі. Публічно-правовий спір між Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області та позивачем відсутній.

Відзив на позов від відповідача-2 до суду не надходив.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розпочато через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

Суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України НОМЕР_2 , виданого 17.11.1998.

Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 від 20.12.1988 (а.с. 11) позивачці призначена пенсія за віком (на пільгових умовах по списку № 1) з 25.04.1988.

До тимчасової окупації Криму та м. Севастополя та проведення незаконного референдуму щодо статусу півострова перебувала на обліку та отримувала пенсію у АР Крим. У 2014 року виплату пенсії їй було припинено.

20.09.2022 позивачка взята на облік як ВПО згідно довідки від 20.09.2022 № 7122-7001519159 (а.с. 13) та фактично проживає у АДРЕСА_1 .

13.05.2025 позивачка звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком.

До заяви додала, зокрема: паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Армянським міським відділом Головного Управління МВС України в Криму; довідку про присвоєння ідентифікаційного номера; довідку від 20.09.2022 № 7122-7001519159 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; трудову книжку серії НОМЕР_4 , видану 21.07.1962, із відміткою про призначення пенсії із 25.04.1988; свідоцтво про народження дітей, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 . У заяві зазначила, що не працює та не отримує пенсійні чи соціальні виплати від органів Російської Федерації (підтверджується відповідачем-2 у листі від 16.09.2025, а.с.7-8).

За наслідками розгляду заяви Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії від 21.05.2025 за № 232350008267 у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Зазначено, що страховий стаж становить 8 років 5 місяців 29 днів. До страхового стажу не враховано період роботи згідно трудової книжки із 02.01.1973, оскільки відсутній запис про звільнення з роботи.

Бездіяльність ГУ ПФУ в Черкаській області щодо відмови у поновленні виплати пенсії, а також рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії позивачка вважає протиправними, а тому звернулась в суд з цим позовом.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058).

Статтею 8 Закону № 1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням та порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058 можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Підстави для припинення виплати пенсії визначені у частині першій статті 49 Закону № 1058 (у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), а саме: виплата пенсії припиняється, за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати (ч. 2 ст. 49 Закону № 1058).

Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2019 року у справі № 243/5451/17 зазначив, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Аналіз положень Закону № 1058 свідчить, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Суд встановив, що спірне рішення та відзив на позов відповідача-1 не містять посилань про наявність підстав, визначених статтею 49 Закону № 1058 для припинення позивачці виплати пенсії.

У свою чергу суд відхиляє покликання відповідача-2 у спірному рішенні щодо відсутності необхідного обсягу страхового стажу, оскільки у спірних правовідносинах пенсія за віком позивачці була призначена із 25.04.1988 і позивачка до заяви від 13.05.2025 подала трудову книжку серії НОМЕР_4 , видану 21.07.1962, із відміткою про призначення пенсії із 25.04.1988.

Таким чином, наявні у матеріалах справи та додані позивачкою до заяви від 13.05.2025 документи підтверджують призначення позивачці пенсії за віком. З урахуванням зазначеного, припинення виплати позивачці пенсії за відсутності підстав, визначених у частині першій статті 49 Закону № 1058, є протиправним, у зв`язку із чим суд доходить висновку що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 21.05.2025 за № 232350008267 є протиправним.

Суд врахував, що згідно п. 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок 22-1), поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Згідно п. 4.2 Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.10 Порядку 22-1 після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, для здійснення виплати пенсії.

Таким чином у спірних правовідносинах прийняття рішення про поновлення виплати раніше призначеної пенсії має здійснюватись структурним підрозділом органу Пенсійного фонду, на який за принципом екстериторіальності розподілено заяву пенсіонера. При цьому виплату пенсії має здійснювати орган Пенсійного фонду України за місцем проживання позивачки.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у цьому випадку належить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити позивачці виплату раніше призначеної пенсії за віком.

Вимоги позивачки до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області суд вважає необґрунтованими, оскільки у спірних правовідносинах право позивачки порушене Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області шляхом прийняття протиправного рішення.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що позовні вимоги позивачки підлягають частковому задоволенню, то частина понесених позивачкою судових витрат, пропорційно частині задоволених позовних вимог, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 21.05.2025 за № 232350008267.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняти рішення про поновлення ОСОБА_1 пенсії за віком.

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

1) позивачка - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );

2) відповідач-1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18002, Черкаська обл., Черкаський р-н, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538);

3) відповідач-2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 05.01.2026.

Суддя Василь ГАВРИЛЮК