Рішення від 01 січня 2026 р. у справі №308/18723/25 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/18723/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 січня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі

головуючого судді - Хамник М.М.,

за участю секретарів судового засідання - Камілли В.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ужгород справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення від 13.07.2025 року №14521, винесену ІНФОРМАЦІЯ_1 , про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП, якою накладено на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 гривень.

Позов обґрунтовано тим, що відповідно до оскаржуваної постанови 13.07.2025 року приблизно о 09:17 год, громадянин ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 в супроводі органів Національної поліції, де було встановлено, та особисто підтверджено останнім, що він не має при собі військово-обліковий документ військовозобов`язаного, та відповідно не може його пред`явити за вимогою уповноваженої особи, про що особисто повідомив у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з тим, вказані у постанові обставини, за твердженням позивача, не відповідають дійсності та не підтверджені жодними доказами.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22.12.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вказаною ухвалою також поновлено позивачу строк звернення до суду із даним позовом.

Відповідачем 01.01.2026 подано відзив на позовну заяву в якому він зазначає, що надана позивачем до позову копія оскаржуваної постанови №1452-1 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 13.07.2025 містить інформацію про те, що ОСОБА_1 підписався особисто за отримання постанови. Отже, ОСОБА_1 , будучи присутнім під час складання відносно нього протоколу №1452 про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП від 13.07.2025, починаючи з 13.07.2025 безпосередньо особисто був обізнаним про наявність відносно нього порушеної справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, знав про дату і час розгляду відповідної справи, як і за наслідком підтвердження про роз`яснення йому прав і обов`язків, передбачених ст. 268 КУпАП, був обізнаним, що розгляд справи про адміністративне правопорушення завершується винесенням постанови. Відтак, 23.07.2025 р. сплив строк на оскарження постанови. З огляду на наведене, просить залишити позовну заяву без руху.

Крім того зазначає, що відповідно до п.п. 10-1 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що є додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 30.12.2022 №1487, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану, зокрема, мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред`являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) ІНФОРМАЦІЯ_3 або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон.

Відповідно до ч.3 ст.210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію вчинене в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. В діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, за яке його було притягнуто до адміністративної відповідальності, оскільки він є особою чоловічої статі у віці 38 років, та в порушення описаних вище норм законодавства України про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період не пред`явив на вимогу представника територіального центру комплектування військово-обліковий документ.

Факт не пред`явлення на вимогу представника районного (міського) ІНФОРМАЦІЯ_3 військово-облікового документа не заперечується й стороною позивача. Крім того, враховуючи електронну базу даних системи Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів АІТС «ІНФОРМАЦІЯ_2», а також примітку до ст. 210 КУпАП, оскільки ч. 6 ст. 22 Закону №3543-XII передбачає обов`язок громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років у період проведення мобілізації (крім цільової) мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою представника районного (міського) ІНФОРМАЦІЯ_3. Тобто, вказана норма передбачає обов`язок не лише мати військово-обліковий документ як такий, а мати відповідний документ при собі та пред`являти його за вимогою уповноважених осіб.

Посилання позивача на те, що відповідачем було порушено процедуру притягнення його до адміністративної відповідальності, оскільки про адміністративне правопорушення та постанову винесено в один і той самий день, - вважає недоречними, оскільки це не суперечить нормам КУпАП.

Враховуючи вищевикладене, постановляючи оскаржувану постанову, т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 діяв правомірно, а позовні вимоги вважає безпідставними і необґрунтованими, у зв`язку з чим просить відмовити у їх задоволенні.

Представником позивача 01.01.2026 подано заперечення на відзив, в якому проти доводів відповідача заперечує, з мотивів викладених у ньому. Зокрема, відповідач зазначає, що позивач начебто не заперечує суть порушення, викладеного у протоколі та постанові, що оскаржується. Однак, вказане не відповідає дійсності та змісту позову, де позивач чітко вказує, що ним було пред`явлено електронний ВОД, який містив всі необхідні дані, в тому числі й інформацію про уточнення облікових даних. При цьому відповідачем, як не додано жодних доказів вчинення правопорушення до протоколу, так і не надано жодних доказів при подачі відзиву. Фактично навіть заперечення не було у відзиві щодо відсутності у ОСОБА_1 ВОД. Так, частина 6 статті 22 Закону № 3543 передбачає, що у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_3 або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби. Під час перевірки документів уповноважений представник ІНФОРМАЦІЯ_3 або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред`явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також може використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. При цьому, в даній статті унормовано, що вимоги, зазначені у частині 6 статті 22 Закону №3543, стосовно проведення уповноваженими представниками ІНФОРМАЦІЯ_3 фото- і відеофіксації процесу пред`явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, застосовуються з 17.07.2024 року згідно із Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX . Разом з тим, а ні протокол, а ні постанова не містять вказівки щодо належних і допустимих доказів на підтвердження того, що під час складання протоколу від 13 липня 2025 року позивач не пред`явив наявний у нього військово-обліковий документ у електронній формі і що працівники ІНФОРМАЦІЯ_3, перевіривши відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста, не виявили відомостей щодо ОСОБА_3 . Так само на підтвердження вказного відповідач не надає жодних аргументів чи доказів у відзиві. Крім того, позивач звертає увагу суду, що відповідач жодним чином не пояснює та не надає аргументів щодо надання завідомо неправдивих відомостей на адвокатський запит щодо витребування інформації з приводу складених адмінматеріалів стосовно ОСОБА_1 . Тому, на думку позивача, вся процедура складення адмінматеріалів та доказової бази створені штучно.

Позивач у судове засідання не з`явився, однак його явка не визнавалась обов`язковою.

Уповноважений представник відповідача у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.

При цьому, в силу вимог ч.3 ст.268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до положень ч.4 ст.229 КАС України у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши позивача, приходить до наступного висновку.

Положеннями ст. 5 КАСУ передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

У відповідності до ч.1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Судом встановлено, що 13 липня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_1 було винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення №1452-1 про притягнення позивача до відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП від 13.07.2025 року.

В оскаржуваній постанові вказано, що: «13.07.2025 року приблизно о 09:17 год, громадянин ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 в супроводі органів Національної поліції, де було встановлено, та особисто підтверджено останнім, що він не має при собі військово-обліковий документ військовозобов`язаного, та відповідно не може його пред`явити за вимогою уповноваженої особи, про що особисто повідомив у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 , чим порушив вимогу, передбачену ч.6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та вчинив в особливий період адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

У позовній заяві позивач зазначає, що вказані у постанові обставини не відповідають дійсності, у підтвердження чого подав сформований військово-обліковий документ у системі «ІНФОРМАЦІЯ_4». У вказаному військово-обліковому документі зазначено категорію обліку, дату ВЛК, номер в реєстрі ІНФОРМАЦІЯ_2. Так само вказано, що дані уточнено вчасно. Дата уточнення даних: 09.07.2024. Саме його, як стверджує позивач, він і пред`явив представникам ІНФОРМАЦІЯ_3, а також надав для огляду приписне посвідчення, оскільки ще не має статусу військовозобов`язаного, а лише призовника.

За правилами ст.235 КУпАП ІНФОРМАЦІЯ_3 розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210 -1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені ІНФОРМАЦІЯ_3 розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

З 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан, який продовжується до тепер.

Поняття «воєнний стан» охоплює особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Спеціальним законом, який визначає, зокрема, обов`язки громадян щодо здійснення мобілізації в особливий період, є Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі Закон № 3543-XII ).

Згідно зі ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

В цьому ж Законі визначено поняття «особливий період» як період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, котрий настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначається Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу»

Згідно з ч.2 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (ч. 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (ч.7 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Згідно з ч.10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

- уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у ІНФОРМАЦІЯ_3;

- прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - відповідні районні (міські) ІНФОРМАЦІЯ_3), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

- проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) ІНФОРМАЦІЯ_3, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону,

- за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;

- проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;

- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Відповідно до ч. 6 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_3 або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.

Процедуру перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов`язаних та резервістів та внесення відповідних змін у військово-облікові документи визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (далі - Порядок № 560)

Відповідно до п. 49 Порядку № 560 у період проведення мобілізації (крім цільової) уповноважені представники ІНФОРМАЦІЯ_3 або поліцейські, а також представники Держприкордонслужби мають право вимагати у громадян чоловічої статі віком від 18 до 60 років військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі) разом з документом, що посвідчує особу.

Пунктом 51 Порядку № 560 передбачено, що перевірка військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) у громадян чоловічої статі віком від 18 до 60 років може здійснюватися:

- у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України - представниками органів охорони державного кордону або їх структурних підрозділів Держприкордонслужби;

- за місцем проживання, роботи, навчання, у громадських місцях, громадських будинках та спорудах, місцях масового скупчення людей, на пунктах пропуску (блок-постах) - уповноваженими представниками ІНФОРМАЦІЯ_3 або поліцейськими.

У ході перевірки документів перевіряється приналежність громадян щодо військового обов`язку, звіряються їх персональні дані, дані військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (ІНФОРМАЦІЯ_3). Із зазначеною метою представники ІНФОРМАЦІЯ_3, органів охорони державного кордону або їх структурних підрозділів Держприкордонслужби та поліцейські можуть використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (п.54 Порядку №560).

Відповідно до Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів (надалі - Порядок), що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559, військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов`язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа, а також громадянам України, звільненим з військової служби в СБУ у відставку, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби та не досягли граничного віку перебування в запасі (у разі, коли раніше військово-обліковий документ не видавався).

Військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється):

- в електронній формі - засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації);

- у паперовій формі - на бланку, форма якого затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559.

Особа може мати на бланку лише один військово-обліковий документ.

Військово-обліковий документ в електронній формі (у тому числі роздрукований) та військово-обліковий документ у паперовій формі мають однакову юридичну силу (пункт 9 Порядку).

Згідно зі ст. 42 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та пункту 19 Порядку №1487 громадяни України, винні в порушенні правил військового обліку громадян України, а також у вчиненні інших порушень законодавства про військовий обов`язок і військову службу, несуть відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

У відповідності до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення посадова особа дотрималася вимог 280 КУпАП та при розгляді справи про адміністративне правопорушення стосовно позивача врахувала вимоги щодо встановлення всіх обставин, які мали значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Суд зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для позивача, що знаходиться в нерівному положенні по відношенню до суб`єкта владних повноважень.

Порушення норм процесуального права, недотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення суб`єктом владних повноважень при складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання адміністративної відповідальності особи, яка вчинила правопорушення.

Позивач своєї вини у вчиненні адміністративного правопорушення не визнає, та на підтвердження своєї позиції надав суду відомості, які підтверджують наявність у нього військово-облікового документу з оновленими даними в електронному вигляді. Натомість відповідачем не надано доказів на підтвердження обставин вчинення інкримінованого позивачу правопорушення.

За принципом презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Отже, суд приходить до висновку, що факт вчинення адміністративного правопорушення, яке інкримінується позивачу та відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, не доведений.

Відповідно до ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що уповноваженою посадовою особою не в повній мірі були виконані вимоги ст.252 КУпАП та не встановлено усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, суд приходить до переконання щодо ненадання належних і допустимих доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідачем не надано, у зв`язку з чим, оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.

Стосовно доводів відповідача про пропуск позивачем строку оскарження постанови без поважних причин, то таким судом було надано оцінку під час вирішення клопотання про поновлення позивачу строк звернення до суду із даним позовом і підстав визнання їх неповажними після відкриття провадження судом не встановлено.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється за подання до суду, зокрема, позовної заяви.

Так, позивач при зверненні до суду з даним адміністративним позовом сплатив судовий збір в розмірі 605,60 грн.

Оскільки вимоги позивача підлягають задоволенню, судові витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, у розмірі 605,60 грн, сума яка підлягала до сплати.

Позивач також просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 7000грн. Вирішуючи питання про стягнення вказаних витрат суд виходить з наступного.

Так, у відповідності до ч.ч. 1,3 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження)».

Отже, наведеними вище правовими нормами встановлено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Тобто, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво, та інші види адвокатської діяльності.

Згідно п.9 ст.1 цього Закону, представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Із матеріалів справи вбачається, що 10 грудня 2025 року між позивачем та адвокатом Пономаренко Оленою Валентинівною укладено договір про надання правової допомоги, згідно якого Адвокат взяв на себе зобов`язання надати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених Договором, а Замовник - сплатити замовлення у порядку та строки обумовлені Сторонами.

У Договорі визначено розмір оплати праці адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків. Так згідно з п.3.3 Договору гонорар сплачується під час підписання Договору та складає 7000грн.

Згідно долученого представником позивача акту виконаних робіт до договору від 10.12.2025 на виконання робіт за цим договором витрачено 6 годин. Вартість наданих згідно вказаного акту послуг становить 7000грн. Сторони щодо характеру, якості та кількості наданих послуг, а також щодо їх оплати претензій не мають. Вказаний Акт підписаний Клієнтом та адвокатом.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру №400 від 22.09.2025 Андрущенко Д.С. сплатив адвокату суму 7000грн.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Дослідивши подані позивачем докази в частині обґрунтування судових витрат, суд приходить до висновку, що включені до розрахунку судові витрати по справі послуги є явно завищеними.

Зазначеними вище документами в повній мірі підтверджується факт надання адвокатом правничої допомоги позивачу, при цьому суд зважає на складність і обсяг справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат та критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та спірних правовідносин, приходить до висновку, що судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000грн. пов`язані з розглядом справи, розмір таких витрат є обґрунтованим, та такі слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача у справі як суб`єкта владних повноважень на користь позивача.

На підставі ст.ст. 5, 9, 72, 77, 80, 90, 94 242, 245, 246, 250, 255, 271, 286, 295 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, - задовольнити повністю.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення №1452-1 від 13.07.2025, винесену т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 гривень, а справу про адміністративне правопорушення, - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 605 (шістсот п`ять гривень) грн. 60 коп., а також 3000(три тисячі гривень) грн. витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 ; адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Повне рішення суду складено - 05.01.2026 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду

Закарпатської області М.М. Хамник