Рішення від 04 січня 2026 р. у справі №282/1610/25 — Любарський районний суд Житомирської області

Справа № 282/1610/25

Провадження № 2-а/282/3/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2026 року

селище Любар

Любарський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Носача В.М.,

при секретарі судового засідання Ковалишиній Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, -

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 26 листопада 2025 року т.в.о за вакантною посадою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковником ОСОБА_2 винесено та підписано постанову №4/622 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_3 .

Позивач вважає дану постанову безпідставною та такою, що підлягає скасуванню з огляду на наступне.

20 жовтня 2025 року ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Мета візиту - отримання повістки про виклик до ТЦК та СП для подальшого проходження ВЛК з датою прибуття до ТЦК та СП 24.10.2025.

З 21 по 27 жовтня 2025 року позивач перебував на лікуванні в стаціонарі, внаслідок чого не зміг прибути 24.10.2025 на виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 , чим на переконання ТЦК та СП порушив законодавство, про оборону мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

В межах триденного терміну, а саме 27.102025 року, подав копію виписки-епікризу із медичної картки стаціонарного хворого №5643.

Також з 28.10.2025 по 04.11.2025 ОСОБА_1 лікувався у фізіотерапевтичному відділенні, про що надав до ТЦК та СП копію карти хворого який лікується у фізіотерапевтичному відділенні (кабінеті).

Позивач вказує, що відповідно до п.23 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 р №560, хвороба громадянина визнається поважною причиною неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці.

З оскаржуваної постанови видно, що на позивача не було складено протокол про адміністративне правопорушення, однак відібрано пояснення, в яких ОСОБА_1 вказав, що «був на лікуванні». Відповідно до ст.258 КУпАП, протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, якщо особа не з`явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки підтвердних документів про отримання особою виклику.

Як зазначено в оскаржуваній постанові, позивач надав докази хвороби (лікування). Таким чином, серед іншого, відповідачем було порушено адміністративну процедуру.

Позивач вказує, що він не ухилявся від військового обов`язку. Він є «тимчасово непридатним до військової служби» на підставі статті 24, статті 65 графи ІІ розкладу хвороб, про що зафіксовано в численних довідках ВЛК за період з липня по листопад 2025 року. Наразі позивач проходить ВЛК з 17 грудня 2025 року. Орієнтовно 29 грудня 2025 року очікується оформлення висновку у відповідний документ.

Позивач зазначає, що в оскаржуваній постанові зазначено, що правопорушення нібито полягає в тому, що позивач не з`явився за викликом до ТЦК та СП у місце та строк визначені у повістці протягом трьох днів від визначених у повістці дати та часу прибуття, не повідомив про причини неявки. Однак, це суперечить дійсності, так як він 27.10.2025, в межах триденного терміну, як того вимагає п. 24 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 р №560, надав документи на підтвердження перебування на стаціонарному лікуванні. Оскаржувана постанова цей факт підтверджує. На думку позивача, він не має нести відповідальність за дії працівників ТЦК та СП, які недобросовісно виконали свою роботу.

Позивач вказує, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Відповідно до постанови №4/622 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, його притягнуто до відповідальності за правопорушення, якого він не вчиняв. Вказана постанова не містить посилань на належні докази. Таким чином, вважає, що постанова №4/622 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 26.11.2025 року, винесена т.в.о. за вакантною посадою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковником Іскрицьким СП., про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, за ч.3 ст.210-1 КУпАП підлягає скасуванню через відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення.

Ухвалою суду від 25 грудня 2025 поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з адміністративним позовом. Відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи призначено на 13 год 00 хв 05 січня 2026 року.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та пояснив, що він отримав повістку відповідно до якої йому необхідно було прибути до територіального центру комплектування та соціальної підтримки 24.10.2025 р. Він повідомив працівників ТЦК та СП, що буде знаходитися на стаціонарному лікуванні у КНП "Любарська лікарня", а тому прибути до ТЦК у визначений в повістці час не зможе. Працівниками ТЦК йому було повідомлено про необхідність надати підтверджуючі документи про проходження лікування, які він приніс та залишив на прохідній в ТЦК. Після виписки з лікарні він знаходився на амбулаторному лікуванні в КНП "Любарська лікарня" в фізіотерапевтичному відділенні.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного документу до електронного кабінету.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши позов та докази, яким він обґрунтовується, а також матеріали справи про адміністративне правопорушення, дійшов наступного висновку.

26 листопада 2025 року т.в.о. за вакантною посадою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 винесено постанову №4/622 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП відносно ОСОБА_3 .

Із вказаної постанови слідує, що громадянину ОСОБА_1 особисто під підпис було вручено повістку про виклик, у якій датою прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки встановлено 24.10.2025. Належним підтвердженням оповіщення про виклик до ТЦК та СП є особистий підпис у розписці про отримання повістки. Будучи належним чином оповіщеним про виклик, всупереч положенням абз. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», останній за вказаною повісткою не з?явився, причин неявки не повідомив.

В своїх поясненнях гр. ОСОБА_1 вказав, що з 21.10.2025 по 27.10.2025 перебував в стаціонарі, про що надав копію виписки-епікриз із медичної картки стаціонарного хворого №5643. Крім того вказав, що з 28.10.2025 по 04.11.2025 лікувався у фізіотерапевтичному відділенні, про що надав копію карти хворого, який лікується у фізіотерапевтичному відділенні (кабінеті).

Таким чином, громадянин ОСОБА_1 під час дії особливого періоду, маючи обов?язок з?являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, грубо порушуючи вимоги абзацу другого частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пунктів 23, 24 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 №560, не з?явився за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у місце та строк визначені у повістці. Протягом трьох днів від визначених у повістці дати та часу прибуття, не повідомив про причини неявки та в подальшому не прибув до зазначеного відділу ТЦК та СП у строк, що не перевищує сім календарних днів. Таким чином, своїми діяннями (бездіяльністю) він порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУПАП.

На громадянина ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 17000,00 грн.

Не погоджуючись із вказаною постановою, ОСОБА_1 звернувся до суду.

Відповідно до вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частина 2 ст.2 КАС України зазначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, під час розгляду цієї справи, суду належить вирішити питання: чи дотримано відповідачем-суб`єктом владних повноважень критерії правомірності рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Зокрема покладення на позивача обов`язку щодо явки до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, належного оповіщення та дотримання відповідачем вимоги процесуального законодавства під час провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України орган державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.

Як передбачено ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з ст.280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Згідно з п.1 ст.247 КпАП України, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідно до статті 252 КУпАП та ч.1 ст.90 КАС України орган (посадова особа) та суд оцінюють докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За положеннями статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу. Суб`єкт владних повноважень має довести правомірність прийнятого ним рішення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У частині 3 ст.210-1 КУпАП визначена відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Згідно ч.1 ст.210-1 КУпАП адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Згідно ст. 1 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Відповідно до положень ч.10 ст. 1 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані зокрема прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів.

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (Далі Порядок №560).

Згідно п.24 Порядку №560 у разі неприбуття у строк, визначений у повістці, громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше ніж протягом трьох днів від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ), повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ) або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.

В свою чергу, згідно абз.3 ч.9 ст.29 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», поважними причинами неприбуття чи несвоєчасного прибуття військово-зобов`язаного чи резервіста до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для призову на збори в пункт і в строк, установлені його керівником, які підтверджені відповідними документами, визнаються перешкоди стихійного характеру, сімейні обставини та інші поважні причини, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до постанови КМУ від 28.07.2010 № 673 «Про затвердження переліку поважних причин неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов`язаного до військового комісаріату для призову на збори» поважною причиною неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов`язаного чи резервіста для призову на збори в пункт і в строк, установлені керівником відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки визнається, зокрема, хвороба, підтверджена відповідними документами (довідками).

Судом встановлено, що відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 11.07.2025 №2025-0711-1026-4282-0, солдат запасу ОСОБА_1 тимчасово непридатний до військової служби до 11.08.2025.

Відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 13.08.2025 №2025-0813-1112-0400-3, солдат запасу ОСОБА_1 тимчасово непридатний до військової служби до 13.09.2025.

Відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 18.09.2025 №2025-0918-1255-5572-3, солдат запасу ОСОБА_1 тимчасово непридатний до військової служби до 18.10.2025.

Відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 13.11.2025 №2025-1113-1132-4148-3, солдат запасу ОСОБА_1 тимчасово непридатний до військової служби до 13.11.1015.

Окрім того встановлено, що ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у терапевтичному відділенні у КНП «Любарська лікарня» в період з 21.10.2025 по 27.10.2025 із діагнозом компресія нервових корінців та сплетінь при ураженні міжхребцевого диска (М50-М51), що підтверджується випискою-епікріз із медичної картки стаціонарного хворого №5643.

Таким чином, надані позивачем медичні документи підтверджують перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні у терапевтичному відділенні у КНП «Любарська лікарня» 24.10.2025.

При цьому, всупереч доводам позивача, останнім не надано доказів, що він 27.10.2025, в межах триденного терміну від визначеного у повістці дати і часу, прибув до територіального центру комплектування та соціальної підтримки та повідомив про причини неявки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердив, що не з`явився до територіального центру комплектування та соціальної підтримки в семиденний строк після виписки його з стаціонарного лікування, так як проходив амбулаторне лікування.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що амбулаторна медична допомога це допомога, яку пацієнт отримує без госпіталізації до лікарні, тобто консультації від лікарів, а також проведення ними лікувальних процедур, досліджень та обстежень, що не позбавляло ОСОБА_1 своєчасно прибути до територіального центру комплектування та соціальної підтримки в межах семиденного строку. Окрім того, позивачем не долучено будь-яких доказів на підтвердження того, що він з 28.10.2025 по 04.11.2025 проходив амбулаторне лікування у фізіотерапевтичному відділенні (кабінеті).

Згідно зі ст.77 ч.1 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно правової позиції висловленої Великою Палатою Верховного Суду у справі № 520/2261/19 обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

З огляду на вищевказане та зважаючи на встановлені обставини справи, суд вважає, що в діянні ОСОБА_1 містилися ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 210-1 ч.3 КУпАП, а тому суб`єктом владних повноважень правомірно складено щодо нього постанову про адміністративне правопорушення за вказаною статтею КУпАП.

Враховуючи те, що позивачем не доведено протиправності винесеної постанови № 4/622 від 26.11.2025, а матеріали справи не містять відомостей, які б спростували факти, встановлені в оскаржуваній постанові, та надали б суду підстави дійти висновку щодо обґрунтованості позовних вимог та наявності правових підстав для їх задоволення, суд дійшов переконання, що заявлений позов не підлягає задоволенню.

У відповідності до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Зважаючи на те, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати, позивачу не відшкодовуються.

На підставі наведеного, керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 73, 77, 78, 134, 139, 241-246, 250, 255, 268-272, 286, 295, 297 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя В.М. Носач