Постанова від 22 грудня 2025 р. у справі №598/1488/15-ц — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 598/1488/15-цГоловуючий у 1-й інстанції Щербата Г.Р.

Провадження № 22-ц/817/949/25 Доповідач - Храпак Н.М.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2025 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

Головуючої - Храпак Н.М.

суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,

за участі секретаря - Хоміцька С.О.

та сторін: позивача ОСОБА_1 , її представника - адвоката Бойка П.В. і представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Колодовського О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 598/1488/15-ц, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 20 червня 2025 року, ухваленого суддею Щербатою Г.Р., повний текст якого складено 25 червня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Збаразької міської ради Тернопільського району Тернопільської області, ОСОБА_2 про визнання недійсними рішень сесії сільської ради, свідоцтва про право власності (дубліката) на нерухоме майно та анулювання його державної реєстрації, договору купівлі-продажу будинку та договору дарування земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

у жовтні 2015 року ОСОБА_1 , інтереси якої представляв ОСОБА_3 звернулася в суд із позовом до відповідачів Чернихівецької сільської ради Збаразького району Тернопільської області, правонаступником якої є Збаразька міська рада Тернопільського району Тернопільської області та ОСОБА_2 в якому просить:

1. визнати недійсним дублікат свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданий 15.04.2011 на ім`я ОСОБА_4 та анулювати його реєстрацію в електронному Реєстрі власності на нерухоме майно від 05.04.2011;

2. визнати недійсним рішення сесії Чернихівецької сільської ради №369-28/2014 від 12.08.2014 року «Про надання дозволу ОСОБА_5 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості ) гр. ОСОБА_5 »;

3. визнати недійсним рішення сесії Чернихівецької сільської ради №376-29/2014 від 14.10.2014 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_5 в с.Чернихівці Збаразького району та передачу даної земельної ділянки йому у власність»;

4. визнати частково недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами від 21 січня 2015 року ОСОБА_5 в частині продажу ОСОБА_2 господарських будівель та споруд: хлів камінний «Б», хлів дерев`яний «б», підвал камінний «Пд» та колодязь залізобетонні кільця «З» та анулювати державну реєстрацію даних господарських будівель за ОСОБА_2 в реєстрі від 21.01.2015 року за реєстровим номером ї-18763577;

5. визнати недійсним договір дарування земельної ділянки 0.25 га вчинений ОСОБА_5 21.01.2015 року, визнавши попередньо недійсним Державний акт на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_5 на підставі рішення сесії Чернихівецької сільської ради №376-29/2014 року;

6. визнати недійсним рішення сесії Чернихівецької сільської ради за №397-33/2015 року «Про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для обслуговувавання її житловогог будинку по АДРЕСА_1 » та зобов`язати сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ;

7. стягнути з відповідачів на користь позивачки судові витрати

Позовні вимоги представник позивача мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , якій на праві власності належав будинок, що розташований по АДРЕСА_1 . 27 травня 1989 року ОСОБА_6 склала заповіт, згідно якого все своє майно заповіла ОСОБА_1 . Після смерті бабусі вона не змогла оформити спадщину у зв`язку з тим, що спадкодавець не мала правовстановлюючих документів на житловий будинок, що належав їй на праві власності, а тому звернулася до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно - житловий будинок з надвірними побудовами, після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Збаразького районного суду від 22 березня 2006 року позов задоволено та визнано за ОСОБА_1 право власності на цілий житловий будинок по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Чернихівці, Збаразького району.

Згідно запису у погосподарській книзі №11 за 1991-1995 роки станом на 15.04.1991 року за ОСОБА_6 було зареєстровано домоволодіння з особовим рахунком № НОМЕР_1 , що знаходиться в с.Чернихівці, колишнього Збаразького району, Тернопільської області, за яким закріплена земельна ділянка 0.50 га, та відсутня інформація щодо кількості та року побудови будівель.

З метою переоформлення права землекористування позивачка ОСОБА_1 як власник житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , 26 лютого 2015 року звернулася із відповідною заявою до Чернихівецької сільської ради, в чому їй було відмовлено, з тих підстав, що успадкований нею житловий будинок згідно будівельного паспорту забудови підлягав зносу, а земельна ділянка, на якій розташований вказаний успадкований нею житловий будинок, належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 .

Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 20 червня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Збаразької міської ради Тернопільського району Тернопільської області, ОСОБА_2 про визнання недійсним рішень сесії сільської ради, свідоцтва про право власності (дубліката) на нерухоме майно та анулювання його державної реєстрації, договору купівлі-продажу будинку та договору дарування земельної ділянки, відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 20 червня 2025 року та постановити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявниця зазначає, що дане рішення, винесене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи, що мають значення для справи, за невідповідності висновків суду обставинам справи, а відтак є незаконним та необґрунтованим.

Вказує, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що вимога про скасування рішення про реєстрацію права власності не є ефективним способом захисту, так як нерозривно пов`язана з вимогою про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки витребування із незаконного володіння всієї площі земельних ділянок ОСОБА_2 не було потреби, так як всією площею він фактично не володів і не володіє земельною ділянкою під належним йому житловим будинком.

Також, заявниця вказує, що у пред`явлені вимоги, щодо визнання судом за нею права власності на земельні ділянки не було потреби, оскільки рішенням Збаразького районного суду від 22 березня 2006 року визнано за ОСОБА_1 право власності на цілий житловий будинок по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Чернихівці, Збаразького району

Статею 120 ЗК України, передбачено що при переході права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, право власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані, автоматично переходить до нового власника, якщо інше не передбачено договором відчуження.

Відтак із зазначеного виходить, що новий власник будинку стає власником і землі під ним без необхідності окремої приватизації або переоформлення прав на землю.

Також, суд вважав за необхідне відмовити у визнанні недійсним договору дарування земельної ділянки 0,25 га, вчинений ОСОБА_5 21.01.2015 року та визнання недійсним правовстановлюючого документу на цю земельну ділянку попереднього власника ОСОБА_5 , визнання недійсними рішення сесії сільської ради про надання дозволу ОСОБА_5 на виготовлення технічної документації із землеустрою від 12.08.2014 року, про передачу у власність ОСОБА_5 земельної ділянки від 14.10.2014 року, про відмову ОСОБА_1 у дозволі на виготовлення технічної документації із землеустрою від 20.04.2015, у зв`язку з неефективного обраним способом судового захисту.

При цьому, суд першої інстанції залишив поза увагою, що дублікат свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданий 05.04.2011 на ім`я ОСОБА_4 істотно відрізняється від його оригіналу.

Включення до нього 05.04.2011 будівлі хліва, 1953 року забудови, який належав ОСОБА_6 та виготовлення його після смерті ОСОБА_7 на підставі так званих бігучих змін БТІ від 31.03.2011 року відомостей під рішення №30 від 16.10.2001 року є незаперечним твердженням, що до нього було внесено завідомо неправдиві відомості, що вбачається із довідки Збаразького РБТІ №113 від 26.05.2015.

Щодо визнання частково недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами від 21 січня 2015 року ОСОБА_5 в частині продажу ОСОБА_8 господарських будівель та споруд: хлів камінний «Б», хлів дерев`яний «б», підвал камінний «Пд» та колодязь залізобетонні кільця «З», то вказує що житловий будинок, який належав ОСОБА_6 знаходився на земельній ділянці кадастровий номер 6122488800:02:002:0212, як і будинковолодіння, яке придбав у 2015 році ОСОБА_2 , що стверджується довідкою Чернихівської сільської ради від 27.03.2006 №576, власником даного житлового будинку та земельної ділянки у подальшому стала ОСОБА_1 .

Щодо вимоги про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки розміром 0,25 га, який вчинено ОСОБА_5 , 21.01.2015 року, визнавши попередньо недійсним Державний акт на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_5 на підставі рішення сесії Чернихівецької сільської ради від 14.10.2024 вказує, що даний договір є незаконним, оскільки об`єктом дарування стала частина земельної ділянки під належним, ОСОБА_9 житловим будинком, який вона отримала у власність, згідно рішення суду у справі №2-177/2006 та об`єктом дарування стала частина земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування цього житлового будинку.

Щодо державного акту на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_5 на підставі рішення сесії Чернихівецької сільської ради від 14.10.2024 за №376-29/2014, то вказує, що він також підлягає скасуванню в частині надання йому у власність земельної ділянки площею 0,25 га, оскільки ним порушено її право на користування земельною ділянкою під належним їй житловим будинком отриманого у власність згідно рішення суду у справі №2-177/2006 та земельною ділянкою необхідною для обслуговування цього будинку.

Отже, оспорюваний правовстановлюючий документ, що засвідчував право попереднього власника ОСОБА_5 на земельну ділянку під цим об`єктом, по своїй природі суперечить порядку переходу права на земельну ділянку в разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду, визначеному статтею 377 ЦК України, приписи якої кореспондуються зі статтею 120 ЗК України, за змістом яких до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення і, обсязі та на умовах, установлених для попереднього землевласника (землекористувача), свідчить про те, що право позивачки на користування земельною ділянкою, призначеної для обслуговування належного їй житлового будинку, порушується.

Крім того, зазначає, що підставою для визнання недійсним рішення сесії Чернихівецької сільської ради №369-28/2014 від 12.08.2014 року «Про надання дозволу ОСОБА_5 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою ОСОБА_5 , є факт внесення змін після смерті ОСОБА_4 у 2010 році без її відома та присутності, тобто усупереч встановленим вимогам законодавства. Також, вказує, що ОСОБА_5 згідно даних технічного паспорта мав в наявності 0,09 га земельної ділянки, а після відновлення меж виявився власником земельної ділянки 0,25 га.

Крім цього, вважає безпідставною відмову Чернихівецької сільської ради у наданні їй дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , оскільки є наявним факт порушення її права на використання житлового будинку за своїм призначенням.

Відсутність права на користування земельною ділянкою навколо житлового будинку стало для неї перешкодою зайти у будинок, вийти з нього та обслуговувати його.

Відсутність права на використання земельної ділянки для сільськогосподарських потреб позбавило її можливості займатися землеробством та отримувати відповідні продукти харчування для своїх потреб.

На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув та безпідставно відмовив їй у задоволенні позовних вимог.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не поступало.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Бойко П.В. апеляційну скаргу підтримали з мотивів, викладених у ній.

Представник відповідача - адвокат Колодовський О.В. апеляційної скарги не визнав, вважаючи її безпідставною, просив відмовити у її задоволенні.

Представник Збаразької міської ради у судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить довідка про доставку судової повістки до електронного кабінету.

Разом з тим, представник Збаразької міської ради надіслав до Тернопільського апеляційного суду заяву, в якій просять розгляд даної справи здійснювати без їхньої участі, у зв`язку із неможливістю забезпечити участь представника Збаразкої міської ради в судовому засіданні.

Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно з п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що згідно рішення Збаразького районного суду від 22 березня 2006 року визнано за ОСОБА_1 право власності на цілий житловий будинок по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Чернихівці, Збаразького району.

Вказане рішення Збаразького районного суду від 22 березня 2006 року було оскаржене та неодноразово розглядалася судами апеляційної та касаційної інстанції.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 17 червня 2021 року, що є останнім судовим рішенням у цивільній справі № 2-177/2006 за позовом ОСОБА_1 до Чернихівецької сільської ради Збаразького району Тернопільської області про встановлення права власності на спадкове майно, апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Збаразького районного суду від 22 березня 2006 року закрито.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, при розгляді цивільної справи № 2-177/2006 за позовом ОСОБА_1 до Чернихівецької сільської ради Збаразького району Тернопільської області про встановлення права власності на спадкове майно судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , яка згідно із заповітом, складеним 27 травня 1989 року, заповіла все своє майно онуці ОСОБА_1 .

ОСОБА_6 за життя була власником житлового будинку по АДРЕСА_1 , 1952 року забудови, загальною площею 71,1 кв.м., і після її смерті відкрилася спадщина за заповітом на вказане майно.

Рішенням Збаразького районного суду від 22 березня 2006 року визнано за ОСОБА_1 право власності на цілий житловий будинок по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Чернихівці, Збаразького району.

Як встановлено при розгляді цивільної справи № 2-177/2006, на підставі рішення Чернихівської сільської ради від 28 вересня 1971 року і відповідно до рішення загальних зборів колгоспу імені Радянська Армія сину ОСОБА_6 - ОСОБА_10 було відведено присадибну земельну ділянку розміром 900 кв.м. для будівництва індивідуального житлового будинку і господарських будівель. За планом забудови передбачалось будівництво житлового будинку, літньої кухні та хліва, а також зазначено, що старий будинок та хлів підлягають зносу.

Вказані будівлі не були знесені, в житловому будинку залишилась проживати ОСОБА_6 і в погосподарських книгах Чернихівської сільської ради значились два погосподарських номери: на господарство ОСОБА_6 та нове господарство ОСОБА_10 , відкрите у 1972 році.

Внаслідок побудови у 1975 році нового житлового будинку загальною площею 92,2 кв.м. на присадибній земельній ділянці, згідно дозвільних документів, виготовлених у 1971 році, було зареєстровано нове господарство (господарський двір), власником якого на даний час є ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 21 січня 2015 року.

Житловий будинок, який належав ОСОБА_6 , ніколи не входив до складу будинковолодіння, яке придбав у 2015 році ОСОБА_2 , що розташоване на земельній ділянці, площею 0,25 га, кадастровий номер 6122488800:02:002:0212.

Згідно технічного паспорта на житловий будинок з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 , виготовленого 25 лютого 2015 року на ім`я ОСОБА_2 , господарство включає житловий будинок, 1975 року забудови, загальною площею 92,2 кв.м. із підвалом, два хліви з підвалом, 1953 року забудови, та колодязь.

У технічному паспорті на господарство, що розташоване на АДРЕСА_1 , виготовленому у грудні 2005 року, рахується житловий будинок, 1956 року забудови, та колодязь.

Згідно пояснень сторін в судових засіданнях ОСОБА_10 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , після його смерті будинок успадкувала його дружина ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадкоємцем майна ОСОБА_4 був її син ОСОБА_5 , рідний брат ОСОБА_1 та матері відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_11 , який на підставі технічної документації оформив свідоцтво про власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,25 га.

21 січня 2015 року ОСОБА_5 відчужив належні йому житловий будинок та земельну ділянку відповідачу ОСОБА_2 : житловий будинок з надвірними будівлями на підставі договору купівлі-продажу, а присадибну земельну ділянку на підставі договору дарування. Житловий будинок, який належав ОСОБА_6 не був об`єктом продажу та не включений в план даного будинковолодіння.

Між сторонами виник спір у зв`язку з включенням до будинковолодіння, яке набув у власність ОСОБА_2 господарських будівель з підвалом та колодязя, що були збудовані до 1970 року, а також земельної ділянки, на якій знаходиться успадкований ОСОБА_1 житловий будинок.

За таких обставин колегія суддів Тернопільського апеляційного суду при постановленні рішення у справі справа №2-177/2006 прийшла до висновку, що ОСОБА_6 була власником житлового будинку 1952 року забудови в АДРЕСА_1 , загальною площею 71,1 кв.м. і після її смерті відкрилась спадщина за заповітом.

Внаслідок побудови нового житлового будинку на присадибній земельній ділянці, згідно дозвільних документів, виготовлених у 1971 році, було зареєстровано нове господарство (господарський двір).

ОСОБА_2 є власником вказаного житлового будинку збудованого у 1975 році загальною площею 92.2 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 21 січня 2015 року.

Отже, встановлено, що житловий будинок, право власності на який визнано за ОСОБА_1 , та житловий будинок, набутий ОСОБА_2 у власність за договором купівлі-продажу, - це різні об`єкти нерухомості, які обліковуються за однією адресою: АДРЕСА_1 .

Попередні власники та ОСОБА_2 не претендують на житловий будинок, який належав ОСОБА_6 . З пояснень ОСОБА_2 , викладених в апеляційній скарзі, його пояснень в суді апеляційної інстанції, та у даній справі вбачається, що він фактично не має претензій майнового характеру до ОСОБА_1 .

Такі ж самі обставини сторони повідомили і при розгляді даної справи.

Окрім того, судом встановлено, що на частині земельної ділянки, право власності на яку, згідно договору-дарування від 21.01.2015 року, перейшло від ОСОБА_5 до відповідача ОСОБА_2 , розташований житловий будинок, що належить позивачу ОСОБА_1 для обслуговування якого необхідна земельна ділянка.

Як вбачається зі змісту договору-дарування від 21.01.2015 року попередньому власнику ОСОБА_5 належала земельна ділянка для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), площею 0,25 га (кадастровий номер 6122488800:02:002:0212), що розташована по АДРЕСА_1 , на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно СТА №382358 , індексний номер 30829703, виданого та зареєстрованого Реєстраційною службою Збаразького районного управління юстиції Тернопільської області 11.12.2014 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 525572661224.

Оспорюваний правовстановлюючий документ, що засвідчував право попереднього власника ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 6122488800:02:002:0212, що розташована по АДРЕСА_1 , виданий на підставі рішення Чернихівецької сільської ради, Збаразького району Тернопільської області від 14 жовтня 2014 року №376-29/2014, яким затверджено виготовлену технічну документацію із землеустрою, присвоєно кадастровий номер, а інформацію внесено до державного земельного кадастру

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушених прав, який не призведе до поновлення її порушених прав, при цьому, вказавши, що належному способу захисту її права відповідає вимога про витребування нерухомого майна.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується з огляду на таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30травня 2018 року в справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)).

Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (пункт 68)).

Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного (неефективного) способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови від 29 вересня 2020 року в справі № 378/596/16 (пункт 77), від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (пункт 52), від 06 квітня 2021 року в справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16 (пункт 155), від 25 січня 2022 року в справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 15 вересня 2022 року в справі № 910/12525/20 (пункт 148)).

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК України (віндикаційний позов).

Як вбачається із матеріалів справи, заявляючи позов ОСОБА_1 просила визнати недійсними рішення органу місцевого самоврядування - Чернихівецької сільської ради №369-28/2014 від 12.08.2014 року «Про надання дозволу ОСОБА_5 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості ) гр. ОСОБА_5 » та №376-29/2014 від 14.10.2014 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_5 в с.Чернихівці Збаразького району та передачу даної земельної ділянки йому у власність», а також визнанати недійсним дублікат свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 15.04.2011 року на ім`я ОСОБА_4 та анулювання його реєстрації в електронному Реєстрі власності на нерухоме майно від 05.04.2011 року, визнати недійсним договір дарування земельної ділянки 0.25 га вчинений ОСОБА_5 21.01.2015 року, визнавши попередньо недійсним Державний акт на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_5 на підставі рішення сесії Чернихівецької сільської ради №376-29/2014 року; визнання частково недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами від 21 січня 2015 року ОСОБА_5 в частині продажу ОСОБА_2 господарських будівель та споруд: хлів камінний «Б», хлів дерев`яний «б», підвал камінний «Пд» та колодязь залізобетонні кільця «З» та анулювання державної реєстрації даних господарських будівель за ОСОБА_2 в реєстрі від 21.01.2015 року за реєстровим номером ї-18763577.

Водночас, колегія суддів вважає, що задоволення вимог, заявлених позивачем, не призведе до відновлення порушених прав та інтересів позивача, з огляду на таке.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин 1, 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гарантуючи захист права власності, законодавство надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, що передбачено ст. 387 ЦК України.

Метою позову про витребування майна з чужого володіння (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно (пункт 37 Постанова ВП ВС, 06.07.22, справа №914/2618/16 (провадження №12-25гс21).

Володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна. Особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, чи набув або не набув володілець право власності (і відповідно право володіння) на таку ділянку чи ні.

Суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовну презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (Постанова ВП ВС, 23.11.21, справа №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21).

У своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05 грудня 2018 року в справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17 (пункти 38,39), від 22 січня 2020 року в справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 року в справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23 листопада 2021 року в справі №359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168)).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження №14-93цс20)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року в справі № 446/478/19 також вказала, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопад 2018 року в справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року в справі №911/3681/17 (пункт 38), від 22 січня 2020 року в справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).

Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння нерухомим майном, є віндикаційний позов.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Спір у справі, яка переглядається апеляційним судом, виник у зв`язку з тим, що земельна ділянка, що знаходиться під житловим будинком ОСОБА_1 набутим у власність згідно рішення Збаразького районного суду від 22 березня 2006 року у справі №2-11/2006, та земельна ділянка, яка необхідна для його обслуговування, з господарськими будівлями та спорудами: хлів камінний «Б», хлів дерев`яний «б», підвал камінний «Пд» та колодязь залізобетонні кільця «З», знаходиться у власності ОСОБА_2 на підставі оспорюваних рішень Чернихівецької сільської ради, Збаразького району Тернопільської області від 12.08.2014 №369-28/2014, від 14 жовтня 2014 року №376-29/2014, договору дарування земельної ділянки від 21.01.2015 року та договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами від 21 січня 2015 року, що порушує право ОСОБА_1 .

Матеріалами справи підтверджено, що рішенням Збаразького районного суду від 22 березня 2006 року визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Чернихівці, Збаразького району.

З наявної в матеріалах справи довідки №08-108/02-17, виданої Чернихівецькою сільською радою 17 червня 2015 року (а.с.12, т.1) вбачається, що: згідно запису в погосподарській книзі №11 за 1991-1995 роки (а.с.26, т.1), станом на 15.04.1991, за ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , було зареєстроване будинковолодіння з особовим рахунком № НОМЕР_1 , яке знаходиться в селі Чернихівці Збаразького району Тернопільської області. Інформація щодо кількості та року побудови будівель в погосподарській книзі відсутня. За даним господарством була закріплена земельна ділянка площею 0,50 га;

згідно запису в погосподарській книзі №11 за 1991-1995 роки (а.с.25, т.1) за даною адресою, станом на 15.04.1991, рахувалось ще одне домогосподарство з особовим рахунком № НОМЕР_3 , головою якого була ОСОБА_4 . Інформація щодо кількості та року побудови будівель в погосподарській книзі відсутня.

Також з довідки, виданої Чернихівецькою сільською радою від 04.09.2015 за № 08-178/02-17 видно, що за домогосподарством ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , була закріплена земельна ділянка площею 0,50 га в т.ч.: 0,31 га-рілля;0,13 га - сади та багаторічні насадження; 0,04 - інші сільськогосподарські угіддя, 0,02 га - під будівлями. Згідно плану забудови садиби ОСОБА_10 стрий хлів (господарська будівля), власником якого була ОСОБА_6 , підлягав зносу. Рішення виконавчого комітету Чернихівецької сільської ради загальних зборів колгоспу від 28 вересня 1971 року про виділення земельної ділянки ОСОБА_10 в документації сільської ради відсутня. Рішенням сесії Чернихівецької сільської ради від 14 жовтня 2014 року за №376-29/14 було надано дозвіл гр. ОСОБА_5 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,7793 га, яка перебувала в користуванні його покійної мами ОСОБА_4 до 2004 року згідно запису в земельнокадастровій книзі розпочатій в 1992 році (а.с.22, т.1).

При цьому, із свідоцтва на забудову індивідуальної садиби, який міститься в матеріалах справи вбачається, що на підставі рішення Чернихівецької сільської ради від 28 вересня 1971 року і відповідно до рішення загальних зборів колгоспу імені Радянська Армія (дата рішення не вказана) та акту про відведення в натурі земельної ділянки для будівництва на підставі рішення загальних зборів колгоспу імені Радянська Армія від 18 вересня 1971 року № 8 ОСОБА_10 було відведено присадибну земельну ділянку розміром 900 кв.м. для будівництва індивідуального житлового будинку і господарських будівель (а.с.120, 122, т.1). Згідно плану забудови садиби передбачалось будівництво житлового будинку, літньої кухні та хліва, а також зазначено, що старий будинок та хлів підлягають зносу (а.с.121, т.1).

Вказані будівлі не були знесені, в житловому будинку залишилась проживати ОСОБА_6 і в погосподарських книгах Чернихівської сільської ради значились два погосподарських номери: на господарство ОСОБА_6 та нове господарство ОСОБА_10 , відкрите у 1972 році.

Внаслідок побудови у 1975 році нового житлового будинку загальною площею 92,2 кв.м на присадибній земельній ділянці 900 кв.м. згідно дозвільних документів, виготовлених у 1971 році, було зареєстровано нове господарство (господарський двір), власником якого був ОСОБА_5 , який набув право власності в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_4 , яка свою чергу успадкувала вказане нерухоме майно після смерті чоловіка ОСОБА_10 .

В той час, рішенням двадцять восьмої сесії шостого скликання Чернихівецької сільської ради від 14 жовтня 2014 року за №376-29/14 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_5 , в с.Чернихівці Збаразького району та передачу даної земельної ділянки йому у власність» ОСОБА_5 було передано безоплатно у власність земельну ділянку загальною площею 0,7793 га, яка знаходиться в межах населеного пункту с.Чернихівці Збаразького району, в т.ч.: 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 із земель житлової та громадської забудови; 0,5293 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення (ріллі) (а.с.23, т.1).

В подальшому ОСОБА_5 відчужив належні йому житловий будинок та земельну ділянку відповідачу ОСОБА_2 : житловий будинок з надвірними будівлями на підставі договору купівлі-продажу від 21 січня 2015 року, а присадибну земельну ділянку на підставі договору дарування від 21січня 2015 року (а.с.133-134).

За таких обставин колегія приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 в установленому законом порядку на підставі рішення Збаразького районного суду від 22 березня 2006 року, прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6 , тобто вона набула речові права на успадковане майно та земельну ділянку (право володіння і право користування) і, відповідно право на захист цих прав. Разом з тим, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обрала способом захисту своїх прав визнання недійсними рішень Чернихівецької сільської ради, дублікату свідоцтва про право власності на нерухоме майно, договору дарування земельної ділянки, державного акту на право приватної власності на землю та визнання частково недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, анулювання державної реєстрації даних господарських будівель не призведуть до відновлення порушених прав та інтересів позивача, тобто не є належним та ефективним способом захисту. Належним способом захисту позивача є віндикаційний позов.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що такі вимоги позивачки задоволенню не підлягають, оскільки належному способу захисту її права відповідає вимога про витребування нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.

Крім того, у цій справі позивачка намагається визнати недійсним відповідні рішення сільської ради, державний акт та державну реєстрацію щодо всієї земельної ділянки, а не тільки тієї їх частини, що ймовірно поза волею власника вибула з її володіння.

Колегія суддів звертає увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що особа буде позбавлена права власності на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність набуття у власність відповідача якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.

Таким чином витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0, 7793 га ОСОБА_1 має довести, яка саме земельна ділянка, та в яких межах, перебуває у власності відповідача ОСОБА_2 .

Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо. Отже, для вирішення таких спорів земельна ділянка має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102-113 ЦПК України).

За змістом частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі. Частина земельної ділянки, яка належить позивачці та межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою.

Тобто при вирішенні спору необхідно встановити відповідну площу земельних ділянок, і залежно від цього вирішувати питання про повернення (витребування) лише частини ділянки, яка належить позивачці, а не всієї ділянки.

Тому в контексті обставин справи, яка переглядається та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тільки тієї частини земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , яка незаконно перебуває у власності відповідача.

Доводи апеляційної скарги на які посилається заявниця зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи.

Позивачка в повній мірі та на власний розсуд скористалася процесуальними правами для захисту порушеного права, усвідомлювала наслідки невчинення нею певних процесуальних дій та бажала їх настання, однак, належним у визначений законом спосіб захисту порушення свого цивільного права не скористалася, а отже висновки суду першої інстанції є законні та обґрунтовані.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 20 червня 2025 року - без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст.35, 259, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 20 червня 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст судового рішення виготовлено 02 січня 2026 року.

Головуюча Н. М. Храпак

Судді: Б.О. Гірський

М.В. Хома