Рішення від 04 січня 2026 р. у справі №591/11652/25 — Зарічний районний суд м. Сум

Справа № 591/11652/25

Провадження № 2/591/2894/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 січня 2026 року

м. Суми

Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді Косар А. І.

судова справа: 591/11652/25

ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи

позивач ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛЕКСІ»

відповідач ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за Договором позики

представник позивача Рудзей Юрій Володимирович

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У жовтні 2025 року ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК «ГЕЛЕКСІ» через представника подало до Зарічного районного суду м. Суми позов до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути заборгованість за договором позики № 150207 від 05.03.2020 у розмірі 36 161.30 грн, судові витрати у розмірі 2 422.40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000.00 грн.

Відзив на позовну заяву відповідач не подав.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 20 жовтня 2025 року позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Представнику позивача та відповідачу документ в електронному вигляді (ухвала про відкриття провадження, повістка-повідомлення) було надіслано в їх електронний кабінет.

Відповідачу документи (ухвала про відкриття провадження, повістка-повідомлення) у паперовому вигляді було надіслано за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача, однак поштові відправлення було повернуто до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Так, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 13.05.2024 у справі № 755/4829/23, відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується відповідними поштовими відправленнями, які повернулися до суду з відмітками «за закінченням терміну зберігання», «адресат відсутній за вказаною адресою», що є належним повідомленням учасника справи.

Відповідно до статті 44 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини 3 статті 13 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач не подав.

Суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Дослідивши наявні в справі докази в їх сукупності,

встановив:

Фактичні обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що 05.03.2020 ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 уклали Договір позики №150207.

Згідно п.1.1 договору позики №150207 від 05.03.2020, за Договором позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов`язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов Договору, в національній грошовій одиниці України гривні, в сумі та строк:

1.1.1 сума позики 7 000.00 грн.

1.1.2 плата за користування позикою у вигляді: процентів складає 0,01% в день від поточного залишку позики; 1.1.2.2 комісії складає 1,9% в день від початкового розміру позики відповідно до п.п.1.1.1 договору; нарахування процентів за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою; строк повернення позики (термін платежу) 03.04.2020.

Договір позики №150207 від 05.03.2020 ОСОБА_1 підписано електронним цифровим підписом (одноразовим ідентифікатором) fz4zs8x1.

Відповідно до графіку платежів, сума позики 7 000.00 грн, проценти 20,3 грн, комісійна винагорода 3 857,0 грн, термін платежу 03.04.2020, заборгованість усього 10 877.30 грн.

Крім того, відповідачем було підписано паспорт позики.

На підставі договору № 04/08-17-ПК від 04.08.2017 ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» надавало ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» послуги з переказу фізичним особам грошових коштів, без відкриття рахунку.

Згідно довідки вих.№150207 від 01.09.2025 наданої ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС», ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» на картковий рахунок отримувача було успішно перераховано грошові кошти: платник коштів: ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ», отримувач коштів ОСОБА_1 , дата проведення платежу 05.03.2020, сума платежу 7 000 грн, платіжний засіб (метод) карта, номер банківської картки отримувача коштів НОМЕР_1 .

Заборгованість відповідача перед позивачем на дату подання позову складає у розмірі 36 161.30 з яких : 7 000.00 грн - заборгованість за позикою, 29 161.30 грн - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.

Мотиви, з яких виходить Суд, та застосовані норми права

Між сторонами виникли договірні правовідносини, врегульовані нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України /далі - ЦК/ кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК (тут і далі - у редакції, на час укладення договору кредиту) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За правилами статей 626, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статті 1056-1 ЦК в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 1050 ЦК, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Із прийняттям Закону України від 03 вересня 2015 року № 675-VIII "Про електронну комерцію" (далі - Закон № 675-VIII) на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів у мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Положеннями статті 3 Закону № 675-VIII (тут і далі - у редакції, чинній на час укладення договору кредиту) передбачено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до статей 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина шоста статті 11 Закону № 675-VIII).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина дванадцята статті 11 Закону № 675-VIII).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідач відзив не подав. Обставин, викладених у позові, не спростував.

З досліджених в судовому засіданні письмових доказів судом встановлено:

Зазначений договор є результатом домовленості сторін і відповідають загальним засадам цивільного законодавства, встановленим статтею 3 ЦК.

Оскільки Договір позики №150207 від 05.03.2020, укладений між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 , у встановленому законом порядку недійсними не визнавався, суд доходить висновку про те, що між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 як позичальником, виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.

Доказів того, що ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором таким не виконало, матеріали справи не містять.

Кредитний договір діє до повного виконання клієнтом всіх грошових зобов`язань за кредитним договором. Перебіг строку кредитування починається з дати надання банком кредиту клієнту. Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу, який би стверджував про сплату відповідачем заявленої заборгованості.

Надані позивачем докази щодо укладення кредитного договору, отримання відповідачем грошових коштів у позику та розміру заборгованості є належними, допустимими і достовірними, і відповідачем спростовані не були.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позичальник ОСОБА_1 допустила неналежне виконання зобов`язань за Договором позики, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка добровільно не сплачена кредитору - ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ».

Враховуючи зазначене, з урахуванням обставин та підтверджуючих документів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором позики № 150207 від 05.03.2020 у розмірі 7 104.30 грн, т. ч.: 7 000.00 грн - заборгованість за позикою, 104.30 грн - заборгованість по процентам.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості по комісії в розмірі 29 057.00 грн, суд дійшов до такого.

Відповідно до абз. 3 частини 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01.01.2017), кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

10.06.2017 набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 № 1734-VІІІ.

Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, у зв`язку з чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 1 та 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Правилами частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2017 № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункету 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Як зазначалося судом вище, умовами укладеного між сторонами договору встановлено комісію пов`язану з наданням кредиту.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Таким чином, за змістом загальних норм права об`єктом зобов`язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 (пункти 28, 29), у справі №363/1834/17 (пункт 27).

Тому у кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів (аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 (пункт 31.25)).

Розрахунок для позичальника суми його чергового платежу, суми дострокового повернення заборгованості, а також інформування позичальника у вигляді SMS-повідомлень, довідок за телефоном, електронною поштою, через інтернет-сервіс банку або в іншій формі щодо суми платежу, щодо стану кредитної заборгованості, щодо надходження та зарахування коштів на рахунок для повернення заборгованості, щодо зарахування коштів платежу на рахунок для погашення заборгованості тощо, є діями, які банк вчиняє, насамперед, на власну користь. Надання за ціною встановленої у кредитному договорі комісії інших послуг за обслуговування, не пов`язаних із інформуванням позичальника, не передбачено.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за обслуговування, встановленому у договорі, який підписали сторони, оскільки такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Відтак, положення Кредитного договору №150207 від 05.03.2020 про сплату позичальником на користь банку комісійної винагороди, у розмірі 29 057.00 грн суперечать положенням чч. 1, 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» і є нікчемними з моменту укладення цього правочину, а вимога щодо стягнення заборгованості за комісією у розмірі 29 057.00 грн задоволенню не підлягає.

Таким чином, позов ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 підлягає до задоволення часткового.

Щодо розподілу судових витрат між сторонами

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Понесення позивачем судових витрат у виді судового збору в розмірі 2 422.40 грн із застосуванням понижуючого коефіцієнта 0,8, що передбачено частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» підтверджено випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України.

Відповідно до статті141 ЦПК, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 475 грн 91 коп. пропорційно розміру задоволених позовних вимог, виходячи з розрахунку: 7 104.30 грн (розмір задоволених позовних вимог) * 2 422.40 грн (сума сплаченого судового збору) / 36 161.30 грн (розмір заявлених позовних вимог) = 475.91 грн.

Відповідно до статті 137 ЦПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін. До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг та умовами договору. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем до суду надано в копії: свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю , Договір про надання правової допомоги від 09.07.2025, Акт № 635 про надання правничої допомоги від 01.09.2025. Загальна вартість наданих послуг за час дії договору склала 5 000.00 грн. Вказану суму витрат на правову допомогу представником позивача і заявлено до стягнення. Клопотання про зменшення цих витрат відповідачем не заявлено. З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000.00 грн.

Керуючись стст. 7, 141, 191, 258, 259, 263-265, 268, 272, 352, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

Ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК «ГЕЛЕКСІ» (код ЄДРПОУ: 41229318), заборгованість за Договором позики №150207 від 05.03.2020 у загальному розмірі 7 104 (сім тисяч сто чотири) грн 30 коп., що складається з: заборгованістю за позикою - 7 000.00 грн; заборгованістю за процентами - 104.30 грн.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК «ГЕЛЕКСІ» (код ЄДРПОУ: 41229318), витрати зі сплаті судового збору у розмірі 475.91 грн та на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000.00 грн, а усього 5 475 (п`ять тисяч чотириста сімдесят п`ять) грн 91 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п`ята статті 268 ЦПК).

Інформація про сторони та інших учасників справи:

позивач ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФК "ГЕЛЕКСІ" код ЄДРПОУ 41229318, місцезнаходження: вул.В`ячеслава Липинського, буд. 10/1, м. Київ, 01054, Україна;

представник позивача адвокат Рудзей Юрій Володимирович РНОКПП: НОМЕР_3 ;

відповідач ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя А. І. Косар